Постанова
Іменем України
30 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 2-3035/2009
провадження № 61-3218св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,
учасник справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Вест",
особа, яка подала апеляційну і касаційну скарги, - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 26 січня 2021 року у складі колегії суддів: Пікуль А. А., Геращенка Д. Р., Невідомої Т. О., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Вест" про визнання майнового права на об`єкт незавершеного будівництва,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Вест" (далі - ТОВ "НВФ "Вест") про визнання майнового права на об`єкт незавершеного будівництва.
Позовну заяву мотивовано тим, що 13 вересня 2004 року між ТОВ "НВФ "Вест" та ним укладено договір № 401-Г інвестування будівництва 2-х кімнатної квартири АДРЕСА_1, згідно з додатком № 1 від 18 серпня 2009 року до договору № 401-Г від 13 вересня 2004 року.
Відповідно до умов договору № 401-Г ТОВ "НВФ "Вест" після закінчення будівництва у другому кварталі 2005 року та здачі будинку Державній комісії по прийому будинків у експлуатацію, зобов`язалося передати йому зазначену квартиру, за умови сплати ним її повної вартості.
ОСОБА_1 вважає, що ним як інвестором за договором, обов`язки виконано в повному обсязі у встановлений у договорі строк, що підтверджується довідкою про 100 % сплату інвестиційного внеску від 15 вересня 2004 року № 401, виданою ТОВ "НВФ "Вест".
На день звернення з цим позовом до суду ТОВ "НВФ "Вест" не виконало свої обов`язки, передбачені договором № 401-Г, оскільки було побудовано лише залізобетонний каркас корпусу Г з міжповерховими перекриттями - 18 поверхів включно; цегляні фасади - 10 поверхів; внутрішні цегляні перегородки - 17 поверхів, що підтверджується листом ТОВ "НВФ "Вест" від 18 серпня 2009 року № 31/08.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на частку в об`єкті незавершеного будівництва, зокрема квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2009 року у складі судді Кохановської З. С. позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на об`єкт незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_2, в частині двокімнатної квартири № 401, загальною площею 71,96 кв. м, розташованої на третьому поверсі корпусу Г, згідно з договором інвестування від 13 вересня 2004 року № 410-Г, укладеним між ТОВ "НВФ "Вест" та ОСОБА_1 .
У грудні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2009 року.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року поновлено ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2009 року, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2009 року.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року призначено справу до розгляду на 26 січня 2021 року о 15 год. 00 хв.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 січня 2021 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2009 року у цій справі закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 362 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що надані ОСОБА_2 документи не дають суду підстави вважати, що на час ухвалення оскаржуваного рішення суду він був власником будь-яких майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва двокімнатної квартири АДРЕСА_1, оскільки за попереднім договором ОСОБА_2 не набув жодних прав на це майно, а також зобов`язання за попереднім договором припинилися ще 01 березня 2006 року.
Тому у суду немає підстав вважати, що оскаржуваним рішенням про визнання за ОСОБА_1 права власності на спірний об`єкт незавершеного будівництва було вирішено питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_2 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2021 до Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 26 січня 2021 року і направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Підставою касаційного оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 26 січня 2021 року ОСОБА_2 зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 березня 2019 року у справі № 761/20612/15-ц (провадження № 14-39цс19).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що суд першої інстанції, задовольнивши позов ОСОБА_3 про визнання майнового права на спірну квартиру, завдав шкоди ОСОБА_2, що виражається у несприятливих наслідків, як власника частки в об`єкті незавершеного будівництва та власника майнового права на отримання в натурі об`єкта.
Також судом апеляційної інстанції не було враховано, що пунктом 1 попереднього договору від 23 березня 2005 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лісагробуд" (далі - ТОВ "Лісагробуд") та ОСОБА_2, сторони зобов`язалися у майбутньому, в строк, встановлений у пункті 3 цього договору, - не пізніше 01 березня 2006 року, укласти і нотаріально оформити договір купівлі-продажу двокімнатної квартири АДРЕСА_1 . Згідно з пунктом 7 цього договору, підтверджуючи свої наміри укласти договір купівлі-продажу зазначеної квартири, а також підземного гаражу, з метою забезпечення укладання основного договору ОСОБА_2 сплатив на момент підписання цього договору ТОВ "Лісагробуд" суму авансу, яка складала 288 750,00 грн.
ОСОБА_2 неодноразово звертався до ТОВ "Лісагробуд" з метою укладання основного договору, проте ТОВ "Лісагробуд" не укладало із ОСОБА_2 основний договір, оскільки будинок не введений в експлуатацію.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 26 січня 2021 року і витребувано із Святошинського районного суду міста Києва цивільну справу № 2-3035/2009.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги і правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги колегія суддів вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Україна, як учасниця Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Статтею 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно зі статтею 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Статтею 18 ЦПК України передбачено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
Суд апеляційної інстанції має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у справі, лише в межах відкритого апеляційного провадження. Якщо такі обставини не підтвердяться, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 19 червня 2018 року у справі № 910/18705/17, від 03 червня 2019 року у справі № 910/6767/17, від 25 жовтня 2019 року у справі № 910/16430/14, від 05 травня 2020 року у справі № 910/9254/18 та постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).
На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Разом із тим, судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 на підтвердження того факту, що оскаржуваним рішенням суду вирішено питання про його права свободи, інтереси та (або) обов`язки надав нотаріально посвідчений попередній договір від 23 березня 2005 року, укладений між ТОВ "Лісагробуд" та ОСОБА_2, відповідно до якого сторони зобов`язалися у майбутньому, в строк не пізніше 01 березня 2006 року, укласти і нотаріально оформити договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4, і складається з двох житлових кімнат, загальною площею 71,96 кв. м, жилою площею 36,95 кв. м, на третьому поверсі блоку № 2 і підземний гараж.
Згідно з частинами першою, другою статті 635 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.
Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.
Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.
Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення (частина третя статті 635 ЦК України).
У попередньому договорі від 23 березня 2005 року, укладеному між ТОВ "Лісагробуд" та ОСОБА_2, був встановлений термін укладення основного договору не пізніше 01 березня 2006 року, однак основний договір між сторонами укладено не було.
Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що надані ОСОБА_2 документи не дають суду підстави вважати, що на час ухвалення рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2009 року він був власником будь-яких майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва двокімнатної квартири АДРЕСА_1, оскільки за попереднім договором ОСОБА_2 не набув жодних прав на це майно, а зобов`язання за попереднім договором 01 березня 2006 року припинилися.
Отже, у суду немає підстав вважати, що рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2009 року про визнання за ОСОБА_1 права власності на спірний об`єкт незавершеного будівництва були вирішені питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_2 щодо спірного нерухомого майна.
Крім того, колегія суддів Верховного Суду вважає безпідставними посилання ОСОБА_2 в касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених впостановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 березня 2019 року у справі № 761/20612/15-ц (провадження № 14-39цс19), оскільки ці справи стосуються інших фактичних обставин справи.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про закриття апеляційного провадження.
Доводи касаційної скарги висновки суду апеляційної інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали порушено норми процесуального права.