Постанова
Іменем України
30 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 753/5548/20
провадження № 61-17131св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - акціонерне товариство "Правекс Банк",
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 червня 2020 року у складі судді Комаревцевої Л. В. та постанову Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С., Поливач Л. Д., у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства "Правекс Банк" про захист прав споживача шляхом визнання кредитного договору недійсним.
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АТ "Правекс Банк" про визнання недійсним кредитного договору, посилаючись на те, що 21 листопада 2006 року між АКБ "Правекс Банк", правонаступником якого є АТ "Правекс Банк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 916-008/06Р, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 71 000 дол. США зі сплатою 12 % річних з кінцевим терміном повернення до 21 листопада 2031 року, а позивач зобов`язалась повернути кредит, сплатити відсотки за користування коштами і виконати свої зобов`язання згідно з договором у повному обсязі.
20 серпня 2009 року між АКБ "Правекс Банк" та ОСОБА_1 було укладено договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 916-008/06Р, згідно якого були переглянуті умови погашення заборгованості і сплати відсотків.
Позивач в позовній заяві посилалась на наявність очевидного дисбалансу договірних прав та обов`язків на користь банку, встановлених договором зі змінами, в частині умов договору, які надають право банку змінювати відсоткову ставку на власний розсуд, а також положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту.
Крім того, позивач зазначала, що відповідач при укладенні договору використав елементи нечесної підприємницької практики, а умови договору є несправедливими, оскільки наслідком його укладення є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.
Оскільки умови кредитного договору від 21 листопада 2006 року є несправедливими та такими, що порушують встановлені Законом України "Про захист прав споживачів" норми, позивач звернулась до суду з позовом про визнання цього договору недійсним.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 10 червня 2020 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року, позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що позивач не надала суду доказів на підтвердження наявності достатніх та законних підстав для визнання умов договору несправедливими.
Крім того, однією з обов`язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв`язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, позивач посилається на формальне порушення закону.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Дарницького районного суду міста Києва.
29 листопада 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не повно з`ясовано обставини справи. Заявник зазначає, що умови договору є несправедливими.
Як підставу касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 444/484/15-ц, постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 264/5957/17 та інших (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 21 листопада 2006 року між АКБ "Правекс Банк", правонаступником якого є АТ "Правекс Банк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 916-008/06Р, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 71 000 дол. США зі сплатою 12 % річних з кінцевим терміном повернення до 21 листопада 2031 року, а позивач зобов`язалась повернути кредит, сплатити відсотки за користування коштами і виконати свої зобов`язання згідно з договором у повному обсязі (а. с. 5-8).
20 серпня 2009 року між АКБ "Правекс Банк" та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 916- 008/06Р від 21 листопада 2006 року, згідно якого були переглянуті умови погашення заборгованості і сплати відсотків. Зокрема, пунктом 4.1 договору встановлено графік погашення кредиту: з 21 листопада 2006 року по 10 липня 2009 року - 237 дол. США; з 11 липня 2009 року по 10 жовтня 2009 року - 78 дол. США; з 11 жовтня 2009 року по 10 жовтня 2031 року - 239 дол. США; з 11 жовтня 2031 року по 21 листопада 2031 року - 86 дол. США. Крім того, договором про внесення змін встановлено відповідальність сторін, зокрема, згідно пункту 9.1 договору за порушення строків погашення заборгованості за кредитом або внесення відсотків за користування коштами позичальник сплачує пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної діючої на момент порушення відсоткової ставки від суми заборгованості за весь період прострочення; згідно пункту 9.2 за неповідомлення банку про зміну свого місця проживання або місця перебування позичальник сплачує штраф у розмірі 3 % від суми кредиту, зазначеної в пункті 1.1 даного договору за кожний випадок; згідно пункту 9.3 у випадку невиконання позичальником підпунктів 3.1, 6.1.4 даного договору строк користування коштами, зазначений у пункті 1.2 даного договору, припиняється достроково, на 4 день прострочення виконання, при цьому позичальник сплачує штраф у розмірі 100 % від суми, зазначеної у пункті 1.1 договору; згідно пункту 9.6 за невиконання умов пункту 6.1.13 даного договору позичальник сплачує банку пеню в розмірі 0,05 % від суми достроково погашеного кредиту за кожен день неповідомлення; згідно пункту 9.9 у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником умов пункту 6.1.14 даного договору розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами збільшується на 3 % річних (а. с. 9-11).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору та договору про внесення змін та доповнень) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.
Згідно із частиною п`ятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору та договору про внесення змін та доповнень) до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.
У постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15 зроблено висновок, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 частини третьої статті 18 Закону "Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).
Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 19 травня 2021 року у справі № 359/3055/15-ц (провадження № 61-19559св19) та від 12 грудня 2018 року в справі № 444/484/15-ц (провадження № 61-10156св18), зокрема, на яку посилається заявник у касаційній скарзі.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що на момент укладення кредитного договору до відома позичальника були належним чином доведені всі необхідні умови кредитного договору, кредитний договір підписано сторонами, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови, тому дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для визнання недійсним кредитного договору в цілому.
Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 264/5957/17 та інших є необґрунтованими, оскільки фактичні обставини у вказаних справах не є подібними до обставин даної справи, в зв`язку з чим матеріально-правове регулювання спірних правовідносин є різним.
Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду першої та апеляційної інстанцій.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.