ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 260/914/20
адміністративне провадження № К/9901/2895/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мацедонської В. Е.,
суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н. В.,
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до військової частини А1556 про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року (головуючий суддя Бруновська Н. В., судді: Макарик В. Я., Матковська З. М.)
І. Суть спору
У квітні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до військової частини А1556 (далі - відповідач, ВЧ А1556), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ А 1556 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року;
- визнати протиправними дії ВЧ А 1556 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, а саме: невиплати ОСОБА_1 в день виключення зі списків частини грошової компенсації за неотримане речове майно;
- зобов`язати ВЧ А 1556 здійснити нарахування та виплату позивачу індексацію грошового забезпечення в період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року;
- стягнути з ВЧ А 1556 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 вересня 2019 року по 24 лютого 2020 року в розмірі 91 160,00 грн.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що при звільненні з військової частини з ним не було проведено повний розрахунок, а саме: не виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року, а також при звільненні з військової служби йому не було виплачено грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи.
З 1997 року по вересень 2019 року ОСОБА_1 проходив військову службу у ВЧ А1556. Згідно довідки ВЧ А1556 від 31 липня 2019 року № 2011 позивач у період з 24 липня 2014 року по 02 грудня 2014 року, з 25 січня 2015 року по 24 лютого 2015 року, з 16 липня 2015 року по 14 вересня 2015 року, з 07 березня 2016 року по 13 травня 2016 року, з 29 липня 2016 року по 01 жовтня 2016 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції з 12 червня 2017 року по 14 серпня 2017 року, з 30 серпня 2017 року по 12 жовтня 2017 року в Луганській та Донецькій областях і отримав посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 20 червня 2015 року.
Наказом командира ВЧ А1556 від 07 серпня 2019 року № 145-рс ОСОБА_1 звільнено з військової служби на підставі п. "а" ч. 1 ст. 26 (у запас), підп. "й" ч. 5 п. 2 (які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду ) Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".
Наказом командира ВЧ А1556 від 06 вересня 2019 року № 202 з 06 вересня 2019 року ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу військової частини і всіх видів забезпечення.
Проте, при звільненні з військової частини з позивачем проведено не повний розрахунок, а саме: не виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року, а також не виплачена грошова компенсація вартості за неотримане речове майно.
27 січня 2020 року позивач звернувся до відповідача з заявами щодо виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та 11 лютого 2020 року щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року.
Листом ВЧ А1556 від 29 січня 2020 року № 150/53/140 повідомлено позивача, що грошова компенсація за неотримане речове майно ОСОБА_1 буде виплачена після надходження коштів на рахунки ВЧ А1556.
Крім того, листом від 24 лютого 2020 року № 150/53/206 відповідач повідомив позивачу про неможливість нарахування та виплати індексації у зв`язку з відсутністю фінансування.
В подальшому, 25 лютого 2020 року ВЧ А1556 перерахувала ОСОБА_1 грошову компенсацію за речове майно в розмірі 108 694,98 грн шляхом зарахування цих коштів на картковий рахунок позивача, що підтверджується випискою по банківському рахунку.
Позивач, вважаючи наявним у нього права на отримання середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, а також невиплати відповідачем індексації грошового забезпечення, звернувся до суду з даним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ВЧ А1556 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року. Визнано протиправними дії ВЧ А1556 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, а саме: невиплати ОСОБА_1 в день виключення зі списків частини грошової компенсації за неотримане речове майно. Зобов`язано ВЧ А1556 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення в період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року. Стягнуто з ВЧ А1556 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 вересня 2019 року по 24 лютого 2020 року в розмір 60 242 (шістдесят тисяч двісті сорок дві) грн. 54 коп. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що ненарахування та невиплата позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року є протиправною, а тому для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача слід зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за вказаний період відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078. Також суд зазначив, що сума компенсації за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 06 вересня 2019 року по 24 лютого 2020 року складає 60 242,54 грн (510,53 грн (середньоденне забезпечення) * 118 (кількість робочих днів затримки)), а тому в цій частині позовних вимог позов підлягає до часткового задоволення саме на суму, визначену судом в судовому рішенні.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року апеляційну скаргу ВЧ А1556 задоволено частково. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року скасовано в частині стягнення з ВЧ А1556 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 вересня 2019 року по 24 лютого 2020 року в розмірі 60 242 (шістдесят тисяч двісті сорок дві) грн 54 коп. та прийнято нову постанову, якою в цій частині позов залишено без розгляду. В решті рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року - залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що позовна заява про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні подана позивачем до суду після спливу місячного строку звернення до суду, та без заявлення останнім обставин, які б свідчили про поважність причин його пропуску, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення позову в цій частині без розгляду.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі п. 1 ч. 4 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
V. Касаційне оскарження
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині залишення без розгляду позовної заяви і в цій частині залишити рішення суду першої інстанції в силі. В іншій частині судове рішення не оскаржується.
На обґрунтування своєї позиції скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. При вирішенні даної справи судом апеляційної інстанції застосовані норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 823/761/17, від 03 вересня 2019 року у справі № 320/5789/18 та від 09 червня 2020 року у справі № 420/5797/18, а саме щодо застосування ст. 233 Кодексу законів про працю України (3 місяці).
Позивач вважає, що він не пропустив строк звернення до суду з позовом в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки на спірні правовідносини поширюється встановлений ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України спеціальний тримісячний строк з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про проведений з ним фактичний розрахунок.
Відповідачем відзив на касаційну скаргу не подано, що не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції.
VІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування.
Частинами 1, 2 ст. 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
За приписами ч. 1 ст. 120 КАС України установлено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
За статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно з ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
VІІ. Висновки Верховного Суду
Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судового рішення здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (ч. 1 ст. 341 КАС України).
Оцінюючи обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач у позові просив суд виплатити йому середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, а саме: компенсацію за неотримане речове майно, індексацію грошового забезпечення.
Днем фактичного розрахунку з позивачем є 25 лютого 2020 року. При цьому, з даним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 06 квітня 2020 року.
В касаційній скарзі позивач посилається на постанови Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 823/761/17, від 03 вересня 2019 року у справі № 320/5789/18 та від 09 червня 2020 року у справі № 420/5797/18 та стверджує, що до спірних відносин має застосовуватися тримісячний строк для звернення до суду, встановлений ч. 1 ст. 233 КЗпП України.
Колегія суддів зазначає, що наведені позивачем висновки Верховного Суду щодо необхідності застосування тримісячного строку звернення до суду, передбаченого ч. 1 ст. 233 КЗпП України, а також висновки Верховного Суду, на які посилався суд апеляційної інстанції при прийнятті рішення про залишення позовної заяви без розгляду (щодо застосування до спірних відносин строку звернення до суду з адміністративним позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в один місяць, оскільки такий спір пов`язаний із звільненням з публічної служби і має вирішуватися в порядку адміністративного судочинства), суперечать один одному.
Разом з тим, Верховний Суд зауважує, що судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20 відступила від висновку щодо застосування ч. 1 ст. 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та погодилася з висновком щодо застосування ч. 5 ст. 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 815/2681/17 і від 22 січня 2020 року у справі № 620/1982/19.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20, встановлений у ч. 1 ст. 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору. Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у ст. 122 КАС України і частина 5 цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений ч. 5 ст. 122 КАС України.
При цьому застосування такого строку не суперечить Рішенню Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, яким розтлумачено ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст. 117, 237-1 цього Кодексу в аспекті неоднозначної судової практики розгляду трудових спорів у порядку цивільного судочинства.
Крім того, колегія суддів наголошує, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Водночас, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
За приписами ч. 3 ст. 341 КАС України установлено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Так, ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі п. 1 ч. 4 ст. 328 КАС України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).
Поряд з цим, на обґрунтування своєї позиції скаржник також стверджує, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що у зв`язку з оголошенням карантину згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" було внесено зміни до КАС України та доповнено пункт 3 розділу VI "Прикінцеві положення", якими установлено, що під час дії карантину строки звернення до адміністративного суду продовжуються на строк дії такого карантину.
Верховний Суд вважає, що такі доводи позивача заслуговують на увагу з огляду на таке.
Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Підпунктом 2 пункту 9 вказаного Закону розділ VI "Прикінцеві положення" КАС України був доповнений пунктом 3, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема статтею 122 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 (із змінами та доповненнями) на всій території України був встановлений карантин з 12 березня 2020 року.
17 липня 2020 року набрав чинності Закон України від 18 червня 2020 року № 731-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", відповідно до якого п. 3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України був викладений в новій редакції.
Згідно з пунктом 3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України в редакції Закону України від 18 червня 2020 року № 731-ІХ, чинного з 17 липня 2020 року, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.
За приписами пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 731-ІХ, чинного з 17 липня 2020 року, процесуальні строки, які були продовжені відповідно пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-ІХ, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
Закон України №731-ІХ набрав чинності з 17 липня 2020 року, а тому останнім днем 20-денного строку, встановленого пунктом 2 розділу ІІ цього закону, є 06 серпня 2020 року.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що позивач міг би реалізувати своє право на звернення до суду з цим позовом в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у строк до 06 серпня 2020 року.
Така правова позиція узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 9901/77/20 та у постановах Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 120/56/19-а, від 03 березня 2021 року у справі № 679/78/20.
Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, та ураховуючи ту обставину, що при залишені без розгляду частини позовних вимог суд апеляційної інстанції не врахував норми Законів № 540-ІХ, №731-ІХ, касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року слід задовольнити, а справу в цій частині направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
За правилами ч. 1, 4 ст. 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Верховний Суд констатує, що покладені в основу обґрунтування касаційної скарги аргументи стосовно неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права знайшли своє підтвердження під час касаційного розгляду справи.
З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. 341, 345, 349, 355-356, 359 КАС України, суд