ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 910/13258/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Акціонерного товариства "Національна суспільна
телерадіокомпанія України" - Новака А.А., Яковюк Л.Ю.,
Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Груп Інвест" - Волокітіна А.В.,
Державного комітету телебачення і радіомовлення України - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2021 (у складі колегії суддів: Коробенко Г.П. (головуючий), Козир Т.П., Кравчук Г.А.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2021 (суддя Марченко О.В.)
у справі № 910/13258/20
за позовом Акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Груп Інвест",
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державного комітету телебачення і радіомовлення України,
про визнання припиненими зобов`язань за договором від 10.12.2002 № 001/Б,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2020 року Публічне акціонерне товариство "Національна суспільна телерадіокомпанія України" (далі - ПАТ "Національна суспільна телерадіокомпанія України"; нині - Акціонерне товариство "Національна суспільна телерадіокомпанія України" (далі - АТ "Національна суспільна телерадіокомпанія України") звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Груп Інвест" (далі - ТОВ "Гарант Груп Інвест"), у якому просило визнати припиненим зобов`язання за договором від 10.12.2002 № 001/Б про дольову участь у будівництві житлового комплексу (далі - договір від 10.12.2002 № 001/Б), у зв`язку із неможливістю його виконання.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач з незалежних від нього обставин не має права виконувати зобов`язання за договором від 10.12.2002 № 001/Б, предметом якого є, зокрема, зобов`язання та права сторін з будівництва об`єкта нерухомого майна на земельній ділянці, належній позивачу на праві постійного користування, з метою отримання кожною із сторін своєї частини в збудованому об`єкті, оскільки внаслідок реорганізації Національної радіокомпанії України (сторони договору) та Національної телекомпанії України було утворено Суспільне телебачення і радіомовлення України у формі АТ "Національна суспільна телерадіокомпанія України", яке є об`єктом загальнодержавного значення, 100 відсотків акцій якого належить державі, і в силу положень частини 2 статті 1 Закону України "Про Суспільне телебачення і радіомовлення України", частини 9 статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" та статті 5 статуту позивача наявна законодавча заборона на відчуження, передачу (крім короткострокової оренди), приватизацію нерухомого майна, об`єктів незавершеного будівництва, земельних ділянок, на яких вони розташовані, а також акцій, що належать державі у статутному капіталі цього товариства. При цьому положеннями Закону України "Про Суспільне телебачення і радіомовлення України" та статуту товариства не передбачено будь-яких видів діяльності у сфері будівництва і така діяльність суперечить меті та завданням позивача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.10.2020 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Державний комітет телебачення і радіомовлення України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.01.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2021, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у липні 2021 року АТ "Національна суспільна телерадіокомпанія України" подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просило скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.08.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 910/13258/20 за касаційною скаргою АТ "Національна суспільна телерадіокомпанія України" з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 20.10.2021.
ТОВ "Гарант Груп Інвест" у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просило залишити оскаржені судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
АТ "Національна суспільна телерадіокомпанія України" подало заперечення на відзив ТОВ "Гарант Груп Інвест".
19.10.2021 ТОВ "Гарант Груп Інвест" подало до Верховного Суду заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, у якій просило здійснити розподіл судових витрат та стягнути з АТ "Національна суспільна телерадіокомпанія України" на користь ТОВ "Гарант Груп Інвест" витрати на професійну правничу допомогу в сумі 42 000,00 грн.
Державний комітет телебачення і радіомовлення України у судове засідання свого представника не направив, хоча був повідомлений про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки його представників у судове засідання або з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 ГПК не звертався.
Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі "В`ячеслав Корчагін проти Росії", те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначеного представника.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що 10.12.2002 між Національною радіокомпанією України (далі - НРКУ) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Кийпромтехнологія" (далі - ТОВ "НВП "Кийпромтехнологія") укладено договір про дольову участь у будівництві житлового комплексу № 001/Б, за умовами якого сторони зобов`язалися розробити та здійснити програму будівництва та введення в експлуатацію житлового комплексу (об`єкт) з підземним автопаркінгом, офісними приміщеннями та закладами з обслуговування населення в Печерському районі м. Києва по вул. Л. Первомайського, 5-А, на земельній ділянці, що належить НРКУ, для забезпечення квартирами її працівників.
За умовами договору НРКУ зобов`язалася: надати у розпорядження ТОВ "НВП "Кийпромтехнологія", як Інвестор-менеджеру проекту за договором, земельну ділянку для погодження місця розташування об`єкта та подальшого будівництва; брати участь у робочій та приймальній комісії з приймання закінченого будівництвом об`єкта; на час будівництва та його підготовки надати Інвестор-менеджеру проекту за окремим договором приміщення площею 100 кв. м для розміщення персоналу в адміністративно-виробничому корпусі по вул. Л. Первомайського, 5-А. ТОВ "НВП "Кийпромтехнологія" зобов`язалося: організувати та погодити місце розташування об`єкта, зібрати вихідні дані для його проектування; виготовити проектно-кошторисну документацію в цілому; погодити та затвердити її у відповідних службах; організувати процес будівництва та введення об`єкта в експлуатацію. ТОВ "НВП "Кийпромтехнологія" прийняло на себе зобов`язання функцій замовника будівництва щодо укладення договорів на виконання будівельних робіт, здійснення технічного та авторського нагляду за проведенням робіт, виконання переукладення зовнішніх інженерних комунікацій до Будинку звукозапису НРКУ, реконструювання під`їзних шляхів, впорядкування та влаштування огородження території.
За умовами договору, визначеними у пункті 2.3, по закінченню будівництва НРКУ набуває право власності на 7 % квартир, допоміжних приміщень, офісів та паркінгу об`єкта, а у випадку зносу або добудови адміністративно-виробничого корпусу площею 1 412,9 кв. м НКРУ відшкодовуються рівноцінні офісні та виробничі приміщення площею 1 104, 7 кв. м у новозбудованому комплексі, окрім 318,2 кв. м, що займають приміщення горищ, згідно двостороннього акту, підписаного двома сторонами.
Фінансування об`єкта будівництва, включаючи етапи погодження місця розташування, збір вихідних даних для проектування, погодження та затвердження проектної документації, проведення будівельно-монтажних робіт, здійснення технічного та авторського нагляду, забезпечення будівництва необхідними матеріалами, устаткуванням, введення його в експлуатацію, витрати по відведенню земельної ділянки здійснюється ТОВ "НВП "Кийпромтехнологія" у розмірі 100 відсотків вартості об`єкта будівництва в цілому (пункти 2.5, 3.1).
Умовами договору сторони передбачили відповідальність за невиконання взятих на себе зобов`язань, ухилення від підписання передбачених договором документів, крім того, окремим пунктом договору зазначили, що реорганізація сторін договору не є підставою для зміни умов договору або його припинення, що умови цього договору протягом терміну дії договору зберігають юридичну чинність для правонаступників сторін. Відповідно до пунктів 7.1-7.3 договору його дія починається з моменту його підписання сторонами та припиняється з моменту виконання сторонами всіх взятих на себе зобов`язань. Дія договору може бути припинена тільки за взаємною згодою сторін шляхом укладення відповідного договору.
28.02.2014 між НРКУ, ТОВ "НВП "Кийпромтехнологія" і ТОВ "Гарант Груп Інвест" укладено угоду про заміну сторони договору № 001/Б від 10.12.2002 про дольову участь у будівництві житлового комплексу, за умовами пункту 1 якої сторони дійшли згоди щодо заміни у цьому договорі сторони-2 (ТОВ "НВП "Кийпромтехнологія") на ТОВ "Гарант Груп Інвест", та встановлено, що з моменту набрання чинності цією угодою ТОВ "НВП "Кийпромтехнологія" передає ТОВ "Гарант Груп Інвест", а останнє приймає всі права та обов`язки сторони-2 по договору № 001/Б від 10.12.2002, а також, що з моменту набрання цією угодою чинності зобов`язання ТОВ "НВП "Кийпромтехнологія" за договором припиняються.
28.02.2014 між НРКУ (сторона-1) і ТОВ "Гарант Груп Інвест" (сторона-2) укладено додаток № 4 до договору № 001/Б від 10.12.2002 про дольову участь у будівництві житлового комплексу (далі - додаток № 4), за умовами якого сторони виклали договір № 001/Б від 10.12.2002 у новій редакції, відповідно до якої за змістом пункту 1.1 предметом цього договору є зобов`язання та права сторін по будівництву об`єкта на земельній ділянці площею 0,73 гектар, що розташована по вулиці Л. Первомайського, 5-Б, в Печерському районі міста Києва, та визначена в додатку № 1 до цього договору, що надана стороні-1 на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 02-9-00008 від 15.11.2004 та пункту 2 рішення Київської міської ради від 10.07.2003 № 638-8/798 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування", з метою отримання кожною із сторін у збудованому об`єкті своєї частини в порядку та на умовах, визначених у договорі, та виконання робіт (ремонту і часткового технічного переоснащення існуючого об`єкта) в порядку та на умовах, визначених у договорі.
Для досягнення мети договору НРКУ делегувала ТОВ "Гарант Груп Інвест" частину функцій замовника будівництва щодо розробки проектної документації, окрім права постійного користування земельною ділянкою (пункт 1.2 договору). Техніко-економічні показники об`єкта (площа, архітектурні та технічні характеристики, склад інженерних мереж тощо) визначаються на підставі проектної документації, погодженої стороною-2 у встановленому законодавством порядку з компетентними органами та затвердженої стороною-1. Кількісні, якісні, технічні та технологічні параметри робіт визначаються документацією (пункт 1.3 договору).
Строк будівництва об`єкта та виконання робіт складає 4 роки з моменту початку будівництва об`єкта. Будівництво об`єкта та виконання робіт має бути розпочате протягом 2 місяців з дати затвердження проектної документації, але не пізніше 5 років з дня укладення цього договору. Строк будівництва об`єкта та виконання робіт буде конкретизований сторонами протягом 60 календарних днів після підписання сторонами даного договору на підставі підписаного сторонами додатку до даного договору, що є його невід`ємною частиною (пункт 1.5 договору).
За змістом пункту 2.2 договору сторона-1 делегує стороні-2 частину функцій замовника будівництва об`єкта, які визначені законодавством (у тому числі Положенням про замовника-забудовника (єдиного замовника, дирекцію підприємства, що будується) і технічний нагляд, затвердженим постановою Держбуду СРСР від 02.02.1988 № 16), а саме сторона-2 в повному обсязі здійснює функції замовника будівництва об`єкта, крім тих, що цим договором покладені на сторону-1, у тому числі сторона-2 зобов`язана забезпечити: спільно зі стороною-1 прийняття об`єкта в експлуатацію (підпункт 2.2.6 пункту 2.2 договору); передати об`єкт в експлуатацію експлуатуючій організації (підпункт 2.2.8 пункту 2.2 договору); отримання стороною-1 її частини результатів реалізації договору у строки та на умовах, погоджених сторонами (підпункт 2.2.10 пункту 2.2 договору); у встановлені договором терміни будівництво об`єкта та введення закінченого будівництвом об`єкта в експлуатацію за допомогою сторони-1 та в межах її компетенції (підпункт 2.2.16 пункту 2.2 договору). Після завершення будівництва об`єкта сторони спільно забезпечують його прийняття в експлуатацію та передання об`єкта для обслуговування та експлуатації на баланс експлуатуючої організації, що визначається за погодженням сторін не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованої дати прийняття об`єкта в експлуатацію (пункт 2.5 договору); сторона-2 здійснює у повному обсязі фінансування розробки проектної документації, будівництва об`єкта, документації та виконання робіт, включаючи пайовий внесок на розвиток інфраструктури населеного пункту та всі інші витрати, пов`язані з будівництвом об`єкта та введенням його в експлуатацію (пункт 3.1 договору).
Також умовами договору сторонами погоджено, що орієнтовна вартість будівництва об`єкта буде визначена сторонами на підставі проектної документації протягом 60 календарних днів після підписання сторонами договору; вартість будівництва об`єкта є динамічною, визначається поетапно згідно з Правилами визначення вартості будівництва (ДБН Д.1.1-1-2000) та виходячи з проектної документації та договірних цін; оскільки фінансування будівництва об`єкта в повному обсязі є обов`язком сторони-2, сторона-2 вправі змінювати вартість будівництва об`єкта; остаточна вартість будівництва об`єкта буде визначена протягом 30 календарних днів після завершення будівництва об`єкта (пункт 3.2 договору); обсяг фінансування визначається згідно з договором та на підставі розробленої і погодженої проектної документації на будівництво об`єкта, іншої документації, відповідно до якої визначаються витрати, необхідні для будівництва об`єкта; при цьому, до витрат сторони-2 з реалізації договору належать: витрати на розробку проектної документації; витрати (їх компенсація) на виконання робіт із звільнення земельної ділянки від об`єктів знесення; витрати на будівництво об`єкта; витрати на відрахування (передання) та платежі, передбачені законодавством щодо об`єкта; витрати зі сплати комунальних послуг, таких як водопостачання, електроенергія, каналізація, газопостачання, вивіз сміття, прибирання території та інших, які можуть бути необхідними під час будівництва об`єкта; витрати на забезпечення техніки безпеки та охорону будівельного майданчика і об`єкта; витрати, пов`язані із страхуванням Об`єкта або страхуванням будь-якої діяльності на об`єкті, або будь-якої відповідальності, яка випливає з реалізації договору, у разі їх понесення; витрати, пов`язані з виплатою заробітної плати персоналу, що забезпечує реалізацію Договору та всі інші витрати, пов`язані з будівництвом об`єкта та введенням його в експлуатацію (пункт 3.3 договору); фінансування розробки проектної документації, будівництва об`єкта та виконання робіт здійснюється стороною-2 відповідно до укладених останньою договорів (в тому числі контрактів, угод, рахунків) безпосередньо виконавцем (проектувальником, підрядником, постачальником тощо) за необхідності згідно з черговістю реалізації договору (пункт 3.4 договору); джерелом фінансування будівництва об`єкта та виконання робіт є кошти сторони-2; при цьому сторона-2 може використовувати як власні кошти, так і кошти, залучені на будь-яких не заборонених законодавством умовах у способи, що не суперечать законодавству, самостійно укладаючи відповідні договори (пункт 3.5 договору).
Сторони погодили, що розрахунки між сторонами за договором здійснюються в такому порядку: сторона-1 отримує частину площі нежитлового призначення в об`єкті розміром 1 104,7 кв. м як компенсацію замість адміністративно-виробничого корпусу за адресою: м. Київ, вул. Л. Первомайського, 5-Б; до того ж сторона-1 отримує частину площі нежитлового призначення в об`єкті у розмірі, що за експертною оцінкою її вартості не може бути меншою за ринкову вартість права постійного користування земельною ділянкою, яка зазначена у пункті 1.6 договору; частина площі нежитлового призначення в об`єкті, що отримується стороною-1 за договором, буде визначена у додатку № 2 до договору протягом 60 календарних днів після затвердження проектної документації в передбаченому законодавством порядку; також сторона-2 забезпечує стороні-1 проведення робіт в обсягах, визначених документацією, що розробляється на рахунок сторони-2 та погоджується обома сторонами, орієнтовні параметри яких передбачені у додатку № 4, що є невід`ємною частиною договору (підпункт 4.1.1 пункту 4.1 договору); сторона-2 отримує у свою власність решту об`єкта, крім частини площі нежитлового призначення об`єкта, що визначена у підпункті 4.1.1 пункту 4.1 договору та передбачена у додатку № 4, що є невід`ємною частиною договору (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 договору).
У пункті 4.2 договору визначено, що після затвердження проектної документації протягом 7 (семи) календарних днів з дати звернення однієї із сторін до іншої сторони, виходячи із положень пункту 4.1 договору, сторони на підставі проектної документації визначають частини в об`єкті, які отримає кожна із сторін, після чого сторони підписують додаток № 3 до договору (протокол розподілу) щодо розподілу часток в об`єкті у відповідності до розробленої проектної документації; якщо відсотковий розмір частки сторони в об`єкті не співпадатиме з площею цілих приміщень в об`єкті, для розподілу частин об`єкта між сторонами застосовуються округлення відповідно до чинних правил бухгалтерського обліку.
Право власності на результати реалізації договору, якими є відповідні частки завершеного об`єкта, виникає у кожної із сторін з моменту оформлення речових прав (пункт 4.6 договору).
За змістом пункту 7.3 договору при його реалізації право на земельну ділянку залишається за стороною-1, земельна ділянка не є вкладом сторони-1 у діяльність з реалізації договору і укладення договору не припиняє права сторони-1 на земельну ділянку.
У пункті 7.4 договору сторони стверджують, що договір не є договором про спільну діяльність, а є договором змішаної інвестиційно-підрядної форми відповідно до статті 67 Господарського кодексу України (далі - ГК) та статей 3, 6 Цивільного кодексу України (далі - ЦК); майно (та майнові права), кошти тощо, внесені для реалізації договору, не є об`єднанням вкладів сторін, не є їх спільною частковою власністю, а залишається у власності сторони, що їх внесла; частини об`єкта, що розподіляються між сторонами, не є спільною частковою власністю сторін, а належать кожній із сторін згідно з положеннями договору; при реалізації договору сторони зберігають свою юридичну самостійність.
Крім того, як і в першій редакції договору, сторони передбачили, що договір може бути достроково розірвано за взаємною згодою сторін. За умовами пунктів 5.4-5.5 договору одностороння відмова від цього договору (одностороннє його розірвання) або відмова від виконання окремих зобов`язань за цим договором не допускається. У разі одностороннього дострокового розірвання договору за ініціативи однієї із сторін, вона зобов`язана компенсувати іншій всі фактично понесені останньою за даним договором витрати і збитки.
Відповідно до пункту 8.1 договору він набуває чинності з моменту його підписання сторонами, скріплення печатками сторін та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.
Також судами установлено, що на виконання вимог наказу Держкомтелерадіо "Про реорганізацію Національної радіокомпанії України" від 25.08.2015 № 201 станом на 01.01.2016 НРКУ передала балансові рахунки, матеріальні цінності, активи та зобов`язання, у тому числі дебіторську заборгованість, що знаходилася на її балансі на баланс Національної телекомпанії України на підставі передавального акта, затвердженого наказом Держкомтелерадіо від 15.01.2016 № 29. Держкомтелерадіо закріпив зазначене майно за Національною телекомпанією України на праві оперативного управління.
Відповідно до статуту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2016 № 1039, ПАТ "Національна суспільна телерадіокомпанія України" (нині - АТ "Національна суспільна телерадіокомпанія України") є правонаступником майна, прав та обов`язків Національної телекомпанії України, що, у свою чергу, була правонаступником Національної радіокомпанії України та припинила діяльність відповідно до статуту, затвердженого наказом Державного комітету телебачення і радіомовлення України від 26.07.2016 № 145. Правонаступництво також підтверджується постановами Кабінету Міністрів України: від 07.11.2014 № 693 "Про утворення Публічного акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України", від 05.08.2015 № 567 "Деякі питання утворення Публічного акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України".
У зв`язку з реорганізацією Національної телекомпанії України всі зобов`язання за договором перейшли до правонаступника Телерадіокомпанії відповідно до зведеного передавального акта необоротних активів та зобов`язань Національної телекомпанії України (об`єднаної) до ПАТ "Національна суспільна телерадіокомпанія України", затвердженого наказом Держкомтелерадіо від 17.01.2017 № 3. Правокористувачем земельної ділянки за адресою: м. Київ, вул. Л. Первомайського, 5-Б, є Телерадіокомпанія як правонаступник, а землевласником є держава Україна в особі Київської міської державної адміністрації.
18.10.2018 ТОВ "Гарант Груп Інвест" звернулося до ПАТ "Національна суспільна телерадіокомпанія України" з листом № 17-10.18 від 17.10.2018, у якому викладено вимогу виконати умови договору - затвердити проект "Будівництво житлового комплексу з підземним автопаркінгом, офісними приміщеннями та закладами по обслуговуванню населення на вул. Леоніда Первомайського, 5-Б у Печерському районі м. Києва" відповідно до наданих у листі техніко-економічних показників та проекту наказу про затвердження.
24.10.2018 ПАТ "Національна суспільна телерадіокомпанія України" у листі № 02-8/3127 відмовило ТОВ "Гарант Груп Інвест" у затвердженні проекту, посилаючись на те, що договір містить всі ознаки договору про спільну діяльність, укладення якого суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки згідно з положеннями Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 296, Національна телекомпанія України повинна була погодити з Кабінетом Міністрів України укладення такого договору. Оскільки таке погодження отримане не було, договір вважається укладеним з перевищенням повноважень та є недійсним на підставі статей 215, 203 ЦК та виконуватися не буде.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 у справі № 910/15250/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2020 та постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.05.2020, задоволено позов ТОВ "Гарант Груп Інвест" та зобов`язано ПАТ "Національна суспільна телерадіокомпанія України" виконати свої зобов`язання, визначені пунктом 2.1.7 договору № 001/Б (в редакції додатку від 28.02.2014 № 4), а саме затвердити проект "Будівництво житлового комплексу з підземним автопаркінгом, офісними приміщеннями та закладами по обслуговуванню населення по вул. Леоніда Первомайського, 5-Б у Печерському районі м. Києва". На виконання рішення суду видано накази, які наразі не виконано.
Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимогам ПАТ "Національна суспільна телерадіокомпанія України", заявлена до ТОВ "Гарант Груп Інвест", про визнання припиненим зобов`язання за договором від 10.12.202 № 001/Б, у зв`язку із неможливістю його виконання, обґрунтована, зокрема тим, що за умовами договору визначено зобов`язання та права сторін з будівництва об`єкта нерухомого майна на земельній ділянці, належній позивачу на праві постійного користування, з метою отримання кожною із сторін своєї частини в збудованому об`єкті. Проте внаслідок реорганізації Національної радіокомпанії України (сторони договору) та Національної телекомпанії України було утворено Суспільне телебачення і радіомовлення України у формі АТ "Національна суспільна телерадіокомпанія України", яке є об`єктом загальнодержавного значення, 100 відсотків акцій якого належить державі, і в силу положень частини 2 статті 1 Закону України "Про Суспільне телебачення і радіомовлення України", частини 9 статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" та статті 5 статуту позивача наявна законодавча заборона на відчуження, передачу (крім короткострокової оренди), приватизацію нерухомого майна, об`єктів незавершеного будівництва, земельних ділянок, на яких вони розташовані, а також акцій, що належать державі у статутному капіталі цього товариства. При цьому положеннями Закону України "Про Суспільне телебачення і радіомовлення України" та статуту товариства не передбачено будь-яких видів діяльності у сфері будівництва і така діяльність суперечить меті та завданням позивача.
Апеляційний господарський суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, мотивував таке рішення відсутністю правових підстав для припинення зобов`язань за договором від 10.12.2002 № 001/Б.
У поданій касаційній скарзі АТ "Національна суспільна телерадіокомпанія України" послалося на те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення частини 2 статті 1 Закону України "Про Суспільне телебачення і радіомовлення України", частини 9 статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", статей 42, 92, 93, 120, 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК), постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2016 № 1039 "Про затвердження Статуту акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України", Міжнародних стандартів фінансової звітності 16 "Оренда", щодо застосування яких у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, та порушено норми процесуального права, а саме статті 13, 74, 76, 77, 86, 236 ГПК. Скаржник зауважив, що судами при вирішенні спору, зокрема, не враховано, що телерадіокомпанія є об`єктом загальнодержавного значення і відчуження (передача) нерухомого майна, об`єктів незавершеного будівництва, земельних ділянок, належних позивачу, заборонено чинним законодавством, а відтак не надано належної оцінки умовам договору від 10.12.2002 № 001/Б та не взято до уваги, що на земельній ділянці відповідно до умов договору буде розташовано об`єкт нерухомого майна, отже ця земельна ділянка не може бути використана інакше, ніж для обслуговування та експлуатації новозбудованого будинку відповідно до статті 42 ЗК, що призведе до фактичної передачі цієї землі в користування іншій особі, проте такі обставини суперечитимуть наведеним нормам законодавства, якими встановлено заборону щодо передачі земельних ділянок, що належать державі у статутному капталі позивача. Крім того, умовами договору передбачено виключно спільні дії сторін з метою здійснення будівництва на земельній ділянці з метою отримання кожною із сторін своєї частки в збудованому об`єкті, що суперечить меті та завданням позивача, визначеним його статутною діяльністю та нормами чинного законодавства, тому висновки судів попередніх інстанцій, що на позивача не покладається жодних зобов`язань відповідно до предмета договору є помилковими. Поза увагою судів попередніх інстанцій залишилося те, що виконання позивачем зобов`язань за договором призведе до порушення наведених норм чинного законодавства, оскільки як нормами Закону України "Про Суспільне телебачення і радіомовлення України", так і положеннями статуту позивача не передбачено будь-яких видів діяльності у сфері будівництва і така діяльність суперечить меті і завданням позивача.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.
Стаття 15 ЦК передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Оскільки, відповідно до статті 16 ЦК порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту, тому суд при вирішенні спору має надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, чи відповідає правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
У статті 14 ГПК закріплено принцип диспозитивності господарського судочинства, за яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до частини 2 статті 237 ГПК при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
ПАТ "Національна суспільна телерадіокомпанія України", звертаючись з позовом про визнання припиненим зобов`язання за договором від 10.12.202 № 001/Б у зв`язку із неможливістю його виконання, послалося на наявність, передбаченої положеннями частини 2 статті 1 Закону України "Про Суспільне телебачення і радіомовлення України", частини 9 статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" та статті 5 статуту позивача, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2016 № 1039, заборони щодо, зокрема передачі, відчуження нерухомого майна, об`єктів незавершеного будівництва, земельних ділянок, що належать державі в статутному капіталі позивача, у тому числі щодо вчинення дій до такого майна, наслідком яких може бути їх відчуження.
Відповідно до частин 1, 2 статті 509 ЦК зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків відповідно до статті 11 ЦК, зокрема, є договори та інші правочини.
Підстави припинення зобов`язання визначені у статті 598 ЦК, за змістом частини 1 якої зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
У статті 607 ЦК, яка кореспондується з положеннями статті 205 ГК, встановлено, що зобов`язання припиняється неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.
Обставини, які викликають неможливість виконання, можуть бути як юридичними (заборона певної діяльності), так і фактичними (загибель індивідуально визначеної речі, яка мала б бути об`єктом виконання). Головна умова полягає в тому, що за такі обставини не буде відповідати жодна із сторін зобов`язання (такий висновок наведено у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 11.10.2019 у справі № № 910/3319/18).
Відповідно до статуту ПАТ "Національна суспільна телерадіокомпанія України", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2016 № 1039, телерадіокомпанія є юридичною особою, що утворена шляхом перетворення Національної телекомпанії України відповідно до Закону України "Про Суспільне телебачення і радіомовлення України", постанов Кабінету Міністрів України від 7.11.2014 № 693 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України" та від 05.08.2015 № 567 "Деякі питання утворення публічного акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України". Телерадіокомпанія є правонаступником майна, прав та обов`язків Національної телекомпанії України, що припинила свою діяльність. Телерадіокомпанія є публічним акціонерним товариством, 100 відсотків акцій якого належать державі. Засновником Телерадіокомпанії є держава в особі Кабінету Міністрів України. Єдиним акціонером Телерадіокомпанії є держава в особі Держкомтелерадіо, що безпосередньо виконує функції з управління корпоративними правами держави у статутному капіталі Телерадіокомпанії. Телерадіокомпанія є об`єктом загальнодержавного значення. Відчуження, передача (крім короткострокової оренди), приватизація нерухомого майна, об`єктів незавершеного будівництва, земельних ділянок, на яких вони розташовані, а також акцій, що належать державі у статутному капіталі Телерадіокомпанії, забороняються.
Телерадіокомпанію утворено з метою захисту свободи слова в Україні, надання суспільству достовірної та збалансованої інформації про Україну і світ, налагоджування громадського діалогу для збільшення суспільної довіри, розвитку громадянської відповідальності, зміцнення української мови та культури, особистості та народу України. Головною метою діяльності Телерадіокомпанії є задоволення інформаційних та культурних потреб суспільства, залучення громадян до обговорення та вирішення найважливіших соціально-політичних питань, забезпечення національного діалогу, сприяння формуванню громадянського суспільства, забезпечення права кожного на свободу думки і слова, на отримання повної, достовірної та оперативної інформації, відкрите і вільне обговорення суспільних питань.
Майно Телерадіокомпанії складається з основних фондів, оборотних засобів, коштів, майнових прав, зокрема з права господарського відання майном, переданим Телерадіокомпанії на праві господарського відання, та права постійного користування земельними ділянками, інших матеріальних та нематеріальних активів, цінних паперів, а також інших активів, відображених у бухгалтерському обліку Телерадіокомпанії.
Судами попередніх інстанцій установлено і не оспорюється сторонами, що відповідно до рішення Київської міської ради від 10.07.2003 № 638-8/798 Національній радіокомпанії України (правонаступником якої є ПАТ "Національна суспільна телерадіокомпанія України") надано у постійне користування земельну ділянку площею 0,73 га для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового комплексу з підземним автопаркінгом, офісними приміщеннями та закладами по обслуговуванню населення на вул. Л. Первомайського, 5-Б у Печерському районі м. Києва. Право постійного користування посвідчене державним актом на право постійного користування земельною ділянкою, зареєстрованим у встановленому порядку 15.11.2004 за № 02-9-00008.
Як свідчать матеріали справи, зокрема зміст договору від 10.12.2002 № 001/Б, предметом якого є, зокрема, зобов`язання сторін щодо будівництва житлового комплексу на зазначеній земельній ділянці, позивачем за умовами цього договору з метою отримання сторонами у власність завершеного будівництва об`єкта в частках, визначених договором, делеговано ТОВ "Гарант Груп Інвест" у повному обсязі функції замовника будівництва (окрім права постійного користування земельною ділянкою) (пункти 1.2, 2.2), при цьому за умовами розподілу, визначеному у розділі 4 договору, позивач отримує частину площі нежитлового призначення в об`єкті в розмірі 1 104,7 кв. м як компенсацію замість адміністративно-виробничого корпусу за адресою: м. Київ, вул. Л. Первомайського, 5-Б, та частину площі нежитлового призначення в об`єкті в розмірі, що за експертною оцінкою її вартості, не може бути меншою за ринкову вартість права постійного користування земельною ділянкою, яка зазначена в пункті 1.6 цього договору (19 751 709,00 грн), а ТОВ "Гарант Груп Інвест" отримує у власність решту об`єкта (пункт 4.1). Крім того, предметом цього договору визначено також зобов`язання сторін з виконання робіт з технічного переоснащення існуючого об`єкта, до якого за визначенням термінів, наведеним у договорі, належить будинок звукозапису по вул. Л. Первомайського, 5-Б у м. Києві, що знаходиться на балансі позивача (пункт 1.1), а також знесення розташованих на зазначеній земельній ділянці рухомого та/або нерухомого майна, що за проектною документацією заважає спорудженню об`єкта та потребує перенесення чи знесення.
Відповідно до частин 1, 2 статті 84 ЗК у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Згідно з частиною 1 статті 92 ЗК право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, визначені у частині 2 статті 92 ЗК, зокрема ті, що належать до державної та комунальної власності.
Отже, ПАТ "Національна суспільна телерадіокомпанія України" (нині - АТ "Національна суспільна телерадіокомпанія України") належить право постійного користування земельною ділянкою по вул. Л. Первомайського, 5-Б у Печерському районі м. Києва, будівництво об`єкта нерухомого майна на якій є предметом договору від 10.12.2002 № 001/Б, тобто позивач наділений правомочностями щодо володіння та користування земельною ділянкою, водночас правом розпоряджатися такою земельною ділянкою, у тому числі надавати в користування третім особам, наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій.
За змістом частини 2 статті 1 Закону України "Про Суспільне телебачення і радіомовлення України" Суспільне телебачення і радіомовлення України утворюється у формі акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України" (далі - НСТУ), 100 відсотків акцій якого належить державі. НСТУ утворюється на базі Національної телекомпанії України, Національної радіокомпанії України, Державної телерадіокомпанії "Культура", обласних державних телерадіокомпаній, Державної телерадіомовної компанії "Крим", державних організацій "Київська державна регіональна телерадіокомпанія", "Севастопольська регіональна державна телерадіокомпанія", "Новгород-Сіверська регіональна державна телерадіокомпанія "Сіверська", "Криворізька регіональна державна телерадіокомпанія "Криворіжжя", що реорганізуються шляхом приєднання до Національної телекомпанії України. Утворення НСТУ здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. НСТУ є об`єктом загальнодержавного значення. Відчуження, передача (крім короткострокової оренди), приватизація нерухомого майна, об`єктів незавершеного будівництва, земельних ділянок, на яких вони розташовані, а також акцій, що належать державі у статутному капіталі НСТУ, забороняється.
Відповідно до частини 9 статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" нерухоме майно об`єктів державної власності, що не підлягають приватизації, не може бути відчужене, вилучене, передане до статутного капіталу господарських організацій і щодо такого майна не можуть вчинятися дії, наслідком яких може бути їх відчуження.
При вирішенні спору як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції, обмежившись посиланням на те, що положення наведених норм чинного законодавства не містять жодної заборони щодо передачі земельної ділянки у користування організації, яка буде здійснювати управління збудованим об`єктом відповідно до умов договору від 10.12.2002 № 001/Б, належним чином не встановили характер спірних правовідносин сторін, не дослідили та не надали належної правової оцінки умовам договору на предмет з`ясування обставин, які відповідно до положень Закону України "Про Суспільне телебачення і радіомовлення України", Закону України "Про управління об`єктами державної власності", а також статутної діяльності позивача можуть бути тими юридичними обставинами, які викликають неможливість виконання зобов`язання в силу прямої заборони на вчинення певних дій, а відтак, які є підставою для припинення такого зобов`язання відповідно до статті 607 ЦК.
Натомість суд апеляційної інстанції, вдавшись до аналізу умов договору від 10.12.2002 № 001/Б на предмет з`ясування наявності/відсутності правових наслідків удаваного правочину в порушення вимог статті 14, частини 2 статті 237, статті 269 ГПК, з огляду на предмет і підстави заявленого позову, вийшов за межі заявлених позовних вимог, оскільки такі вимоги у межах пред`явленого позивачем позову у цій справі не заявлялися і щодо них сторонами відповідні обґрунтування та заперечення не надавалися.
Водночас, аналізуючи умови договору, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тим його умовам, з яких випливають обов`язки позивача направлені на розпорядження земельною ділянкою, яка належить до державної власності, та щодо вчинення дій на виконання зобов`язань, наслідком яких може бути її відчуження. Зокрема, суди не з`ясували та не надали оцінки тому, чи не свідчить передання позивачем прав замовника будівництва на земельній ділянці, яка належить йому на праві постійного користування, відповідачу, який за умовами договору набуває після завершення будівництва та введення об`єкта в експлуатацію, право власності на об`єкт нерухомого майна в цілому (за виключенням часток, які передаються позивачу), фактично передачі права користування зазначеною земельною ділянкою.
Крім того, відповідно до статті 377 ЦК до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, одночасно переходить право приватної власності, право користування земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об`єкт незавершеного будівництва, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього власника такого об`єкта нерухомого майна, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України.
Статтею 120 ЗК визначено процедуру переходу права на земельну ділянку у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, що розміщені на ній, відповідно до частини 11 якої у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у постійному користуванні, особами, які не можуть набувати земельну ділянку на такому праві, вони набувають таку земельну ділянку із земель державної або комунальної власності у власність або оренду.
Разом із тим відповідно до статті 42 ЗК земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З огляду на умови договору від 10.12.2002 № 001/Б та визначений нормами чинного законодавства принцип правової єдності земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна, суди попередніх інстанцій не з`ясували та не надали належної оцінки тому, чи не відбудеться, у зв`язку із виконанням позивачем умов і зобов`язань за договором, вибуття зазначеної земельної ділянки із державної власності або зміна землекористувача.
При цьому, пославшись на те, що будівництво новоствореного об`єкта здійснюється виключно за рахунок відповідача і право власності на збудований об`єкт буде набуте обома сторонами одночасно, а не відчужене/передане позивачем відповідачу, суди не надали будь-якої оцінки підставам, на яких позивачу земельна ділянка надавалася у постійне користування, та умовам договору, викладеним у розділі 4, щодо розподілу часток між сторонами, зокрема стосовно їх розміру для кожної сторони договору, а відтак не надали оцінки, чи буде дотримано баланс інтересів внаслідок виконання позивачем таких умов та чи не відбудеться позбавлення відповідних прав позивача як на новозбудований об`єкт, так і права на земельну ділянку в контексті положень статті 42 ЗК, а також не з`ясували, чи не стосується предмет спору у цій справі безпосередньо прав держави, як власника земельної ділянки, яка підлягає забудові за умовами договору.
Отже, зважаючи на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову не ґрунтуються на повному і всебічному розгляді в судовому процесі всіх обставин, встановлення яких є необхідним відповідно до норм законодавства для вирішення спору.
Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом частини 1 статті 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
У зв`язку з наведеним, постановлені у справі судові рішення зазначеним вимогам процесуального закону не відповідають, оскільки суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна визнати законними і обґрунтованими.
З огляду на те, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору було неправильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, що підлягають застосуванню, та порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, суди дійшли передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
З огляду на обмежений обсяг процесуальних повноважень Верховного Суду, а також на те, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не дослідили зібрані докази й не встановили ті фактичні обставини, від яких залежить правильне застосування до спірних правовідносин норм матеріального права, про неправильне застосування яких наведено у касаційній скарзі, що впливає на вирішення позовних вимог, Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції на підставі пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК
За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд