ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 910/13265/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Міщенка І. С.,
за участю секретаря судового засідання - Дерлі І. І.
за участю представників сторін:
позивача - не з`явився,
відповідача - Штокало Т. В. (адвокат),
третьої особи - Орловський С. О. (самопредставництво),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 (судді: Чорногуз М. Г. - головуючий, Мальченко А. О., Козир Т. П.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2021 (суддя Марченко О. В.)
за позовом ОСОБА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Файненс Компані"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Українсько-іспанське товариство з обмеженою відповідальністю "Харвест Індустріалес, С.Л."
про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 07.03.2019 № 1,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Файненс Компані" (далі - ТОВ "Файненс Компані", Відповідач) про визнання недійсним укладеного між Публічним акціонерним товариством "Омега Банк" (далі - ПАТ "Омега Банк") та Відповідачем договору відступлення права вимоги від 07.03.2019 № 1 в частині відступлення права вимоги за кредитним договором від 26.07.2007 № 15-К/ЗРД та іпотечним договором від 26.07.2007 № 15-3/ЗРД.
1.2. Зазначені вимоги мотивовано тим, що Позивач набув право вимоги щодо сплати заборгованості за кредитним договором № 15-К/ЗРД та вимоги за іпотечним договором № 15-З/ЗРД від Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Скай Кепітал Менеджмент" (далі - ТОВ "КУА "Скай Кепітал Менеджмент") на підставі договору від 17.05.2016 № 437. Однак, у подальшому, постановою Касаційного господарського суду від 24.07.2019 у справі № 910/10364/16 встановлено нікчемність договору купівлі-продажу прав вимоги від 31.12.2014, укладеного між ПАТ "Омега Банк" та ТОВ "ФК "Іпотека кредит", який продав це право вимоги ТОВ "КУА "Скай Кепітал Менеджмент". На думку ОСОБА_1, оскільки реституція (щодо витребування права вимоги у Позивача, як добросовісного набувача) не застосовувалась, проте 07.03.2019 між ПАТ "Омега Банк" та ТОВ "Файненс Компані" укладено договір відступлення права вимоги, то на момент укладення оспорюваного договору цесії від 07.03.2019 ПАТ "Омега Банк" не володіло правом вимоги до боржника за вказаними кредитним договором та іпотечним договором, а тому не могло відступити такі майнові права на користь Відповідача.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.01.2021 у справі №910/13265/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2021, в задоволенні позову відмовлено.
2.2. Зазначені судові рішення обґрунтовано тим, що у Позивача відсутнє право вимоги за кредитним договором від 26.07.2007 № 15-К/ЗРД та за іпотечним договором від 26.07.2007 № 15-3/ЗРД, яке б підлягало судовому захисту у обраний ним спосіб, оскільки в даному випадку первісний правочин щодо відступлення права вимоги є нікчемним в силу закону, а відтак і укладені після такого правочину договори, зокрема, договір № 437 (на підставі якого ОСОБА_1 набув право вимоги за вказаними кредитним договором та іпотечним договором), не створюють жодних правових (процесуальних) наслідків для сторін, окрім права Позивача на звернення до суду з позовом до ТОВ "Компанія з управління активами "Скай Кепітал Менеджмент" для застосування реституції.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
3.1. У касаційній скарзі Позивач просить скасувати оскаржувані постанову і рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.
3.2. Обґрунтовуючи наявність підстав для подання вказаної скарги, заявник посилається на неврахування господарськими судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування норм статей 177, 190, 215, 228 частини четвертої статті 334, статті 656 Цивільного кодексу України, частини другої статті 3, статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", викладених у постановах від 13.04.2021 у справі №910/11702/18, від 24.07.2019 у справі № 910/10364/16.
3.3. Крім того, у якості підстави для подання касаційної скарги заявник посилається на розгляд справи в суді першої інстанції неналежним складом суду у зв`язку необґрунтованою відмовою у задоволенні клопотання про відвід, що було залишено поза увагою апеляційним господарським судом.
3.4. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Файненс Компані" просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
4. Обставини встановлені судами
4.1. Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 26.07.2007 АКБ "ТАС-Коммерцбанк" (правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк", у свою чергу, правонаступником якого є ПАТ "Омега Банк") та Українсько-іспанським товариством з обмеженою відповідальністю "Харвест Індустріалес, С.Л." укладено кредитний договір, відповідно до якого банк має право надати позичальнику грошові кошти у вигляді невідновлювальної кредитної лінії у сумі 1 200 000 доларів США зі сплатою 14,5 % річних, а позичальник зобов`язується повернути кошти, одержані в рахунок кредитної лінії з кінцевим терміном повернення заборгованості до 18.07.2012, з урахуванням змін та доповнень до кредитного договору.
4.2. 26.07.2007 ПАТ "Омега Банк" (іпотекодержатель) та Українсько-іспанським товариством з обмеженою відповідальністю "Харвест Індустріалес, С.Л." (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір із змінами та доповненнями, відповідно до якого іпотекодавець передав в іпотеку належне йому на праві власності майно: комплекс будівель і споруд загальною площею 3 756,7 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Антенна, 11.
4.3. У жовтні 2014 року ПАТ "Омега Банк" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Українсько-іспанського товариства з обмеженою відповідальністю "Харвест Індустріалес, С.Л." про звернення стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 08.10.2014 порушено провадження у справі № 908/3929/14 за вказаним позовом.
4.4. 31.12.2014 ПАТ "Омега Банк" і ТОВ "ФК "Іпотека кредит" було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги.
4.5. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 10.06.2015 у справі №908/3929/14 здійснено заміну позивача ПАТ "Омега Банк" новим позивачем - ТОВ "ФК "Іпотека кредит".
4.6. 04.07.2015 ТОВ "ФК "Іпотека кредит" і ТОВ "КУА "Скай Кепітал Менеджмент" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги.
4.7. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 16.03.2016 у справі №908/3929/14 здійснено заміну позивача (ТОВ "ФК "Іпотека кредит") на нового позивача (ТОВ "КУА "Скай Кепітал Менеджмент").
4.8. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 11.04.2016 у справі №908/3929/14 позов задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором, що є власністю Українсько-іспанського товариства з обмеженою відповідальністю "Харвест Індустріалес, С.Л.", а саме: приміщення для зберігання інвентарю інв. №1000113, літ. Я, реєстраційний номер в РПВН 2283412, загальною площею 98,3 кв.м, яке належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 13.11.2003, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим орендним підприємством Запорізьким міжміським бюро технічної інвентаризації 16.01.2004 за № 2585900; згідно з витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданим орендним підприємством Запорізьким міжміським бюро технічної інвентаризації 24.07.2007 за № 15341964 балансова (залишкова) вартість інв. №1000113 складає 15 822,76 грн; склад цементу з побутовками інв. № 1000136, літ. Ю, реєстраційний номер в РПВН 2282016, загальною площею 169,8 кв.м, який належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 13.11.2003, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим орендним підприємством Запорізьким міжміським бюро технічної інвентаризації 24.07.2007 за № 15342014, балансова (залишкова) вартість інв. №1000136 складає 34 884,99 грн; побутовий корпус цеху № 25 інв. № 1000059, літ. Ц-3, Ц-2, реєстраційний номер в РПВН 2281691, загальною площею 1 113,9 кв.м, який належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу майна від 29.09.2003 № 1, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим орендним підприємством Запорізьким міжміським бюро технічної інвентаризації 16.01.2004 за № 2585985; відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого орендним підприємством Запорізьким міжміським бюро технічної інвентаризації 24.07.2007 за № 15342172 балансова (залишкова) вартість інв. №1000059 складає 295 280,01 грн; будівля корпусу приміщень інв. № 1000135, літ. Ш-3, реєстраційний номер в РПВН 2282999, загальною площею 1 242,2 кв.м, яка належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу майна від 29.09.2003 № 1, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим орендним підприємством Запорізьким міжміським бюро технічної інвентаризації 16.01.2004 за № 2586032; згідно з витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданим орендним підприємством Запорізьким міжміським бюро технічної інвентаризації 24.07.2007 за № 15341875, балансова (залишкова) вартість інв. №1000135 складає 271 621,76 грн; корпус малого штампування інв. № 1000112, літ. Б-2, реєстраційний номер в РПВН 2335206, загальною площею 1 132,5 кв.м, який належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 23.06.2003 № 11 і акта приймання-передачі від 25.06.2003 № 8, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим орендним підприємством Запорізьким міжміським бюро технічної інвентаризації 19.08.2003 за № 1283346; відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого орендним підприємством Запорізьким міжміським бюро технічної інвентаризації 24.07.2007 за №15342091, балансова (залишкова) вартість інв. №1000112 складає 871 498,06 грн, що знаходяться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Антенна, буд. 11, з метою часткового погашення заборгованості, яка виникла у Українсько-іспанського товариства з обмеженою відповідальністю "Харвест Індустріалес, С.Л." за кредитним договором від 26.07.2007 у загальній сумі 901 467,24 доларів США, що становить за курсом Національного банку України станом на 03.07.2014 у гривневому еквіваленті - 10 674 371,85 грн з яких: сума боргу за кредитом 604 500 доларів США (7 157 950,39 грн), сума боргу за процентами 185 086,42 доларів США (2 191 628,48 грн), сума пені 111 880,82 доларів США (1 324 792,98 грн). Визначено спосіб реалізації предмета іпотеки, шляхом продажу його на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" з дотриманням вимог Закону України "Про іпотеку", за початковою ціною, на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
4.9. Як встановлено господарськими судами, 17.05.2016 ТОВ "КУА "Скай Кепітал Менеджмент" та ОСОБА_1 укладено договір № 437 про відступлення права вимоги за кредитним договором від 26.07.2007 та права за іпотечним договором від 26.07.2007, розрахунки за яким було проведено в повному обсязі, та в строки, передбачені умовами вказаного договору.
4.10. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 13.06.2016 у справі №908/3929/14 здійснено заміну позивача (ТОВ "КУА "Скай Кепітал Менеджмент") на нового позивача ( ОСОБА_1 ).
4.11. У червні 2016 року ПАТ "Омега Банк" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "КУА "Скай Кепітал Менеджмент" та ТОВ "ФК "Іпотека кредит", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про: визнання недійсним нікчемного договору купівлі-продажу прав вимоги від 31.12.2014 із змінами та доповненнями; визнання недійсним договору купівлі-продажу права вимоги від 04.07.2015 із змінами та доповненнями.
4.12. Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.09.2016 у справі №910/10364/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2017, у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 30.05.2017 вказані рішення і постанову скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи ПАТ "Омега Банк" було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій ПАТ "Омега Банк" просило застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину та недійсного правочину, зобов`язати ТОВ "ФК "Іпотека кредит" і ТОВ "КУА "Скай Кепітал Менеджмент" повернути ПАТ "Омега Банк" всі документи, які засвідчували права, що передавалися, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, а саме, що були ними отримані на виконання договору від 31.12.2014 і договору від 04.07.2015.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.09.2018 у справі №910/10364/16 позов задоволено повністю; визнано договір купівлі-продажу прав вимоги від 31.12.2014 недійсним; визнано недійсним договір купівлі-продажу права вимоги від 04.07.2015; застосовано наслідки недійсності нікчемного правочину та недійсного правочину, зобов`язано ТОВ "ФК "Іпотека кредит" і ТОВ "КУА "Скай Кепітал Менеджмент" повернути ПАТ "Омега Банк" всі документи, які засвідчували права, що передавались, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, а саме, що були ними отримані на виконання договору від 31.12.2014 і договору від 04.07.2015.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2019 рішення господарського суду міста Києва від 04.09.2018 у справі №910/10364/16 скасовано частково, викладено резолютивну частину в такій редакції: заяву ПАТ "Омега Банк" про збільшення розміру позовних вимог залишити без розгляду; позов задовольнити; визнати договір від 31.12.2014 недійсним; визнати недійсним договір від 04.07.2015.
Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.07.2019 рішення господарського суду міста Києва від 04.09.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2019 у справі №910/10364/16 скасовано в частині задоволення позову щодо визнання недійсним договору від 31.12.2014; ухвалено у відповідній частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову щодо визнання недійсним вказаного; у решті постанову апеляційної інстанції залишено без змін.
Підставою для скасування рішення місцевого суду від 04.09.2018 і постанови апеляційного суду від 23.04.2019 у наведеній частині стало те, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
При цьому Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки судами обох інстанцій було правильно встановлені ознаки нікчемності наведеного договору, а відповідно до частини першої статті 215, частини першої статті 216 Цивільного кодексу України такий правочин не створює для сторін чи інших осіб юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, то наступний договір купівлі-продажу права вимоги слід визнати недійсним відповідно до частини п`ятої статті 216, статті 658 Цивільного кодексу, як такий, що укладений у процесі виконання нікчемного правочину особою, що не є власником активів і не має право продажу цих активів.
4.13. 07.03.2019 ПАТ "Омега Банк" та ТОВ "Файненс Компані" укладено договір № 1, за умовами якого ПАТ "Омега Банк" відступило ТОВ "Файненс Компані" право вимоги, в тому числі за кредитним договором та іпотечним договором.
4.14. Вважаючи, що ПАТ "Омега Банк" з 31.12.2014 не володіло правом вимоги до боржника за кредитним договором від 26.07.2007 № 15-К/ЗРД та іпотечним договором від 26.07.2007 № 15-3/ЗРД, а тому не могло відступити такі майнові права на користь Відповідача, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а в решті заявлених вимог касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.
5.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.3. Як уже зазначалося, у якості підстави для подання зазначеної скарги заявник, зокрема, посилається на неврахування господарськими судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування норм статей 177, 190, 215, 228 частини четвертої статті 334, статті 656 Цивільного кодексу України, частини другої статті 3, статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", викладених у постановах від 13.04.2021 у справі № 910/11702/18, від 24.07.2019 у справі № 910/10364/16.
5.4. Відповідно до частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
5.5. Таким чином, за змістом пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної у пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
5.6. При цьому згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
5.7. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
5.8. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).
5.9. Отже, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).
5.10. Разом з тим, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
5.11. Так, у справі № 910/11702/18 розглядались позовні вимоги про: 1) витребування у відповідача у зазначеній справі нерухомого майна; 2) визнання за позивачем права власності на вказане майно, які обґрунтовано тим, що спірне майно вибуло з володіння позивача без встановленої законом правової підстави та поза його волею, а також було передано відповідачу безоплатно, тому таке майно підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння на користь позивача.
При цьому предметом дослідження в постанові суду касаційної інстанції (на яку посилається скаржник) було питання наявності чи відсутності підстав для процесуального правонаступництва сторони внаслідок укладення договорів купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності, внаслідок чого Верховний Суд дійшов висновку, що у даному випадку під виглядом відчуження майнових прав щодо нерухомого майна фактично має місце продаж права на звернення до суду із зазначеним позовом або права на застосування способів захисту цивільних прав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 16 і статтями 387, 392 Цивільного кодексу України, хоча з урахуванням застереження щодо змісту або характеру майнових прав, вміщеного у частині другій статті 656 цього Кодексу, вказані способи судового захисту цивільних прав не можуть бути предметом договору купівлі-продажу майнових прав. Верховний Суд також зазначив, що у схожих правовідносинах сторони дійсно можуть укладати договори відступлення права вимоги з метою заміни сторони в зобов`язанні і зверненні до суду набувача права вимоги, але зі змісту пункту договору, зокрема яким обґрунтовувалося правонаступництво, вбачається, що відчужені права не є у розумінні статей 512, 514 Цивільного кодексу України правами вимоги майнового характеру, а сторони у спірних правовідносинах фактично не здійснили операцій з купівлі-продажу права вимоги, оскільки такі права не існували на момент укладення вказаного договору.
5.12. Таким чином, предмет, підстави позовів, та встановлені судами фактичні обставини у вказаній справі та у справі, що переглядається, є істотно різними.
5.13. У справі № 910/10364/16 розглядались позовні вимоги про: визнання недійсним нікчемного правочину (договору купівлі-продажу прав вимоги); визнання недійсним послідуючого договору купівлі-продажу права вимоги із змінами та доповненнями, які (вимоги) було обґрунтовано з посиланням на пункт 3 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", відповідно до якого правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з підстав того, що банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.
Водночас, скасовуючи судові рішення місцевого і апеляційного суду в частині визнання недійсним нікчемного договору купівлі-продажу прав вимоги і приймаючи в цій частині нове рішення про відмову в позові та залишаючи зазначені судові рішення без змін в іншій частині, Верховний Суд виходив з того, що початковий договір купівлі-продажу прав вимоги із змінами та доповненнями є нікчемним відповідно до пункту 3 частин третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", однак такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується лише до оспорюваних правочинів, а визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. При цьому Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки судами обох інстанцій було правильно встановлені ознаки нікчемності наведеного договору, а відповідно до частини першої статті 215, частини першої статті 216 Цивільного кодексу України такий правочин не створює для сторін чи інших осіб юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, то наступний договір купівлі-продажу права вимоги слід визнати недійсним відповідно до частини п`ятої статті 216, статті 658 Цивільного кодексу, як такий, що укладений у процесі виконання нікчемного правочину особою, що не є власником активів і не має право продажу цих активів.
Колегія суддів звертає увагу, що питання недійсності договору купівлі-продажу права вимоги, укладеного у зв`язку з наявністю нікчемного правочину - первісного договору купівлі-продажу прав вимоги, досліджувалося судами з огляду на позовні вимоги, які були заявлені позивачем з урахуванням критерію диспозитивності та меж розгляду. При цьому висновки щодо договору від 17.05.2016 про відступлення права вимоги за кредитним договором судами не надавалися з огляду на те, що така позовна вимога не заявлялася.
5.14. Отже, постанова Верховного Суду України у справі № 910/10364/16 та викладена у ній правова позиція не могла бути взята до уваги господарськими судами попередніх інстанції при вирішенні спору у цій справі, оскільки зазначене судове рішення хоча і прийняте за часткового подібного правового регулювання, але за інших предмета і підстав позову, а також за інших встановлених судами фактичних обставин, що свідчить про неподібність правовідносин у вказаній справі та у справі, яка переглядається.
5.15. З огляду на викладене, доводи скаржника про наявність передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстави для подання касаційної скарги є необґрунтованими та такими, що фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що, відповідно до норм статті 300 Господарського процесуального кодексу України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
5.16. Що стосується посилання заявника в якості підстави для подання касаційної скарги на розгляд справи в суді першої інстанції неналежним складом суду у зв`язку необґрунтованою відмовою у задоволенні клопотання про відвід, що, на його думку, було залишено поза увагою апеляційним господарським судом, колегія суддів зазначає наступне
5.17. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
5.18. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 310 Господарського процесуального кодексу України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою.
5.19. Як вбачається з матеріалів справи, 19.01.2021 Українсько-іспанське товариство з обмеженою відповідальністю "Харвест Індустріалес, С.Л." подало суду заяву про відвід судді Марченко О. В. від участі у розгляді справи № 910/13265/20, яка мотивована тим, що вказаний суддя у судовому засіданні 18.01.2021 неправомірно відмовив у задоволенні клопотання третьої особи про зупинення провадження у цій справі до закінчення перегляду колегією суддів Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Файненс Компані" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2019 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.09.2019 у справі № 50/311-б.
5.20. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.01.2021 визнано необґрунтованим відвід судді Марченко О. В. від участі у розгляді справи №910/13265/20. Заяву Українсько-іспанського товариства з обмеженою відповідальністю "Харвест Індустріалес, С.Л" про відвід судді Марченко О. В. від участі у розгляді цієї справи передано для визначення судді в порядку, встановленому частиною першою статті 32 Господарського процесуального кодексу України.
Зазначена ухвала мотивована тим, що третьою особою не наведено жодних обставин, передбачених частиною першою статті 35 Господарського процесуального кодексу України, які визначають підстави для відводу судді від участі у розгляді справи, оскільки із вищевказаної заяви вбачається, що Українсько-іспанське товариство з обмеженою відповідальністю "Харвест Індустріалес, С.Л" фактично висловило незгоду з процесуальним рішеннями суду у справі № 910/13265/20 (незадоволення заяви третьої особи про зупинення провадження у справі).
5.21. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2021 відмовлено у задоволенні заяви Українсько-іспанського товариства з обмеженою відповідальністю "Харвест Індустріалес, С.Л" про відвід судді Марченко О. В.
Відмовляючи у задоволенні зазначеної заяви про відвід, місцевий суд виходив з того, що у вказаній заяві не наведено фактів прояву суддею Марченко О. В. поведінки, яка б свідчила про її упередженість чи небезсторонність у цій справі або того, що вона допустила порушення вимог стандарту безсторонності та неупередженості у своїй процесуальній діяльності. Аргументи, якими заявник обґрунтовує заяву про відвід судді Марченко О. В. не викликають обґрунтованих сумнівів у об`єктивності судді, оскільки немає жодних доказів, які містили б належні, допустимі та достовірні дані щодо порушення гарантій неупередженості цим суддею як з погляду "суб`єктивного критерію", так і з погляду "об`єктивного критерію", якими керується у своїй процесуальній діяльності Європейський суд з прав людини.
5.22. Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з вказаними висновками місцевого господарського суду про необґрунтованість заявленого відводу з огляду на таке.
5.23. Відповідно до положень статті 35 Господарського процесуального кодексу України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання, або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді. Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 36 цього Кодексу. До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім`ї, родичами між собою чи родичами подружжя. Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
5.24. Згідно із частиною третьою статті 38 Господарського процесуального кодексу України відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Самовідвід може бути заявлений не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Після спливу вказаного строку заявляти відвід (самовідвід) дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.
5.25. Право подавати заяву про відвід судді є однією з гарантій законності здійснення правосуддя і об`єктивності та неупередженості розгляду справи.
5.26. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", закріплені основні процесуальні гарантії, якими може скористатися особа при розгляді її цивільного позову в національному суді, серед яких розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
5.27. Як зазначалося вище, підставою для відводу судді Марченко О. В. від участі у розгляді справи № 910/13265/20 стала відмова у задоволенні клопотання третьої особи про зупинення провадження у цій справі до закінчення перегляду колегією суддів Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Файненс Компані" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2019 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.09.2019 у справі № 50/311-б.
5.28. З викладеного вбачається, що зазначені доводи стосуються процесуальних дій судді, та не можуть бути підставою для його відводу від розгляду цієї справи у розумінні положень частини четвертої статті 35 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не є належним і вмотивованим підтвердженням існування обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді під час розгляду даної справи. Інших підстав на обґрунтування необ`єктивності чи упередженості судді скаржником не наведено.
5.29. За таких обставин суд касаційної інстанції визнає підстави відводу судді першої інстанції необґрунтованими, що у розумінні пункту 2 частини першої статті 310 Господарського процесуального кодексу України виключає можливість скасування судових рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд.
5.30. Верховний Суд критично оцінює твердження скаржника про відсутність в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції мотивів відхилення зазначених в апеляційній скарзі обставин щодо упередженості судді Марченко О. В., оскільки з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції, передбачених пунктом 2 частини першої статті 310 Господарського процесуального кодексу України щодо визнання обґрунтованості підстав відводу, це не призвело до ухвалення неправильної по суті постанови, тому не може бути достатньою підставою для її скасування, позаяк згідно із частиною другою статті 309 Господарського процесуального кодексу України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
5.31. З огляду на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.
5.32. Колегія суддів звертає увагу, що статтею 296 Господарського процесуального кодексу України визначено вичерпний перелік підстав закриття касаційного провадження, серед яких відсутнє непідтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 цього Кодексу, якою у розумінні пункту 2 частини першої статті 310 Господарського процесуального кодексу України є обґрунтованість підстав для відводу судді, який брав участь в ухваленні судового рішення та якому було заявлено відвід.
5.33. Відтак у разі, коли після відкриття касаційного провадження виявилося, що передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстава не знайшла свого підтвердження, Верховний Суд має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а не закривати касаційне провадження.
5.34. Наведене випливає з положень другого речення пункту 4 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якого якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
5.35. Інші доводи касаційної скарги фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що, як вже зазначалося, відповідно до норм статті 300 Господарського процесуального кодексу України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
5.36. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а в частині підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 вказаного Кодексу, зазначену касаційну скаргу слід залишити без задоволення.