ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 910/15086/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючий - Стратієнко Л.В.,
судді: Губенко Н.М., Кондратова І.Д.,
за участю секретаря судового засідання - Юдицького К.О.,
за участю представників:
позивача - Данно Ж.Г., Вакуленко Є.В., Ніколаєва І.С,
відповідача -Ямборка В.М., Записного Д.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фьорст Трейд",
на рішення Господарського суду міста Києва
(суддя - Ягічева Н.І.)
від 21.04.2021,
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий - Євсіков О.О., судді - Корсак В.А., Руденко М.А.)
від 09.09.2021,
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фьорст Трейд"
до Фізичної особи-підприємця Ямборка Віталія Мирославовича
про визнання договору недійсним
та за зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця Ямборка Віталія Мирославовича
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фьорст Трейд"
про стягнення 642 913,05 грн,
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фьорст Трейд" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом про визнання договору про надання послуг № 1/30-092019 від 30.09.2019 недійсним. Також просив застосувати наслідки недійсного правочину.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір не відповідає вимогам ЦК України та ГК України, а також інтересам держави та суспільства, його моральним принципам (у договорі відсутнє описання характеру послуг, які мав би надати виконавець, що унеможливлює його виконання); по суті він є агентським договором і в ньому відсутні обов`язкові істотні умови, передбачені ч. 2 ст. 180, ч. 1 ст. 295, ст. 296, ч. ч. 1, 2 ст. 297 ГК України; при його укладенні були знехтувані основні принципи рівності, справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми; зміст п. 5.2 договору порушує публічний порядок, оскільки спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина.
13.11.2020 до Господарського суду міста Києва від ФОП Ямборка В.М. надійшла зустрічна позовна заява про стягнення з ТОВ "Фьорст Трейд" 642 913,05 грн заборгованості за договором про надання послуг № 1/30-092019 від 30.09.2019.
Зустрічна позовна заява мотивована неналежним виконанням ТОВ "Фьорст Трейд" зобов`язань за договором про надання послуг №1/30-092019 від 30.09.2019 щодо виплати ФОП Ямборку В.М. винагороди за ексклюзивність наданих послуг, у зв`язку з чим у товариства виникла заборгованість у сумі 642 913,05 грн, з яких 142 913,05 грн - 4% від сукупного обігу коштів на розрахункових рахунках замовника, 500 000,00 грн - за порушення виконання замовником зобов`язань.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.04.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2021, у задоволенні первісного позову відмовлено.
Зустрічний позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Фьорст Трейд" на користь ФОП Ямборка В.М. 500 000,00 грн заборгованості, 7 500,00 грн витрати зі сплати судового збору та 33 208,23 грн витрати на професійну правничу допомогу.
В іншій частині зустрічного позову відмовлено.
27.09.2021 ТОВ "Фьорст Трейд" подало касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2021, в якій просить вказані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду для встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Підставами для скасування судових рішень зазначає п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та вказує, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 915/411/19, від 16.09.2021 у справі № 922/3059/16, від 01.09.2021 у справі № 916/3488/19, від 18.01.2021 у справі № Б-23/75-02, від 28.01.2020 у справі № 912/653/19, від 28.01.2020 у справі № 910/9158/16, від 05.09.2018 у справі № 914/2096/17, від 18.06.2019 у справі № 910/10403/18. В обґрунтування підстави для касаційного оскарження згідно з приписами п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник стверджує, що висновок Верховного Суду щодо питання застосування ч. 1 ст. 509 та ч. 1 ст. 901 ЦК України у подібних правовідносинах, коли боржник вимагає від кредитора сплати лише однієї частини від загальної вартості послуги з додатковою умовою про негативне зобов`язання (плата за ексклюзивність) попри те, що сама послуга, визначена предметом договору, фактично не замовлялась та не надавалась, відсутній. Вважає, що судами проігноровано такі обставини: відсутність факту надання будь-якої послуги за договором № 1/30-092019 від 30.09.2019; відсутність замовлення (заявки) послуг за договором № 1/30-092019 від 30.09.2019; відсутність будь-якого первинного документу, складеного на підтвердження виконання будь-якої господарської операції за договором; відсутність підстав для виникнення будь-якого зобов`язання у будь-якої сторони без замовлення послуг за договором № 1/30-092019 від 30.09.2019. При цьому, стверджує, що момент виникнення зобов`язання у замовника з оплати послуг за договору є третім етапом (ланкою в ланцюгу послідовності виконання дій за договором), а саме: 1. Етап - замовник направляє виконавцю замовлення (заявки) п. 1.1 договору); 2. Етап - виконавець зобов`язується виключно після отримання замовлення (заявки) приступити до надання послуг (п. 2.1.3 договору); 3. Етап - замовник зобов`язаний здійснити оплату послуг, які попередньо замовлені, а виконавець - приступити до їх виконання відповідно до договору (п. 2.2.4 договору). Посилається на те, що ексклюзивність в цьому договорі є лише похідною послугою від фактичної послуги, яка не надавалась, і окремо від неї не існує. Також, скаржник зазначає п. п. 1, 3, 4 ч. 3 ст. 310 ГПК України та вказує, що суд не дослідив зібрані у справі докази, необґрунтовано відхилив клопотання щодо встановлення обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи та встановив обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів (п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України). Зокрема, посилається на недослідження судом оскаржуваного договору в частині його предмету, характеру послуг, природи правовідносин, обставин, які передували його укладенню; технічного запису судового засідання 21.04.2021, безпідставно відхиливши клопотання про його відтворення; висновку спеціаліста, за результатами дослідження господарських операцій за договором про надання послуг № 1/30-092019 від 30.09.2019; висновку експерта № 15032 від 08.07.2021. Також вказує на безпідставне ігнорування судом клопотання позивача про відкладення розгляду справи, мотивоване об`єктивною неможливістю бути присутнім його в судовому засіданні 21.04.2021 о 15:00 та неправильне відхилення клопотань про зупинення провадження у справі у зв`язку з початком слухання справи про тлумачення спірного договору; про призначення судово-економічної експертизи, судово-лінгвістичної експертизи; про письмове опитування учасників справи; про долучення доказів. Стверджує про прийняття судами до уваги недопустимих та неналежних доказів: поштових накладних № 0100184703500, № 0100184703518, електронної переписки, яка залучена до матеріалів справи з порушенням вимог ст. 96 ГПК України. Вважає, що суди на підставі неналежних, недопустимих доказів встановили факт начебто надання ФОП Ямборком В.М. послуг замовнику за договором; направлення вимог/претензій, повідомлень від ФОП Ямборка В.М. до ТОВ "Фьорст Трейд". Посилається на порушення ФОП Ямборком В.М. п. 1.1.2 договору про конфіденційність і нерозголошення інформації від 30.09.2019 - 11.03.2020 Ямборком В.М. було створено ТОВ "Офіс Технолоджі" з видами діяльності, які перераховані в п. 1.1.1 договору про конфіденційність і нерозголошення інформації від 30.09.2019 (копію витягу з ЄДРПОУ товариства було додано до відзиву на зустрічну позовну заяву). Також вказує на порушення принципів верховенства права, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності, пропорційності.
У відзиві на касаційну скаргу ФОП Ямборко В.М. просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2021 залишити без змін з наведених у відзиві мотивів. Зокрема, зазначає, що доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність фактів, наведених останнім. Стверджує про безпідставність посилання скаржника на постанови суду касаційної інстанції як на підставу касаційного оскарження, встановлену п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, адже правовідносини у справі, яка переглядається, не є подібними з правовідносинами у вказаних скаржником справах Верховного Суду (різняться предметом, підставами, суттю позовних вимог, матеріально-правовим регулюванням, фактичними обставинами справи). Посилається на недоведення обставин, з якими закон пов`язує недійсність правочинів та настання відповідних наслідків щодо оспорюваного договору. Вказує, що оплата за ексклюзивність на умовах, визначених договором, була прописана сторонами за вільної згоди, однак в подальшому позивач вирішив не виконувати зобов`язання щодо оплати за договором. Вважає, що позивач не оплатив ексклюзивність послуг, передбачених п.п. 3.1.1 - 3.1.2, 4.4, 4.6 договору, строк оплати яких настав. Зазначає, що позивач на виконання вимог ч. 4 ст. 80, п. 6 ч. 2 ст. 258, ч. 3 ст. 269 ГПК України не обґрунтував наявності виняткового випадку неподання доказів у встановлений строк, як і не довів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, які об`єктивно не залежали від нього.
24.11.2021 ТОВ "Фьорст Трейд" у судовому засіданні надали письмові пояснення, які просить врахувати при винесенні постанови.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судового рішення (п. п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно частково задовольнити з огляду на таке.
30.09.2019 між ТОВ "Фьорст Трейд" (замовник) та ФОП Ямборко В.М. (виконавець) було укладено договір про надання послуг № 1/30-092019, за умовами якого виконавець зобов`язувався здійснювати в інтересах та на замовлення замовника фактичні дії, пов`язані із консультуванням та здійсненням наступних послуг, які в розумінні чинного законодавства розповсюджуються на такі види КВЕД: код КВЕД 31.01 виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі; код КВЕД 31.02 виробництво кухонних меблів; код КВЕД 43.21 електромонтажні роботи; код КВЕД 43.29 інші будівельно-монтажні роботи; код КВЕД 43.31 штукатурні роботи; код КВЕД 43.32 установлення столярних виробів; код КВЕД 43.33 покриття підлоги й облицювання стін; код КВЕД 43.34 малярні роботи та скління; код КВЕД 46.47 оптова торгівля меблями, килимами й освітлювальним приладдям; код КВЕД 46.65 оптова торгівля офісними меблями; код КВЕД 71.11 діяльність у сфері архітектури; код КВЕД 71.12 діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах; код КВЕД 74.10 спеціалізована діяльність із дизайну; код КВЕД 41.20 будівництво житлових і нежитлових будівель. Всі послуги, наведені в п. 1.1 цього договору, надалі - послуги або доручення.
Договір носить ексклюзивний характер для виконавця. Наведені послуги необхідно вважати ексклюзивними послугами та такими, що здійснюються виконавцем виключно для замовника. Підписанням договору виконавець (в тому числі його афілійовані або підконтрольні особи) зобов`язується не надавати таких же послуг третім особам (п. 1.3 договору).
Умовами розділу 2 договору сторони погодили права та обов`язки сторін.
Зокрема, згідно з пп. 2.1.1-2.1.3 п. 2.1 розділу 2 договору виконавець зобов`язаний з метою належного виконання договору укласти із замовником та виконувати договір про конфіденційність і нерозголошення інформації від 30.09.2019; зберігати конфіденційність відомостей, що складають особисту або комерційну таємницю, на умовах та в порядку, передбаченому договором про конфіденційність і нерозголошення інформації від 30.09.2019, укладеного між сторонами; надавати послуги виключно за погодженою із заявником заявкою та дотримуватись п. 1.3 даного договору.
За умовами пп. 2.2.1-2.2.5 п. 2.2 розділу 2 договору замовник зобов`язаний з метою належного виконання договору укласти із замовником та виконувати договір про конфіденційність і нерозголошення інформації від 30.09.2019; надати виконавцеві необхідне сприяння у виконанні доручення, передбаченого цим договором, і передати йому необхідні документи, що мають відношення до виконання доручення; за необхідності здійснювати замовлення послуг шляхом попереднього погодження обсягу, вартості та кількості послуг з виконавцем з підписанням відповідних додатків або додаткових угод до договору; здійснювати оплату послуг відповідно до даного договору; не припиняти свою діяльність та/або не здійснювати дій, які можуть призвести до визнання замовника банкротом або введення в його діяльність ліквідаційної комісії.
У п. 3.1 договору сторони досягли згоди, що до загальної вартості послуг входить плата за ексклюзивність послуг, наведених в п. 1.3 даного договору, та вартість фактично наданих виконавцем послуг.
Ексклюзивність послуг та виконання обов`язку згідно з п. 1.3 договору замовник сплачує виконавцю винагороду в розмірі 4% (чотири відсотки) від сукупного обігу коштів на розрахункових рахунках замовника. Сторони погодили, що розрахунковим періодом за цим договором є календарний квартал. Оплата за ексклюзивність послуг здійснюється замовником на розрахунковий рахунок виконавця протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту закінчення розрахункового періоду. В даний же термін замовник зобов`язується, на підтвердження повноти та правильності формування плати за ексклюзивність послуг, надавати виконавцеві копію власних виписок по розрахункових рахунках (пп. 3.1.1 - 3.1.2 п. 3.1 договору).
Умовами п. 3.2 договору сторони погодили, що вартість фактично наданих послуг затверджується сторонами на підставі окремих додатків до договору або додатковими угодами до нього.
Відповідно до п. 3.3 договору сторони зобов`язані скласти та підписати акт приймання-передачі наданих послуг у строк не пізніше ніж до 3 (три) дні після проведення оплати за даним договором.
Договір вступає в дію з моменту підписання його обома сторонами і діє до 30.09.2020 (крім обов`язку провести оплату за відповідний період (п. 4.1 договору).
У п. 4.4 договору сторони дійшли згоди, що цей договір і договір про конфіденційність і нерозголошення інформації від 30.09.2019, укладені між сторонами, можуть бути припинені виконавцем у випадку, якщо йому стануть відомі факти неналежного виконання замовником умов договору щодо оплати за ексклюзивність послуг або неналежне виконання п. 3.1.2 договору, або йому стануть відомі факти про доведення замовника до банкрутства або прийняття рішення про його припинення шляхом ліквідації (або будь-якого іншого способу позбавлення ведення діяльності). В такому випадку виконавець направляє замовникові відповідне повідомлення про необхідність провести переговори та навести доводи та/або спростування даних фактів. Якщо за наслідком переговорів сторони погодяться, що доводи є доведеними, - дані договори припиняють свою дію. Якщо за наслідком переговорів сторони погодяться, що доводи є спростованими, - дані договори продовжують свою дію до спливу термінів, передбачених договорами.
Згідно з п. 4.6 договору у разі належного виконання виконавцем своїх зобов`язань за договором та у випадку підтвердження порушення замовником зобов`язань та умов, передбачених п. 4.4 договору, замовник зобов`язується виконати умову стосовно проведення оплати за ексклюзивність послуг в розмірі 4% від сукупного обігу коштів на розрахункових рахунках замовника за період з моменту підписання даного договору до 30.09.2020, але не менше 500 000,00 грн.
Пунктом 5.2 договору встановлено, якщо одне або більше положень цього договору будуть визнані судом незаконними, недійсними або неможливими до застосування, договір повинен вважатися дійсним, як ніби такі незаконні, недійсні або неможливі до застосування положення ніколи не існували. При цьому сторони погоджуються зустрітися та, в дусі доброї волі, обговорити внесення необхідних змін до договору, щоб відобразити первісні наміри сторін цього договору.
З метою належного виконання договору про надання послуг №1/30-092019 від 30.09.2019, 30.09.2019 між ТОВ "Фьорст Трейд" (сторона, яка розкриває) та ФОП Ямборко В.М. (сторона, яка одержує) було укладено договір про конфіденційність і нерозголошення інформації, за умовами п. 1.1 якого ФОП Ямборко В.М. зобов`язався зберігати та не розголошувати жодної інформації (в тому числі конфіденційної) стосовно діяльності ТОВ "Фьорст Трейд".
Щодо вирішення первісного позову про визнання недійсним договору про надання послуг № 1/30-092019 від 30.09.2019, необхідно зазначити таке.
Частинами 1, 2 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту.
Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Положення ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).
За ст. 215 цього Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.
Згідно із частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Недійсність правочину зумовлена наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17).
Невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/5425/18).
ТОВ "Фьорст Трейд" вважає, що укладений договір про надання послуг не відповідає вимогам ст. ст. 295, 296, 297 ГК України, однак, такі посилання є безпідставними з огляду на таке.
Статтею 295 ГК України, яка регулює агентську діяльність, встановлено, що комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб`єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб`єкта, якого він представляє.
Відповідно до ст. 296 ГК України агентські відносини виникають у разі: надання суб`єктом господарювання на підставі договору повноважень комерційному агентові на вчинення відповідних дій; схвалення суб`єктом господарювання, якого представляє комерційний агент, угоди, укладеної в інтересах цього суб`єкта агентом без повноваження на її укладення або з перевищенням наданого йому повноваження.
За агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов`язується надати послуги другій стороні (суб`єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб`єкта і за його рахунок. Агентський договір повинен визначати сферу, характер і порядок виконання комерційним агентом посередницьких послуг, права та обов`язки сторін, умови і розмір винагороди комерційному агентові, строк дії договору, санкції у разі порушення сторонами умов договору, інші необхідні умови, визначені сторонами. Договором повинна бути передбачена умова щодо території, в межах якої комерційний агент здійснює діяльність, визначену угодою сторін. У разі якщо територію дії агента в договорі не визначено, вважається, що агент діє в межах території України. Агентський договір укладається в письмовій формі. У договорі має бути визначено форму підтвердження повноважень (представництва) комерційного агента (ст. 297 ГК України).
Встановивши, що оспорюваний договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг, на який поширюється глава 63 ЦК України, його умови не передбачають надання замовнику статусу комерційного агента, у ньому не вказано, що діяльність виконавця послуг є агентською і його зміст не містить будь-яких приписів та застережень щодо необхідності дотримання вимог ст. ст. 295, 296, 297 ГК України, тобто встановивши, що спірний договір не підпадає під правове регулювання глави 31 ГК України (комерційне посередництво (агентські відносини) у сфері господарювання), суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для визнання спірного договору недійсним через його невідповідність наведеним нормам ГК України.
Також правильним є висновок господарських судів попередніх інстанцій про те, що позивачем відповідно до вимог ст. 74 ГПК України не було доведено, що п. 5.2 спірного договору посягає на суспільні, економічні та соціальні основи держави, спрямований на порушення публічного порядку. При цьому, необхідно зазначити, що п. 2 ст. 228 ГПК України, на невідповідність якому позивач посилається і просить визнати вказаний пункт договору недійсним, визначено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним, а визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачено, адже він таким є в силу закону. Тому такий спосіб захисту, як визнання недійсним (частково недійсним) нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 23.02.2021 у справі № 910/1080/20).
Також правильним є висновок судів попередніх інстанцій про безпідставність посилання позивача на порушення умов договору про конфіденційність і нерозголошення інформації, як на підставу недійсності спірного договору, адже позивачем не доведено вчинення такого порушення. Крім того, порушення умов договору про конфіденційність і нерозголошення інформації не є підставами, встановленими ст. 203 ЦК України, для визнання правочину недійсним.
Щодо посилання позивача на недосягнення згоди щодо істотних умов договору, то необхідно зазначити, що така обставина є підставою для визнання його неукладеним, а не недійсним в силу норм ст. 203 ЦК України.
Отже, судами було правильно відмовлено у задоволенні первісного позову з огляду на недоведення позивачем обставин, на які він посилається, як на підставу для визнання спірного правочину (його частини) недійсним. З огляду на відсутність підстав для визнання недійсним договору, суди правильно не задовольнили і вимоги щодо застосування наслідків недійсності цього правочину.
Щодо зустрічного позову, необхідно зазначити таке.
Як на підставу касаційного оскарження згідно з приписами п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник посилається на те, що висновок Верховного Суду щодо питання застосування ч. 1 ст. 509 та ч. 1 ст. 901 ЦК України у подібних правовідносинах, коли боржник вимагає від кредитора сплатити лише одну частину від загальної вартості послуги з додатковою умовою про негативне зобов`язання (плата за ексклюзивність) попри те, що сама послуга, визначена предметом договору, фактично не замовлялась та не надавалась, відсутній.
Задовольняючи частково зустрічний позов, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, виходив з того, що у договорі сторони погодили два види платежу виконавцеві - за фактичне надання послуг за відповідними КВЕДами та окрему плату за те, що виконавець не надає ці послуги будь-кому іншому протягом дії договору. Зазначили, що включення до договору умови про ексклюзивність, яка є винагородою виконавця та не залежить від інших фактично наданих ним послуг, визначених у п. 1.1 договору, не суперечить законодавству України, є загальноприйнятою господарською практикою і означає прийняття на себе стороною договору негативного (пасивного) зобов`язання. Надавши оцінку повідомленню № 04/03 від 04.03.2020, вимогам № 709/2020 від 07.09.2020, 19/02-2020 від 19.02.2020, встановивши, що ТОВ "Фьорст Трейд" належним чином не виконав зобов`язання щодо здійснення оплати за ексклюзивність послуг ФОП Ямборку В.М. та зобов`язання, передбачені п. 4.4 договору, дійшли висновку, що у ТОВ "Фьорст Трейд" згідно з п. 4.6 договору виник обов`язок виконати умову договору щодо проведення оплати цих послуг у сумі 500 000, 00 грн.
Проте, Верховний Суд не погоджується з цими висновками господарських судів попередніх інстанції з огляду на таке.
Згідно із ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст. 903 ЦК України).
За ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
При цьому, необхідно зазначити, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).
Отже, змістом зобов`язання як правовідношення може бути як активна поведінка боржника - здійснення ним певної дії (facere) - передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо (активне зобов`язання), так і пасивна поведінка - утриматися від вчинення певної дії (non facere, pati (пасивне або негативне зобов`язання).
Утримання від певних дій неодмінно супроводжує активну діяльність боржника, а не змінює її. Тобто "чисто негативна поведінка" (утримання від вчинення якої-небудь дії) може бути лише доповненням або наслідком виконання боржником активної функції.
У випадку негативного/пасивного зобов`язання особа зобов`язується не робити того, що вправі була б робити, якби не уклала договір.
Як вбачається із матеріалів справи, правовідносини сторін у цій справі виникли з договору про надання послуг № 1/30-092019 від 30.09.2019, за яким ФОП Ямборко В.М. (виконавець) зобов`язувався здійснювати в інтересах та на замовлення ТОВ "Фьорст Трейд" (замовник) фактичні дії, пов`язані із консультуванням та здійсненням послуг, які в розумінні чинного законодавства розповсюджуються на наступні види КВЕД: код КВЕД 31.01 виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі; код КВЕД 31.02 виробництво кухонних меблів; код КВЕД 43.21 електромонтажні роботи; код КВЕД 43.29 інші будівельно-монтажні роботи; код КВЕД 43.31 штукатурні роботи; код КВЕД 43.32 установлення столярних виробів; код КВЕД 43.33 покриття підлоги й облицювання стін; код КВЕД 43.34 малярні роботи та скління; код КВЕД 46.47 оптова торгівля меблями, килимами й освітлювальним приладдям; код КВЕД 46.65 оптова торгівля офісними меблями; код КВЕД 71.11 діяльність у сфері архітектури; код КВЕД 71.12 діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах; код КВЕД 74.10 спеціалізована діяльність із дизайну; код КВЕД 41.20 будівництво житлових і нежитлових будівель.
При цьому, у п. 3.1 договору сторони погодили, що до загальної вартості послуг входить плата за ексклюзивність послуг, наведених в п. 1.3 даного договору, та вартість фактично наданих виконавцем послуг.
З аналізу вказаних норм права - ч. 1 ст. 509 та ч. 1 ст. 901 ЦК України та умов договору про надання послуг № 1/30-092019 від 30.09.2019 вбачається, що "ексклюзивність" не є самостійною послугою в розумінні ст. 901 ЦК України і не існує окремо від послуг, які виконавець зобов`язується надати замовнику за договором, а є лише характеристикою послуг, яка надаються за договором. Оплата за "ексклюзивність" наданих послуг входить до загальної вартості послуг, тобто є складовою ціни послуг, а не окремо визначеною платою. Вона є лише доплатою до характеру особливості послуг, які мають надаватись згідно з договором.
Отже, лише у випадку наявності доказів виконання виконавцем своїх зобов`язань з надання послуг замовнику за договором про надання послуг і не оплати цих послуг замовником у встановлений договором строк, у виконавця виникає право на отримання плати за надані послуги, до яких входить і плата за "ексклюзивність", як складова цих послуг.
Стягнення із замовника плати за "ексклюзивність", за відсутності будь-яких наданих йому виконавцем послуг, не відповідає як умовам договору, так і засадам добросовісності, розумності та справедливості, які закріплені в п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України.
При винесенні рішень про часткове задоволення зустрічного позову ФОП Ямборка В.М., суди, за відсутності в матеріалах справи доказів виконання останнім своїх зобов`язань, визначених п. 1.1 договору № 1/30-092019 від 30.09.2019, стягнули з ТОВ "Фьорст Трейд" на користь ФОП Ямборка В.М. плату "за екслюзивність", яка могла б бути стягнута лише у випадку надання ФОП Ямборком В.М. послуг ТОВ "Фьорст Трейд" за договором і неоплати їх останнім, чим порушили вимоги ст. ст. 3, 509, 901 ЦК України.
За таких обставин рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду в частині стягнення з ТОВ "Фьорст Трейд" на користь ФОП Ямборка В.М. 500 000, 00 грн заборгованості необхідно скасувати з підстав касаційного оскарження, встановлених п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову про стягнення з ТОВ "Фьорст Трейд" на користь 500 000, 00 грн.
В частині відмови у задоволенні зустрічного позову правильність висновків судів ніким не оскаржується, а тому судом касаційної інстанції з огляду на вимоги ст. 300 ГПК України не переглядається.
Щодо посилання скаржника на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та зазначення, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 915/411/19, від 16.09.2021 у справі № 922/3059/16, від 01.09.2021 у справі № 916/3488/19, від 18.01.2021 у справі № Б-23/75-02, від 28.01.2020 у справі № 912/653/19, від 28.01.2020 у справі № 910/9158/16, від 05.09.2018 у справі № 914/2096/17, від 18.06.2019 у справі № 910/10403/18, то необхідно зазначити таке.
Щодо посилань скаржника на вказані постанови Верховного Суду, необхідно зазначити таке.
За п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Зі змісту п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права полягає, зокрема, у такому: у різному тлумаченні судами змісту відповідних норм, що зумовлює відмінність у висновках про наявність чи відсутність суб`єктивних прав та обов`язків учасників певних правовідносин; у різному застосуванні правил вирішення колізій між нормами права з урахуванням їх юридичної сили, а також дії у часі, просторі та за колом осіб; у застосуванні різних норм права для регулювання аналогічних правовідносин або у поширенні дії норми на певні відносини в одних випадках і незастосуванні цієї норми до аналогічних відносин в інших випадках; у різному застосуванні аналогії права чи закону у подібних правовідносинах (такий висновок викладений у п. 28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2020 у справі № 367/2022/15-ц).
Щодо подібності правовідносин, то необхідно зазначити, що зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (аналогічний висновок викладений в п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, п. 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 925/3/17, п. 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16).
Щодо посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 28.01.2020 у справі № 910/9158/16, то необхідно зазначити, що у ній суд касаційної інстанції, врахувавши постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, виклав висновок про те, що визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. Верховний Суд у справі № 910/9158/16 вказав, що апеляційний суд наведеного не врахував, задовольнивши вимогу боржника про визнання недійсним договору, який є нікчемним правочином, а тому всупереч нормам ч. 2 ст. 5 ГПК України та ч. 2 ст. 215 ЦК України дійшов неправильних висновків щодо належного способу захисту порушеного права боржника у спірних правовідносинах за вимогам про визнання договору недійсним. Встановивши вказані порушення судом апеляційної інстанції, Верховний Суд скасував постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2019.
Прийняті у справі судові рішення в частині відмови у задоволення первісного позову жодним чином не суперечать вказаному висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 28.01.2020 у справі № 910/9158/16.
У постанові Верховного Суду від 05.09.2018 у справі № 914/2096/17, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектргаз" до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню і газифікації "Львівгаз" про стягнення заборгованості в розмірі 11 074 859,91 грн, Верховний Суду скасував постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.05.2018 та рішення Господарського суду Львівської області від 11.12.2017, якими позов було задоволено, а справу передав на новий розгляд до Господарського суду Львівської області. Скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції вказав, що суди першої та апеляційної інстанцій не дотримались вимог ст.ст. 43, 47, 43, 84, 105 ГПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення рішення першої інстанції) та вимог ст. ст. 2, 73, 86, 104 ГПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення постанови апеляційної інстанції) та не дослідили усі зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Оскаржувані судові рішення не суперечать і постанові Верховного Суду від 05.09.2018 у справі № 914/2096/17, судами у справі, яка переглядається, не приймались судові рішення в порушення вказаних норм процесуального права, як у справі № 914/2096/17.
У справі № 915/411/19, на відміну від справи, яка переглядається, предметом спору було стягнення з Фізичної особи - підприємця Шульмейстера Володимира Юрійовича на користь ТОВ "АКАМАНТ" 1 681 300,00 грн безпідставно набутих коштів на підставі ст. ст. 1212, 1213 ЦК України. Тобто предмет спору, фактичні обставини справи, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права у цих справах не є подібними.
Щодо посилань скаржника на постанову суду касаційної інстанції від 16.09.2021 у справі № 922/3059/16, за заявою ТОВ "Спектр-Агро" до ФОП Довженка Олександра Сергійовича про визнання банкрутом, необхідно зазначити, що вказана справа не є релевантною до спірних правовідносин, адже в ній вирішувалось питання визнання ФОП Довженка Олександра Сергійовича банкрутом, а також визначався розмір безспірних вимог ініціюючого кредитора (ТОВ "Спектр-Агро"); вирішувалось питання введення мораторій на задоволення вимог кредиторів, призначення ліквідатора ФОП Довженка О. С. та інші процедурні питання. При цьому, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду було скасовано постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.03.2021 та ухвалу Господарського суду Харківської області від 17.12.2020 у справі № 922/3059/16 в частині зобов`язання державного нотаріуса Лозівської державної нотаріальної контори виконати приписи діючої редакції ч. 3 ст. 87 Кодексу України з процедур банкрутства, а у решті судові рішення були залишенні без змін.
Недоречним є і посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 18.01.2021 у справі № Б-23/75-02, за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Приватного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5" про стягнення в межах справи про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5", адже, в ній не вирішувалось питання правомірності стягнення плати за "ексклюзивність" за договором про надання послуг, як у справі, що переглядається.
Щодо посилання на постанову Верховного Суду від 01.09.2021 у справі № 916/3488/19, то в ній Верховним Судом було скасовано постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 та рішення Господарського суду Одеської області від 18.08.2020 у справі № 916/3488/19 (916/251/20), а справу в скасованій частині передано на новий розгляд до Господарського суду Одеської області, а скасування рішень судів попередніх інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у такій справі, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у справі (висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 922/3693/18).
Отже, недоречним є посилання скаржника на постанову суду касаційної інстанції від 01.09.2021 у справі № 916/3488/19, як на підставу касаційного оскарження, встановлену п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Щодо постанови Верховного Суду від 28.01.2020 у справі № 912/653/19, то в ній, на відміну від справи, яка переглядається, предметом спору було визнання недійсними з моменту прийняття усіх рішень загальних зборів акціонерів Приватного акціонерного товариства "Весна" від 07.12.2018, оформлених протоколом позачергових загальних зборів акціонерів Приватного акціонерного товариства "Весна" від 07.12.2018. Тобто предмет спору у справі, яка переглядається, суттєво відрізняється від предмету спору у справі № 912/653/19, а також фактичні обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права у цих справах не є подібними.
Щодо посилання скаржника на постанову Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.06.2019 у справі № 910/10403/18, за позовом керівника Костянтинівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Костянтинівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Балтіка" про стягнення 475 109, 89 грн за договором оренди № 1057/1 від 23.02.2012, необхідно зазначити, що в ній предметом спору було стягнення заборгованості за договором оренди, а не стягнення заборгованості за договором про надання послуг.
Суди попередніх інстанцій у справі, яка переглядається, не викладали висновок всупереч висновку суду касаційної інстанції у справі № 910/10403/18.
Інші постанови суду касаційної інстанції, на які посилається скаржник в касаційні скарзі, є не тими судовими рішеннями, які прийняті в подібних правовідносинах.
Отже, скаржник безпідставно посилався на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень.
Щодо посилання скаржника на п. п. 1, 3, 4 ч. 3 ст. 310 ГПК України та те, що суд не дослідив зібрані у справі докази, необґрунтовано відхилив клопотання щодо встановлення обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи та встановив обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів (п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України), то необхідно зазначити, що судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано умови договору (зокрема, п. п. 1.1, 3.1 договору) та, за відсутності в матеріалах справи належних доказів, якими підтверджувалось би виконання виконавцем послуг за договором, безпідставно задоволено позов в частині стягнення з ТОВ "Фьорст Трейд" на користь ФОП Ямборка В.М. 500 000, 00 грн заборгованості.
Щодо доводів скаржника про безпідставне ігнорування судом його клопотання про відкладення розгляду справи, необхідно зазначити таке.
20.04.2021 від ТОВ "Фьорст Трейд" до Господарського суду міста Києва надійшло два клопотання від 19.04.2021 про відкладення судового засідання (аналогічні за своїм змістом), у яких товариство просило відкласти розгляд справи № 910/15086/20 на іншу дату та час, після 30.04.2021, з огляду на те, що його представниця Вакуленко Є.В. буде брати участь у іншому судовому засіданні у Північному апеляційному господарському суді (справа № Б3/081-12/24). Також вказувало, що керівник товариства не має спеціальної перепустки для проїзду в громадському транспорті, а тому не має змоги бути присутнім у судовому засіданні у справі № 910/15086/20.
Проте, Верховний Суд вважає, що у випадку участі його представниці Вакуленко Є.В. в іншому судовому засіданні, скаржник не був позбавлений можливості забезпечити участь в судовому засіданні у місцевому господарському суді іншого свого представника відповідно до вимог ст. 56 ГПК України. Крім того, розгляд справи № Б3/081-12/24 в Північному апеляційному господарському суді, яка була призначений на 21.04.2021 об 11:00, розпочався об 11:28 та закінчився об 11:38, а географічне розташування Північного апеляційного господарського суду та Господарського суду міста Києва складає близько 3 км в центральній частині міста, а тому представниця позивача могла взяти участь у судовому засіданні у справі № 910/15086/20, яка була призначена на 21.04.2021 о 15:00.
Щодо незадоволення клопотання про зупинення провадження у справі і не призначення у справі судово-економічної експертизи, судово-лінгвістичної експертизи, то необхідно зазначити, що у задоволенні вказаних клопотань було відмовлено не безпідставно, а з огляду на відсутність підстав для їх задоволення. Доводи скаржника про зворотнє зводяться до нічим не підтверджених припущень.
З огляду на скасування судових рішень в частині задоволення зустрічного позову, не може бути залишене в силі рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду та підлягають скасуванню в частині стягнення з ТОВ "Фьорст Трейд" на користь ФОП Ямборка В.М. 7 500, 00 грн витрат зі сплати судового збору за розгляд зустрічної позовної заяви та в частині розподілу судового збору за розгляд апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічного позову.
Також з огляду на скасування судових рішень в частині задоволення зустрічного прозву не може бути залишені в силі та підлягає скасуванню рішення в частині стягнення з позивача на користь відповідача 33 208, 23 грн витрат на професійну правничу допомогу відповідно до вимог ч. ч. 4, 14 ст. 129 ГПК України.
Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України стягнути з ФОП Ямборка В.М. на користь ТОВ "Фьорст Трейд" 11 250,00 грн судового збору за подання апеляційної скарг в частині вирішення зустрічного позову та 15 000, 00 грн - судового збору за подання касаційної скарги.
22.11.2021 до суду касаційної інстанції від позивача надійшло клопотання про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень згідно з ст. 332 ГПК України. Враховуючи, що рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2021 в частині задоволення зустрічного позову скасовані, то підстави для задоволення вказаного клопотання позивача відсутні.
Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд