ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 905/1610/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Берднік І.С., Волковицька Н.О.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.
та представників:
позивача: не з`явилися,
відповідача: не з`явилися,
Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Луганська теплова електрична станція": Сухацький А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Луганська теплова електрична станція"
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.07.2021
та ухвалу Господарського суду Донецької області від 05.05.2021
у справі № 905/1610/20
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Східенерго"
про стягнення 2 814 013, 84 грн,
В С Т А Н О В И В:
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Східенерго" (далі - ТОВ "ДТЕК Східенерго") про стягнення 2 814 013, 84 грн.
Позов мотивовано неналежним виконанням умов договору постачання природного газу від 30.09.2019 №6172/1920-БО-20 в частині оплати за переданий природний газ.
До Господарського суду Донецької області 23.04.2021 надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Луганська теплова електрична станція" (далі - ТОВ "ДТЕК Луганська теплова електрична станція") (сформована в системі "Електронний суд" 22.04.2021), в якій останнє просить прийняти позовну заяву до розгляду разом з первісним позовом у справі №905/1610/20, залучити ТОВ "ДТЕК Луганська теплова електрична станція" в якості третьої особи з самостійними вимогами та розпочати розгляд справи спочатку, визнати недійсними п.п. 4.1, п.4.2 договору від 30.09.2019 №6172/1920-БО-20.
Позов мотивовано тим, що Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг прийнято постанову від 30.06.2020 №1253 про видачу ТОВ "ДТЕК Луганська теплова електрична станція" ліцензії на виробництво електричної енергії з використанням обладнання цілісного майнового комплексу Луганської ТЕС, що призводить до переходу боргових зобов`язань за спожиті енергоносії попереднього користувача цілісного майнового комплексу Луганської теплової електричної станції (ТОВ "ДТЕК Східенерго") до нового користувача (ТОВ "ДТЕК Луганська теплова електрична станція"). ТОВ "ДТЕК Луганська теплова електрична станція" вказує на те, що рішення у справі №905/1610/20 буде безпосередньо впливати на ТОВ "ДТЕК Луганська теплова електрична станція" як нового ліцензіата (виробника електричної енергії на потужностях Луганської теплової електричної станції), до якого перейдуть боргові зобов`язання попереднього ліцензіата з оплати спожитих енергоносіїв. Також ТОВ "ДТЕК Луганська теплова електрична станція" зазначає, що п.п. 4.1, 4.2 договору від 30.09.2019 № 6172/1920-БО-20 щодо визначення вартості газу шляхом використання прейскуранту цін, розміщеного на офіційному сайті Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", є дискримінаційним по відношенню до ТОВ "ДТЕК Східенерго", ставлять сторін договору в нерівне становище та суперечать ст. 61 Конституції України та ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України, з огляду на те, що такий прейскурант цін затверджується в односторонньому порядку АТ "НАК "Нафтогаз України". На переконання заявника, у випадку наявності спору щодо вартості газу, вона може бути визначена судовою експертизою, а не прейскурантом цін, складеним одноособово АТ "НАК "Нафтогаз України". На підставі викладеного, ТОВ "ДТЕК Луганська теплова електрична станція" вважає, що п.п. 4.1, 4.2 договору підлягають визнанню недійними.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 05.05.2021 (суддя Говорун О.В.) у справі № 905/1610/20, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.07.2021 (судді Здоровко Л.М. (головуючий), Бородіна Л.І., Мартюхіна Н.О.), позовну заяву ТОВ "ДТЕК Луганська теплова електрична станція" залишено без розгляду, з підстав недодержання заявником вимог п.п. 1, 2 ст. 180 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Як встановлено судами попередніх інстанцій 07.09.2020 відкрито провадження у даній справі та вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.
Підготовче провадження у справі закрито 03.12.2020, справу призначено до розгляду по суті.
Заява третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ТОВ "ДТЕК Луганська теплова електрична станція", надійшла до суду 23.04.2021, тобто, з пропуском встановленого ч. 1 ст. 49 ГПК України процесуального строку.
Заява щодо поновлення процесуального строку, встановленого ч. 1 ст. 49 ГПК України, у зв`язку з наявністю поважних причин пропуску цього строку, до суду не надходила.
Судами обох інстанцій також встановлено, що виходячи зі змісту документів, які містяться у справі, спір між сторонами виник щодо не сплати відповідачем грошових коштів за отриманий від позивача газ на підставі договору.
В той же час, позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, щодо визнання недійсним окремих умов договору з підстав не досягнення сторонами такого договору згоди щодо ціни товару, а також враховуючи дискримінаційний характер п.п. 4.1., 4.2 договору, не містить самостійної вимоги саме щодо предмету спору у справі про стягнення заборгованості з відповідача на користь позивача.
Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд залишили без розгляду позовну заяву на підставі ч. 6 ст. 180 ГПК України.
Не погоджуючись з постановою апеляційного та ухвалою місцевого господарських судів, ТОВ "ДТЕК Луганська теплова електрична станція" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою (з урахуванням уточнень), в якій просить їх скасувати та направити справу до господарського суду першої інстанції для розгляду.
Скаржник посилається на те, що судами порушено норми ст. 49 ГПК України, оскільки господарські суди незаконно залишили без розгляду позовну заяву ТОВ "ДТЕК Луганська теплова електрична станція" без попереднього постановлення ухвали про залишення позовної заяви без руху та надання строку для усунення недоліків позовної заяви третьої особи з самостійними вимогами. При цьому, на переконання скаржника, позов третьої особи з самостійними вимогами, поданий поза межами строку, передбаченого ч. 1 ст. 180 ГПК України, підлягає поновленню відповідно до ч. 1 ст. 119 ГПК України. Також скаржник стверджує, що його позов є саме позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, оскільки в разі задоволення основного позову про стягнення 2 814 013, 84 грн, грошова сума може бути стягнута саме з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Луганська теплова електрична станція".
АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів та вимог касаційної скарги, вважає, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми ч. 5 ст. 49, ч. 6 ст. 180 ГПК України та дійшли правильного висновку про залишення позову без розгляду, у зв`язку з недотримання ТОВ "ДТЕК Луганська теплова електрична станція" п.п.1, 2 ГПК України у даній справі.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.10.2021 касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "ДТЕК Луганська теплова електрична станція" у даній справі відкрито на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Дослідивши доводи, викладені в касаційній скарзі та заперечення проти них, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Предметом касаційного перегляду у цій справі є ухвала суду першої інстанції, яка залишена без змін постановою апеляційного господарського суду, щодо залишення без розгляду позовної заяви третьої особи яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.
Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Виходячи з приписів ст.ст. 55, 129 Конституції України, ст. 4 ГПК України застосування та користування правами на судовий захист здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом.
Верховний Суд за таких міркувань зазначає, що реалізація конституційного права, зокрема, на судовий захист ставиться у залежність від положень процесуального закону, в даному випадку - норм ГПК України.
Щодо доводів касаційної скарги про передчасне повернення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Луганська теплова електрична станція" без попереднього постановлення ухвали про залишення позовної заяви без руху та надання строку для усунення недоліків позовної заяви третьої особи з самостійними вимогами, то Верховний Суд виходить з наступних міркувань.
У процесі розгляду господарським судом спору між позивачем і відповідачем інша особа (третя особа) з метою захисту свого права може заявити самостійні вимоги щодо предмета спору, якщо вважає, що саме їй належить право на предмет спору чи його частину.
Порядок та умови вступу третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, у справу, зокрема врегульовано нормами ст.49 ГПК України.
Зміст ч. 1 ст. 49 ГПК України свідчить, що необхідною умовою набуття іншою особою статусу третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору є дотримання таких критеріїв як: 1) матеріально-правовий (наявність єдиного предмету спору); 2) суб`єктний (позовні вимоги можуть бути пред`явлені як одній стороні, так і декільком сторонам); 3) часовий (вступ у справу відбувається до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження).
Дотримання цих критеріїв підлягає оцінці та з`ясуванню під час прийняття рішення щодо вступу у справу третьої особи з самостійними вимогами (аналогічний висновок наведено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2019 у справі № 910/12463/18, від 27.09.2019 у справі № 904/323/19, від 05.12.2019 у справі №911/3132/17, від 11.11.2020 у справі № 912/2751/16).
Положеннями ст. 49 ГПК України окремо унормовано строк вступу у справу третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін.
Таким чином, Верховний Суд відзначає, що треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або кількох сторін. При цьому позови таких осіб мають подаватися з дотриманням загальних правил пред`явлення позову, на що безпосередньо вказують положення ч. 5 ст. 49 та ч. 4 ст. 180 ГПК України та відповідати вимогам ст.ст. 162, 164, 172, 173 цього Кодексу. Відповідно до цих норм до позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, в якій відкрито провадження, застосовуються положення статті 180 цього Кодексу.
Близький за змістом висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 916/3245/17 та від 12.06.2019 у справі № 916/542/18.
Отже, право на пред`явлення позовної заяви третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору не є абсолютним, подаючи позовну заяву заявник повинен дотримуватись вимог ГПК України щодо форми, змісту, строку подання, а також порядку її подання.
Частинами 4-6 ст.180 ГПК України визначено, що зустрічна позовна заява, яка подається з додержанням загальних правил пред`явлення позову, повинна відповідати вимогам статей 162, 164, 172, 173 цього Кодексу. До зустрічної позовної заяви, поданої з порушенням вимог, встановлених частиною четвертою цієї статті, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу. Зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин першої та другої цієї статті, ухвалою суду повертається заявнику. Копія зустрічної позовної заяви долучається до матеріалів справи.
Отже, нормами ГПК України передбачено, що суд постановляє ухвалу про залишення без руху, лише коли заявником було порушено вимоги ст. ст. 162, 164, 172, 173 ГПК України. Порушень заявником вимог ст. ст. 162, 164, 172, 173 ГПК України, судами попередніх інстанцій не встановлено, а отже відсутні підстави для застосування судами ст. 174 ГПК України щодо залишення позовної заяви без руху.
З огляду на викладене доводи скаржника щодо незаконності залишення без розгляду судом першої інстанції позовної заяви третьої особи, без постановлення ухвали про надання строку для усунення недоліків позовної заяви є необґрунтованими.
Із системного аналізу змісту ст.ст. 49, 180 ГПК України вбачається, що законодавцем встановлено строк для пред`явлення, зокрема, позову третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору, порушення (недотримання) якого має наслідком повернення позовної заяви.
Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Статтею 118 ГПК України передбачено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Як вже зазначено Верховним Судом, право на подання позову третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, може бути реалізовано нею виключно у строк, до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, а процесуальним наслідком пропуску такого строку є втрата права на вчинення стороною відповідної процесуальної дії.
При постановленні оскаржуваних ухвали та постанови суди, врахувавши наведені вище норми ГПК України, виходили з того, що ТОВ "ДТЕК Луганська теплова електрична станція" пропустило строк, встановлений ч. 1 ст. 49 ГПК України і заява про поновлення процесуального строку до суду не була подана, а відтак дійшли обґрунтованого висновку, що право ТОВ "ДТЕК Луганська ТЕС" на подачу позову як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, втрачено внаслідок закінчення встановленого процесуальним законодавством строку для вчинення відповідної процесуальної дії.
Крім того Верховний суд зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо порушення ТОВ "ДТЕК Луганська теплова електрична станція" вимог ч. 2 ст. 180 ГПК України при поданні позову.
Суд звертає увагу на те, що необхідними умовами набуття іншою особою статусу третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору є дотримання таких критеріїв як: 1) матеріально-правовий (наявність єдиного предмету спору); 2) суб`єктний (позовні вимоги можуть бути пред`явлені як одній стороні, так і декільком сторонам); 3) часовий (вступ у справу відбувається до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження).
Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГПК України зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.
Ознаками зустрічного позову є його взаємопов`язаність із первісним позовом і доцільність його спільного розгляду з первісним позовом, зокрема коли позови виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом можуть різнитися з вимогами первісного позову, але вони об`єднуються в одне провадження із первісним позовом ухвалою суду.
Взаємна пов`язаність зустрічного та первісного позовів може виражатись у підставах цих позовів або поданих доказах, вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватися. Водночас подання зустрічного позову, задоволення якого виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову, має на меті довести відсутність у позивача матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб`єктивне право позивача за первісним позовом.
Таким чином, у процесі розгляду господарським судом спору між позивачем і відповідачем третя особа з метою захисту свого права може заявити самостійні вимоги саме щодо предмета спору, якщо вважає, що саме їй належить право на предмет спору чи його частину. При цьому під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.
Отже, на відміну від зустрічного позову, який повинен бути лише взаємопов`язаним з первісним, позовна заява третьої особи відповідно до положень ч. 1 ст. 49 ГПК України має містити самостійні вимоги саме щодо предмета спору у справі.
Таким чином, позовні вимоги третьої особи, яка подала позов відповідно до приписів ст. 49 ГПК України, можуть бути допущені судом до розгляду у процесі, що вже розпочався, у тому випадку, коли така самостійна вимога заявлена саме щодо предмета спору, що вже виник між сторонами. Вимога, спрямована на те, що знаходиться поза цим предметом, чи спрямована до третіх осіб, не може бути розглянута судом як вимога третьої особи в розумінні наведеної вище статті. Водночас така позовна вимога може бути заявлена у самостійному позові.
Аналогічні за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №916/3245/17, від 12.06.2019 у справі №916/542/18, та Верховного Суду від 09.09.2019 у справі №910/12463/18.
Позовними вимогами АТ "НАК "Нафтогаз України" є стягнення заборгованості за договором постачання природного газу від 30.09.2019 № 6172/1920-БО-20.
Тобто спір у даній справі виник у зв`язку з наявністю, на думку позивача, заборгованості у відповідача за поставлений позивачем природний газ за договором та наявністю підстав для стягнення такої заборгованості.
Разом з тим, як вбачається з позовної заяви ТОВ "Луганська теплова електрична станція", останнє просить визнати недійсними п.п. 4.1, 4.2 договору постачання природного газу від 30.09.2019 № 6172/1920-БО-20. Позов обґрунтовано нормами ст. 61 Конституції України та ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України.
Тобто позов ТОВ "Луганська теплова електрична станція" не спрямований на той самий предмет спору, що й позов АТ "НАК "Нафтогаз України", а спрямований на можливе повне або часткове виключення задоволення первісного позову АТ "НАК "Нафтогаз України", а отже за своєю суттю цей позов фактично є зустрічним, процесуальним правом на подання якого наділений відповідач у цій справі - ТОВ "ДТЕК Східенерго".
Встановивши, що заявлені у позові вимоги ТОВ "Луганська теплова електрична станція" не є позовними вимогами третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору у справі № 905/1610/20 в розумінні ст. 49 ГПК України, господарські суди дійшли правильного висновку щодо наявності підстав для застосування ч. 6 ст. 180 ГПК України.
Аналогічний за змістом висновок викладений в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.10.2021 у справі № 905/1613/20.
Згідно зі ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Частиною 3 ст. 304 ГПК України передбачено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції Верховний Суд вважає, що оскаржувані ухвала та постанова прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування немає.
Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду.
Судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 304, 308, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -