ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 916/3078/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Уркевич В. Ю.- головуючий, Мачульський Г. М., Могил С. К.,
за участю секретаря судового засідання Мазуренко М. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.09.2021 (головуючий суддя Колоколов С. І., судді Головей В. М., Разюк Г. П.) у справі
за позовом Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району
до Відкритого акціонерного товариства "ім. Калініна"
про стягнення 1 836 802,33 грн,
за участю представників:
позивача - не з`явився,
відповідача - Лук`янченко Г. В. (адвокат),
СУТЬ СПОРУ:
1. Білгород-Дністровська квартирно-експлуатаційна частина району (далі - Білгород-Дністровська КЕЧ району, позивач) та Відкрите акціонерне товариство "ім. Калініна" (далі - ВАТ "ім. Калініна, відповідач) 12.07.2018 уклали договір.
2. Позивач стверджує, що відповідач не виконував зобов`язання щодо розподілу прибутку від результатів спільної діяльності за договором, у в зв`язку з чим утворилась відповідна заборгованість.
3. Суд першої інстанції позов задовольнив частково. Апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції скасував, у задоволенні позову відмовив. Білгород-Дністровська КЕЧ району звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду.
4. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, виходячи з такого.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
5. У жовтні 2020 року Білгород-Дністровська КЕЧ району звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до ВАТ "ім. Калініна" про стягнення (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 18.01.2021) 1 836 802,33 грн, з яких: 1 735 500 грн - заборгованості за невиконання зобов`язань з розподілу прибутку від результатів спільної діяльності за договором від 12.07.2018 № 2, 61 027,92 грн - пені, 26 611 грн - інфляційних втрат та 13 663,41 грн - 3% річних.
6. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням ВАТ "ім. Калініна" зобов`язань за договором від 12.07.2018 № 2 в частині розподілу очікуваного прибутку від результатів спільної діяльності у 2020 році, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем, на яку останнім нараховано пеню, інфляційні втрати та 3% річних.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
7. 12.07.2018 між Білгород-Дністровською КЕЧ району (сторона-1) та ВАТ "ім. Калініна" (сторона-2) було укладено договір № 2 (далі - договір), відповідно до умов якого сторони домовились з метою досягнення єдиної для обох сторін господарської мети щодо отримання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності - для сторони-1 та одержання прибутку - для сторони-2 від здійснення ними господарської діяльності класу 01.11 за КВЕД-2010 з вирощування сільськогосподарських культур зобов`язались шляхом об`єднання своїх зусиль та вкладів без створення юридичної особи спільно діяти для вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур, і насіння олійних культур, їх збирання, зберігання та подальшої реалізації (пункт 1.1 договору).
8. Сторони домовились, що вкладом сторони-1 у спільну діяльність є право доступу та обробки земельних ділянок загальною площею 1335 га (згідно з актом обміру земельної ділянки, який є невід`ємною частиною договору), а також ділова репутація та ділові зв`язки тощо. Вартість вкладу сторони-1 визначається на рівні нормативно-грошової оцінки земельних ділянок, яка станом на 01.01.2017 становить 27 826,39 га (пункт 5.1 договору).
9. Вкладом сторони-2 у спільну діяльність є внесення грошових коштів, паливно-мастильних матеріалів, техніки, виконання робіт з обробки ґрунтів, сівби, посадки, внесення добрив та засобів захисту рослин, інших необхідних дій щодо вирощування сільськогосподарських культур, а також професійні знання, навички та вміння, ділова репутація та ділові зв`язки тощо (пункт 5.2 договору).
10. Сторони також визначили взаємні обов`язки: для сторони-1 - у розділі 3 договору, для сторони-2 - у розділі 4 наступним чином.
11. Відповідно до пункту 3.1 договору сторона-1 зобов`язується: попереджати сторону-2 про особливі властивості та недоліки земельної ділянки, які в процесі її використання можуть спричинити небезпечні наслідки для довкілля або призвести до погіршення стану самої земельної ділянки; не розголошувати відомості (окрім звітності) та не надавати копії документів, що стосуються сторони-2, та інших відомостей стосовно договору без письмової згоди на це сторони-2; в разі, якщо надання таких відомостей є обов`язковою вимогою законодавства - негайно попередити про це сторону-1; завчасно попереджати сторону-2 про початок проведення військових навчань та інших заходів бойової підготовки на території полігону; забезпечити запобігання виникненню надзвичайних ситуацій та інших заходів, спрямованих на регулювання техногенної та природної безпеки, завчасне реагування на загрозу виникнення надзвичайної ситуації на основі даних досліджень та прогнозів щодо можливого перебігу подій з метою недопущення їх переростання в надзвичайну ситуацію або пом`якшення її можливих наслідків.
12. Розрахунковим періодом для розподілу результатів спільної діяльності сторони визначили календарний рік (пункт 8.1 договору).
13. Пунктами 8.2- 8.5 договору сторони визначили наступний порядок розподілу прибутку, отриманого в результаті спільної діяльності. Грошові кошти не менш як 9% від вартості вкладу сторони-1 перераховуються стороні-1 та є коштами, отриманими нею від здійснення господарської діяльності (пункт 8.2.1), решта є прибутком сторони-2 (пункт 8.2.2). Сторони дійшли згоди про те, що в порядку дострокового розподілу очікуваного прибутку результатів спільної діяльності у поточному році визначена згідно пункту 8.2.1 частка сторони-1 перераховується їй стороною-2 у розмірі 1/12 частки щомісячно у строк до 25 числа кожного місяця. За умов належного виконання зазначеного порядку розподілу сторона-2 набуває права самостійно та на власний розсуд розпорядження рештою результатів діяльності (пункт 8.4). Отримані в порядку, визначеному пунктом 8.4 договору кошти не підлягають поверненню стороні-2 у випадку негативних результатів спільної діяльності, а також у випадку припинення договору в порядку, передбаченому пунктом 11.2, у зв`язку з відмовою стороною-2 від участі у договорі та пунктом 11.3 (пункт 8.5).
14. Сторона не несе відповідальності за порушення договору, якщо воно сталося не з її вини (умислу чи необережності) (пункт 10.3 договору).
15. У разі порушення визначеного пунктом 8.4 договору порядку та строків перерахування стороні-1 грошових коштів сторона-2 сплачує пеню у розмірі подвійної ставки НБУ за кожен день прострочення платежу (пункт 10.4 договору).
16. Згідно з пунктами 11.1 договору він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін.
17. Відповідно до акта обміру земельної ділянки від 12.07.2018 комісією у складі головуючого інженера ПКГ Білгород-Дністровської КЕЧ - працівника ЗСУ Майстро С. В. та членів комісії інженера Білгород-Дністровської КЕЧ - працівника ЗСУ Попова О. С., із залученням представника ВАТ "ім. Калініна" з метою виконання умов пункту 1.1 договору, проведено обмір земельної ділянки, яка залучена для вирощування сільськогосподарської продукції, та на підставі схеми земельної ділянки Тарутинського загальновійськового полігону запропоновано, що відповідно до умов договору від 12.07.2018 за № 2 земельні ділянки, розташовані в межах загальновійськового полігону Тарутинський, військове містечко № 11, на території Веселодолинської селищної ради Тарутинського району Одеської області, загальною площею 1335,0 га, знаходяться у задовільному стані та придатні для ведення сільськогосподарської діяльності, а саме вирощування зернових та решти технічних культур. Сторони також дійшли згоди, що за договором сторонами залучено до обробки 1335,0 га.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
18. Господарський суд Одеської області рішенням від 01.03.2021 (суддя Літвінов С. В.) позов задовольнив частково, стягнув з ВАТ "ім. Калініна" на користь Білгород-Дністровської КЕЧ району заборгованість в сумі 1 735 500 грн, пеню в сумі 57 565,48 грн, інфляційні збитки в сумі 26 611 грн, 3% річних в сумі 13 663,41 грн та 27 500,10 грн судового збору. В іншій частині позову відмовив.
19. Суд першої інстанції дійшов висновку щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог та правильності наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат та 3% річних.
20. Разом з цим, перевіривши розрахунки позивача щодо суми пені, суд першої інстанції встановив, що позивачем при розрахунку зазначених сум були допущені арифметичні та методологічні помилки, у зв`язку з чим суд зробив власні розрахунки та виправив помилки, які були допущені позивачем, та в цій частині з урахуванням виправлень задовольнив позов частково.
21. Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 02.09.2021 рішення Господарського суду Одеської області від 01.03.2021 скасував, у задоволенні позову відмовив повністю.
22. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за своєю правовою природою спірний договір є договором оренди землі, якому намагались надати форму договору спільної діяльності.
23. Доказів про укладання між сторонами договору оренди землі у встановленому законодавством порядку суду не надано.
24. За таких обставин між сторонами не виникли правовідносини, притаманні для спільної діяльності, а взаємовідносини щодо оренди землі не оформлені належним чином відповідно до вимог діючого законодавства, а тому дослідження та з`ясування питання щодо фактичного перерахування коштів між сторонами на предмет наявності чи відсутності прострочки з оплати є недоцільним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
25. У жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Білгород-Дністровської КЕЧ району (далі - скаржник), в якій скаржник просить постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.09.2021 скасувати, рішення Господарського суду Одеської області від 01.03.2021 залишити в силі.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи касаційної скарги
26. Підставами касаційного оскарження є пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
27. На обґрунтування підстав касаційного оскарження Білгород-Дністровська КЕЧ району посилається на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема підпункт 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України, частину першу статті 96 Земельного кодексу України без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 916/3727/15 (провадження № 12-126гс18), Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 922/2732/17, від 17.08.2021 у справі № 904/4885/20, від 21.07.2020 у справі № 815/1784/18.
28. Білгород-Дністровська КЕЧ району також вказує на відсутність висновку Верховного Суду про застосування статті 4 Закону України "Про використання земель оборони".
29. У відзиві на касаційну скаргу ВАТ "ім. Калініна" просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, як таку, що ухвалена з правильним застосуванням норм матеріального та дотриманням норм процесуального права.
30. Відповідач вважає, що апеляційним господарським судом були повністю встановлені та досліджені всі обставини, що мають значення для вирішення справи, з урахуванням яких суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
31. У судовому засіданні представниця відповідача заперечила проти касаційної скарги та просила відмовити в її задоволенні.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
32. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
33. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
34. Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.
35. Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
36. Згідно із частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
37. Відповідно до статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
38. Згідно із частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частиною другою цієї статті визначено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
39. Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
40. Згідно зі статтею 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
41. Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
42. Тобто договір - це домовленість, що свідчить про волевиявлення сторін та узгодження їхніх дій. Він є інститутом добровільного виконання зобов`язань для отримання результату, задля якого його укладено, і якого намагаються досягти сторони шляхом вчинення певних дій.
43. Отже, основною метою укладення договору є отримання сторонами результату, задля якого цей договір було укладено, та якого сторони за договором намагаються досягти шляхом вчинення певних дій.
44. Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
45. Згідно зі статтею 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
46. Суд апеляційної інстанції встановив, що, укладаючи договір, позивач певним чином розраховував на отримання від ВАТ "ім. Калініна" грошових коштів, розмір яких встановлено у пункті 8.1 договору, а формулювання сторонами предмета договору підпадає під визначення договору про спільну діяльність. Вбачається, що йдеться про намір сторін отримати прибуток шляхом продажу спільно вирощеної сільськогосподарської продукції.
47. Відповідно до статті 1131 Цивільного кодексу України договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
48. Згідно зі статтею 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.
49. Апеляційний господарський суд вказав, що з аналізу положень договору (розділ 5) стосовно вкладів сторін та їх обов`язків вбачається, що фактично йдеться про надання позивачем земельної ділянки відповідачеві для здійснення сільськогосподарського виробництва.
50. При цьому вартість вкладу позивача визначається розміром нормативно-грошової оцінки 1335 га землі (пункт 5.1 договору), тому вказані 9% від вартості вкладу є фіксованою та передбачуваною сумою платежу, який відповідач здійснює на користь позивача щомісячно, незалежно від результатів спільної діяльності, тобто результат спільної діяльності впливає на майновий стан лише відповідача.
51. Розрахунковим періодом для розподілу результатів спільної діяльності сторони визначили календарний рік (пункт 8.1 договору).
52. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
53. Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
54. Орендна плата за землю визначена статтею 21 Закону України "Про оренду землі" як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.
55. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що встановлений сторонами у договорі порядок розподілу коштів згідно з наведеними вимогами Закону України "Про оренду землі" є фактично орендною платою на користь позивача за право користування земельною ділянкою відповідачем.
56. Отже, на відміну від договору про спільну діяльність, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі.
57. При цьому правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони отримання плати за надану у користування земельну ділянку, а для іншої - використання земельної ділянки.
58. За договором про спільну діяльність сторони мають діяти спільно. Разом з цим обов`язок щодо вирощування сільгосппродукції фактично покладається лише на одну зі сторін договору - на відповідача, тоді як обов`язок позивача обмежується лише наданням земельної ділянки відповідачеві.
59. Доказів про вчинення позивачем дій щодо безпосередньої участі у вирощуванні сільськогосподарської продукції суду не надано.
60. Звідси за своєю правовою природою договір є договором оренди землі, якому намагалися надати форму договору спільної діяльності.
61. Доказів про укладання між сторонами договору оренди землі у встановленому законодавством порядку суду не надано.
62. За таких обставин апеляційний господарський суд дійшов висновку, що між сторонами не виникли правовідносини, притаманні для спільної діяльності, а взаємовідносини щодо оренди землі не оформлені належним чином відповідно до вимог діючого законодавства, а тому дослідження та з`ясування питання щодо фактичного перерахування коштів між сторонами на предмет наявності чи відсутності прострочки з оплати є недоцільним.
63. Підставами касаційного оскарження є пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
64. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
65. Суд касаційної інстанції зазначає, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).
66. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема підпункт 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України, частину першу статті 96 Земельного кодексу України без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 916/3727/15 (провадження № 12-126гс18), Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 922/2732/17, від 17.08.2021 у справі № 904/4885/20, від 21.07.2020 у справі № 815/1784/18.
67. Предметом розгляду у справі № 916/3078/20 є стягнення заборгованості за невиконання зобов`язань з розподілу прибутку від результатів спільної діяльності за договором, пені, інфляційних втрат та 3% річних.
68. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором.
69. Разом з тим у справі № 916/3727/15 (провадження № 12-126гс18) заступник військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України та Військової частини 1485 (далі - Військова частина) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Ізмаїльської міської ради Одеської області (далі - Ізмаїльська міськрада), Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунайбункер" (далі - ТОВ "Дунайбункер") про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 15.11.2004 (далі - договір), укладеного між Ізмаїльською міськрадою та ТОВ "Дунайбункер"; витребування у ТОВ "Дунайбункер" на користь держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України зі складанням акта прийому-передачі земельної ділянки.
70. Позов обґрунтовано тим, що рішенням Ізмаїльської міськради від 28.09.2004 № 738-ІV припинено Державному комітету у справах охорони державного кордону України право постійного користування земельною ділянкою.
71. Прокурор зазначив, що спірна земельна ділянка знаходиться в постійному користуванні Адміністрації Державної прикордонної служби України, про що свідчать пункти 1, 3 рішення, яким припинено право постійного користування земельною ділянкою Державного комітету у справах охорони державного кордону України (наразі Адміністрація Державної прикордонної служби України) і за рахунок земель останнього надано земельну ділянку ТОВ "Дунайбункер".
72. Прокурор вказав, що Ізмаїльська міськрада, укладаючи оспорюваний договір, не маючи жодних повноважень на володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою загальною площею 2,3881 га, розпорядилась самовільно і незаконно землями оборони всупереч вимогам Закону України "Про оренду землі" та Земельного кодексу України. Будь-які дозволи щодо передачі земельних ділянок військового містечка суб`єктам господарювання, в тому числі і ТОВ "Дунайбункер", ані Державною прикордонною службою України, ані Військовою частиною не надавались.
73. Предметом позову у справі № 922/2732/17 за позовом заступника військового прокурора Харківського гарнізону в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є Міністерство оборони України, до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова та Приватного підприємства виробничо-торгівельної компанії "Ніка" є визнання недійсним договору, укладеного між відповідачами, з підстав порушення вимог земельного законодавства.
74. Верховний Суд постановою від 25.04.2019 залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову, оскільки спірний договір був укладений за участю Міністерства оборони України шляхом оголошення публічного конкурсу, на підставі нормативних документів та внаслідок прямого розпорядження Міністерства оборони України щодо укладання такого договору, Міністерством оборони України був встановлений прямий контроль за укладанням та безперешкодним виконанням даного договору.
75. У справі 904/4885/20 виконувач обов`язків керівника Синельниківської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області звернувся з позовом до Комунального закладу "Васильківський психоневрологічний інтернат" Дніпропетровської обласної ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Родіна" про визнання недійсним договору та зобов`язання звільнити земельну ділянку.
76. Позовна заява обґрунтована тим, що договір порушує права позивача як органу, який реалізує права та інтереси держави на землю, у зв`язку з тим, що оспорюваний договір суперечить вимогам Земельного кодексу України у частині дотримання процедури припинення та надання у користування земельних ділянок державної власності, а також не спрямований на досягнення спільної мети сторін договору; відповідача-1 наділено правом постійного користування спірною земельною ділянкою, але не розпорядження нею, тобто, уклавши оспорюваний договір, останній не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності щодо розпорядження земельною ділянкою державної власності.
77. Верховний Суд постановою від 17.08.2021 скасував судові рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції зазначив, що місцевий та апеляційний господарські суди не надали належної оцінки змісту пунктів договору на предмет їх відповідності імперативним вимогам частини третьої статті 22 Закону України "Про оренду землі", якою допускається здійснення розрахунків щодо орендної плати за земельні ділянки, що перебувають у державній власності, виключно у грошовій формі, не врахували висновку щодо застосування положень статей 92, 93, 95 Земельного кодексу України у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду.
78. Предметом позову у справі № 815/1784/18 за позовом Фермерського господарства "Веста-Юг" (далі - ФГ "Веста-Юг", позивач) до Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України (далі - Головного КЕУ ЗСУ) та заступника Міністра оборони України генерал-лейтенанта Павловського Ігоря Валентиновича (далі - заступник Міністра оборони України), треті особи: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси та Міністерство оборони України, є встановлення відсутності повноважень у Головного КЕУ ЗСУ на прийняття Методичних рекомендацій щодо укладення договорів з метою вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках землекористувачів Міністерства оборони України (далі - Методичні рекомендації), а також будь-яких інших актів, якими визначаються умови та процедура укладення договорів спільної обробки землі з вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках землекористувачів Міністерства оборони України; визнання протиправними дій заступника Міністра оборони України щодо затвердження Методичних рекомендацій без дати, прийнятих Головного КЕУ ЗСУ в особі тимчасово виконуючого обов`язки начальника Галушка О. А.; визнання протиправними та нечинними вказаних Методичних рекомендацій без дати.
79. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у Головного КЕУ ЗСУ відсутні повноваження щодо прийняття Методичних рекомендацій; дії заступника Міністра оборони України щодо затвердження Методичних рекомендацій є протиправними та не узгоджуються з наданими йому повноваженнями; Методичні рекомендації фактично є нормативно-правовим актом, який прийнятий з порушенням встановленого законодавством порядку.
80. За таких обставин постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 916/3727/15 (провадження № 12-126гс18), Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 922/2732/17, від 17.08.2021 у справі № 904/4885/20, від 21.07.2020 у справі № 815/1784/18, на висновки щодо застосування норм права в яких посилається Білгород-Дністровська КЕЧ району у своїй касаційній скарзі, були прийняті за іншої, ніж у даній справі фактично-доказової бази, а також за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями та за іншими поданими сторонами та оцінених судами доказами, залежно від яких (обставин і доказів) й прийняті судові рішення, тобто зазначені справи і справа, що розглядається, є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність спірних правовідносин у них.
81. Крім того, вказані постанови Верховного Суду не містять посилання на жодні норми Податкового кодексу України, а звідси - й відповідних правових висновків.
82. Отже, доводи скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, наведених у вказаних вище постановах, є необґрунтованими.
83. Звідси зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.
84. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
85. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
86. З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 916/3078/20 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України за касаційною скаргою Білгород-Дністровської КЕЧ району на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.09.2021 у частині підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
87. Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
88. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
89. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
90. У касаційній скарзі Білгород-Дністровська КЕЧ району вказує на відсутність висновку Верховного Суду про застосування статті 4 Закону України "Про використання земель оборони" у подібних правовідносинах.
91. Верховний Суд зазначає, що апеляційний господарський суд не мотивував своє рішення цією нормою права та не застосовував її, оскільки дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог саме у зв`язку з тим, що між сторонами не виникло правовідносин, притаманних для спільної діяльності, а взаємовідносини щодо оренди землі не оформлені належним чином відповідно до вимог діючого законодавства.
92. Встановлені обставини справи свідчать про відсутність у Верховного Суду підстав для формування висновку у цій справі щодо застосування положень статті 4 Закону України "Про використання земель оборони" у подібних правовідносинах.
93. За таких обставин наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася після відкриття касаційного провадження.
94. Звідси касаційна скарга Білгород-Дністровської КЕЧ району є необґрунтованою, суд касаційної інстанції не знаходить підстав для скасування постанови апеляційного господарського суду.