ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 906/106/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Міщенко І. С., Могил С. К.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Кукси Ганни Федорівни
на рішення Господарського суду Житомирської області від 10.02.2021 і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 у справі
за позовом Керівника Коростишівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Коростишівської міської ради
до Фізичної особи-підприємця Кукси Ганни Федорівни
про стягнення 365 263 грн,
за зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця Кукси Ганни Федорівни
до Коростишівської міської ради
про визнання договору оренди частково недійсним.
У судовому засіданні взяли участь представники: Генеральної прокуратури України - Костюк О. В., Коростишівської міської ради - Новік О. І.
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У січні 2020 року керівник Коростишівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Коростишівської міської ради (далі - Коростишівська міськрада) звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовною заявою про стягнення з фізичної особи-підприємця Кукси Ганни Федорівни (далі - ФОП Кукса Г. Ф.) (з урахуванням заяви Коростишівської міськради від 22.01.2021, яка надійшла на адресу суду 25.01.2021) 332 032,54 грн, з яких: 218 362,14 грн боргу, 44 774,77 грн пені, 105,48 грн 3 % річних, 68 790,15 грн інфляційних втрат.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди земельної ділянки від 07.11.2013 № 217 в частині сплати орендної плати.
1.3. Надалі ФОП Кукса Г. Ф. звернулася до Господарського суду Житомирської області із зустрічною позовною заявою про визнання недійсним пункту 9 договору оренди земельної ділянки від 07.11.2013 № 217 (далі - спірний договір).
1.4. Зустрічні вимоги обґрунтовано тим, що під час укладення спірного договору орендодавець приховав ту обставину, що: орендовану земельну ділянку використовують треті особи; договір не містить відомостей про укладення договорів оренди, сервітутів з третіми особами; договір не містить застережень про обмеження у використанні земельної ділянки; ФОП Куксі Г. Ф. не було відомо про те, що на спірній земельній ділянці неможливе будівництво; не зазначено про наявність на земельній ділянці об`єктів зв`язку та енергетичної системи, які належать Публічному акціонерному товариству "Укртелеком" (далі - ПАТ "Укртелеком") та Приватному акціонерному товариству "Енергопостачальна компанія "Житомиробленерго" (далі - ПрАТ "ЕК "Житомиробленерго"). За наявності такої інформації до укладення спірного договору ФОП Кукса Г.Ф. не укладала б цей договір, оскільки мала намір здійснити забудову орендованої земельної ділянки, а отримання такої інформації від орендодавця під час дії договору дало б змогу підприємцю вимагати від третіх осіб звільнити земельну ділянку або укласти договори земельного сервітуту, що знизило б навантаження зі сплати орендної плати. Зазначене, на думку ФОП Кукси Г. Ф., є підставою для визнання недійсним пункту 9 спірного договору на підставі положень частини 1 статті 229 та частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
1.5. 05.03.2020 до місцевого господарського суду надійшло клопотання ФОП Кукси Г. Ф. про зменшення в два рази розміру орендної плати, посилаючись на те, що під час укладення договору оренди їй не було повідомлено про третіх осіб, які разом з ФОП Куксою Г. Ф. користуються орендованою нею земельною ділянкою, у зв`язку з чим орендар був позбавлений права користуватися земельною ділянкою на власний розсуд але змушений сплачувати за оренду в повній мірі.
1.6. Також до місцевого господарського суду надійшло клопотання ФОП Кукси Г. Ф. про перевірку розрахунків позивача та про застосування позовної давності. ФОП Кукса Г. Ф. також звертала увагу, що, починаючи з 16.06.2017, приміщення магазину, розташоване на орендованій земельній ділянці, належить іншому власникові, у зв`язку з чим нарахування орендної плати з цієї дати є безпідставними.
1.7. 21.04.2020 до суду надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, в якому Коростишівська міськрада зазначила, що вимоги зустрічної позовної заяви вже були предметом судового дослідження у справі № 906/987/17 між тими ж сторонами про визнання недійсним спірного договору. Під час розгляду справи № 906/987/17 судом було встановлено, що: до укладення договору оренди Куксі Г. Ф. було відомо, що земельна ділянка надавалася для обслуговування приміщення універмагу, а не для забудови; Кукса Г. Ф. була ознайомлена з наявністю обмежень на використання спірної земельної ділянки в межах червоних ліній та наявністю третіх осіб, які користуються цією земельною ділянкою, про що свідчить її підпис на відповідних актах.
2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 10.02.2021 у справі № 906/106/20 (суддя Тимошенко О. М.), залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 (Олексюк Г. Є. - головуючий, судді Філіпова Т. Л., Маціщук А. В.) первісний позов задоволено частково; стягнуто з ФОП Кукси Г. Ф. на користь Коростишівської міськради 218 362,14 грн - боргу, 105,48 грн - 3 % річних, 68 790, 15 грн - інфляційних втрат; відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення 44 774, 77 грн - пені; стягнуто з ФОП Кукси Г. Ф. на користь прокуратури Житомирської області 4 308,87 грн судового збору; закрито провадження у справі в частині зустрічного позову ФОП Кукси Г. Ф. до Коростишівської міськради про визнання договору оренди від 07.11.2013 № 217 частково недійсним.
2.2. Рішення суду в частині зустрічних позовних вимог арґументовано тим, що судом вже прийняте рішення між тими ж сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав у справі № 906/987/17, яке набрало законної сили, а тому суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі в частині зустрічного позову ФОП Кукси Г.Ф. до Коростишівської міськради про визнання спірного договору оренди частково недійсним на підставі пункту 3 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
У частині первісних позовних вимог, суди зазначили, що ФОП Кукса Г. Ф. користувалася орендованою земельною ділянкою у період з 11.11.2013 по 15.06.2017, доказів про сплату боргу (орендної плати) чи контррозрахунку суми боргу відповідач суду не надав, тому місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргу обґрунтовані та підставні. При цьому суд вказав, що Коростишівська міськрада могла довідатися про порушення свого права з моменту виникнення заборгованості, однак позовну заяву подано до суду з пропуском позовної давності для вимоги про стягнення боргу. Водночас місцевий господарський суд, зважаючи на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20.01.2021 у справі № 1140/2209/18, встановивши, що позивач увесь час не втрачав інтересу до стягнення боргу з відповідача за спірним договором, оскільки у господарському суді розглядалися декілька справ, які так чи інакше стосуються наявної заборгованості відповідача за договором оренди та самого договору оренди, визнав, що прокурор в інтересах позивача звертався до Коростишівського районного суду Житомирської області з позовом про стягнення боргу з орендної плати, а права позивача такими, що підлягають захисту, в частині стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати задоволенню у сумі 218 362,14 грн.
Разом з тим суд першої інстанції відмовив у стягненні пені за період з 15.12.2016 по 15.06.2017 у зв`язку з пропуском позовної давності. Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних нарахувань, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї
3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Житомирської області від 10.02.2021 і постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 у справі № 906/106/20, Кукса Ганна Федорівна звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
3.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пунктів 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України.
3.3. Кукса Г. Ф. наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 2 частини 2, частин 3, 5 статті 46 ГПК України у подібних правовідносинах, що є підставою для оскарження судових рішень у цій справі відповідно до положень пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України.
Скаржник також наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування положень пункту 5 статті 267 ЦК України стосовно визначення судами поважності пропуску позовної давності в тому випадку, якщо особа пропустила строк на звернення до суду внаслідок подання позову через власну суб`єктивну помилку до суду іншої юрисдикції. При цьому Кукса Г. Ф. посилається на те, що станом на 17.08.2017 Коростишівською міськрадою неповажно пропущенно строк звернення до суду щодо стягнення заборгованості за період з 11.11.2013 по 16.08.2014, адже позовна давність щодо цього періоду закінчилася 16.08.2017. Скаржник акцентує увагу на тому, що в цей період часу до 16.08.2017 жодних позовних заяв Коростишівська міськрада та прокурор в будь-які суди, в тому числі і господарські, стосовно стягнення заборгованості з орендної плати не подавали, будь-які справи між Куксою Г. Ф. та Коростишівською міськрадою судами в цей період не розглядалися. Кукса Г. Ф. також наголошує, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано правовий висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладений у справі № 1140/2209/18 стосовно поновлення процесуального строку на подання апеляційної скарги до правовідносин позовної давності в господарській справі № 906/106/20.
Кукса Г. Ф. зауважує на порушенні судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, адже суд не дослідив зібрані у справі докази, зокрема лист Державної фіскальної служби (далі - ДФС). Так, апеляційний господарський суд застосував положення статті 76 ГПК України щодо листа ДФС як неналежного доказу без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 17.03.2021 у справі № 914/784/20, від 29.06.2021 у справі № 922/2434/20, від 16.01.2020 у справі № 911/2686/18, у яких подібні листи ДФС визнаються належними доказами, отже, на думку скаржника, зазначене є підставою для оскарження судових рішень у цій справі на підставі положень пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України.
Скаржник також зауважує, що суди необґрунтовано відхилили клопотання відповідача: про проведення перерахунку; від 08.02.2021 про відмову в прийомі до розгляду поданого позивачем уточненого розрахунку суми боргу від 22.01.2021; про зменшення в два рази суми боргу; від 05.03.2020 про дослідження доказів, зокрема листа Коростишівської міськради про відсутність у ради первинних бухгалтерських документів щодо нарахування орендної плати з причини їх знищення; про проведення експертизи та інших клопотань.
3.4. Коростишівська міськрада у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення та постанову - без змін.
3.5. У відзиві Коростишівська місцева прокуратура просить відмовити в задоволенні касаційної скарги, рішення та постанову - залишити без змін.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами
4.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 07.11.2013 між Коростишівською міськрадою (орендодавець) та громадянкою Куксою Г. Ф. (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки № 217, відповідно до пункту 1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування на умовах оренди земельну ділянку для обслуговування приміщення універмагу "Ювілейний" за адресою: м. Коростишів, вул. Більшовицька, 87.
Пунктом 2 спірного договору погоджено, що в оренду передається земельна ділянка площею 0,1207 га, кадастровий номер 1822510100:01:01460652.
Пунктом 8 спірного договору сторони погодили, що договір укладений строком на 5 років з дня його укладення і після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк.
Згідно з пунктом 9 спірного договору сторонами визначено розмір орендної плати в грошовій формі в сумі 44 055,99 грн в рік, що становить 12 % від нормативної грошової оцінки.
Відповідно до пункту 20 спірного договору передача земельної ділянки в оренду здійснюється в термін 5 днів після реєстрації договору за актом її приймання-передачі.
У пункті 26 спірного договору зазначено: на орендовану земельну ділянку встановлено обмежень (обтяжень) та інших прав третіх осіб: немає.
Пунктом 30 спірного договору передбачено право орендаря, у тому числі, зводити житлові, виробничі та інші будівлі і споруди за погодженням з орендодавцем.
Відповідно до акта приймання-передачі від 07.11.2013 орендодавець передав земельну ділянку для обслуговування приміщення універмагу "Ювілейний" площею 0,1207 га, за адресою: м. Коростишів, вул. Більшовицька, 87, кадастровий номер:1822510100:01:014:0652, а орендар прийняв зазначену земельну ділянку в оренду.
Договір оренди зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 11.11.2013, номер запису про інше речове право: 3456259.
Судами також установлено, що на виконання умов спірного договору відповідачем надано докази про сплату орендної плати лише в сумі 4 000 грн. Будь-яких інших доказів на підтвердження сплати орендної плати матеріали справи не містять.
17.08.2017 Коростишівською місцевою прокуратурою було подано до Коростишівського районного суду позов в інтересах держави в особі територіальної громади м. Коростишева, сіл Теснівка та Бобрика Коростишівського району Житомирської області в особі Коростишівської міськради до Кукси Ганни Федорівни про стягнення заборгованості з орендної плати.
Ухвалою Коростишівського районного суду Житомирської області від 05.12.2019 у справі № 280/1122/17 закрито провадження у справі, оскільки справа підсудна господарському суду.
Судами також установлено, що попередньо ФОП Кукса Г. Ф. звернулася до Господарського суду Житомирської області з позовом до Коростишівської міськради про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 07.11.2013 № 217. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що пункт 26 спірного договору про відсутність на орендованій земельній ділянці обмежень та інших прав третіх осіб не відповідає дійсності, оскільки існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки відносяться до істотних умов договору оренди землі, в цій частині позивачу надано недостовірну інформацію, що позбавило її права на забудову земельної ділянки та використання її за цільовим призначенням.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 11.07.2018 у справі № 906/987/17 задоволено позов ФОП Кукси Г. Ф. до Коростишівської міськради про визнання недійсним договору оренди від 07.11.2013 № 217; визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 07.11.2013 № 217, укладений між Коростишівською міськрадою та громадянкою Куксою Г. Ф. щодо земельної ділянки площею 0,1207 га, кадастровий номер 1822510100:01:014:0652.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду 21.11.2018 у справі № 906/987/17 апеляційну скаргу Коростишівської міськради на рішення Господарського суду Житомирської області від 11.07.2018 у справі № 906/987/17 задоволено, рішення суду першої інстанції скасоване. Прийнято нове рішення у справі, яким у позові відмовлено.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
5.2. Частиною 1 статті 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.3. Щодо доводів скаржника про порушення судами попередніх інстанцій положень статей 253, 254, 256, 257, 267 ЦК України, то Верховний Суд зазначає таке.
На обґрунтування зазначених доводів скаржник, по-перше, наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування положень пункту 5 статті 267 ЦК України стосовно визначення судами поважності пропуску позовної давності в тому випадку, якщо особа пропустила строк на звернення до суду внаслідок подання позову через власну суб`єктивну помилку до суду іншої юрисдикції. По-друге, скаржник наголошує, що датою початку перебігу позовної давності є 31.12.2013, проте прокурор подав позов про стягнення заборгованості за три останні роки до Коростишивського районного суду лише 17.08.2017. Таким чином, станом на 17.08.2017 Коростишівською міськрадою неповажно пропущенно строк звернення до суду щодо стягнення заборгованості за період з 11.11.2013 по 16.08.2014, тобто позовна давність щодо цього періоду закінчилася 16.08.2017. Скаржник зазначає, що в цей період часу до 16.08.2017 жодних позовних заяв Коростишівська міськрада та прокурор в будь-які суди, в тому числі і господарські, стосовно стягнення заборгованості з орендної плати не подавали, будь-які справи між Куксою Г. Ф. та Коростишівською міськрадою судами в цей період не розглядалися. Таким чином, на думку скаржника, судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення статей 254, 253, 256, 257, 267 ЦК України, а саме: не визначено точної календарної дати початку перебігу позовної давності; неправильно застосовано правовий висновок Верховного Суду, викладений у справі № 1140/2209/18 стосовно питання про поновлення процесуального строку; не застосовано до спірних правовідносин правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 911/3677/17; помилково відхиллено клопотання скаржника від 09.07.2021 про дослідження позовної заяви від 17.08.2021, поданої прокурором до Коростишівського районного суду, що, на думку скаржника є підставою для касаційного оскарження, передбаченою пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України.
У контексті зазначених підстав касаційного оскарження Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.
По-перше, що, переглядаючи судові рішення у справі № 922/1467/19 за позовом Приватного підприємства "Компанія Талант" до ОСОБА_2 про стягнення 27 523,74 грн, Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, проаналізувавши положення 5 статті 267 ЦК України зазначив, що подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності не перериває перебігу позовної давності, але разом з тим з урахуванням конкретних обставин справи може бути поважною причиною для поновлення строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.
Питання щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
Таким чином, фактичний пропуск строку позовної давності не є безумовною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки за наявності поважних причин такого пропуску, право позивача підлягає захисту у порядку, встановленому ЦК України та ГПК України.
Аналогічна правова позиція неодноразово була викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 902/326/16, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, від 28.07.2021 у справі № 916/1548/20 і колегія суддів Касаційного господарського суду не вбачає підстав для відступлення від висновку щодо застосування наведеної норми права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухвалених судових рішеннях Верховного Суду.
З викладеного слідує, що Верховний Суд вже надав висновок у питанні застосування положень пункту 5 статті 267 ЦК України стосовно визначення судами поважності пропуску позовної давності в тому випадку, якщо особа пропустила строк на звернення до суду внаслідок подання позову через власну суб`єктивну помилку до суду іншої юрисдикції.
Саме відповідно до такого висновку виходив суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний перегляд цієї справи, зазначивши при цьому, що у пункті 11 спірного договору сторони передбачили, що орендна плата вноситься у строки - до 30 числа щомісяця за попередній місяць на рахунок Коростишівської міськради. З огляду на наведене апеляційний господарський суд погодився із висновками суду першої інстанції, що Коростишівська міськрада могла довідатися про порушення свого права з моменту виникнення заборгованості, однак позовну заяву подано до господарського суду лише 24.01.2020, тобто з пропуском строку позовної давності для вимоги про стягнення боргу.
У свою чергу суд встановив, що 17.08.2017 Коростишівською місцевою прокуратурою було подано до Коростишівського районного суду позов в інтересах держави в особі територіальної громади м. Коростишева, сіл Теснівка та Бобрика Коростишівського району Житомирської області в особі Коростишівської міськради до Кукси Г. Ф. про стягнення заборгованості з орендної плати за договором оренди від 07.11.2013 № 217. Проте із пояснень прокурора та позивача у справі судом встановлено, що провадження у справі № 280/1122/17 було зупинено до вирішення справи № 906/987/17 за позовом ФОП Кукси Г. Ф. до Коростишівської міськради про визнання недійсним договору оренди від 07.11.2013 № 217, а у подальшому ухвалою Коростишівського районного суду Житомирської області від 05.12.2019 закрито провадження у справі № 280/1122/17, оскільки справа підсудна господарському суду.
У зв`язку з наведеним апеляційний господарський суд погодився із висновками апеляційного господарського суду, що позивач увесь час не втрачав інтересу до стягнення боргу з відповідача за договором оренди від 07.11.2013 № 217, оскільки у господарському суді розглядалися декілька справ, які так чи інакше стосуються наявної заборгованості відповідача за договором оренди та самого спірного договору оренди. При цьому, ураховуючи те, що прокурор в інтересах позивача звертався до Коростишівського районного суду Житомирської області з позовом про стягнення боргу з орендної плати, однак суд закрив провадження у справі № 280/1122/17 у зв`язку з непідвідомчістю, суд апеляційної інстанції правомірно наголосив, що дана обставина не перериває строку позовної давності, однак свідчить, що позивач вживав заходи для стягнення боргу в судовому порядку, однак суперечлива судова практика щодо підвідомчості подібних спорів призвела до неправильного звернення до суду. Беручи до уваги вищевикладене, апеляційний господарський суд погодився із висновками суду апеляційної інстанції про те, що вказані обставини є поважними причинами пропуску строку позовної давності щодо стягнення основного боргу, тому права позивача підлягають захисту, а позов в частині стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати задоволенню в сумі 218 362,14 грн.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
З огляду на те, що після відкриття касаційного провадження у цій справі виявилося, що Верховний Суд вже неодноразово викладав висновок щодо питання застосування частини 5 статті 267 ЦК України та суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на підставі вказаного пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України дійшла висновку про часткове закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Кукси Г. Ф. з підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини 2 статті 297 ГПК України.
При цьому, ураховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини щодо обов`язку орендаря вносити орендну плату у строк до 30 числа щомісяця за попередній місяць на рахунок Коростишівської міськради, а тому Коростишівська міськрада могла довідатися про порушення свого права з моменту виникнення заборгованості, Верховний Суд відхиляє доводи скаржника щодо незастосування судами попередніх інстанцій положень статті 253 ЦК України стосовно визначення часу початку перебігу позовної давності.
Щодо тверджень заявника касаційної скарги про необхідність застосування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 19.11.2019 у справі № 911/3677/17, то судом зазначена постанова до уваги не береться, оскільки в цій справі, на відміну від справи, яка розглядається, дослідженню підлягали обставини, що стосуються переривання позовної давності шляхом пред`явлення позову щодо частини вимог, а у справі № 906/106/20, яка переглядається, переривання позовної давності не відбулося, адже у цьому разі подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності не перериває перебігу позовної давності, але може бути поважною причиною для поновлення строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права, що свідчить про різні фактичні обставини зазначених справ.
Доводи скаржника про безпідставну відмову апеляційного господарського суду у задоволенні клопотання від 09.07.2021, зокрема про дослідження позовної заяви від 17.08.2021, поданої прокурором у Коростишівський районний суд колегією суддів, відхиляються, адже, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, він досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази про неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Аналізуючи подані відповідачем до апеляційного господарського суду документи, суд встановив, що вони не є додатковими доказами у справі, оскільки вони не мають значення для вирішення цього спору та не дають змоги дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування у цій справі.
Верховний Суд зауважує, що в цілому доводи скаржника в частини порушення глави 19 ЦК України (позовна давність) зводяться до заперечень обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, і до переоцінки доказів у справі та фактично - до незгоди з ухваленими рішеннями судів попередніх інстанцій, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".