ПОСТАНОВА
Іменем України
30 листопада 2021 року
Київ
справа №480/4055/20
адміністративне провадження № К/9901/8357/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Калашнікової О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Департаменту капітального будівництва Сумської обласної державної адміністрації на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року (суддя Павлічек В.О.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року (головуючий суддя - Спаскін О.А., судді: П`янова Я.В., Любчич Л.В.) у справі № 480/4055/20 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту капітального будівництва Сумської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту капітального будівництва Сумської обласної державної адміністрації (далі - ДКБ Сумської ОДА, відповідач), у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ директора ДКБ Сумської ОДА від 01 червня 2020 року № 20-К "Про звільнення ОСОБА_1";
- поновити його на попередній роботі;
- стягнути з ДКБ Сумської ОДА на його користь суму середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що працював в Управлінні капітального будівництва Сумської ОДА на посаді заступника начальника управління - начальника відділу кошторисно-договірних відносин, планування та реалізації бюджетних програм. Однак спірним наказом відповідача від 01 червня 2020 року № 20-К його звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу" (далі - Закон № 889-VIII), у зв`язку зі зміною структури або штатного розпису державного органу. На думку позивача, у даному випадку орган, у якому він обіймав посаду було лише перейменовано, при цьому скорочення посад, а також ліквідація вказаного підрозділу на час його звільнення не проводилася. З огляду на це позивач уважає, що його звільнення є незаконним, відповідач порушив норми трудового законодавства, оскільки не вжив усіх необхідних дій для його працевлаштування у ДКБ Сумської ОДА на рівнозначній посаді.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено повністю.
Приймаючи означене судове рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що фактично позивача звільнено в зв`язку зі скороченням посади, яку він займав, та неприйняттям рішення суб`єктом призначення щодо пропонування йому іншої посади за його спеціальністю.
Проаналізувавши норми законодавства суд першої інстанції дійшов висновку про те, що нормами Закону № 889-VIII, а саме статтею 22, передбачена можливість працевлаштування працівника, посада якого скорочена на іншій рівнозначній або нижчій вакантній посаді. При цьому нормами КЗпП України передбачено обов`язок роботодавця одночасно з попередженням про звільнення запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Висновок суду про те, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми трудового законодавства ґрунтується на тому, що Закон № 889-VIII, який є спеціальним, не врегульовано процедуру вивільнення державних службовців у зв`язку зі зміною структури або штатного розпису державного органу.
Суд першої інстанції установив, що незважаючи на те, що на час попередження позивача про наступне звільнення і прийняття оскаржуваного наказу в ДКБ Сумської ОДА були наявні вакантні посади, які позивач міг обіймати, відповідач не виконав обов`язку запропонувати йому іншу роботу. З огляду на те, що відповідач не зазначив будь-яких причин чи підстав відсутності можливості подальшого використання позивача на державній службі, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірний наказ відповідача не відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), є протиправним та підлягає скасуванню, а ОСОБА_1 поновленню на попередній посаді з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
09 березня 2021 року до Верховного Суду від ДКБ Сумської ОДА надійшла касаційна скарга на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року, у якій скаржник просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову.
У якості підстави касаційного оскарження автор касаційної скарги зазначив неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України).
Суть касаційної скарги полягає у тому, що із набранням чинності Законом України від 14 січня 2020 року № 440-IX "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи" (далі - Закон № 440-IX), яким, зокрема внесено зміни до статті 87 Закону № 889-VIII, для припинення державної служби внаслідок скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації або ліквідації державного органу роботодавець (суб`єкт призначення або керівник державної служби) вже не зобов`язаний пропонувати державному службовцю іншу рівноцінну посаду державної служби, а у разі її відсутності такої пропозиції - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.
Крім того, Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон № 113-IX) внесено зміни у статтю 40 КЗпП України, а саме доповнено її частиною п`ятою, якою передбачено, що особливості звільнення окремих категорій працівників встановлюються законом, що регулює їхній статус, яким у даному випадку є Закон № 889-VIII.
Таким чином скаржник уважає, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано положення частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII та частину п`яту статті 40 КЗпП України.
Одночасно скаржник наголошує на тому, що пропонування державному службовцю іншої рівнозначної посади державної служби є дискреційним правом керівника державної служби. Відтак, оскільки ОСОБА_1 не було запропоновано посаду в ДКБ Сумської ОДА, наказом від 01 червня 2020 року № 20-К його було звільнено за пунктом 1 частини першої статі 87 Закону № 889-VIII з виплатою компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та вихідної допомоги.
Порушення норм процесуального права скаржник убачає у неправильному встановленню судом апеляційної інстанції фактичних обставин справи стосовно того, що замість усіх вакантних посад, наявних у ДКБ Сумської ОДА, відповідачем ОСОБА_1 було запропоновано декілька вакантних посад, від яких він відмовився. Скаржник наголошує, що позивачу не пропонувалися посади у ДКБ Сумської ОДА, оскільки це є правом, а не обов`язком керівника державної служби.
Ухвалою від 29 березня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою з підстави, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
05 травня 2021 року до Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому позивач просить залишити без задоволення касаційну скаргу ДКБ Сумської ОДА, а судові рішення у справі № 480/4055/20 залишити без змін, оскільки вважає, що суди правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права та повно і всебічно з`ясували усі обставини справи.
Ухвалою від 29 листопада 2021 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду у порядку письмового провадження за наявними матеріалами.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
З 2015 року позивач працював на різних посадах в Управлінні капітального будівництва Сумської ОДА та мав 5 ранг державного службовця у межах посад державної служби категорії "Б", з 01 жовтня 2018 року обіймав посаду заступника начальника управління - начальника відділу кошторисно-договірних відносин, планування та реалізації бюджетних програм управління капітального будівництва Сумської ОДА.
Розпорядженням голови Сумської ОДА від 24 березня 2020 року № 118-ОД "Про затвердження переліку та граничної чисельності структурних підрозділів Сумської обласної державної адміністрації" збільшено чисельність управління капітального будівництва Сумської ОДА на 2 одиниці та перейменовано управління капітального будівництва у Департамент капітального будівництва.
Розпорядженням голови Сумської ОДА від 17 квітня 2020 року № 170-ОД затверджено положення про ДКБ Сумської ОДА.
24 квітня 2020 року на електронну пошту ОСОБА_1 надійшло попередження про наступне звільнення у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців. Іншої роботи за відповідною спеціальністю позивачу не запропоновано.
Наказом ДКБ Сумської ОДА від 04 травня 2020 року № 28-ОД "Про введення в дію структури та штатного розпису на 2020 рік" затверджено структуру та штатний розпис Департаменту у складі двох управлінь, чотирьох відділів загальною кількістю 23 штатні одиниці. Відповідно до зазначеного наказу, в структурі та штатному розписі Управління капітального будівництва Сумської ОДА ліквідовано всі чотири відділи та скорочено всі посади, у тому числі посаду заступника начальника управління-начальника відділу кошторисно-договірних відносин, планування та реалізації бюджетних програм, яку займав ОСОБА_1 .
Наказом директора ДКБ Сумської ОДА від 01 червня 2020 року № 20-К ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за пунктом частини першої статті 87 Закону № 889-VIII з виплатою компенсації за 39 календарних днів невикористаної щорічної відпустки та вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.
Застосування норм права та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Приписами частин першої та другої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, урегульовані Законом № 889-VIII.
Згідно з частинами другою, третьою статті 5 Закону № 889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
В силу пункту 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).
Приписами пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII визначено, що підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Спірним у справі, що розглядається, є питання правомірності звільнення позивача відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, без дотримання процедури вивільнення працівників, визначеної статтями 40, 49-2 КЗпП України.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
З аналізу норм Закону № 889-VIII слідує, що стаття 87, яка врегульовує питання щодо припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, декілька разів зазнавала змін.
Так, Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" були внесені зміни та доповнення до Закону № 889-VIII, зокрема, відповідно до положень статті 83 Закону № 889-VIII (у редакції, що діє з 25 вересня 2019 року) державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади"; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Крім того, Законом № 113-IX внесено зміни до КЗпП України, а саме статтю 40 доповнено частиною п`ятою наступного змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус".
У подальшому, Законом № 440-IX частину третю статті 87 Закону № 889-VIII доповнено новим абзацом першим такого змісту: " 3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення".
Варто наголосити, що на час попередження ОСОБА_1 про наступне звільнення та видання спірного наказу від 01 червня 2020 року № 20-К діяли положення Закону № 889-VIII у редакції Закону № 440-IX, який набрав чинності 13 лютого 2020 року, та стаття 40 КЗпП України у редакції Закону № 113-IX.
На підставі викладеного можна констатувати, що на час виникнення спірних правовідносин особливості звільнення державних службовців, як осіб, що мають спеціальний статус, визначались саме Законом № 889-VIII, а отже, застосуванню підлягала частина третя статті 87 цього Закону, а не норми трудового законодавства.
Відповідаючи на питання щодо наявності у керівника державної служби обов`язку при попередженні державного службовця про наступне звільнення відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 № 889-VIII пропонувати йому будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі, колегія суддів зазначає, що вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово "може" означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.
За змістом роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20 лютого 2020 року № 86р/з при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком.
Таким чином із набранням чинності Законом № 440-IX законодавець надав можливість суб`єкту призначення або керівнику державної служби розірвати трудовий договір з державним службовцем з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу. При цьому, аналіз положень Закону № 889-VIII свідчить, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.
Аналогічна правовий підхід застосований Верховний Судом у постановах від 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20 та від 13 жовтня 2021 року у справі № 520/11687/2020 (у спорах подібної категорії), підстав для відступу від висловленої позиції колегія суддів не знаходить.
За таких обставин, застосовуючи наведене правове регулювання у вимірі обставин даної справи колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість доводів касаційної скарги про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права - положень Закону № 889-VIII та статті 40 КЗпП України у редакціях, що були чинні на час виникнення спірних правовідносин.
В оскаржуваних судових рішеннях міститься посилання на частину п`яту статті 22 Закону № 889-VIII, за змістом якої у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.
Втім, судова колегія не погоджується з позицією судів попередніх інстанцій щодо можливості застосування цієї норми до спірних правовідносин, адже у випадку з позивачем відбулось скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, а не реорганізація чи ліквідація державного органу.
До того ж варто зауважити, що стаття 22 Закону № 889-VIII регулює питання порядку проведення конкурсу на зайняття посад державної служби шляхом проведення конкурсу, а отже, частина п`ята цієї статті підлягає застосуванню субсидіарно з іншими її положеннями, тобто саме у контексті необхідності проходження особою вказаного конкурсу в разі реорганізації або ліквідації державного органу.
Надаючи оцінку застосуванню судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин положень статті 49-2 КЗпП України, колегія суддів зазначає наступне.
Законом України від 12 грудня 2019 року № 378-IX "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" (далі - Закон № 378-IX), який набув чинності 02 лютого 2020 року, статтю 49-2 Кодексу законів про працю України після частини п`ятої доповнено новою частиною такого змісту: "Вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:
про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;
у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;
не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень".
Відтак, із внесенням Законом № 378-IX указаних змін до КЗпП України виникла суперечливість між положеннями статей 40, 49-2 КЗпП України, які вказували на те, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус, та приписами статті 87 Закону № 889-VIII, яка в той час не врегульовувала це питання.
Водночас, ця неузгодженість була усунена законодавцем прийняттям Закону № 440-IX, яким частину третю статті 87 Закону № 889-VIII доповнено новим абзацом першим, який врегулював процедуру вивільнення державних службовців у разі скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.
Тобто, застосування приписів статті 49-2 КЗпП України у питанні звільнення державних службовців відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII мало місце тоді, коли спеціальний закон не врегульовував це питання.
Водночас, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що на час попередження і звільнення ОСОБА_1 . Закон № 889-VIII діяв у редакції Закону № 440-IX та саме у ньому, як у спеціальному законодавчому акті, була визначена процедура вивільнення державних службовців у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.
Таким чином у даному випадку суди першої та апеляційної інстанції повинні були застосувати норми Закону № 889-VIII, а не КЗпП України.
Підсумовуючи викладене вище Суд резюмує, що наказ директора ДКБ Сумської ОДА від 01 червня 2020 року № 20-К "Про звільнення ОСОБА_1" відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, оскільки прийнятий у відповідності до положень чинного законодавства та з дотриманням установленої процедури.
З огляду це суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Водночас, надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо порушення норм процесуального права, колегія суддів вказує, що помилка суду апеляційної інстанції у зазначенні фактичних обставин справи є незначною, а тому це не може слугувати самостійною підставою для скасування судового рішення.
Частинами першою, третьою статті 351 КАС України передбачено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Оскільки рішення судів попередніх інстанцій прийняті з помилковим застосуванням норм матеріального права, що то повинні бути скасовані з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.