ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 440/305/19
адміністративне провадження № К/9901/6495/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
cудді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.
розглянув як суд касаційної інстанції в порядку письмового провадження адміністративну справу №440/305/19
за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, Виконавчого комітету Автозаводської районної ради міста Кременчука, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову, - Кременчуцької міської ради Полтавської області, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року, постановлену у складі: головуючого судді Алєксєєвої Н.Ю., та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року, ухвалену у складі: головуючого судді Ральченка І.М. суддів: Бершова Г.Є., Катунова В.В.,
УСТАНОВИВ:
І. Обставини справи
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області (далі - відповідач-1), Виконавчого комітету Автозаводської районної ради міста Кременчука (далі - відповідач-2), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову, - Кременчуцької міської ради Полтавської області (далі - третя особа) - з вимогами стягнути середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні станом на дату прийняття судового рішення і яка станом на 14 січня 2019 року складає 418 658,60 грн.
2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 29 лютого 2016 року його було звільнено з роботи, при цьому виплату належних йому сум при звільнені роботодавець здійснив лише 04 березня 2016 року, у зв`язку з чим він звернувся до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
3. Рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 02 червня 2016 року у справі №524/3067/16-ц на користь позивача було стягнуто 2 358,64 грн середнього заробітку за період з 29 лютого 2016 року по 04 березня 2016 року.
4. Посилаючись на те, що вказане рішення було виконано тільки 12 квітня 2017 року, позивач уважає, що повний розрахунок відповідач-1 з ним не провів, у зв`язку з чим він має виплатити йому середній заробіток за увесь час затримки, тобто з дня звільнення по день розгляду цієї справи.
5. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року, адміністративний позов залишено без розгляду у зв`язку з пропуском тримісячного строку звернення до суду.
6. Залишаючи без розгляду позовну заяву з указаних підстав, суди попередніх інстанцій керувалися тим, що строк звернення до адміністративного суду з такими позовами визначено у частині першій статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у зв`язку з чим позивач до суду мав звернутися не пізніше трьох місяців з дати фактичного розрахунку з ним.
7. У цьому контексті суди попередніх інстанцій з`ясували, що позивач був звільнений з роботи 29 лютого 2016 року, повністю відповідач з позивачем розрахувався 12 квітня 2017 року, водночас до суду позивач звернувся лише 18 січня 2019 року, тобто за межами зазначених строків.
ІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
8. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій частини першої статті 233 КЗпП України, статті 240 КАС України, просить скасувати їхні рішення та направити справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
9. Як на підставу для касаційного оскарження позивач посилається на те, що суди вдруге залишили його позовну заяву без розгляду з тих самих підстав, яким вже надавав оцінку Верховний Суд у постанові від 25 червня 2019 року, переглядаючи в касаційному порядку ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року.
10. У вказаній постанові Верховний Суд звернув увагу судів першої та апеляційної інстанцій на те, що позовні вимоги в цій справі стосуються стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з березня 2016 року по дату прийняття судового рішення за цими вимогами та позивач розраховує середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку станом на 14 січня 2019 року. За таких обставин Верховний Суд у вказаній постанові вважав, що "суд апеляційної інстанції помилково дійшов висновку про залишення без розгляду позовних вимог за весь період зазначений у позові без розмежування строку, який позивач пропустив без поважних причин, та строку який встановлений статтею 122 КАС України, 233 КЗпП України та який не вважається пропущеним".
11. Позивач доводить, що вказані висновки Верховного Суду судами попередніх інстанцій були повністю проігноровані, унаслідок чого суди попередніх інстанцій ухвалили незаконні рішення про залишення позову без розгляду.
12. Позивач також зазначає, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки його аргументам про те, що обставинами, які перешкоджали зверненню до суду, були травма хребта та пов`язане з нею лікування, на підтвердження чого він надав відповідні докази.
13. Касаційна скарга надійшла до Верховного Суду 06 березня 2020 року.
14. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Дашутіну І.В., суддям Шишову О.О., Яковенку М.М.
15. Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
16. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 30 вересня 2020 року, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача в цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.
17. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 вересня 2020 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Кашпур О.В., Уханенку С.А.
ІІІ. Джерела права та акти їхнього застосування
18. За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
19. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їхній розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
20. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
21. Відповідно до частин першої, другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
22. Частиною п`ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
23. За визначенням, наведеним у пункті 17 частини першої статті 4 КАС України, публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
24. Частиною третьою статті 123 КАС України передбачено, що, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
ІV. Позиція Верховного Суду
25. У цій справі підставою для залишення позовної заяви без розгляду був висновок судів попередніх інстанцій про пропуск позивачем строку звернення до суду, тривалість якого, з урахуванням частин першої, другої статті 122 КАС України та частини першої статті 233 КЗпП України, становить три місяці й обчислюється з дня фактичної виплати позивачеві компенсації за невикористану додатку відпустку, яку відповідач позивачеві не виплатив у день звільнення.
26. Суд зазначає, що Верховний Суд уже висловлював правову позицію щодо юридичної природи відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, та щодо застосування статті 233 КЗпП України до спорів про його стягнення, ініційованих колишніми публічними службовцями.
27. У пункті 57 постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16 зазначено, що за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
28. Отже, передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування не є заробітною платою, у зв`язку з чим звернення до суду з вимогами про його стягнення обмежується строком звернення до суду.
29. Висновок щодо норми права, яка підлягає застосуванню до випадків обчислення строків звернення до суду колишніх публічних службовців з вимогами про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні було викладено в постанові Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі №240/532/20.
30. Відповідно до правової позиції Верховного Суду у справі №240/532/20 встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
31. Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п?ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
32. Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.
33. Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п?ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.
34. Ухвалюючи рішення у справі №240/532/20, Верховний Суд одночасно відступив від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в його постановах, і погодився з висновком щодо застосування частини п?ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в інших його постановах, зокрема від 04 грудня 2019 року (справа №815/2681/17) і від 22 січня 2020 року (справа №620/1982/19).
35. Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно визначилися щодо юридичної природи відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і дійшли обґрунтованого висновку про те, що строк звернення з цим позовом обмежується процесуальним строком звернення.
36. Водночас висновок судів попередніх інстанцій про те, що цей строк встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України не відповідає висновку щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах, викладеному в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі №240/532/20, відповідно до якого у випадку, коли позов про стягнення відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, подано колишнім публічним службовцем, строк звернення до суду встановлюється частиною п`ятою статті 122 КАС України.
37. Як установили суди попередніх інстанцій, звільнення позивача відбулося 29 лютого 2016 року, остаточний розрахунок з позивачем здійснено 12 квітня 2017 року.
38. Отже, перебіг місячного строку звернення розпочався 13 квітня 2017 року - з наступного дня за днем фактичного розрахунку, а днем його закінчення є 13 травня 2017 року. З цим позовом до суду позивач звернувся лише 18 січня 2019 року, тобто за межами строку звернення.
39. Залишаючи без розгляду позовну заяву, суди попередніх інстанцій виходили з того, що "належних обґрунтувань та доказів на підтвердження наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду, а саме наявності обставин, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду позивачем, не наведено".
40. Проте, як убачається з матеріалів справи, на виконання вимог ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року про залишення позовної заяви без руху позивач у заяві від 27 серпня 2019 року зазначив, що в 1989 році він отримав важку травму хребта, у зв`язку з чим йому було встановлено ІІ групу інвалідності. Посилаючись на додані до заяви виписки з медичних карток амбулаторного хворого, позивач доводив, що в період з 12 квітня 2017 року по 23 січня 2019 року у нього загострилась хвороба, у зв`язку з чим він був обмежений в русі та отримував курс лікування, у тому числі в режимі стаціонару.
41. На ці ж обставини позивач звертав увагу суду у запереченнях від 26 листопада 2019 року проти заяви відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
42. Відкриваючи провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції уважав вказані обставини достатніми для висновку про те, що позов поданий у строк, установлений законом.
43. Водночас, залишаючи без розгляду позовну заяву, суд першої інстанції аргументи позивача, якими він обґрунтовував поважність причин пропуску строку звернення, у свої ухвалі не зазначив, та не навів мотивів, з яких він за тих самих обставин дійшов протилежних висновків щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду.
44. Суд апеляційної інстанції, залишаючи оскаржувану ухвалу суду першої інстанції без змін, на вказані процесуальні порушення уваги також не звернув, хоча позивач в апеляційній скарзі наголошував на тому, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції суперечить його ж ухвалі 23 вересня 2019 року про відкриття провадження у справі, де було вирішено питання про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду.
45. Суд зазначає, що закріплений у частинах першій-третій статті 123 КАС України порядок дає підстави для висновку, що як і до, так і після відкриття провадження застосуванню процесуальних наслідків пропуску строку звернення до суду має передувати оцінка судом зазначених у заяві позивача причин пропуску такого пропуску.
46. У цій справі суди попередніх інстанцій зазначеного порядку не дотрималися та дійшли передчасних висновків про відсутність підстав уважати, що строк звернення позивач пропустив з поважних причин.
47. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
48. Беручи до уваги, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення частини першої статті 233 КЗпП України, а також не досліджували зібраних у справі доказів, якими позивач обґрунтовував поважність причин пропуску строку звернення до суду, Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.