ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2021 року
м. Київ
справа №640/4921/20
адміністративне провадження № К/9901/4402/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 вересня 2020 року (суддя Донець В.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2021 року (головуючий суддя - Коротких А.Ю., судді: Сорочко Є.О., Чаку Є.В.) у справі № 640/4921/20 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У лютому 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства (далі - Мінекономіки, відповідач), у якому, з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог і про зміну предмета позову, просила:
- визнати протиправними та скасувати накази Мінекономіки від 16 грудня 2019 року № 889-к та від 20 січня 2020 року № 216-к у частині звільнення ОСОБА_1 ;
- поновити позивача на посаді начальника відділу взаємодії та комунікації з експортерами або рівнозначній посаді державної служби у Мінекономіки з 27 січня 2020 року;
- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу у сумі 60 954,30 грн;
- допустити негайне виконання рішення суду у частині поновлення ОСОБА_1 на роботі і стягнення заробітної плати, але не більше чим за один місяць;
- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 суму витрат на правову допомогу у розмірі 7 000,00 грн.
На обґрунтування позовних вимог зазначено, що 05 листопада 2019 року відповідач видав наказ № 322 "Про внесення змін до структури штату апарату Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України" та 11 листопада 2019 року затвердив новий штатний розпис. Оскаржуваним наказом № від 16 грудня 2019 року № 889-к зі змінами, внесеними наказом від 20 січня 2020 року № 216-к, ОСОБА_1 звільнено з посади на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу" (далі - Закон № 889-VIII), у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису Мінекономіки без скорочення чисельності або штату державних службовців. Позивач уважає, що спірні накази відповідача є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки при їх прийнятті було порушено норми статей 40, 42 та 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) щодо попередження про вивільнення за два місяці, пропонування інших вакантних посад та врахування переважного права залишення на роботі.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 23 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2021 року, позов задовольнив частково.
Визнав протиправним та скасував пункт 2 наказу Мінекономіки від 16 грудня 2019 року № 889-к "Про надання відпустки та звільнення ОСОБА_1" щодо звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу взаємодії та комунікацій з експортерами департаменту розвитку експорту 20 січня 2020 року у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису Міністерства без скорочення чисельності або штату державних службовців, пункт 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", а також визнав протиправним та скасував пункт 2 наказу Мінекономіки від 20 січня 2020 року № 216-к щодо внесення змін до наказу від 16 грудня 2019 року № 889-к у частині заміни визначеної дати звільнення " 20 січня 2020 року" новою датою звільнення " 27 січня 2020 року".
Поновив ОСОБА_1 на посаді начальника відділу взаємодії та комунікацій з експортерами департаменту розвитку експорту Мінекономіки з 28 січня 2020 року.
Стягнув з Мінекономіки на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28 січня по 23 вересня 2020 року у розмірі 111 073,92 грн, з якого Міністерство має відрахувати податки та обов`язкові платежі.
У задоволенні решти позову відмовив.
Відмовив у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Мінекономіки судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн.
Рішення у частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць звернув до негайного виконання.
Приймаючи означене судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2019 року № 829 "Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади" перейменовано Міністерство економічного розвитку і торгівлі на Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України. Реорганізації чи ліквідації Міністерства судом не встановлено.
Окружний адміністративний суд міста Києва, на підставі аналізу статей 22, 41 Закону № 889-VIII, дійшов висновку, що рішення керівника державної служби чи суб`єкта призначення, в разі обрання способу призначення державного службовця на посаду не за конкурсом, може бути прийняте лише в разі встановлення професійної підготовки та професійних компетентностей кожного державного службовця. Водночас, у матеріалах судової справи відсутні докази того, що під час вирішення питання про переведення досліджувались професійна підготовка та професійна компетентність позивача. Відсутність процедури вирішення наведеного питання не може бути підставою для прийняття рішення керівником державної служби чи суб`єктом призначення без наведення обґрунтування, на власний розсуд. Навпаки, призначення за такою процедурою має здійснюватися максимально прозоро з дотримання однакових для всіх процедур. З огляду на те, що відповідачем не встановлювались професійна підготовка та професійна компетентність позивача, в порівнянні з іншими державними службовцями, суд дійшов висновку про необґрунтованість звільнення позивача.
Понад те, суд відхилив доводи представника позивача щодо обов`язку відповідача пропонувати рівнозначну посаду, позаяк уважає, що стаття 87 Закону № 889-VIII зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" (далі - Закон № 117-IX), такого обов`язку не передбачає.
Втім, на думку суду, відповідач був зобов`язаний попередити позивача про звільнення відповідно до статті 49-2 КЗпП України та запропонувати іншу роботу, оскільки відповідне правове регулювання не знайшло свого відображення у Законі № 889-VIII у редакції Закону № 117-IX. Відтак, оскільки спеціальний закон не містив процедури попередження про звільнення, підлягали застосування положення КЗпП України у відповідній частині.
За наведених мотивів суд першої інстанції дійшов висновку, що звільнення позивача відбулося протиправно, у зв`язку з чим спірні накази відповідачів підлягають скасуванню, а позивач - поновленню на посаді.
Вирішуючи позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції керувався приписами статті 235 КЗпП України. Розрахунок середнього заробітку суд здійснив шляхом множення кількості днів вимушеного прогулу (164 робочі дні) на розмір середньоденного заробітку (677,28 грн).
Відмовляючи позивачу у відшкодуванні витрат на правову допомогу, суд першої інстанції керувався приписами статей 132, 134 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якими обумовлено, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. В той же час, матеріали справи не містять детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом.
Шостий апеляційний адміністративний суд у повній мірі погодився з мотивами та висновками, викладеними у рішенні суду першої інстанції, у зв`язку із чим залишив його без змін.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Мінекономіки звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 вересня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме, оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах - статті 87 Закону № 889-VIII у редакції Закону № 117-IX.
В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що на момент звільнення позивача з посади діяла редакція статті 87 Закону № 889-VIII, яка не передбачала застосування КЗпП України при звільненні працівника щодо попередження державного службовця про наступне вивільнення за два місяці і пропонування роботодавцем іншої рівнозначної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби).
Скаржник посилається на те, що наказом відповідача від 05 листопада 2019 року № 322 внесено зміни до структури апарату Мінекономіки, відповідно до якої, зокрема на зміну Департаменту розвитку експорту створено Департамент взаємодії з експортерами та просування експорту зі зміненим функціональним спрямуванням. Відтак, у зв`язку із скороченням посади державної служби без скорочення чисельності та штату державних службовців Мінекономіки, ОСОБА_1 було звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII.
Ухвалою від 18 лютого 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначила, що доводи Мінекономіки не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо протиправності її звільнення. Водночас, позивач просить закрити касаційне провадження № К/9901/4402/21, відкрите Верховним Судом за касаційною скаргою Мінекономіки на судові рішення у справі № 640/4921/20, оскільки існує усталена практика Верховного Суду щодо застосування норм законодавства про працю у подібних правовідносинах, а саме при вирішенні спорів, що ґрунтуються на спеціальному законодавстві, в тому числі Законі № 889-VIII (постанови Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 805/708/16-а, від 14 лютого 2019 року у справі № 804/16489/15, від 26 липня 2019 року у справі 826/8797/15 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 686/13410/16-ц). З огляду на це позивач уважає, що касаційне провадження підлягає закриттю відповідно до пункту 4 частини першої статті 339 КАС України.
Ухвалою від 29 листопада 2021 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду у порядку письмового провадження за наявними матеріалами.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 20 квітня 2018 № 213-к ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу взаємодії та комунікацій з експортерами департаменту розвитку експорту з посадовим окладом згідно зі штатним розписом з 14 травня 2018 року, як переможця конкурсу на цю посаду. Встановлено ОСОБА_1 випробування терміном 3 місяці.
Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 24 липня 2018 №426-к ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу взаємодії та комунікацій з експортерами департаменту розвитку експорту 03 серпня 2018 року у зв`язку зі встановленням невідповідності займаній посаді протягом строку випробування.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2019 року у справі № 826/13700/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2019 року, визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 24 липня 2018 № 426-к, поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу взаємодії та комунікацій з експортерами департаменту розвитку експорту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України з 03 серпня 2018 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2019 року № 859 "Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади" Міністерство економічного розвитку і торгівлі перейменовано на Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.
Наказом Мінекономіки від 17 жовтня 2019 року № 103-к ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника відділу взаємодії та комунікацій з експортерами департаменту розвитку експорту з 04 серпня 2018 року. Підстава: постанова про відкриття виконавчого провадження від 25 вересня 2019 року № 60149657.
Наказом Мінекономіки від 05 листопада 2019 року № 322 "Про внесення змін до структури апарату Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України" унесено зміни до структури апарату Міністерства, затвердженої наказом від 18 вересня 2019 року № 26, відповідно до якої, зокрема, на зміну Департаменту розвитку експорту створено Департамент взаємодії з експортерами та просування експорту зі зміненим функціональним спрямуванням.
Наказом Мінекономіки від 16 грудня 2019 року № 889-к ОСОБА_1 надано щорічну відпустку за період роботи з 14 травня 2018 року по 13 травня 2019 року на 29 календарних днів з 17 грудня 2019 року по 17 січня 2020 року з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати (пункт 1). Звільнено ОСОБА_1 з посади начальнику відділу взаємодії та комунікації з експортерами департаменту розвитку експорту 20 січня 2020 у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису Міністерства без скорочення чисельності або штату державних службовців, пункт 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" (пункт 2). Департаменту фінансово-господарської діяльності доручено виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати та компенсацію за 1 календарний день щорічної відпустки за період роботи з 14 травня 2018 року по 13 травня 2019 року та за 21 календарний день щорічної відпустки за період роботи з 14 травня 2019 року по 20 січня 2020 року (пункт 3).
Наказом Мінекономіки від 20 січня 2020 року № 216-к внесено зміни до наказу від 16 грудня 2019 року № 889-к "Про надання відпустки та звільнення ОСОБА_1", а саме: у пункті 1 слова та цифри "з 17.12.2019 по 17.01.2020" замінено словами та цифрами "з 26.12.2019 по 25.01.2020"; у пункті 2 слова та цифри " 20.01.2020" замінено словами та цифрами " 27.01.2020"; у пункті 3 слова та цифри "з 14.05.2019 по 20.01.2020" замінено словами та цифрами "з 14.05.2019 по 27.01.2020".
Вважаючи своє звільнення незаконним, а накази відповідача протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Застосування норм права та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Приписами частин першої та другої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
При вирішенні даного публічно-правового спору Верховний Суд ураховує, що обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 КАС України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Так, предметом судового контролю у цій справі є правомірність наказів Мінекономіки від 16 грудня 2019 року № 889-к та від 20 січня 2020 року № 216-к у частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальнику відділу взаємодії та комунікації з експортерами департаменту розвитку експорту відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII.
Рішення про звільнення позивача прийняте у зв`язку із прийняттям та на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2019 року № 829 "Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади" та наказу Мінекономіки від 05 листопада 2019 року № 322 "Про внесення змін до структури апарату Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України".
ОСОБА_1 оскаржує це рішення, оскільки, на її думку, воно є таким, що порушує її права з тих підстав, що під час звільнення порушено вимоги статті 49-2 КЗпП України щодо персонального попередження про наступне вивільнення та пропозиції іншої роботи (посади).
Як зазначалося вище, скаржник апелює до того, що на час звільнення ОСОБА_1 положення Закону № 889-VIII зазнали змін у зв`язку із набранням чинності Законом № 117-IX, які виключали необхідність застосування процедури вивільнення, визначеної статтею 49-2 КЗпП України.
Отже, у вимірі заявлених позовних вимог і підстав касаційного оскарження вирішенню підлягає питання правомірності звільнення позивача відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII без дотримання процедури вивільнення працівників, визначеної законодавством про працю.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принцип законності вимагає, щоб органи державної влади мали повноваження на вчинення певних дій та в подальшому діяли виключно в межах тих повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України), у поєднанні з принципом законності вимагає, щоб такі дії органів державної влади були ще й правовими.
За змістом статті 43 Конституції України гарантує громадянам право на працю та захист від незаконного звільнення.
Статтею 5-1 КЗпП України (тут і далі - у редакції на час виникнення спірних правовідносин) установлено гарантії забезпечення права громадян на працю, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Пунктом першим частини першої статті 40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
На підставі частини п`ятої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Частина перша статті 42 КЗпП України закріплює, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Положеннями статті 49-2 КЗпП України визначено, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Спеціальним законом, що регулює відносини, які виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, є Закон № 889-VIII (тут і далі - у редакції Закону № 117-IX).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).
Приписами пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII визначено, що підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Згідно з положеннями частин третьої - п`ятої статті 87 Закону № 889-VIII Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.
У разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.
Наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб`єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.
Оцінюючи доводи касаційної скарги у частині незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо застосування до спірних правовідносинах норм законодавства про працю, Верховний Суд виходить з такого.
Так, редакції до 25 вересня 2019 року пункт 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII передбачав, що однією з підстав для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
При цьому частиною третьою статті 87 Закону №889-VIII у вказаній редакції було унормовано, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю (абзац перший). Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення (абзац другий).
Разом з тим, підпунктом 53 пункту 6 розділу I Закону № 117-IX до статті 87 Закону № 889-VIII були внесені зміни, які, зокрема, встановлювали такі підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення:
- скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (пункт 1 частини першої);
- ліквідація державного органу (пункт 11 частини першої).
Також Законом № 117-IX були виключені положення абзаців першого і другого частини третьої статті 87 Закону №889-VIII, які стосувалися застосування законодавства про працю та допускали звільнення з підстави реорганізації або ліквідації державного органу лише в разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду чи його відмови від такого переведення.
За приписами частин другої і третьої статті 5 Закону № 889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Усталеною є також судова практика застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, з приводу яких виник спір.
Процедура вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників) регламентована положеннями частини другої статті 40, статей 42, 49-2 цього Кодексу, що містять юридичні гарантії забезпечення прав працівників від незаконного звільнення та сприяння у збереженні роботи, до яких можна віднести обов`язок роботодавця попередити працівника про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці та вчинити дії щодо працевлаштування працівника, в тому числі з урахуванням переважного права на залишення на роботі, а також заборону на звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності або відпустки, крім випадку повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон № 113-IX), який також набрав чинності 25 вересня 2019 року, внесено зміни до КЗпП України, а саме статтю 40 доповнено частиною п`ятою наступного змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус".
У свою чергу ретроспективний аналіз положень Закону №889-VIII дає підстави для висновку, що стаття 87 цього Закону до набрання чинності 25 вересня 2019 року Законом № 117-IX визначала як підставу для звільнення державного службовця (скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу), так і особливості її застосування (у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі), поряд із прямою вказівкою на застосування загальної процедури вивільнення працівників, установленої законодавством про працю.
Водночас, після внесених Законом №117-IX змін до статті 87 Закону № 889-VIII підстава звільнення державних службовців, раніше визначена пунктом 1 частини першої цієї статті, була розділена окремо на випадки скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу (пункт 1 частини першої) та ліквідації державного органу (пункт 1-1 частини першої). При цьому у частині процедури звільнення з цих підстав стаття 87 Закону №889-VIII містила єдину норму про можливість видання наказу про звільнення в період тимчасової непрацездатності або відпустки державного службовця із зазначенням датою звільнення першого робочого дня останнього (частина п`ята).
Таким чином, не можна вважати, що стаття 87 Закону №889-VIII у редакції Закону № 117-IX визначала особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої цієї статті, які би мали перевагу у застосуванні порівняно із загальним порядком вивільнення працівників, установленим КЗпП України. Натомість зміст наведених положень статті 87 Закону № 889-VIII свідчить про відсутність будь-якого правового регулювання правовідносин, пов`язаних із звільненням державних службовців у випадку скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.
При цьому виключення зі статті 87 Закону №889-VIII бланкетної (відсилочної) норми щодо застосування законодавства про працю при визначенні процедури вивільнення державних службовців на підставі пунктів 1, 1-1 частини першої цієї статті не вказує на заборону щодо його застосування, враховуючи приписи частини третьої статті 5 Закону №889-VIII та неврегульованість цим Законом відповідних правовідносин.
Водночас приписи частини п`ятої статті 40 КЗпП України вказують лише на можливість врегулювання спеціальним законом особливостей застосування порядку звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом першим частини першої цієї статті.
Додатковим підтвердженням аргументованості застосування законодавства про працю до спірних правовідносин, що виникли у період дії статті 87 Закону №889-VIII у редакції Закону № 117-IX, є наступні зміни до цієї статті, внесені згідно із Законами України від 14 січня 2020 року № 440-IX (набрав чинності 13 лютого 2020 року) та від 23 лютого 2021 року № 1285-IX (набрав чинності 06 березня 2021 року), якими законодавець урегулював особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1, 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, зокрема, у частині строку попередження про наступне звільнення, пропозиції посад державної служби та визначення випадків застосування законодавства про працю.
Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 240/455/20 та від 06 липня 2021 року у справі №640/3456/20.
Тож ураховуючи, що на момент видання наказу про звільнення позивача (наказ Мінекономіки від 16 грудня 2019 року № 889-к "Про надання відпустки та звільнення ОСОБА_1 ) нормами статті 87 Закону № 889-VІІІ не було врегульовано порядок та процедуру припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої цією статті, колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій про необхідність застосування до спірних правовідносин вищевказаних положень КЗпП України.
За приписами частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, власник вважається таким, що належно виконав свій обов`язок щодо сприяння у збереженні роботи працівника, який підлягає звільненню у зв`язку із скороченням штату, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому, роботодавець зобов`язаний запропонувати вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник який вивільнюється, працював.
Аналогічний правовий підхід застосований Верховним Судом у постановах від 11 червня 2020 року у справі № 826/19187/16, від 31 березня 2020 року у справі № 826/6148/16, від 09 жовтня 2019 року у справі № 821/595/16 та ін., а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (П/9901/310/18).
При цьому Верховний Суд звертає увагу, що такий обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.
Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі № 807/3588/14, від 27 травня 2020 року у справі № 813/1715/16 та ін.
Натомість, як установлено судами попередніх інстанцій відповідачем не було запропоновано позивачу усі вакантні посади, у тому числі вакантні посади, які були рівнозначними посаді начальника відділу взаємодії та комунікації з експортерами департаменту розвитку експорту та не попереджено про наступне вивільнення із займаної посади.
Зважаючи на це колегія суддів погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій про недотримання відповідачем порядку звільнення ОСОБА_1, а отже, наявність підстав для скасування наказу про її звільнення від 16 грудня 2019 року № 889-к, з урахуванням змін, внесених наказом від 20 січня 2020 року № 216-к, і поновлення її на попередній роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Таким чином доводи скаржника про неправильне застосування судами норм матеріального права не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи.
Поряд з цим необхідно зауважити, що касаційна скарга Мінекономіки не містить будь-яких аргументів, які б свідчили про незгоду відповідача з оскаржуваними судовими рішеннями у частині поновлення позивача на посаді та розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Відтак, ураховуючи приписи статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції не переглядає судові рішення в означеній частині.