ф
ПОСТАНОВА
Іменем України
24 листопада 2021 року
Київ
справа №640/4641/20
адміністративне провадження № К/9901/32883/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Блажівської Н.Є.,
суддів: Олендера І.Я., Хохуляка В.В.,
за участі:
секретаря судових засідань: Жураковської Б.М.,
представника Позивача: Биструшкіна В.Ю.,
представника Відповідача: Кульчицької С.В.,
розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НАФТА ФОРС"
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 квітня 2021 року (суддя Клочкова Н.В.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2021 року (судді: Кузьменко В. В., Василенко Я. М., Ганечко О. М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НАФТА ФОРС"
до Головного управління ДПС у Київській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
В С Т А Н О В И В:
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "НАФТА ФОРС" (надалі також - Позивач, ТОВ "НАФТА ФОРС") звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (надалі також - Відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області № 0132685104 від 26 листопада 2019 року.
В обґрунтування позову зазначило, що оскаржуваний індивідуальний акт прийнято Відповідачем без дотримання вимог частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки висновки, сформовані у ході контрольного заходу про те, що подання тимчасових митних декларацій не є підставою для нарахування податкового кредиту є безпідставними, оскільки регламентоване митним законодавством поняття митної декларації охоплює, зокрема, й тимчасову митну декларацію. Норми податкового законодавства не містять імперативних приписів саме щодо неможливості включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість (надалі також - ПДВ), сплачених на підставі тимчасової митної декларації. На переконання представника Позивача, при ввезенні товарів на митну територію України платник податків може формувати податковий кредит на підставі тимчасової митної декларації за умови сплати суми податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України).
1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновків про те, що тимчасова або неповна декларація не може вважатись завершальним документом, її подання не є фактом завершення декларування, а передбачає лише спрощений випуск товарів у вільний обіг. При цьому, таке спрощення покладає на декларанта обов`язок протягом 30 днів з дня випуску товарів у вільний обіг подання митної декларації, заповненої у звичайному порядку, тим самим забезпечується завершеність процедури декларування. А вже, прийняття митним органом такої декларації і є завершальним фактом правовідносин митного оформлення. Наведене дає підстави для висновку, що після подання тимчасової митної декларації можливі зміни щодо зазначених у ній відомостей, зокрема, й вартості ввезеного на митну територію товару, що є базою оподаткування ПДВ, а остаточні ж відомості про такі товари будуть міститись у митній декларації заповненій у звичайному порядку.
Ухвалюючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій послались на висновки Верховного Суду у постановах від 11 червня 2019 року у справі № 826/5939/16, від 6 березня 2018 року у справі №2а-908/12/1370, від 22 травня 2020 року у справі № 817/743/16.
1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та ухвалити рішення задоволення позовних вимог. При цьому підставою касаційного оскарження визначив пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відзиві на касаційну скаргу Відповідач просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
У судовому засіданні суду касаційної інстанції представники сторін підтвердили вимоги викладені у письмових документах, поданих до суду касаційної інстанції.
2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
За змістом встановлених під час розгляду справи обставин, за результатами проведеної Відповідачем перевірки Позивача складено акт перевірки від 7 листопада 2019 року №1180/10-36-51/42375702.
Згідно з висновками цього акта ТОВ "НАФТА ФОРС" порушено вимоги пунктів 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.
На думку Відповідача про порушення наведених норм свідчать виявлені у ході камеральної перевірки дані про те, що декларування сум податкового кредиту в декларації з ПДВ за серпень 2019 року відбулось за рахунок тимчасових митних декларацій на суму ПДВ у розмірі 43522907,00 грн, в результаті чого занижено позитивне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду, яке сплачується до державного бюджету, в розмірі 43522907,00 грн.
На підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 26 листопада 2019 року № 0132685104, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість в сумі 54433633,75 грн (у тому числі 10880726,75 грн - штрафні санкції).
3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
3.1. Доводи Позивача (особи, яка подала касаційну скаргу)
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що суди, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, неправильно застосували норми матеріального права та не врахували висновки Верховного Суду, вказані в постановах від 19 лютого 2020 року у справі №480/660/19, від 22 квітня 2021 року у справі №640/19498/19, від 1 червня 2021 року у справі № 640/9167/20.
Згідно з висновками, викладеними у наведених рішеннях, платники ПДВ мають право на включення до складу податкового кредиту суми ПДВ, які були сплачені ними при ввезенні товарів на митну територію України, за умов якщо платником сплачено повну суму ПДВ щодо ввезених на митну територію України товарів та оформлено митну декларацію у відповідності до вимог чинного законодавства України, яка підтверджує сплату ПДВ. При цьому, регламентоване митним законодавством поняття митної декларації охоплює, зокрема, й тимчасову митну декларацію, а, у свою чергу, наведені норми податкового законодавства не містять імперативних приписів саме щодо неможливості включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених на підставі тимчасової митної декларації.
Таким чином, сплата до бюджету ПДВ за тимчасовою митною декларацією надає імпортеру право на отримання податкового кредиту (сума ПДВ, сплачена при митному оформленні на підставі тимчасової МД, підлягає включенню до податкового кредиту). Як стверджує Позивач, відповідно до даних Єдиного державного інформаційного веб-порталу "Єдине вікно для міжнародної торгівлі" за серпень 2019 року ТОВ "НАФТАФОРС" сплачено усі суми податку на додану вартість за тимчасовими митними деклараціями до декларування відповідного податкового кредиту.
Отже, виходячи з положень пункту 201.12 статті 201 Податкового кодексу України, не вказано яка з перелічених митних декларацій, оформлених відповідно до вимог законодавства, є виключною підставою для формування податкового кредиту. Тому виходячи з її функціонального призначення, яка цілком підтверджує сплату ПДВ, після її оформлення платник податків має право на віднесення такої суми ПДВ до складу податкового кредиту.
3.2. Позиція Відповідача (особи, що подала відзив на касаційну скаргу)
Вважаючи рішення судів першої та апеляційної інстанції законними та обґрунтованими, Відповідач посилається на те, що судами надано юридично правильну оцінку обставинам, відповідно до яких підтверджується не дотримання Позивачем вимог ПК України при формуванні податкового кредиту.
У відзиві на касаційну скаргу Відповідач стверджує, що Верховний Суд у постанові від 11 червня 2019 року у справі №826/5939/16 зазначив, що оскільки тимчасова або неповна декларація не є завершальним документом, її подання не є фактом завершення декларування, а передбачає лише спрощений порядок випуску товарів у вільний обіг. Таке спрощення покладає на декларанта обов`язок протягом 30 днів з дня випуску товарів у вільний обіг подання чинної декларації, заповненої у звичайному порядку, тим самим забезпечується завершеність процедури декларування. Прийняття митним органом такої декларації і є завершальним юридичним фактом правовідносин митного оформлення. Тому, у разі випуску товарів у вільний обіг у спрощеному порядку з поданням платником тимчасової митної декларації, суми податку на додану вартість відносяться до податкового кредиту на підставі поданої платником та прийнятої митним органом митної декларації, заповненої у звичайному порядку з установленим обсягом даних, яка підтверджує завершення декларування ввезеного на митну територію товару (за умови дотримання інших вимог щодо формування податкового кредиту).
Аналогічна правова позиція, як зазначено у відзиві, викладена в постанові Верховного Суду України від 23 червня 2015 року у справі N 2а-18022/12/2670.
Таким чином, на думку Відповідача, при здійсненні операцій із ввезення товарів на митну територію України податковий кредит з ПДВ формується платником на підставі належним чином оформленої додаткової митної декларації та за умови сплати суми податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 Кодексу. Водночас, згідно з інформаційними системами ДПС встановлено, що зазначені суми сформовано платником за рахунок тимчасових митних декларацій (перелік згідно з Додатком а до акта) без оформлення додаткових митних декларацій, що є порушенням вимог пунктів 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу. На підставі вищевказаного, як стверджує Відповідач, ГУ ДПС у Київській області мало всі законодавчо визначені повноваження та підстави для винесення рішення від 26 листопада 2019 року №0132685104.
Аналізуючи норми статті 200 Податкового кодексу України та судову практику, яка підтверджує позицію контролюючого органу, Відповідач зазначає, що на електронному рахунку платника ПДВ обліковуються, у тому числі суми податку, сплачені при ввезенні товарів на митну територію України. Позивачем також підтверджено той факт, що за перевіряємий період сплачено суму ПДВ щодо ввезених на митну територію України товарів на підставі тимчасових митних декларацій.
Отже, за наведеного, як стверджує Відповідач, у разі ввезення товарів на митну територію України датою виникнення податкових зобов`язань є дата подання митної декларації для митного оформлення, а датою віднесення сум податку до податкового кредиту - дата сплати податку за податковим зобов`язанням. Проте, попередня декларація не є завершальним документом, її подання не є фактом завершення декларування, а передбачає лише спрощений порядок випуску товарів у вільний обіг. Таке спрощення покладає на декларанта обов`язок у встановлений строк подання митної декларації, заповненої у звичайному порядку, тим самим забезпечується завершеність процедури декларування. Прийняття митним органом такої декларації і є завершальним юридичним фактом правовідносин митного оформлення.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
Верховний Суд, заслухавши представників Позивача, Відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
За змістом частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіряючи правильність наданої судами попередніх інстанцій правової оцінки оскаржуваному Позивачем індивідуальному акту в контексті дотримання Відповідачем частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при його прийнятті, Суд звертає увагу на наступне правове регулювання.
Підпунктом "в" пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з ввезення товарів на митну територію України.
Відповідно до частини першої статті 260 Митного кодексу України (надалі також - МК України) якщо декларант або уповноважена ним особа не володіє точними відомостями про характеристики товарів, необхідні для заповнення митної декларації у звичайному порядку, вона може подати митному органу тимчасову митну декларацію на такі товари за умови, що вона містить дані, достатні для поміщення їх у заявлений митний режим, та під зобов`язання про подання додаткової декларації у строк не більше 45 днів з дати оформлення тимчасової митної декларації.
Частиною десятою наведеної статті визначено, що оформлення митним органом тимчасової або періодичної митної декларації передбачає необхідність виконання вимог цього Кодексу, передбачених для поміщення товарів в обраний митний режим та сплати митних платежів або забезпечення їх сплати відповідно до розділу X цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 261 МК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі подання відповідно до статей 259 і 260 цього Кодексу попередньої, тимчасової або періодичної митної декларації декларант або уповноважена ним особа повинні протягом строків, визначених відповідно до цього Кодексу, подати органу доходів і зборів додаткову декларацію, яка містить точні відомості про товари, задекларовані за попередньою, тимчасовою або періодичною митною декларацією, що подавалися б у разі декларування цих товарів за митною декларацією, заповненою у звичайному порядку.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 МК України митна декларація - заява встановленої форми, в якій особою зазначено митну процедуру, що підлягає застосуванню до товарів, та передбачені законодавством відомості про товари, умови і способи їх переміщення через митний кордон України та щодо нарахування митних платежів, необхідних для застосування цієї процедури.
Системний аналіз положень Митного кодексу України в редакції, яка набрала чинності з 1 червня 2012 року, дає підстави для висновку про те, що митне законодавство України під терміном "митна декларація" передбачає декілька її видів, а саме митна декларація, заповнена у звичайному порядку, попередня митна декларація, тимчасова митна декларація, періодична митна декларація, додаткова декларація.
Незважаючи на те, що стаття 4 Митного кодексу України окремо не містить визначення поняття "тимчасова митна декларація", аналіз норм цього Кодексу, а також Положення про митні декларації та Порядку виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа, дає підстави для висновку про те, що тимчасова митна декларація є заявою, в якій зазначено митну процедуру, що підлягає застосуванню до товарів і в якій містяться відомості про товари, що переміщуються через митний кордон, тобто є митною декларацією. Для оформлення всіх видів митних декларацій (митної декларації, заповненої у звичайному порядку, попередньої, тимчасової митної декларації періодичної та додаткової митних декларацій) використовуються бланки єдиного адміністративного документа.
Таким чином, декларування і сплата митних платежів при ввезенні товарів на митну територію України, у тому числі імпортний податок на додану вартість, здійснюється Декларантом на підставі тимчасової митної деклаарції й уточняється, у разі потреби, на підставі додаткової декларації.
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, підпункту "а" пункту 198.1 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу. Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Як передбачено пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг.
Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Відповідно по пункту 187.8 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до Податкового кодексу України.
Згідно з пунктом 201.12 статті 201 ПК України у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.
Таким чином, у контексті спірних правовідносин, з моменту подання платником податків тимчасової митної декларації для митного оформлення ввезених на митну територію України товарів у останнього виникають відповідні податкові зобов`язання зі сплати ПДВ, але після сплати цього податку до бюджету платник податків набуває право на віднесення таких сум до податкового кредиту відповідного періоду. Таке розуміння норм ПК України відповідає характеру і змісту правового регулювання податку на додану вартість та суті його адміністрування, оскільки право на податковий кредит перебуває у прямій залежності саме від факту сплати відповідної суми ПДВ до бюджету, а не від стадії або завершення митних процедур, як помилково вважає контролюючий орган. При цьому тимчасова митна декларація (як один із видів митних декларацій), оформлена відповідно до вимог законодавства, є належним документом, що посвідчує право на віднесення сплачених сум ПДВ до податкового кредиту на відповідний період, оскільки вона підтверджує фактичну сплату суми податку до відповідного бюджету.
Слід зазначити, що виключно Податковим кодексом України визначаються правила оподаткування податком на додану вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України.
За положеннями цього Кодексу у разі ввезення товарів на митну територію України право платника податку на віднесення фактично сплачених сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту виникає на підставі митних декларацій та не поставлено у залежність від процедури завершення митного оформлення.
Платник податку відображає податковий кредит в декларації з податку на додану вартість на підставі належно оформлених тимчасових митних декларацій, які містять електронний підпис і штамп митного органу, який здійснив випуск ввезених товарів у вільний обіг.
Аналогічного правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 480/660/19, у постанові від 22 квітня 2021 року у справі №640/19498/19, від 1 червня 2021 року у справі №640/9167/20, від 21 жовтня 2021 року у справі №640/4639/20 зазначивши, що контролюючий орган безпідставно пов`язував право на податковий кредит із моментом завершення митних формальностей, адже положення статті 198 ПК України чітко вказують на момент, з якого у платника податку виникає право на формування податкового кредиту - дата сплати податку за податковими зобов`язаннями. Верховний Суд зазначив, що документи повинні розглядатися виходячи з їх змісту, а не особливостей їх оформлення. Подання декларації до митних органів є юридично значимим фактом, який тягне за собою виникнення обов`язків зі сплати податків, а тому, відповідно, датою виникнення податкових зобов`язань є дата подання митної декларації для митного оформлення.
Верховний Суд звертає увагу на те, що Конституцією України (статті 8, 129 та 147) гарантовано визнання та застосування в Україні принципу верховенства права. При цьому, загальновизнано, що його базовим елементом є принцип правової визначеності, який, крім іншого, означає стабільність та єдність судової практики, а також можливість відступу судом від своєї попередньої правової позиції лише за наявності вагомих підстав. Єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики (пункт 4 частини четвертої статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Слід зазначити, що єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в адміністративному судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників судового процесу. За змістом частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відтак, наведені вище позиції Верховного Суду є обов`язковими для врахування при вирішенні спору.
Необхідно зазначити й те, що Законом України 16 січня 2020 року № 466-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві" у пункті 198.6 статті 196 ПК України абзац перший викладено в такій редакції:
"198.6. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу".
Наведене свідчить про те, що законодавець усунув відповідні неузгодженості, що виникали в процесі здійснення контролюючими органами своїх функцій щодо контролю за відображенням платниками податків податкового кредиту на підставі, зокрема, тимчасових митних декларацій.
Варто зазначити й те, що у межах у судового процесу Відповідач підтвердив факт сплати податкових зобов`язань Позивачем, а тому відсутні підстави вважати, що останній допустив порушення вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту на підставі тимчасових митних декларацій, зобов`язання за якими, як зазначено Позивачем, сплачені. За наведеного Суд дійшов висновку про невідповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України оскаржуваного індивідуального акта.
Посилання судів попередніх інстанцій та Відповідача на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 23 червня 2015 року у справі №2а-108022/12/2670, є недоречними, оскільки цей висновок щодо правозастосування формувався за іншого правового регулювання на підставі норм Митного кодексу України в редакції, яка втратила чинність 1 червня 2012 року. На цю ж правову позицію Верховного Суду України послався Верховний Суд у постановах при вирішенні справ № 826/5939/16 та № 817/743/16. Таке посилання колегія суддів вважає нерелевантним, оскільки, крім указаного, фактичні обставини справ є відмінними від справи, що розглядається. Зокрема, у справі №826/5939/16 предметом спору була бездіяльність податкового органу щодо приведення у відповідність до поданої декларації з ПДВ рахунку підприємства в системі електронного адміністрування ПДВ в частині збільшення значення суми податку, а у справі № 817/743/16 правовідносини стосувалися формування податкового кредиту з ПДВ на підставі попередніх вантажно-митних декларацій.
Оскільки спірне податкове повідомлення-рішення не відповідає легальній меті державного регулювання спірних правовідносин, покладає безпідставний податковий тягар на платника, а суди при вирішенні спору не врахували відповідні висновки Верховного Суду, що сформовані за результатами аналізу норм права у відповідній редакції, колегія суддів вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати спірний індивідуальний акт.