ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Верховного Суду Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Прокопенка О. Б. на постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 жовтня 2021 року у справі № 9901/349/20 (№ 11-227заі21) за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання протиправним і скасування рішення.
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення ВРП від 13 жовтня 2020 року № 2823/0/15-20 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дніпровського районного суду міста Києва на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України».
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 12 травня 2021 року відмовив у задоволенні позову.
Зазначене рішення позивач оскаржив в апеляційному порядку до Великої Палати Верховного Суду.
За наслідками розгляду цієї апеляційної скарги Велика Палата Верховного Суду 28 жовтня 2021 року ухвалила постанову, якою залишила оскаржене рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду без змін.
Мотивом такого рішення зазначено те, що мета, процедура та правові наслідки кваліфікаційного оцінювання суддів чітко визначені та врегульовані Конституцією України, законами України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» та від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1402-VIII та Закон № 1798-VIII). Велика Палата зауважила, що підпункт 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України є самостійною, окремою, відмінною від наведених у статті 126 Конституції України підставою звільнення судді безпосередньо за результатами виявлення під час проведення оцінювання судді невідповідності його займаній посаді за критерієм компетентності. Зазначена підстава з`явилася внаслідок запровадження такого заходу перевірки відповідності суддів займаній посаді, як кваліфікаційне оцінювання.
Підставою для внесення до ВРП подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дніпровського районного суду міста Києва були результати кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів, за результатами якого суддя ОСОБА_1 набрав 570,5 бала, що становить менше 67 відсотків від суми максимально можливих 1000 балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв.
На підставі подання ВККС та відповідно до підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, пункту 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, статей 3, 30, 34, 56, пункту 12 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII ВРП прийняла рішення про звільнення позивача з посади судді.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ВРП, приймаючи спірне рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом № 1798-VIII, з дотриманням принципів пропорційності та законності.
З постановою Великої Палати Верховного Суду від 28 жовтня 2021 року по суті спору не погоджуємося і, керуючись частиною третьою статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України, вважаємо за необхідне висловити окрему думку.
Задля об`єктивності хочемо повідомити, що у справах цієї категорії, у яких вирішується питання дотримання відповідачем підстав формальної процедури звільнення позивача з посади судді, а також у контексті подібних фактичних підстав, які слугували приводом для внесення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України (далі - ВККС) відповідного подання, окремі автори цієї окремої думки раніше висловили незгоду із судовим рішенням, схожим до того, яке Велика Палата Верховного Суду постановила у спорі за позовом ОСОБА_1 . Ми поділяємо міркування та судження, висловлені раніше в окремій думці, щоб не повторюватися та для цілей окремої думки у справі за цим позовом вважаємо за можливе стисло відтворити мотиви такої окремої думки, які є актуальними, дотичними й доречними аргументами нашої незгоди з постановою Великої Палати Верховного Суду від 28 жовтня 2021 року, яка постановлена у цій справі. Суть незгоди з такими рішеннями Великої Палати Верховного Суду зводиться до такого.
Перелік підстав для звільнення з посади судді встановлено у частині шостій статті 126 Конституції України і цей перелік є вичерпним.
Визначеність на рівні Основного Закону України чіткого переліку підстав для звільнення з посади судді, а також підстав припинення його повноважень (частина сьома статті 126 Конституції України) є водночас запорукою того, що, зокрема, судді будуть обізнані з цими юридичними підставами, з якими законодавець пов`язує неможливість подальшого перебування особи на посаді судді, та гарантією сталості правового регулювання і прогнозованості (на тривалий період часу) наслідків, які кожна зацікавлена в цій сфері особа, особливо та, яка перебуває на посаді судді, може заздалегідь передбачити.
Особа обіймає посаду судді безстроково, тож передбачуваність законодавства у сфері судоустрою є важливим аспектом функціонування судової влади загалом. Якщо у цьому зв`язку зважити також на завдання суду і статус судді, то визначеність і стабільність правового регулювання у цій сфері суспільних відносин набирає особливої ваги.
Вочевидь, що з плином часу і розвитком суспільних відносин існуючий в Конституції України перелік підстав для звільнення судді може змінюватися (у встановленому порядку). Цей процес закономірний, однак важливо підкреслити, що в такій площині зміни стосовно підстав для звільнення судді не можуть мати «разового» застосування. Не менш важливим є те, що в аспекті існуючого правового регулювання звільнення судді з посади в будь-якому випадку є наслідком настання обставин, які об`єктивно унеможливлюють подальше перебування на цій посаді, і завданням ВРП є з`ясувати ці обставини та надати їм правову оцінку.
У цій справі позивача звільнено з посади судді на підставі розділу XV «Перехідні положення» Конституції України (підпункт 4 пункту 161) - виявлення за результатами кваліфікаційного оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності.
Перехідні положення регламентують правовідносини, які виникли до набрання чинності законом, питання вирішення справ, які знаходяться у провадженні, питання можливості зворотної дії закону. Можуть визначати порядок чи умови дії інших законів чи певних їх приписів, врегульовувати правовідносини, які виникають у зв`язку з набранням чинності новим законом.
Тобто за своєю суттю норми «перехідних положень» закону (у тому числі й Конституції України як фундаментального установчого акта держави) повинні сприяти реалізації введених ним змін, однак не підміняти їх. Маємо на увазі те, що в перехідних положеннях за їхнім призначенням не може бути норм, які б доповнювали основний текст як ординарного (звичайного) закону, так і Конституції України як базового документа, який визначає орієнтири подальшого розвитку держави і суспільства, розширюючи/доповнюючи в такий спосіб його (основний) зміст на певний проміжок часу. В аспекті цієї справи і наведених вище міркувань наголосимо, що особливо гостро це стосується формування і функціонування професійного суддівського корпусу як складової державної влади в Україні.
В абзаці другому пункту 4.10 Висновку у справі № 1-16/2008 від 15 січня 2008 року за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України щодо удосконалення системи місцевого самоврядування вимогам статей 157 і 158 Конституції України (справа про внесення змін до статей 85, 118, 119, 133, 136, 140, 141, 142, 143 Конституції України) Конституційний Суд України зазначив, що перехідні положення Конституції України спрямовані на її запровадження в життя. Значна частина перехідних положень згодом вичерпує свою дію і має лише історичне значення.
В окремій думці стосовно Висновку Конституційного Суду України у справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) вимогам статей 157 і 158 Конституції України суддя Конституційного Суду України О. М. Литвинов наголосив на тому, що пропоновані у законопроекті положення підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Основного Закону України містять суттєві алогізми. Так, ними передбачено, що з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» створюються правові наслідки до набрання ним чинності, тобто складається парадоксальна ситуація, за якої ще нечинний конституційний закон вже врегульовує правовідносини у минулому.
Стосовно пропонованих законопроектом положень підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України щодо оцінювання суддів, яке відображає існуюче законодавче регулювання, суддя звернув увагу на те, що Конституційний Суд України у Рішенні від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 наголошував, що в Основному Законі України закріплено вичерпний перелік підстав для звільнення судді з посади, що унеможливлює законодавче розширення чи звуження цього переліку (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини). Проте в Конституції України та пропонованих до нього законодавчих змін не міститься такої підстави для звільнення судді з посади, як «невідповідність судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання».
Крім того, як зазначається в окремій думці, у пункті 48 Висновку Венеційської комісії щодо пропозицій стосовно внесення змін до проекту Закону про внесення змін до Конституції щодо посилення незалежності суддів України від 10 грудня 2013 року № 747/2013 зазначено, що кваліфікаційний тест для всіх діючих суддів є дуже делікатним питанням; кваліфікаційні тести для всіх діючих суддів можуть поставити під загрозу незалежність суддів, а тому їх слід уникати; проблеми з кваліфікацією суддів мають вирішуватися шляхом ефективного дисциплінарного провадження в окремих випадках.
В абзаці п`ятому пункту 6 окремої думки до цього самого Висновку суддя Конституційного Суду України М. І. Мельник зазначив, що у законопроекті [законопроект про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) (реєстр. № 3524)] передбачено особливу підставу для звільнення судді з посади - виявлення невідповідності судді займаній посаді за результатами оцінювання (підпункт 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України). Особливість цієї підстави зумовлюється тим, що вона, по-перше, передбачена не статтею 126 Конституції України у пропонованій законопроектом редакції, яка містить вичерпний перелік підстав для звільнення судді, а розділом XV «Перехідні положення» Основного Закону України, по-друге, є наслідком лише оцінювання, а не результатом дисциплінарного чи кримінального провадження. Таке оцінювання пропонується здійснювати за критеріями компетентності, професійної етики та доброчесності, які складно формалізувати, що також неминуче привнесе у процедуру звільнення судді з посади за цією підставою істотний суб`єктивізм.
Подібного змісту судження до цього Висновку висловила в окремій думці й суддя Конституційного Суду України Н. К. Шаптала.
У підпункті 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, на який покликається ВРП у спірному рішенні як на правову підставу для звільнення позивача з посади судді, фактично введено ще одну підставу для звільнення судді - «виявлення за результатами кваліфікаційного оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання».
Така підстава для звільнення судді із займаної посади не передба