Постанова
Іменем України
29 листопада 2021 року
місто Київ
справа № 755/12382/19
провадження № 61-11594св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 18 лютого 2020 року у складі судді Яровенко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2020 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Желепи О. В., Кулікової С. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у серпні 2019 року звернувся до суду з позовом до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - Дніпровська РДА), у якому просив встановити факт, що він з 2014 року до часу відкриття спадщини постійно проживав з батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позов обґрунтовано тим, що він є сином ОСОБА_2, якому 21 грудня 2006 року видано ордер № 006070 на право зайняття житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .
У зазначеній квартирі ОСОБА_2 проживав з 26 січня 2007 року до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Чотирнадцятою київською державною нотаріальною конторою 14 листопада 2016 року заведено спадкову справу № 707/16, відповідно до матеріалів якої єдиним спадкоємцем майна померлого ОСОБА_2 є його син ОСОБА_1 .
Додатково позивач зазначив, що у останні роки перед смертю його батько часто хворів, мав проблеми з рухливістю та хвороби серця, у 2011 році переніс інфаркт. У 2014 році ними спільно вирішено, що позивач переїжджає на постійне місце проживання до батька. Отже, до смерті батька саме позивач здійснював за ним догляд, проживаючи разом зі спадкодавцем.
Зазначив, що встановлення цього юридичного факту йому потрібно з метою реалізації та належного оформлення житлових прав, зокрема визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму квартири АДРЕСА_1, замість батька та покладення на нього прав та обов`язків наймача, що належали спадкодавцеві.
Додатково повідомив, що ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 24 червня 2019 року йому відмовлено у відкритті провадження за його заявою про встановлення факту проживання зі спадкодавцем, оскільки зі змісту заяви суд встановив наявність спору про право.
Факт проживання з батьком підтверджується квитанціями про сплату позивачем комунальних послуг та інших послуг, а також показами свідків, яких позивач просить допитати в судовому засіданні. Також зазначив, що інших спадкоємців за законом чи за заповітом після смерті ОСОБА_2 немає, інших осіб, крім спадкодавця, у спірній квартирі не зареєстровано.
Стислий виклад позиції відповідача
Дніпровська РДА подала відзив на позов, у якому просила відмовити у задоволенні позову, оскільки позивач використав своє право на судовий захист щодо визнання його наймачем квартири, у якій був зареєстрований та проживав його батько. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 12 квітня 2018 року у справі № 755/12446/17, залишеним без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 05 червня 2018 року, постановою Верховного Суду від 05 грудня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання його наймачем квартири АДРЕСА_1 відмовлено.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 18 лютого 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції встановив, що спірна квартира за життя спадкодавця ОСОБА_2 не була приватизована, тому зазначене житлове приміщення не може бути спадковим майном, оскільки за життя спадкодавець не набув права власності на зазначене житло, тому за правилом статті 1216 ЦК України перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), зокрема до спадкоємця ОСОБА_1, не відбувається.
Також суд першої інстанції встановив, що позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ; додані позивачем квитанції на підтвердження сплати комунальних послуг за адресою спірної квартири свідчать про здійснення такої оплати після смерті ОСОБА_2 . Надані позивачем та досліджені судом медичні документи не дають підстав для висновку, що ОСОБА_2 потребував постійного стороннього догляду; свідок ОСОБА_3 пояснив суду, що є сусідом позивача, який у період з 2008 року до 2009 року проживав разом з батьком декілька разів на тиждень.
Суд першої інстанції зробив висновок, що позивачем не доведено правових підстав проживання у квартирі АДРЕСА_1 разом з наймачем ОСОБА_2, допитані в судовому засіданні свідки не підтвердили факт сумісного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Постановою Київського апеляційного суду від 15 липня 2020 року рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 18 лютого 2020 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції, що відсутні правові підстави для задоволення позову.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у серпні 2020 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 18 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2020 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Визначення заявником підстав касаційного оскарження та узагальнений виклад доводів касаційної скарги
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник визначив, що:
- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах;
- суд першої інстанції не допитав свідка ОСОБА_4, яка не прибула до судового засідання;
- судами першої та апеляційної інстанції неналежно досліджено письмові докази, а саме медичну документацію, що підтверджує стан здоров`я ОСОБА_2, який потребував стороннього догляду.
На обґрунтування наведених підстав касаційного оскарження заявник зазначив, що наведені судом першої інстанції показання свідків не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки свідок ОСОБА_5 повідомив, що з кінця 2008 року або на початку 2009 року він бачив позивача у квартирі ОСОБА_2, проживати у спірній квартирі із батьком позивач почав з 2014 року; свідок ОСОБА_3 пояснив, що безпосередньо ОСОБА_2 йому повідомив, що живе із сином.
Судами першої та апеляційної інстанцій безпідставно відхилені доводи заявника, що на багатьох квитанціях як до смерті батька, так і після його смерті наявний підпис платника, тобто заявника.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 серпня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві Кузнєцову В. О., судді, які входять до складу колегії: Жданова В. С., Ігнатенко В. М.
Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 січня 2021 року справу призначено судді-доповідачеві Погрібному С. О., судді, які входять до складу колегії: Гулейков І. Ю., Яремко В. В.
За правилами частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 до Верховного Суду не надходив.
ІV. МЕЖІ ТА ПІДСТАВИ КАСАЦІЙНОГО ОСКАРЖЕННЯ
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені
пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов такого висновку.
VІ. Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 та його спадкоємцем.
Відповідно до списку на надання житлової площі працівнику Київської клінічної лікарні № 15 Управління охорони здоров`я Подільського району міста Києва у будинку АДРЕСА_4, ОСОБА_2, лікар-анестезіолог, перебував у першій черзі на однокімнатну квартиру на родину з однієї особи із зняттям з квартирного обліку згідно зі спільним рішенням Подільської районної державної адміністрації у місті Києві (далі - Подільська РДА) і профспілкового комітету, протокол від 12 червня 2006 року № 6.
На підставі розпорядження Подільської РДА від 19 грудня 2006 року № 1454 ОСОБА_2, з сім`єю з однієї особи, виданий ордер № 006070, серія Б, на зайняття жилого приміщення, жилою площею 17, 96 кв. м, яка складається з 1 кімнати у квартирі АДРЕСА_1 .
Між Державним підприємством "Екос" та ОСОБА_2 22 грудня 2006 року укладено договір про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території.
Між ДП "Екос" та ОСОБА_2 07 лютого 2007 року укладено договір про надання послуг з водопостачання та водовідведення.
ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.
Відповідно до відомостей Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за адресою: АДРЕСА_1, з 26 січня 2007 року зареєстрований ОСОБА_2, відомості про інших зареєстрованих осіб відсутні.
Позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3, однак зазначає адресу для листування: АДРЕСА_1 .
Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_3 повідомили суд, що позивач з батьком проживав, однак постійний факт проживання підтвердити не змогли.
Відповідно до медичної документації не встановлено, чи дійсно ОСОБА_2 потребував постійного догляду.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 12 квітня 2018 року у справі № 755/12446/17 встановлено, що спірна квартира за життя спадкодавця ОСОБА_2 не була приватизована.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 24 червня 2019 року у справі № 758/3404/19 відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі за його заявою про встановлення факту проживання разом зі спадкодавцем.
Щодо відсутності висновку Верховного Суду з питання застосування норми права у подібних правовідносинах
У справі, яка переглядається, касаційну скаргу подано та касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених положенням пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Водночас Верховний Суд констатує, що у касаційній скарзі відсутні відомості про певну норму права, щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, зазначену підставу заявником не обґрунтовано.
У таких висновках Верховний Суд виходить з того, що заявник, здійснюючи виклад підстав касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій, виконуючи вимоги пункту 3 частини другої статті 389 та пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України, зобов`язаний не лише навести цитування наведених норм процесуального права, а повинен належно обґрунтувати та зазначити, щодо якої саме норми права відсутній правовий висновок Верховного Суду у разі оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції саме з цієї підстави.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша та четверта статті 12 ЦПК України).
Оцінюючи відповідність висновків судів першої та апеляційної інстанцій правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у справах за подібних правовідносин, Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення таким висновкам відповідають.
У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 просив встановити факт його проживання з батьком з метою підтвердження наявності у нього права наймача за раніше укладеним із спадкодавцем договором найму квартири. У задоволенні позову суди відмовили саме з тих підстав, що позивач не довів належними та допустимими доказами, що він спільно проживав разом з батьком.
Стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер (частини перша та друга статті 61 ЖК Української РСР).
Члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї (стаття 64 ЖК Української РСР).
Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК Української РСР).
Повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача (частина перша статті 106 ЖК Української РСР).
Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. Однак відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.
Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім`ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК Української РСР, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом із наймачем. За змістом статті 65 ЖК Української РСР за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому жилому приміщенні.
Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
У постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 759/9229/19 (провадження № 61-11242св20), Верховний Суд за подібних фактичних обставин справи зазначив, що належними та допустимими доказами для встановлення факту спільного проживання є, зокрема, докази ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, наявність взаємних прав та обов`язків, інших обставин, які засвідчують реальність спільного проживання.
У справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт спільного проживання з батьком, зокрема, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, наявність взаємних прав та обов`язків, інших обставин, які засвідчують реальність спільного проживання.
Отже, за встановлених фактичних обставин справи, висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 759/9229/19 (провадження № 61-11242св20) за подібних правовідносин, а тому відсутні правові підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.