Постанова
Іменем України
25 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 552/3271/18
провадження № 61-3675св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду міста Полтави від 01 листопада 2019 року в складі судді Самсонової О. А. та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 січня 2020 року в складі колегії суддів: Кузнєцової О. Ю., Бутенко С. Б., Хіль Л. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності та поділ спільного майна подружжя.
В обґрунтування заявлених позовних вимог, ОСОБА_1 зазначила, що 03 грудня 1999 року ОСОБА_2 придбав будинок АДРЕСА_1 зі шлакобетону, загальною площею 29,13 кв. м та з глинобитними надвірними будівлями: сараї, вбиральня, колодязь (під господарськими будівлями - 7,3 кв. м) та огорожа.
02 жовтня 2002 року вони зареєстрували шлюб.
Рішенням виконавчого комітету Київської районної у місті Полтаві ради від 28 травня 2002 року № 246 збільшено площу земельної ділянки в домоволодінні на АДРЕСА_1 на 558 кв. м у межах встановлених при інвентаризації. У приватну власність ОСОБА_2 передано земельну ділянку загальною площею 1558 кв. м (1000 кв. м - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, 558 кв. м - для ведення особистого селянського господарства).
Згодом подружжя за спільні кошти розпочали перебудову старого будинку, а також добудову та будівництво господарських будівель і гаража, в результаті чого вартість належного відповідачу будинку за час їхнього спільного проживання істотно збільшилася внаслідок спільних трудових та грошових затрат.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила визнати будинок АДРЕСА_1 з господарськими будівлями об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визнати за нею право власності на 9/20 частин вказаного домоволодіння та виділити їй у користування: в жилому будинку - житлову кімнату площею 20,7 кв. м, кухню площею 9,8 кв. м, гараж літ. "З", вбиральню літ. "Е", навіс літ. "А-1-4", частину огорожі № 4 та земельну ділянку для користування і обслуговування 9/20 частин будинку та вказаних господарських споруд згідно з висновком експерта. Визнати за ОСОБА_2 право власності на 11/20 частин домоволодіння та виділити йому у користування в будинку житлову кімнату А-1-3 площею 12,7 кв. м, коридор А-1-5 площею 4,4 кв. м, санвузол А-1-4 площею 6,3 кв. м, сауну А-1-6 площею 3,5 кв. м, сіни А-1-7 площею 3,6 кв. м, сарай "Б", сарай "Ж", погріб "ж", навіси ж-1, 2, літню кухню "Ж-3", колонку №1, огорожу 2,3,4, ворота № 3 та решту земельної ділянки.
У липні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_2 зазначив, що під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 ними придбано автомобіль марки ВАЗ 111830ЗНТ, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2006 року випуску.
У зв`язку з погіршенням сімейних відносин, з травня 2018 року ОСОБА_1 забрала ключі від машини та користується нею самостійно. Окрім того, вона вивезла частину спільного майна з будинку та відмовляється здійснити його розподіл або відшкодувати частину його вартості.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_2 просив визнати автомобіль марки ВАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2006 року випуску спільною сумісною власністю подружжя; визнати за ним право власності на 1/2 частину автомобіля; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля; визнати спільною сумісною власністю подружжя холодильник вартістю 12 000,00 грн, варочну поверхню та піч вартістю 13 000,00 грн, матрац вартістю 5 000,00 грн, мікрохвильову піч вартістю 2 000,00 грн, телевізор "Panasonic" вартістю 5 000,00 грн, пральну машину "Indesit" вартістю 6 000,00 грн, кухонні меблі вартістю 9 000,00 грн, люстру вартістю 800,00 грн, металеві двері вартістю 5 150,00 грн; стягнути з ОСОБА_1 на його користь компенсацію вартості належної йому 1/2 частини у спільному сумісному майні в розмірі 28 975,00 грн.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Київського районного суду міста Полтави від 01 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 21 січня 2020 року, позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1, визнано об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 3/10 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 7/10 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано автомобіль марки ВАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2006 року випуску об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності по 1/2 частині автомобіля марки ВАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2006 року випуску, за кожним.
У задоволенні інших позовних вимог сторін відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, мотивоване тим, що вирішуючи питання про розмір часток співвласників у праві спільної власності подружжя на спірний будинок, суд виходив з рівності часток сторін у здійсненому поліпшенні. При цьому, частка ОСОБА_2, який придбав спірне домоволодіння до шлюбу за особисті кошти, складається з вартості домоволодіння до поліпшення та Ѕ частини здійснених спільно з ОСОБА_1 поліпшень, оскільки після придбання вказаного житлового будинку з господарським спорудами, внаслідок поліпшень змінився як сам будинок так і його площа, планувальне рішення, склад господарських будівель та споруд.
Здійснюючи поділ автомобіля суд виходив з рівності часток у спільному майні подружжя.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У лютому 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу
на рішення Київського районного суду міста Полтави від 01 листопада 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 січня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким заявлений нею позов задовольнити повністю, а в задоволенні зустрічного позову відмовити.
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, заявник вказує на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах - частини другої статті 70 СК України, а також ухвалюючи оскаржувані судові рішення суди порушили норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме не дослідили зібрані у справі докази.
Заявник вказує, що при розгляді справи в суді першої інстанції, ухвалою суду від 10 вересня 2018 року, за клопотанням ОСОБА_1 призначено судову будівельно-технічну та земельно-технічну експертизу. Згідно наданого експертом висновку від 22 грудня 2018 року № 66 встановлена можливість запропонованого позивачем розподілу житлового будинку та надано декілька варіантів поділу земельної ділянки. Про визначенні варіантів розподілу враховано можливість розподілу житлового будинку на ізольовані квартири з пропозицією часткового перепланування приміщення. Судовим експертом встановлено, що при такому розподілі частки співвласників будуть: позивача - 11/25, оціночна вартість частки становить 285713,00 грн, відповідача - 14/25, оціночна вартість становить 363 223,00 грн. Разом із тим, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції зазначив, що оскільки судом встановлено, що розмір часток співвласників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у праві спільної власності на будинок становить 3/10 та 7/10 відповідно, то суд не бере до уваги висновок судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 22 грудня 2018 року, на вирішення якої за клопотанням позивача було поставлено питання щодо можливості розподілу будинку відповідно до часток 9/20 та 11/20. Тобто суд першої інстанції взагалі не досліджував вказаний висновок експерта, а прийняв до уваги інший експертний висновок від 26 липня 2019 року № 484/1313, зроблений експертом Дудник Т. Г. на виконання ухвали суду від 21 березня 2019 року, за клопотанням відповідача ОСОБА_2 . Вказаний висновок експерта від 26 липня 2019 року № 484/1313, який взятий судами до уваги та покладений в основу оскаржуваних судових рішень не є належним доказом у справі, оскільки проведений на підставі недопустимих доказів та під час проведення вказаної експертизи було допущено ряд вагомих помилок при визначенні вартості спірного домоволодіння, які впливають на кінцевий результат вирішення справи.
Таким чином, суд першої інстанції всупереч статті 89 ЦПК України не дослідив зібрані у справі докази, зокрема, висновок судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 22 грудня 2018 року № 66, неналежним чином дослідив експертний висновок від 26 липня 2019 року № 484/1313, не надав їм належної оцінки, що є порушенням норм процесуального права і призвело до унеможливлення встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, визначення розміру часток співвласників у праві спільної власності на будинок. Судом апеляційної інстанції вищезазначені обставини також залишені поза увагою та їм не надана належна правова оцінка.
Полтавський апеляційний суд, всупереч частини п`ятої статті 279 ЦПК України, не врахувавши подані сторонами клопотання про розгляд апеляційної скарги у відкритому судовому засідання з повідомленням (викликом) учасників справи, розглянув справу без виклику сторін, за наявними у справі матеріалами.
Суди безпідставно здійснили поділ спірного автомобіля в рівних частках, не взявши до уваги, що саме ОСОБА_2 користувався вказаним автомобілем та під час експлуатації не дбав про його технічний стан, що призвело до технічної несправності автомобіля, а також пошкодження його кузова, що в свою чергу є підставою для відступу від засад рівності часток подружжя. Тобто суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень неправильно застосували частину другу статті 70 СК України, не врахували пошкодження спільного майна ОСОБА_2, в результаті чого ухвалили рішення про поділ спільного майна подружжя в рівних частках, не зменшивши при цьому частку ОСОБА_2 .
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У травні 2020 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2020 року в складі колегії суддів: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Фаловської І. М., відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У травні 2020 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду Капустинського В. А. від 11 вересня 2020 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
У вересні 2020 року справу розподілено судді-доповідачеві.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Установлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 із 02 жовтня 2002 року по 14 серпня 2018 року перебували в зареєстрованому шлюбі.
Відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу будинку від 03 грудня 1999 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 продали, а ОСОБА_2 купив жилий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . За вказаною адресою розташовані один одноповерховий будинок зі шлакобетону А-1 жилою площею 28,60 кв. м, та надівірні будівлі: п`ять сараїв, гараж, дві вбиральні, колодязь, огорожа.
Згідно з державним актом на право приватної власності на землю, виданим 23 лютого 2003 року виконавчим комітетом Київської районної у місті Полтаві ради, ОСОБА_2 у приватну власність передана земельна ділянка площею 1558 кв. м (з яких 1000 кв. м - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, 558 кв. м - для ведення особистого селянського господарства), розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту 5 рішення виконавчого комітету Київської районної у місті Полтаві ради від 28 травня 2002 року № 238 "Про дозвіл на проведення робіт у домоволодіннях і окремих квартирах багатоповерхових будинків" ОСОБА_2 в домоволодінні на АДРЕСА_1 дозволено провести перебудову сіней "а", "а1", а саме: перебудувати частину сіней розміром 2,0 х 2,8 м, а замість іншої частини побудувати нову із збільшенням ширини на 2,0 м загальним розміром 3,55 х 8,1 м із влаштуванням в них допоміжних приміщень - ванної, передпокою та інших; обкласти цеглою сарай "Б", "б"; на місці гаража "Б1" побудувати літню кухню розміром 2,7 х 7,0 м; в блоці з сараями "Б", "б" та літньою кухнею побудувати сарай розміром 5,0 х 6,5 м на відстані 1,0 м від межі суміжної садиби НОМЕР_3 ; побудувати гараж розміром 4,6 х 6,5 м на відстані 1,0 м від межі суміжної садиби АДРЕСА_2 ; побудувати альтанку розміром 1,5 х 3,0 м на відстані 3,0 м від будинку та 1,0 м від межі садиби НОМЕР_4 ; збільшити площу приміщення будинку (І-І) за рахунок розбору пічки.
18 липня 2013 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на добудований та перебудований будинок з господарськими спорудами. Реєстрація права власності проведена на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серія та номер: НОМЕР_2, виданого 02 серпня 2013 року реєстраційною службою Полтавського міського управління юстиції.
На час реєстрації права власності об`єкт права власності складався з житлового будинку А-1 загальною площею 61 кв. м, житловою площею 33,4 кв. м, який складається: кімната (1) площею 20,7 кв. м, кухня (2) площею 9,8 кв. м; кімната (3) площею 12,7 кв. м; санвузол (4) площею 6,3 кв. м; коридор (5) площею 4,4 кв. м; сауна (6) площею 3,5 кв. м; сіни (7) площею 3,6 кв. м.
Згідно технічного паспорта на жилий будинок індивідуального житлового фонду, за адресою: АДРЕСА_1, виготовленого станом на 10 липня 1996 року, перевіреного 17 листопада 1999 року, житловий будинок А-1 мав площу за внутрішніми обмірами - 44,8 кв. м, з яких житлова площа та загальна складали 29,6 кв. м, площа приміщень, не включена в загальну - 15,2 кв. м.
Відповідно до даних технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 станом на 31 жовтня 2012 року, загальна площа будинку А-1 складає 61,0 кв. м. Самочинно переобладнано у будинку А-1 приміщення 1-2 площею 9,8 кв.м., самочинно збудовано прибудову А 1-1, у якій наявні приміщення 1-3 площею 12,7 кв. м, 1-4 площею 6,3 кв. м, 1-5 площею 4,4 кв. м, 1-6 площею 3,5 кв. м, 1-7 площею 3,6 кв. м.
Згідно з висновком судової оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи від 26 липня 2019 року № 484/1313, частка проведених у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 поліпшень та ремонтно-будівельних робіт складає 40/100 частин домоволодіння. Відповідно ідеальні частки в домоволодінні з урахуванням ринкової вартості до поліпшення та ринкової вартості проведених у ньому поліпшень нерухомого майна в період з 02 жовтня 2002 року по 2012 рік складають: ОСОБА_1 - 3/10, ОСОБА_2 - 7/10.
Також висновком встановлено, що з урахуванням вимог державних будівельних норм, існуючого об`ємно-планувального рішення будинку та розміру часток, що припадають ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як колишньому подружжю, відсутня технічна можливість розподілу домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .
01 листопада 2006 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Автодім Полтава" (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладений договір купівлі-продажу автомобіля в кредит № 01/11/06-08:40, за яким продавець зобов`язався передати у власність, а покупець прийняти та оплатити на умовах передплати автомобіль Лада 11183 "Калина", виробництва Росії, 2006 року випуску. Вартість автомобіля - 46 700 грн.
Відповідно до акту прийому - передачі від 01 листопада 2006 року ОСОБА_1 прийняла вказаний автомобіль.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.