ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 жовтня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/1755/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Ткаченко Н. Г. - головуючого, Васьковського О. В., Жукова С. В.,
за участю секретаря судового засідання Громак В. О.
за участю представників: ТОВ "Полірем", ТОВ "Полірем-Центр" - адвокатів Тучіна М. М. та Тучіної О. В., ТОВ "ФК "Форінт" - адвоката Кравченко В. П., ТОВ "Теремплюс" - адвоката Коваль В. В.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем", Товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем-Центр"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2021
та рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2020
у справі № 910/1755/19
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем-Центр"; Товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт"; Товариства з обмеженою відповідальністю "Теремплюс"
про визнання договору відступлення права вимоги та договору відступлення прав недійсними,-
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2019 року ТОВ "Полірем-Центр" та ТОВ "Полірем" спільно звернулись до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "ФК "Форінт" та ТОВ "Теремплюс" про визнання недійсним договору відступлення права вимоги № 44 від 25.06.2018 та договору відступлення прав за договорами застави від 25.06.2018.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладені між відповідачами договори відступлення права вимоги № 44 від 25.06.2018 та відступлення прав за договорами застави від 25.06.2018 не відповідають вимогам чинного законодавства України. На переконання позивачів, укладений між ТОВ "ФК "Форінт" та ТОВ "Теремплюс" оспорюваний договір відступлення права вимоги № 44 від 25.06.2018 за своєю юридичною природою (незважаючи на його назву як "договір про відступлення права вимоги") є договором факторингу. Позивачі зазначають, що з урахуванням розміру заборгованості, право вимоги якої відступлено, слід дійти висновку, що різниця між ними є дисконтом, тобто платою (фінансовою вигодою), яку отримав за договором факторингу ТОВ "ФК "Форінт".
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.07.2019 у справі №910/1755/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2020, в задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.06.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2019 та постанову Північного апеляційного суду від 22.01.2020 у справі № 910/1755/19 скасовано, справу №910/1755/19 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій вірно визначили правову природу спірних правочинів, як договорів відступлення права вимоги, оскільки вказані договори не поєднують в собі повною мірою ознак договорів факторингу, що дало б змогу відповідно їх класифікувати, однак правильно встановивши правову природу спірних правочинів, суди допустили неповноту дослідження обставин за доводами позивачів щодо недійсності договорів, наведених у позовній заяві.
У постанові від 04.06.2020 Верховним Судом вказано, що при новому розгляді справи судам належало встановити правову природу первісного зобов`язання, що було передано від АТ "Райффайзен Банк Аваль" до ТОВ "ФК "Форінт", обсяг переданих прав та виду зобов`язання, за яким права були передані, як первісно до ТОВ "ФК "Форінт", так і надалі від ТОВ "ФК "Форінт" до ТОВ "Теремплюс", чи обумовлено такий обсяг за первісним договором, та чи не відбулося новації у зобов`язанні.
За результатами нового розгляду, рішенням Господарського суду міста Києва від 03.12.2020 р. у справі № 910/1755/19 (суддя Демидов В. О.) відмовлено у задоволенні позову.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2021 (колегія суддів: Буравльов С. І. - головуючий, Пашкіна С. А., Андрієнко В. В.) рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2020 у справі № 910/1755/19 залишено без змін.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, зазначив, що за договором від 11.04.2018 ТОВ "ФК "Форінт" отримало від АТ "Райффайзен Банк Аваль" право вимоги до боржників на суму 16 075 940,76 грн, в подальшому перепродав його в тому ж обсязі й за тими ж самими кредитними зобов`язаннями, які мали боржники перед первісним кредитором, а обсяг відповідальності позивачів не був збільшений жодним з наступних кредиторів, які мали право вимоги після АТ "Райффайзен Банк Аваль".
Щодо правової природи укладеного між АТ "Райффайзен Банк Аваль" і ТОВ "ФК "Форінт" договору, суди зазначили, що в договорі від 11.04.2018 відсутні положення, які дають підстави вважати, що за своєю правовою природою він являється саме договором факторингу. Відсутня притаманна договору факторингу основна ознака - передача коштів в розпорядження іншій стороні з метою її фінансування за плату. При цьому відступлене право вимог не є платою, а тому ознака яка також притаманна договору факторингу щодо оплатності фінансової послуги також відсутня.
Відтак, встановивши, що обсяг переданих прав вимог від АТ "Райффайзен Банк Аваль" і ТОВ "ФК "Форінт", а згодом від ТОВ "ФК "Форінт" до ТОВ "Теремплюс" є однаковим (не змінено обсяг майнових зобов`язань), уступлені вимоги є дійсними, врахувавши відсутність у спірних договорах ознак, які б дозволяли їх віднести до договорів факторингу, суди попередніх інстанцій дійшли висновків про необґрунтованість позовних вимог ТОВ "Полірем-Центр" та ТОВ "Полірем".
У касаційній скарзі ТОВ "Полірем" і ТОВ "Полірем-Центр" просять постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2020 р. у справі № 910/1755/19 скасувати, а справу направити на новий розгляд.
Підставами касаційного оскарження ТОВ "Полірем", ТОВ "Полірем-Центр" зазначили п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
ТОВ "Полірем", ТОВ "Полірем-Центр" стверджують, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 06.07.2015 у справі № 6-301цс15, від 13.04.2016 у справі № 3-238гс16, від 13.04.2016 у справі №3-226гс16 та від 25.05.2016 у справі № 3- 254гс16; у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.10.2019 у справі №910/13731/18, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 906/1174/18; від 16.04.2019 у справі №916/144/17.
В обґрунтування своїх вимог заявники касаційної скарги зазначають, що судами попередніх інстанцій не досліджено усіх наявних у матеріалах справи доказів, не досліджено окремі положення укладеного між АТ "Райффайзен Банк Аваль" і ТОВ "ФК "Форінт" договору від 11.04.2018, у зв`язку з чим суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків щодо правової природи цього договору, до того ж судами не встановленого дійсного обсягу та змісту переданих прав.
В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України заявники касаційної скарги зазначають, що суд апеляційної інстанції не дослідив та врахував допущених судом першої інстанції процесуальних порушень таких як: передчасне закриття підготовчого провадження, розгляд справи неповноважним складом суду, ухвалення рішення на підставі недопустимих доказів, безпідставна відмова у задоволенні клопотання про призначення судової фінансово-економічної експертизи та клопотання про залучення до участі у справі співвідповідача, не дослідження доказів, на які посилались позивачі.
У відзивах ТОВ "ФК "Форінт" та ТОВ "Теремплюс" просять залишити касаційну скаргу ТОВ "Полірем" і ТОВ "Полірем-Центр" без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н. Г., пояснення представників учасників справи, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та доводи відзивів на касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 12.07.2006 між АППБ "Аваль", правонаступником якого є АТ "Райффайзен Банк Аваль" та ТОВ "Полірем", ТОВ "Полірем-Центр", ТОВ "Полірем Баухемі" було укладено генеральну кредитну угоду № 010/02-01/02/159.
Відповідно до п. 1.1 генеральної кредитної угоди № 010/02-01/02/159 кредитор надає позичальникам кредитні кошти в порядку і на умовах, визначених в угоді та кредитних договорах, укладених в її рамках. Договори, укладені в рамках цієї угоди, є її невід`ємними частинами.
Згідно з п. 2.5 генеральної кредитної угоди забезпеченням виконання зобов`язань позичальників є застава (іпотека) нерухомості, основних засобів, товарів в обігу, що належать ТОВ "Полірем"; застава (іпотека) нерухомості, товарів в обігу, що належать ТОВ "Полірем-Центр", застава товарів в обігу, що належать ТОВ "Полірем Баухемі", застава (іпотека) нерухомості, основних засобів, що належать ТОВ "Полірем-Логістика".
На виконання вказаної генеральної кредитної угоди між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та ТОВ "Полірем" було укладено кредитний договір № 010/42-0-1/853 від 16.11.2011 та договір застави (іпотеки) № 010/02-01/03/159/1 від 14.07.2006.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 25.02.2013 у справі № 5011-34/18839-2012 з ТОВ "Полірем" на користь АТ "Райффайзен Банк Аваль" стягнуто 1 720 000,00 грн заборгованості за кредитом, 59 260,11 грн заборгованості за відсотками, 127 651,93 грн пені за договором №010/42-0-1/853.
Згодом грошові вимоги АТ "Райффайзен Банк Аваль" на підставі кредитного договору №010/42-0-1/853 були визнані у справі № 910/24368/14 про банкрутство ТОВ "Полірем".
В рамках генеральної кредитної угоди було також укладено кредитний договір від 16.11.2011 № 010/42-0-1/854 між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та ТОВ "Полірем-Центр".
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.02.2013 у справі № 5011-33/18786-2012 з ТОВ "Полірем-Центр" на користь АТ "Райффайзен Банк Аваль" стягнуто заборгованість по кредиту в розмірі 9 429 711,00 грн, заборгованість по відсоткам за користування кредитом в розмірі 324 887,04 грн, пеню за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 695 634,42 грн, пеню за несвоєчасне виконання зобов`язань по сплаті відсотків в розмірі 4 203,16 грн за кредитним договором №010/42-0-1/854.
Між АТ "Райффайзен Банк Аваль" як кредитором та ТОВ "ФК "Форінт" (набувач) було укладено договір від 11.04.2018, за умовами якого кредитор передав набувачу на підставі ст. 656 ЦК України права вимоги, вказані в реєстрі кредитних операцій, в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, а набувач прийняв від кредитора у власність права вимоги в обсязі та на умовах на дату відступлення прав вимоги.
Згідно з реєстром відступлених прав вимоги до договору від 11.04.2018 (додаток № 1 до договору від 11.04.2018) набувачем було придбано, зокрема право вимоги за генеральною кредитною угодою № 010/02-01/02/159 від 12.07.2006 зі всіма додатковими угодами до неї, укладеної між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та ТОВ "Полірем", ТОВ "Полірем-Центр", кредитним договором від 16.12.2011 № 010/42-0-1/854 зі всіма додатковими угодами до нього, кредитним договором від 16.12.2011 № 010/42-0-1/853 зі всіма додатковими угодами до нього.
Як передбачено п. 2.4 вказаного договору, перехід прав вимоги від кредитора і набуття їх набувачем у власність відбувається за умови сплати набувачем кредитору загальної вартості прав вимоги відповідно до п. п. 3.1, 3.2 договору та з моменту підписання сторонами реєстру відступлених прав вимоги.
ТОВ "ФК "Форінт" 11.04.2018 перерахувало на рахунок АТ "Райффайзен Банк Аваль" загальну вартість прав вимоги на суму 19 000 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням.
Між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та ТОВ "ФК "Форінт" також було укладено договір від 11.04.2018 відступлення прав за договорами застави, за умовами якого АТ "Райффайзен Банк Аваль" передало, а ТОВ "ФК "Форінт" прийняло права за договором застави транспортних засобів № 12/14/1132, зареєстрованого в реєстрі за номером 3087 від 28.12.2010 зі всіма додатковими угодами до нього, що укладений між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та ТОВ "Полірем", договором застави транспортних засобів № 12/14/1133, зареєстрованим в реєстрі за номером 3089 від 28.12.2010 зі всіма додатковими угодами до нього, що укладений між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та ТОВ "Полірем-Центр", ТОВ "Полірем", договором застави (іпотеки) № 010/02-01/03/159/1, зареєстрованого в реєстрі за номером 4721 від 14.0.2006, що укладений між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та ТОВ "Полірем-Центр".
Крім того, 11.04.2018 між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та ТОВ "ФК "Форінт" було укладено договір відступлення прав за договорами застави, згідно з умовами якого АТ "Райффайзен Банк Аваль" передало, а ТОВ "ФК "Форінт" прийняло права за договором застави товарів в обігу від 28.12.2010 № 12/14/1128, що укладений між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та ТОВ "Полірем-Центр".
25.06.2018 між ТОВ "ФК "Форінт" (первісний кредитор) та ТОВ "Теремплюс" (далі - новий кредитор) було укладено договір відступлення права вимоги № 44.
Відповідно до п. 1.1 договору відступлення права вимоги в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор відступає новому кредитору належне первісному кредитору право вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення.
Згідно з п. 1.3 договору відступлення права вимоги під правом вимоги розуміється право грошової вимоги на отримання всіх грошових коштів (заборгованості) від боржників (ТОВ "Полірем"та ТОВ "Полірем-Центр") за кредитними договорами (генеральною кредитною угодою 010/02-01/02/159 від 12.07.2006 зі всіма додатковими угодами до неї, укладеного між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та ТОВ "Полірем", ТОВ "Полірем-Центр", кредитним договором № 010/42-0-1/854 від 16.12.2011 зі всіма додатковими угодами до нього, кредитним договором № 010/42-0-1/853 від 16.12.2011 зі всіма додатковими угодами до нього), яка існує на дату укладення цього договору.
Між ТОВ "ФК "Форінт" та ТОВ "Теремплюс" було укладено 25.06.2018 договір відступлення прав за договорами застави, за умовами якого, у зв`язку з укладенням договору відступлення права вимоги № 44, ТОВ "ФК "Форінт" передало, а ТОВ "Теремплюс" прийняло права за договором застави транспортних засобів №12/14/1132, зареєстрованого в реєстрі за номером 3087 від 28.12.2010 зі всіма додатковими угодами до нього, що укладений між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та ТОВ "Полірем", договором застави транспортних засобів № 12/14/1133, зареєстрованим в реєстрі за номером 3089 від 28.12.2010 зі всіма додатковими угодами до нього, що укладений між АТ "Райффайзен Банк Аваль", ТОВ "Полірем-Центр", ТОВ "Полірем", договором застави (іпотеки) № 010/02-01/03/159/1, зареєстрованого в реєстрі за номером 4721 від 14.0.2006, що укладений між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та ТОВ "Полірем-Центр", договором застави товарів в обігу № 12/14/1128 від 28.12.2010.
На виконання умов договору відступлення права вимоги ТОВ "Теремплюс" сплатило ТОВ "ФК "Форінт" кошти, визначені у пункті 2.1 договору відступлення права вимоги, що підтверджується платіжним дорученням від 23.06.2018 № 35.
Від ТОВ "ФК "Форінт" 02.07.2018 на адресу ТОВ "Полірем" надійшло повідомлення від 25.06.2018 про відступлення прав вимоги ТОВ "ФК "Форінт" (кредитор) на користь ТОВ "Теремплюс" (набувач) та проханням здійснювати виконання всіх зобов`язань за кредитними договорами та договорами забезпечення на користь нового кредитора у зобов`язанні - набувача.
Суди попередніх інстанцій встановили, що за договором відступлення прав за договорами застави від 11.04.2018 ТОВ "ФК "Форінт" отримало від АТ "Райффайзен Банк Аваль" право вимоги до боржників на загальну суму 16 075 940,76 грн, в подальшому відчужило його в тому ж обсязі й за тими ж самими кредитними зобов`язаннями, які мали боржники перед первісним кредитором.
При цьому тотожність розміру заборгованості (права вимоги до боржників) та виду цієї заборгованості, яку отримало спочатку ТОВ "ФК "Форінт", а потім ТОВ "Теремплюс", підтверджується договором відступлення права вимоги від 25.06.2018 № 44, актом приймання-передачі права вимоги до цього договору, договором відступлення прав за договорами застави від 11.04.2018, укладеним між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та ТОВ "ФК "Форінт", реєстром кредитних операцій до відступлення та реєстром відступлених прав між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та ТОВ "ФК "Форінт", детальними розрахунками заборгованостей за кредитними договорами № 010/42-0-1/853 та № 010/42-0-1/854.
Спір у справі виник у зв`язку з тим, що на переконання позивачів, укладений між ТОВ "ФК "Форінт" та ТОВ "Теремплюс" оспорюваний договір відступлення права вимоги №44 від 25.06.2018 за своєю юридичною природою є договором факторингу. При цьому ТОВ "ФК "Форінт" набуло такі права від АТ "Райффайзен Банк Аваль" на підставі договору від 11.04.2018, який, як стверджують позивачі, також є договором факторингу.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України).
Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1 ст.512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.
Відповідно до ч. 3 ст. 656 ЦК України, предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) таке зобов`язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.
Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно із ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Відповідно до ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
За змістом ст. 1048 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, фактор зобов`язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов`язаний сплатити факторові залишок боргу.
В п. 5 ч. 1 ст.1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" визначено, що фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Факторинг, відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 4 цього Закону, вважається фінансовою послугою.
Договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом є надання фінансової послуги за плату; 2) мета полягає у наданні фактором й отриманні клієнтом фінансової послуги; 3) зобов`язання, в якому клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим; 4) такий договір має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, але й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 5) укладається тільки у письмовій формі та має містити визначені Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" умови.
Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому.
З наведеного вбачається, що договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються.
Вирішуючи виключну правову проблему щодо розмежування правочину відступлення права вимоги та договору факторингу, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.03.2021 у справі № 906/1174/18 вказала, що слід виходити з наведених вище суттєвих ознак указаних договорів, які відрізняють договір відступлення права вимоги від договору факторингу.
Так, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.
Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з`ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між АТ "Райффайзен Банк Аваль" як кредитором та ТОВ "ФК "Форінт" (набувач) було укладено договір від 11.04.2018, за умовами якого кредитор передав набувачу, керуючись серед іншого ст. 656 ЦК України, права вимоги, вказані в реєстрі кредитних операцій, в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, а набувач прийняв від кредитора у власність права вимоги в обсязі та на умовах на дату відступлення прав вимоги та зобов`язався сплатити їх вартість.
Як вбачається із матеріалів справи, набувачем було придбано, зокрема право вимоги за генеральною кредитною угодою № 010/02-01/02/159 від 12.07.2006 зі всіма додатковими угодами до неї, укладеної між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та ТОВ "Полірем", ТОВ "Полірем-Центр", кредитним договором від 16.12.2011 № 010/42-0-1/854 зі всіма додатковими угодами до нього, кредитним договором від 16.12.2011 № 010/42-0-1/853 зі всіма додатковими угодами до нього.
Відповідно до п. п. 2.4, 2.5 договору від 11.04.2018, перехід прав вимоги від кредитора і набуття їх набувачем у власність відбувається за умови сплати набувачем кредитору загальної вартості прав вимоги відповідно до п. п. 3.1, 3.2 договору та з моменту підписання сторонами реєстру відступлених прав вимоги. Реєстр відступлених прав вимоги підписується сторонами у строк не пізніше 3 робочих днів з дня сплати набувачем кредитору загальної вартості прав вимоги в повному обсязі. З дати відступлення прав вимоги кредитор перестає бути стороною кредитних договорів, зазначених в реєстрі відступлених прав вимоги, а набувач стає виключним та єдиним кредитором за відповідними кредитними договорами і набуває право вимагати повернення позичальниками сум заборгованості окремо по кожному з кредитних договорів в розмірі станом на дату відступлення прав вимоги, зазначеному в реєстрі відступлених прав вимоги. Права вимоги переходять до набувача в повному обсязі, безвідривно та без можливості зворотного відступлення на користь кредитора (без регресу).
Суди попередніх інстанцій встановили відсутність у договорі від 11.04.2018 ознак, які б дозволяли визначити такий договір як договір факторингу.
Отже, за своєю правовою природою вказаний договір є договором купівлі-продажу майнових прав, які згодом ТОВ "ФК "Форінт" відчужило ТОВ "Теремплюс" на підставі договору від 25.06.2018 № 44.
Відповідачі ТОВ "ФК "Форінт", а згодом ТОВ "Теремплюс" не набули право здійснювати фінансові операції відносно боржників, оскільки за умовами як договору від 11.04.2018, так і договору від 25.06.2018 № 44 у них виникло лише право вимагати виконання зобов`язань за відповідними кредитними договорами і за договорами забезпечення. Отже, такі договори не можна кваліфікувати як договори факторингу. Зазначені вище договори є змішаними, бо містять елементи різних договорів, зокрема ознаки договору купівлі-продажу права вимоги (за умовами якого продавець продав, а покупець придбав право вимоги) і договору відступлення права вимоги (цесії) (за умовами якого первісний кредитор передав право вимоги новому кредитору).
Водночас у касаційній скарзі позивачі фактично порушують питання щодо встановлення інших обставин справи, які не встановлювались судами попередніх інстанцій, а також щодо переоцінки доказів у справі, однак відповідно до вимог ч. 2 ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Крім того, позивачі також зазначають, що надаючи оцінку правовій природі укладеному АТ "Райффайзен Банк Аваль" та ТОВ "ФК "Форінт" договору, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги "Правила ТОВ "ФК "Форінт" надання послуг з факторингу", як не передбачають укладення цим товариством будь-яких інших договорів та надання будь-яких інших послуг крім факторингу.
Однак такі доводи колегія суддів відхиляє з огляду на те, "Правила ТОВ "ФК "Форінт" надання послуг з факторингу" є внутрішнім документом ТОВ "ФК "Форінт" і не можуть бути беззаперечним доказом правової природи укладеного цим товариством спірного договору. Разом із тим, "Правила надання послуг з факторингу" визначають саме правила надання послуг факторингу та не містять положень, які б визначали правила надання товариством будь-яких інших послуг.
При цьому помилковими є посилання судів попередніх інстанцій як на одну із обставин, яка підтверджує правову природу спірних правочинів, на рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2019 про відмову у задоволенні позову у справі № 910/17034/18, де предметом спору була вимога про визнання недійсним договору від 11.04.2018 між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та ТОВ "ФК "Форінт".
Так, згідно з ч. 7 ст. 75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.
Разом з тим, таке помилкове посилання судів попередніх інстанцій на рішення у іншій справі не вплинуло на правильність вирішення спору.
Крім того, у касаційній скарзі зазначено, що судом першої інстанції були допущені процесуальні порушення, а саме передчасне закриття підготовчого провадження та необґрунтована відмова у задоволенні заяви про відвід судді.
Позивачі при цьому посилаються на те, що підготовче судове засідання, призначене на 30.07.2020 на 11 год 20 хв., розпочалось о 15 год. 21 хв. із затримкою понад три години, представник позивачів своєчасно прибув у судове засідання, однак о 13 год. 00 хв. повідомив секретарю судового засідання у присутності представників відповідачів, що внаслідок тривалої затримки початку судового засідання він не може залишитися у суді та просив перенести засідання. Але, незважаючи на зазначене повідомлення, суд провів підготовче судове засідання за відсутності представника позивачів і прийняв передчасне рішення про закриття підготовчого провадження та крім того, у вказаному судовому засіданні судом не оголошено про усне клопотання представника позивачів про відкладення судового засідання та про надходження до суду заяви про відвід судді Димидова В. О.
Як вбачається із матеріалів справи ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2020 у складі судді Демидова В. О. прийнято справу № 910/1755/19 до провадження в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 30.07.2020.
Як також вбачається із матеріалів справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2020, що занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче засідання, призначено розгляд справи по суті на 13.08.2020. При цьому у протоколі судового засідання зазначено про неявку в засідання представників позивачів.
Згідно з ст. 169 ГПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.
Наведена норма надає учасникам справи можливість заявити клопотання (заяву, заперечення) в усній формі, однак таке клопотання вважається поданим, якщо воно озвучене в судовому засіданні складу суду, який розглядає справу.
Відтак не може вважатись поданим належним чином усне клопотання представника позивачів, заявлене поза межами судового засідання секретарю судового засідання.
Водночас, представник позивачів, не був позбавлений права письмово оформити відповідне клопотання та подати до суду.
Крім того, як вбачається із матеріалів справи 30.07.2020 об 11год. 12 хв. до Господарського суду міста Києва надійшла заява позивачів про відвід судді Демидова В. О. у справі № 910/1755/19, яка була розглянута судом без повідомлення учасників справи в день надходження до суду та у визначеному ст. 39 ГПК України порядку, про що постановлена ухвала.
Заявники касаційної скарги зазначають, що справа в суді першої інстанції була розглянута неповноважним складом суду, оскільки за змістом протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2020 під час визначення складу господарського суду для розгляду справи № 910/1755/19 було виключено 24 судді Господарського суду міста Києва із коефіцієнтом навантаження меншим, ніж у судді Демидова В. О.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2020 справа № 910/1755/19 передана на розгляд судді Демидову В. О.
Згідно з ч. 1 ст. 32 ГПК України визначення судді, а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою під час реєстрації документів, зазначених в частині другій статті 6 цього Кодексу, а також в інших випадках визначення складу суду на будь-якій стадії судового процесу, з урахуванням спеціалізації та рівномірного навантаження для кожного судді, за принципом випадковості та в хронологічному порядку надходження справ.
Підпунктом 17.4. пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи визначення судді або колегії суддів (судді-доповідача) для розгляду конкретної справи здійснюється: до приведення Положення про автоматизовану систему документообігу суду у відповідність із цією редакцією Кодексу в частині порядку визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи, але не довше, ніж три місяці з дня набрання чинності цією редакцією Кодексу, - за допомогою автоматизованої системи документообігу суду за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу; після приведення Положення про автоматизовану систему документообігу суду у відповідність із цією редакцією Кодексу в частині порядку визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи - за допомогою автоматизованої системи документообігу суду за правилами, встановленими цією редакцією Кодексу.
Відповідно до п. п. 7 - 9 Розділу VIII "Автоматизований розподіл судових справ між суддями" Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 02.03.2018 № 17 (зі змінами), для кожного автоматизованого розподілу справи формується список компетентних суддів шляхом виключення з повного штатного списку суддів відповідного суду тих, які не можуть брати участь в розподілі через відсутність необхідної спеціалізації або через об`єктивні обставини, визначені пунктами 4 та 5 Розділу VIII цього Положення (у день припинення (відсутності) повноважень судді, за три календарні дні включно до початку відпустки або відрядження судді, у день відсутності судді на робочому місці, за наявності підстав застосування заборони повторної участі відведеного судді тощо).
Для кожного судді модуль автоматизованого розподілу наростаючим підсумком зберігає два коефіцієнти: коефіцієнт фактичного навантаження на суддю (Кнф) та коефіцієнт середньозваженого навантаження на суддю (Кнс). Коефіцієнт фактичного навантаження (Кнф) є мірою часу, який цей суддя витратив на розгляд судових справ, а коефіцієнт середньозваженого навантаження (Кнс) - мірою часу, який суддя мав би витратити на розгляд справ у випадку проведення розподілу рівномірно, без застосування принципу випадковості.
Для проведення автоматизованого розподілу конкретної справи або матеріалів кримінального провадження для кожного з компетентних суддів модуль автоматизованого розподілу розраховує діапазони ймовірності вибору судді (Дй), що враховується при випадковому виборі судді наступним чином: чим менший діапазон ймовірності судді, тим нижча ймовірність вибору судді на цю справу.
Діапазон ймовірності вибору судді (Дй) розраховується наступним шляхом. Спочатку розраховується коефіцієнт навантаження (Кн) судді, як різниця між збереженим коефіцієнтом фактичного навантаження на суддю (Кнф) та збереженим коефіцієнтом середньозваженого навантаження на суддю (Кнс): Кн = Кнф - Кнс.
Після розрахунку для кожного судді зі списку коефіцієнтів навантажень (Кн) компетентних суддів (Кн1... КнN) визначається максимальний розмір такого коефіцієнта (КнМах) та розраховуються діапазони ймовірності (Дй) для кожного такого судді (Дй1... ДйN) за формулою: Дй = Кап (10 + КнМах - Кн), де: Кап - коефіцієнт адміністративної посади судді в суді на час розподілу справи, визначений відповідно до пункту 11 цього Розділу ; Значення діапазонів ймовірностей (Дй) округлюються до цілого значення та з діапазонів ймовірності (Дй1... ДйN), створюється загальний діапазон (Дз) за формулою: Дз = Дй1 + Дй2 + … + ДйN.
Проводиться сортування компетентних суддів у списку випадковим чином, після чого на загальному діапазоні (Дз) послідовно, з дотриманням результатів випадкового сортування, відміряються діапазони ймовірності (Дй) кожного судді. Випадковий вибір судді здійснюється шляхом генерації випадкового числа в діапазоні значень від 1 до значення загального діапазону (Дз). Справа розподіляється тому судді, на діапазон ймовірності якого припадає випадкове число.
Таким чином, найменше навантаження судді не є єдиним критерієм розподілу під час здійснення автоматизованого розподілу судових справ між суддями, у зв`язку з чим необґрунтованими є доводи касаційної скарги про порушення порядку визначення судді для розгляду справи № 910/1755/19.
Заявники касаційної скарги зазначають, що суд апеляційної інстанції не дослідив підстави відмови судом першої інстанції у задоволенні клопотання про призначення судової фінансово-економічної експертизи та клопотання про залучення до участі у справі співвідповідача.
Так, 13.08.2020 позивачі звернулись до суду першої інстанції із клопотанням про призначення у справі №910/1755/19 судової фінансово-економічної експертизи з метою визначення дійсного розміру заборгованості позивачів станом на дату укладення договору від 11.04.2018 про відступлення права вимоги від АТ "Райффайзен Банк Аваль" до ТОВ "ФК "Форінт" на загальну суму 16 075 940,76 грн, враховуючи також можливий сплив позовної давності щодо таких вимог.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.10.2020 відмовлено у задоволенні клопотання позивачів про призначення у справі судової фінансово-економічної експертизи.
Ухвала мотивована невідповідністю клопотання позивачів вимогам ст. 99 ГПК України та тим, що поставлене у клопотанні питання експерту є "питаннями права" та не потребують спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, що з огляду на положення ч. 2 ст. 98 ГПК України є підставою для відмови у його задоволенні.
Так, згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Наведені у касаційній скарзі аргументи щодо протиправної відмови у призначенні судової фінансово-економічної експертизи не є підставами для скасування судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм процесуального права з огляду на те, питання для судової експертизи, запропоновані позивачами не вимагають спеціальних досліджень, їх вирішення віднесено до компетенції суду, вони входять до предмету доказування у цій справі та підлягали дослідженню судом.
Крім того, ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.10.2020 відмовлено у задоволенні клопотання позивачів про залучення співвідповідачем АТ "Райффайзен Банк Аваль" у зв`язку із пропуском строку на подання такого клопотання та не наданням позивачами доказів на підтвердження того, що вони не знали та не могли знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача. Крім того, відмовляючи у задоволенні зазначеного клопотання, суд першої інстанції враховував предмет та підстави позовних вимог, обставини, що входять до предмету доказування у справі, та те, що позивачами жодних позовних вимог до АТ "Райффайзен Банк Аваль" у даній справі не заявлено, а у клопотанні не наведено неправомірних дій вказаної юридичної особи.
Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 48 ГПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Після спливу строків, зазначених в частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Як вбачається з матеріалів справи її розгляд здійснювався судом першої інстанції за правилами загального позовного провадження.
Підготовче провадження було закрито судом ухвалою від 30.07.2020, в якій суд призначив дату судового розгляду справи по суті на 13.08.2020.
Позивачі звернулись до суду із клопотанням про залучення до участі у справі співвідповідача 28.10.2020, тобто з порушенням строків встановлених ч. 1 ст. 48 ГПК України.
Крім того, предметом спору у справі № 910/1755/19 було визнання недійсними договорів, укладених між ТОВ "Теремплюс" та ТОВ "ФК "Форінт", тобто особами, які при поданні позивачем позову визначені відповідачами у цій справі. Водночас жодних вимог до АТ "Райффайзен Банк Аваль" у позові заявлено не було.
Враховуючи, що клопотання про залучення до участі у справі співвідповідача подане з порушенням строків встановлених ч. 1 ст. 48 ГПК України, а виключних обставин, за яких допускається залучення до участі у справі співвідповідача після спливу вказаного строку позивачами не наведено, жодних вимог до АТ "Райффайзен Банк Аваль" у позові заявлено не було, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні такого клопотання.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.121994).
У зв`язку із наведеним, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2020 у справі № 910/1755/19 ухвалені судами відповідно до фактичних обставин, вимог матеріального та процесуального права і підстав для їх зміни або скасування не вбачається.
Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається, судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на заявників касаційної скарги.
Керуючись ст. ст. 300, 301, 314, 315, 317 ГПК України, суд,-