Постанова суду № 911/1726/18 від 25.11.2021 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2021 року

м. Київ

Справа № 911/1726/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Мамалуй О.О.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1

на постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М.)

від 29.07.2021

у справі № 911/1726/18

за позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю Українська виробничо-комерційна фірма "Промагросервіс", ОСОБА_2

про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки,

за участю представників учасників справи:

позивача - не з`явився;

відповідача 1 - не з`явився;

відповідача 2 - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська виробничо-комерційна фірма "Промагросервіс" та до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки.

1.2. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на порушення ОСОБА_2 положень статуту Товариства з обмеженою відповідальності "Українська виробничо-комерційна фірма "Промагросервіс" та вимог закону під час укладення договору купівлі-продажу від 21.09.2016 земельної ділянки за кадастровим номером 3220881300:03:005:0236. При цьому позивачка зазначає, що оскільки спірний договір був підписаний ОСОБА_2, який виступив покупцем, і він одночасно був директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська виробничо-комерційна фірма "Промагросервіс", яке виступило продавцем за договором, то новий власник земельної ділянки був обізнаний про відсутність повноважень у представника товариства на укладення спірного договору, адже він є однією і тією ж особою.

Крім того, позивачка вказує, що не була повідомлена про скликання загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Українська виробничо-комерційна фірма "Промагросервіс", на якому би вирішувалися питання про відчуження земельної ділянки за кадастровим номером 3220881300:03:005:0236, участі в таких загальних зборах не приймала та своєї згоди на відчуження зазначеної земельної ділянки не надавала.

Також укладення спірного договору, за яким товариство відчужило майно вартістю понад 9 000 000, 00 грн, призвело до погіршення майнового стану товариства та впливає на права позивачки як учасника з часткою у статутному капіталі товариства в розмірі 60% під час розподілу прибутків товариства (з одержання своєї частки) від господарської діяльності товариства.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 03.12.2018 позов задоволено, суд визнав недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки за кадастровим номером №3220881300:03:005:0236, який укладений 21.09.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська виробничо-комерційна фірма "Промагросервіс" та ОСОБА_2, та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г.

Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 як директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська виробничо-комерційна фірма "Промагросервіс" 21.09.2016 видав довіреність від імені товариства зі строком дії на один день для укладення договору відчуження земельної ділянки, яка розташована за адресою: Київська область, Бориспільський район, с. Вишеньки, котрій присвоєно кадастровий номер 3220881300:03:005:0236, загальною площею 18,9679 га, цільове призначення - для житлово-господарської забудови садибного типу, і у подальшому, як покупець, придбав зазначену земельну ділянку за спірним договором, тобто здійснив вказаний правочин у власних інтересах, що суперечить частині 3 статті 238 Цивільного кодексу України.

Крім того, місцевий господарський суд врахував, що ОСОБА_1 є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська виробничо-комерційна фірма "Промагросервіс" з часткою у статутному капіталі у розмірі 60%, а тому укладення договору ОСОБА_2 з представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська виробничо-комерційна фірма "Промагросервіс" у своїх інтересах без його подальшого схвалення товариством, порушує корпоративні права позивачки щодо прийняття участі у розпорядженні майном товариства. При цьому в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження проведення загальних зборів учасників товариства, також відсутні докази про повідомлення позивача про проведення загальних зборів учасників товариства.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2021 рішення Господарського суду Київської області від 03.12.2018 скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції, в свою чергу виходив з того, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постановах від 08.10.2019 року у справі № 916/2084/17, від 03.12.2019 року у справі № 904/10956/16, підписання виконавчим органом товариства (директором) договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2021, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

3.2. Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 визначила пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03.12.2019 у справі №904/10956/16 від 22.10.2019 у справі №923/876/16, від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі №48/340, 27.06.2018 у справі №815/6945/16 та постанові Верховного Суду України від 27.09.2017 у справі №442/4416/16-ц (щодо застосування частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України; статті 15, частини 1 статті 16, частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України).

Крім того, підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 визначила пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах.

Також підставою касаційного оскарження визначила пункт 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскільки вважає наявними підстави частково відступити від висновків викладених у постановах Верховного Суду від 08.10.2019 у справі №916/2084/17, від 15.10.2019 у справі №905/2559/17, від 03.12.2019 у справі №904/10956/16, від 11.09.2019 у справі №922/393/18 та застосованих судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення.

3.3. На адресу суду 25.11.2021 від представника ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. При цьому представник підтримав клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а у випадку відмови в його задоволенні просив оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

3.4. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 просив відмовити в її задоволенні, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська виробничо-комерційна фірма "Промагросервіс" є юридичною особою, учасниками якої є громадянин України ОСОБА_2 з часткою у статутному капіталі - 40% та громадянка України ОСОБА_1 з часткою у статутному капіталі- 60%, що підтверджується Статутом Товариства з обмеженою відповідальністю Українська виробничо-комерційна фірма "Промагросервіс", затвердженого протоколом загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська виробничо-комерційна фірма "Промагросервіс" №38 від 05.11.2015.

На підставі державного акта про право власності на земельну ділянку серія ЯБ №777428 товариству на праві приватної власності належала земельна ділянка площею 18,968 га за адресою: Бориспільський район, Вишенська сільська рада, с. Вишеньки, кадастровий номер земельної ділянки: 3220881300:03:005:0236.

Згадана земельна ділянка вибула з володіння товариства та на момент звернення з позовом до суду належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21.09.2016, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська виробничо-комерційна фірма "Промагросервіс" та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. (а.с.165 т.1).

За умовами цього договору продавець - Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська виробничо-комерційна фірма "Промагросервіс", передає у власність, а покупець - ОСОБА_2, набуває у власність земельну ділянку, що розташована за адресою: Київська область, Бориспільський район, с. Вишеньки, якій присвоєно кадастровий номер 3220881300:03:005:0236 і сплачує за вказану земельну ділянку визначену цим договором суму. Земельна ділянка має загальну площу 18,9679 га, цільове призначення якої - для житлово-громадської забудови садибного типу, склад угідь - забудовані землі (параграф 1 договору).

Договір купівлі-продажу земельної ділянки б/н від 21.09.2016 був підписаний Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська виробничо-комерційна фірма "Промагросервіс" в особі представника Цимбалюка Сергія Валеріановича, який діє на підставі довіреності, та ОСОБА_2 .

Довіреність б/н від 21.09.2016, якою уповноважено на представництво інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська виробничо-комерційна фірма "Промагросервіс" Цимбалюка Сергія Валеріановича підписана директором товариства Бовою Анатолієм Васильовичем

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд

5.1. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Предметом спору в цій справі є матеріально-правова вимога ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська виробничо-комерційна фірма "Промагросервіс" та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, який укладений останнім у власних інтересах.

5.3. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції керувався правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постановах від 08.10.2019 року у справі № 916/2084/17, від 03.12.2019 року у справі № 904/10956/16, відповідно до якої підписання виконавчим органом товариства (директором) договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника.

5.4. Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2021, підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 визначила, зокрема пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17, від 15.10.2019 у справі № 905/2559/17, від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16 виклала правову позицію, відповідно до якої підписання директором оспорюваних договорів без передбаченої статутом згоди загальних зборів цього товариства може порушувати права та інтереси цього товариства, а не корпоративні права позивача.

При цьому колегія суддів зазначає, що ухвалою Верховного Суду від 24.12.2019 у справі № 910/10734/18 було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду зазначену справу у зв`язку з необхідністю відступити від правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постановах від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17, від 15.10.2019 у справі № 905/2559/17, від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16, оскільки загальний характер наведеного в них правового висновку позбавляє можливості захисту прав позивача в порядку статті 215 Цивільного кодексу України як заінтересованої особи, яка вважає, що оспорюваним правочином порушено її права та законні інтереси.

Обґрунтовуючи наявність правових підстав для відступу від наведеного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд також вказав, що згідно із частиною третьою статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом статті 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Закон не обмежує коло осіб, які мають право вимагати визнання недійсним оспорюваного правочину, лише сторонами. Ними можуть бути будь-які заінтересовані особи, права або охоронювані інтереси яких порушені таким правочином. За визнанням недійсним правочинів до суду звертаються не тільки сторони, а й інші особи, на стані яких негативно відбивається цей правочин, або які з інших причин зацікавлені в його недійсності.

Позов особи, яка не була учасником правочину, про визнання недійсним оспорюваного правочину може бути задоволений лише в тому разі, якщо таким правочином порушено право цієї особи - не учасника правочину, і воно може бути відновлене шляхом повернення сторін цього правочину до первісного стану.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка звертається з позовом про визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 Цивільного кодексу України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала; у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість заінтересованої особи законно реалізувати свої права.

Чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов`язаних з визнанням правочинів недійсними. З аналізу положень статті 16 Цивільного кодексу України та статті 4 Господарського процесуального кодексу України, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів, позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Окрім того, як зазначалося вище відповідно до частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Зазначеною нормою передбачено можливість оскарження правочину зацікавленою особою, яка не є стороною договору.

За змістом пункту 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (пункт 4 частини першої статті 12 у попередній редакції Господарського процесуального кодексу України) господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Тобто незалежно від суб`єктного складу, якщо учасник (акціонер) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, такий спір підвідомчий господарським судам.

Разом з тим ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2020 справу № 910/10734/18 було повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

При цьому Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 13.-1.2020 у справі № 910/10734/18 зазначила, що у постановах від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17 та від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що договори, укладені посадовою особою товариства без передбаченої статутом згоди загальних зборів, не порушують прав та інтересів учасників такого товариства оскільки:

- згода загальних зборів товариства на укладення договору є згодою органу управління товариства, який діє від імені товариства. Повноваження органу управління товариства (на надання зазначеної згоди), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які діяти від імені товариства права не мають;

- за договором, укладеним товариством, права та обов`язки набуває таке товариство як сторона договору. При цьому, правовий стан (сукупність прав та обов`язків) безпосередньо учасників цього товариства жодним чином не змінюється;

- підписання генеральним директором оспорюваних договорів без передбаченої статутом згоди загальних зборів цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства, а не корпоративних прав його учасника, оскільки генеральний директор діяв саме від імені товариства, а не його учасників.

Зазначений висновок Великої Палати Верховного Суду має загальний характер та не залежить від розміру частки учасника у статутному капіталі товариства, отримання ним прибутку від діяльності товариства або реалізації корпоративного права на управління діяльністю товариства.

При цьому Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для відступу від правового висновку щодо застосування норм права, викладеного в раніше ухвалених постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19), від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17 (провадження № 12-264гс19) та від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16 (провадження № 12-90гс19).

Також ухвалою Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 20.07.2020 у справі № 904/920/19 її було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з необхідністю відступити від правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постановах від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17, від 15.10.2019 у справі № 905/2559/17, від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16.

При цьому Верховний Суд також звертав увагу на те, що зі змісту статті 215 Цивільного кодексу України випливає, що правом оспорювати правочин закон наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як "заінтересовані особи".

Разом з тим ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 справу № 904/920/19 повернуто колегії Касаційного господарського суду, зазначивши, що Велика Палата Верховного Суду послідовно та вже неодноразово висловлювала в подібних правовідносинах правові позиції щодо змісту прав та законних інтересів учасників господарського товариства, у тому числі й тих, частка яких у статутному капіталі становить 50 %, та способів їх належного та ефективного захисту, підстав для звернення до суду учасника товариства з позовом в інтересах самого товариства (у порядку статті 54 ГПК України), наслідків вчинення правочину органом юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідності уникати зайвого втручання в питання внутрішньої діяльності товариства, які вирішуються зборами учасників товариства.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що висновок про застосування частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України в подібних правовідносинах, викладений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17, від 15.10.2019 у справі № 905/2559/17, від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16, у зв`язку з чим підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла свого підтвердження.

5.5. Іншою підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 визначила пункт 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскільки вважає наявними підстави частково відступити від висновків викладених у постановах Верховного Суду від 08.10.2019 у справі №916/2084/17, від 15.10.2019 у справі №905/2559/17, від 03.12.2019 у справі №904/10956/16, від 11.09.2019 у справі №922/393/18 та застосованих судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення, оскільки, на думку скаржника, фактичні обставини цієї справи, що переглядається, свідчать про наявність реального і законного інтересу позивачки в оскаржуваному правочині, який обґрунтовує її право на оскарження такого правочину, виходячи зі змісту норми частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України.

Як зазначено вище у цій постанові, висновок про застосування частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України в подібних правовідносинах, викладений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17, від 15.10.2019 у справі № 905/2559/17, від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16, та відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду має загальний характер та не залежить від розміру частки учасника у статутному капіталі товариства, отримання ним прибутку від діяльності товариства або реалізації корпоративного права на управління діяльністю товариства.

Крім того, колегія суддів враховує, що обґрунтовуючи наявність підстав для відступу від правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постановах від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17, від 15.10.2019 у справі № 905/2559/17, від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16, Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у справі № 904/920/19 виходив з такого:

- статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено необхідність забезпечення доступу до правосуддя як елементу верховенства права, для чого кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі; водночас за приписами статей 203, 215 ЦК України заінтересована особа має право оспорювати правочин, не будучи стороною правочину;

- порушення прав учасника товариства через очевидність того, що укладення іпотечних договорів без згоди загальних зборів учасників товариства (по суті без згоди позивача) у будь-якому випадку стосується корпоративних прав та інтересів позивача - як майнових, так і немайнових, а саме прав на участь в управлінні господарським товариством, на одержання частини прибутку (дивідендів) товариства, на отримання коштів при виході з товариства в розмірі вартості частки в майні товариства, а також права на частину активів у випадку ліквідації товариства;

- порушення спірними договорами охоронюваного законом інтересу учасника товариства як прагнення до задоволення конкретних потреб, які стали мотивом для заснування чи вступу до відповідного товариства, як самостійного об`єкта судового захисту;

- порушення спірними договорами прав (інтересів) учасника саме товариством, від імені якого діяв директор при вчиненні правочину;

- практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо випадків, коли чітко встановлено неможливість для компанії діяти через власні органи;

- обставини, які вказують на неможливість належного реагування позивача як учасника, який володіє часткою 50 %, на перевищення своїх повноважень особою, яка є учасником цього ж товариства з часткою 50 % та одночасно директором товариства, здійснюючи безпосереднє керівництво його поточною діяльністю;

- ефективність обраного позивачем способу захисту, що забезпечує відновлення права на управління товариством та враховує інтереси всіх учасників товариства.

Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду зазначив, що позбавлення учасника права оспорити правочин, вчинений з порушенням вимог закону, який спрямований на забезпечення його права брати участь в управлінні господарським товариством при вирішенні суттєвих питань, може призвести до узаконення зловживань з боку інших учасників та/або директора товариства, вчинення ними будь-яких правочинів без винесення відповідних питань на загальні збори учасників та протиправного захоплення товариства чи його майна (рейдерства). Проте правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, вчинені від імені товариства, які є очевидно недобросовісними та призводять до порушення прав та інтересів одного з учасників.

Отже, у спорі, що розглядається, обраний позивачем спосіб захисту є найбільш ефективним, оскільки його застосування призведе до реального поновлення порушених прав та інтересів позивача, у підсумку буде спрямований на забезпечення справедливості, добросовісності та розумності як загальних засад цивільного законодавства загалом, а також захист прав учасника корпоративних відносин від недобросовісної поведінки іншого учасника.

Водночас відсутні підстави для оскарження учасником господарського товариства правочинів, вчинення яких згідно з вимогами закону та статуту не потребує винесення відповідного питання на вирішення загальних зборів учасників товариства, оскільки самі лише збитковість відповідного правочину та недобросовісність дій директора товариства не є достатньою підставою для висновку про безпосереднє порушення прав та інтересів учасників товариства. І саме в такому випадку достатньо ефективним може бути спосіб захисту у вигляді відшкодування збитків товариству його посадовою особою.

Крім того, Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду зазначив, що справа передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з необхідністю формування правової позиції щодо належного захисту прав учасників господарського товариства, частка яких у статутному капіталі становить 50 %, на участь в управлінні цим товариством із забезпеченням принципу верховенства права, що має вирішальне значення для вирішення цього та подібних спорів.

Разом з тим ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 справу № 904/920/19 повернуто на розгляд відповідної колегії Касаційного господарського суду.

При цьому Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що ухвалами Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2019 року у справі № 916/1731/18 та від 13 січня 2020 року у справі № 910/10734 було повернуто на розгляд Касаційному господарському суду у складі Верховного Суду відповідні справи, передані з подібних мотивів, і вказано, що в постановах від 8 і 15 жовтня 2019 року у справах № 916/2084/17, № 905/2559/17 відповідно та від 3 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16 за позовами учасників товариств про визнання недійсними договорів, укладених товариствами, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що договори, укладені посадовою особою товариства без передбаченої статутом згоди загальних зборів, не порушують прав та інтересів учасників такого товариства, оскільки:

- за договором, укладеним товариством, права та обов`язки набуває таке товариство як сторона договору. При цьому правовий стан (сукупність прав та обов`язків) безпосередньо учасників цього товариства жодним чином не змінюється;

Зазначений висновок Великої Палати Верховного Суду має загальний характер та не залежить від виконання учасником товариства одночасно функцій його директора або розміру частки учасника у статутному капіталі товариства.

У наведених постановах було відзначено, що інтереси товариства можуть не збігатися з інтересами окремих його учасників, а інтереси учасників товариства також не завжди збігаються. Тому, вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суди мають враховувати баланс інтересів усіх учасників та самого товариства, уникати зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються виключно зборами учасників товариства.

У постанові від 7 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 за позовом учасника товариства, який має частку 97,5 % статутного капіталу товариства та звернувся за захистом порушених, на його думку, корпоративних прав внаслідок укладення товариством спірного договору купівлі-продажу, Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку про те, що підписання виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства в його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника. Укладення товариством спірних договорів не є прямим порушенням прав позивача на участь у товаристві та управлінні ним, а є наслідком господарської діяльності товариства та результатом розпорядження юридичною особою власним майном. Підписання оспорюваних договорів з порушенням, як стверджує позивач, вимог чинного законодавства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства, а не корпоративних прав його учасників. Також у цій постанові Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на виникнення обставин, коли учасник товариства звертається з позовом у спорі, який вже було вирішено судами за позовом самого товариства.

Щодо способів захисту порушених прав у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16 міститься також висновок про те, що належним способом захисту права учасника юридичної особи може бути також подання ним (зокрема, разом з іншими учасниками, яким належить 10 і більше відсотків статутного капіталу товариства) позову в інтересах юридичної особи до її посадової особи про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, на підставі пункту 12 частини першої статті 20, статті 54 ГПК України. Якщо учасник товариства не може звернутися з позовом до посадової особи від імені товариства, бо розмір його частки є недостатнім для цього з огляду на вимоги частини першої статті 54 ГПК України, то такий учасник вправі вийти з товариства і вимагати виплати йому вартості частки, а також подати позов до самого товариства та/або його учасників, якщо він вважає, що рішенням загальних зборів учасників товариства щодо відчуження майна йому було завдано збитків.

Крім того, у постанові від 7 квітня 2020 року у справі № 904/3657/18, де учасник товариства просив захистити корпоративні права, як порушені оскаржуваними рішеннями державного реєстратора та нотаріуса, а також договором іпотеки, оскільки в результаті протиправних дій відповідачів було втрачено право на частину майна, пропорційну частці у статутному капіталі товариства (50 % від загального розміру статутного капіталу), Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскаржувані записи нотаріуса та рішення державного реєстратора прав позивача як учасника товариства не стосуються, оскільки правовий стан (сукупність прав та обов`язків) безпосередньо учасника товариства за наслідками внесених записів нотаріусом та рішення державного реєстратора жодним чином не змінюється.

Щодо правової природи правовідносин між товариством та директором товариства Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17 зазначила, що правочини (договори) юридична особа вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України є підставою виникнення правовідношення представництва, у якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, у тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами. Таким чином, орган або особа, яка виступає від імені юридичної особи, не може перевищувати своїх повноважень, визначених установчими документами або законом, та діяти у власних інтересах та/або всупереч інтересам особи довірителя. За частиною першою статті 241 ЦК України у випадку вчинення правочину представником з перевищенням повноважень, такий правочин створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.

Отже, Велика Палата Верховного Суду послідовно та вже неодноразово висловлювала в подібних правовідносинах правові позиції щодо змісту прав та законних інтересів учасників господарського товариства, у тому числі й тих, частка яких у статутному капіталі становить 50 %, та способів їх належного та ефективного захисту, підстав для звернення до суду учасника товариства з позовом в інтересах самого товариства (у порядку статті 54 ГПК України), наслідків вчинення правочину органом юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідності уникати зайвого втручання в питання внутрішньої діяльності товариства, які вирішуються зборами учасників товариства.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для відступу від висновків викладених у постановах Верховного Суду від 08.10.2019 у справі №916/2084/17, від 15.10.2019 у справі №905/2559/17, від 03.12.2019 у справі №904/10956/16 а отже, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, в цій частині не знайшла свого підтвердження.

5.6. Також в касаційній скарзі обґрунтовується необхідність відступлення від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 922/393/18, яку застосував суд апеляційної інстанції, та відповідно до якої така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Так, скаржник зазначає, що з посиланням на наведену правову позицію, судом апеляційної інстанції безпідставно було відмовлено в задоволенні клопотання позивачки про прийняття судом апеляційної інстанції доказів, які не були подані до суду першої інстанції, зокрема повідомлення про скликання загальних зборів від 17.05.2021, листи - вимоги щодо отримання інформації від 27.05.2021, протокол загальних зборів Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська виробничо-комерційна фірма "Промагросервіс" від 05.11.2015 та від 19.07.2021 року, довіреність від 10.01.2020.

При цьому, на думку, скаржника судом апеляційної інстанції не було враховано, що необхідність подання таких додаткових доказів було зумовлено виключно новими правовими позиціями Великої Палати Верховного суду, викладеними в постановах від 08.10.2019 у справі №916/2084/17 та від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, зокрема щодо можливості позивача ініціювати скликання загальних зборів товариства як належного механізму захисту. У зв`язку з цим, як стверджує скаржник, суд апеляційної інстанції не дав оцінки фактичним обставинам справи, які могли вплинути на його висновки про інші ефективні способи захисту, крім того не оцінювався судом апеляційної інстанції баланс інтересів усіх учасників та самого товариства, добросовісність відповідача 2.

Наведене, за доводами скаржника, є підставою для відступлення від правового висновку щодо застосування статті 269 Господарського процесуального кодексу України, викладеного в постанові Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 922/393/18.

Разом з тим колегія суддів, вважає відсутніми правові підстави для задоволення касаційної скарги в цій частині, оскільки висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 11.09.2019 у справі № 922/393/18 узгоджується зі змістом статті 269 Господарського процесуального кодексу України. Такий висновок також викладений Верховним Судом в постанові від 06.02.2019 у справі №916/3130/17.

Крім того, у згаданих постановах Великої Палати Верховного Суду було відзначено, що інтереси товариства можуть не збігатися з інтересами окремих його учасників, а інтереси учасників товариства також не завжди збігаються. І виходячи з наведеного, вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суди мають враховувати баланс інтересів усіх учасників та самого товариства, уникати зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються виключно зборами учасників товариства.

Щодо способів захисту порушених прав у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16 зазначено таке.

Якщо позивач, який є учасником товариства, що володіє часткою у розмірі 3,5 % статутного капіталу цього товариства, вважає свої корпоративні права порушеними внаслідок укладення оспорюваного договору, він не позбавлений права (разом з іншими учасниками) у будь-який час ініціювати питання щодо скликання позачергових зборів учасників товариства з метою належного реагування на факт укладення такого договору та розгляду питання щодо порушення або непорушення прав та законних інтересів товариства (його учасників). Якщо збори учасників товариства дійдуть висновку про порушення укладеним договором купівлі-продажу прав та законних інтересів товариства останнє вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Належним способом захисту права учасника юридичної особи може бути також подання ним (зокрема, разом з іншими учасниками, яким належить 10 і більше відсотків статутного капіталу товариства) позову в інтересах юридичної особи до її посадової особи про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, на підставі пункту 12 частини першої статті 20, статті 54 ГПК України. Якщо учасник товариства не може звернутися з позовом до посадової особи від імені товариства, бо розмір його частки є недостатнім для цього з огляду на вимоги частини першої статті 54 ГПК України, то такий учасник вправі вийти з товариства і вимагати виплати йому вартості частки, а також подати позов до самого товариства та/або його учасників, якщо він вважає, що рішенням загальних зборів учасників товариства щодо відчуження майна йому було завдано збитків.

Тобто Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що товариство саме може звернутися до суду з відповідним позовом, передумовою для чого є рішення загальних зборів про те, що укладеним договором купівлі-продажу порушено права та законні інтереси товариства. Крім того, в такій ситуації учасник товариства, якому належить 10 і більше відсотків статутного капіталу товариства, на підставі пункту 12 частини першої статті 20, статті 54 ГПК України також може подати позов в інтересах юридичної особи до її посадової особи про відшкодування збитків.

Отже, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, в цій частині також не знайшла свого підтвердження.

5.7. Щодо посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду у справі № 663/2678/19 та його доводи про те, що ретроспективне застосування правових висновків суперечить принципу правової визначеності, то колегія суддів зазначає таке.

У постанові Верховного Суду у справі № 663/2678/19 зроблено висновки про застосування норм Кримінального процесуального кодексу України, а отже, відповідна правова позиція не може бути релевантною до цієї справи.

Крім того, відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною 2 статті 315 Господарського процесуального кодексу України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.

З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі №916/2084/17, від 15.10.2019 у справі №905/2559/17, від 03.12.2019 у справі №904/10956/16, викладено правову позицію про застосування норм матеріального права, якими регулювались спірні в цій справі правовідносини на час їх виникнення, та які були чинними й на момент ухвалення рішення судом першої інстанції.

Висновок про застосування норми права не є власне нормою права, а отже на нього не поширюється принцип дії норми права (закону) в часі.

5.8. Іншою підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 визначила пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03.12.2019 у справі №904/10956/16, від 22.10.2019 у справі №923/876/16, від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі №48/340, 27.06.2018 у справі №815/6945/16 та постанові Верховного Суду України від 27.09.2017 у справі №442/4416/16-ц (щодо застосування частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України; статті 15, частини 1 статті 16, частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України).

Так, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції не застосував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові 03.12.2019 у справі №904/10956/16, хоча й послався на нього. Так, у згаданій постанові викладено правову позицію, відповідно до якої інтереси товариства можуть не збігатися з інтересами окремих його учасників, а інтереси учасників товариства також не завжди збігаються (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16). Тому, вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суди мають враховувати баланс інтересів усіх учасників і самого товариства, уникати зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються виключно рішенням загальних зборів учасників товариства, надавати оцінку добросовісності інших учасників, права яких в разі задоволення позовних вимог можуть бути порушені.

Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував подібні висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі №48/340.

Також скаржник зазначає про те, що суд апеляційної інстанції не врахував правовий висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 27.09.2017 у справі №442/4416/16-ц, відповідного до якого оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість заінтересованої особи законно реалізувати свої права. Також суд апеляційної інстанції не врахував аналогічну правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду 27.06.2018 у справі №815/6945/16.

Разом з тим, як зазначено вище, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16 викладено чіткий правовий висновок щодо способів захисту порушених прав у подібних правовідносинах, який враховано судом апеляційної інстанції.

Крім того, правовідносини у справах №442/4416/16-ц, № 815/6945/16 та в цій справі, що переглядається не є подібними, оскільки відрізняються за предметами, підставами позовів, матеріально-правовим регулюванням та фактичними обставинами справи. Отже, наведені постанови не є релевантними для цієї справи, у зв`язку з чим суди попередніх інстанцій обґрунтовано не брали їх до уваги під час вирішення спору.

5.9. З огляду на наведене, колегія суддів також вважає відсутніми правові підстави для задоволення клопотання скаржника про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав необхідності відступлення від правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постановах від 08.10.2019 у справі №916/2084/17, від 15.10.2019 у справі №905/2559/17, від 03.12.2019 у справі №904/10956/16; від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 922/393/18; наявності виключної правової проблеми щодо відсутності судової практики з питання чи порушуються права та інтереси інших учасників товариства у випадку укладення директором такого товариства, який одночасно є його учасником, без передбаченої статутом і законодавством України згоди загальних зборів учасників товариства, договору за змістом якого набувачем за цим договором виступає один із учасників і одночасно директор цього товариства.

................

Перейти до повного тексту