ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 815/6080/16
адміністративне провадження № К/9901/37209/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючий - Стародуб О.П.,
судді - Єзеров А.А., Кравчук В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи- підприємця ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18.05.2017 (суддя - Стеценко О.О.) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2017 (судді - Ступакова І.Г., Бітов А.І., Лук`янчук О.В.) у справі за позовом Фізичної особи- підприємця ОСОБА_1 до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеськівй області, третяособа Приватне підприємство "Ніка-2", про визнання протиправним та скасування дозволу на виконання будівельних робіт,
встановив:
У листопаді 2016 року ФОП ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила визнати протиправним та скасувати дозвіл на виконання будівельних робіт від 19.01.2011 №18 виданий Інспекцією державного архітектурно-будівелшьного контролю в Одеській області Приватному підприємству "Ніка-2".
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ФОП ОСОБА_1 та ПП "Ніка-2" є користувачами суміжних земельних ділянок, на яких протягом останніх 10 років здійснювалось будівництво та реконструкція належних їм баз відпочинку: комплекси будівель та споруд №55 та №56, що розташовані за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, Шабівська сільська рада.
19.01.2011 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області було видано дозвіл на виконання будівельних робіт з реконструкції бази відпочинку ПП "Ніка-2" (будівництво котеджу на 15 місць, адміністративної будівлі, котеджу для обслуговуючого персоналу, кафе на 80 місць, бару для продажу прохолодних напоїв), комплекс будівель та споруд №55, Шабівська сільська рада, Білгород-Дністровського району.
Як вбачається з вказаного дозволу, проектна документація була розроблена СПД ОСОБА_2 (ліц. серія АВ №120764) та затверджена замовником ПП "Ніка-2" від 12.10.2010, відповідальним виконавцем робіт визначено "господарський спосіб", авторській нагляд здійснює "СПД Самохіна М.І", технічний нагляд здійснює "ДП НДВТА "Стратегія регіонального розвитку", строк дії дозволу до кінця реконструкції.
10.10.2016 адвокат Марцінів Ю.К, який діяв в інтересах позивача, звернувся до Департаменту ДАБІ в Одеській області із заявою про надання копій дозволу на початок виконання будівельних робіт №18 від 19.01.2011 та документів, що слугували підставою для його видачі.
Листом від 13.10.2016 №05/1-5232 відповідач повідомив адвоката позивача, що 19.01.2011 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області було видано дозвіл на виконання будівельних робіт з реконструкції бази відпочинку ПП "Ніка-2" (будівництво котеджу на 15 місць, адміністративної будівлі, котеджу для обслуговуючого персоналу, кафе на 80 місць, бару для продажу прохолодних напоїв), комплекс будівель та споруд №55, Шабівська сільська рада, Білгород-Дністровського району, Одеської області та надав копії документів, що слугували підставою для його видачі, зокрема: висновок Одеської Обласної санітарно-епідеміологічної станції №115 від 12.02.2010, виданий щодо погодження проекту реконструкції бази відпочинку "Ніка-2" (друга черга), яким передбачено будівництво двоповерхового котеджу з мансардою на 12 місць, строком дії 4 роки; експертний висновок Територіального управлінням державної інспекції з енергозбереження по Одеській області №18-15/0293/10/РП від 20.10.2010 про відповідність об`єкта нормативним актам з питань енергозбереження, терміном дії до 20.10.2013; експертний висновок ГУ МНС України в Одеській області №22-2675 від 03.11.2010 складений щодо робочого проекту реконструкції бази відпочинку "Ніка-2".
Вважаючи виданий дозвіл протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.
В обгрунтування позовних вимог посилалась на те, що відповідачем було порушено порядок видачі оскаржуваного дозволу, а саме дозвіл було видано з порушенням норм чинного на той період законодавства, оскільки третьою особою ПП "Ніка-2" не було подано необхідний пакет документів для його отримання.
Крім того посилалась на те, що існування спірного дозволу порушує її законні права та інтереси як власника будівель та споруд бази відпочинку "Лідія" щодо безперешкодного користування своїм майном.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18.05.2017 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2017 постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18.05.2017 змінено, виключивши з неї посилання на Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Порядок виконання будівельних робіт, затверджений постановою Кабінету міністрів України №466 від 13.04.2011.
В іншій частині постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18.05.2017 залишено без змін.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факту того, що під час видачі ПП "Ніка-2" дозволу на виконання будівельних робіт №18 від 19.01.2011 відповідач вчинив протиправні дії щодо його оформлення та видачі, в тому числі і не встановлено підстав для відмови у видачі ПП "Ніка-2" дозволу на виконання будівельних робіт.
Крім того, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факт того, що видача оскаржуваного дозволу №18 від 19 січня 2011 року на виконання будівельних робіт будь-яким чином порушує її право як власника будівель та споруд бази відпочинку "Лідія".
Суд апеляційної інстанції погодився з такими висновками суду першої інстанції. Водночас визнав помилковим посилання суду на Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Порядок виконання будівельних робіт, затверджений постановою Кабінету міністрів України №466 від 13.04.2011, оскільки на час видання оскаржуваного дозволу на виконання будівельних робіт такі не діяли.
З рішеннями судів попередніх інстанцій не погодилась позивач, звернулась з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.
В обгрунтування касаційної скарги посилається на те, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки обставинам справи, не застосовано нормативно-правові акти, якими регулюються спірні правовідносини, не зазначено мотивів не врахування доводів позивача, у зв`язку з ухвалено рішення, які підлягають скасуванню.
Крім того, посилалась на те, що існування на сьогодні оскаржуваного дозволу порушує її законні права та інтереси як власника будівель та споруд бази відпочинку "Лідія", гарантовані Конвенцією про захист прав і основоположних свобод людини і громадянина, зокрема ст. 1 Протоколу, якою передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно розпоряджатись своїм майном, не допускається позбавлення особи права її приватної власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Посилалась на те, що на сьогодні вже було рішення судів першої та апеляційної інстанцій про позбавлення її права власності у зв`язку з наданням третій особі спірного дозволу, і постановлення такого рішення знову можливе, оскільки судами було відмовлено у його скасуванні. На думку позивача, доки спірний дозвіл є чинним, її право власності не можна вважати захищеним.
Заперечення на касаційну скаргу до суду не надходили.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, суд приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Проте, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.
Так, відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - в редакції на час виникнення спірних правовідносин) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4, 19 КАС України (у редакції, чинній з 15.12.2017), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції.
Зокрема у постановах від 21.11.2018 у справі №520/13190/17, від 27.11.2018 у справі №820/3534/17, Велика Палата дійшла наступних висновків:
"До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.