ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 120/594/19-а
адміністративне провадження № К/9901/31274/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Бевзенка В.М., Кравчука В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14.05.2019 (головуючий суддя: Крапівницька Н.Л.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2019 (головуючий суддя: Курко О.П., Біла Л.М., Гонтарук В.М.) у справі №120/594/19-а за позовом ОСОБА_1 до Шаргородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання зарахувати стаж роботи,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У лютому 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся з позовом до Шаргородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області (далі - відповідач), в якому просив:
визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо розгляду письмової заяви від 19.11.2018 року про зарахування на підставі частини другої статті 137 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №1402-VIII), в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2509-VIII від 12.07.2018 (далі - Закон №2509-VIII), до стажу роботи на посаді судді стажу роботи на посаді стажиста народного судді Могилів-Подільського районного народного суду Вінницької області УРСР в період з 01.08.1989 по 21.04.1991 включно, що становить стаж роботи 1 (один) рік 7 (сім) місяців 21 день, що було визначено частиною другою статті 8 та частиною другою статті 9 Закону СРСР від 04.08.1989 №328-I "Про статус суддів в СРСР" (далі - Закон №328-I) та Інструкцією "Про стажування молодих спеціалістів, які закінчили вищі навчальні заклади, органах юстиції та судах", затвердженою наказом Міністерства юстиції СРСР від 19.06.1978 №10 (далі - Інструкція №10) і надавало право позивачу для призначення на посаду судді Ямпільського районного народного суду Вінницької області УРСР;
зобов`язати відповідача на підставі частини другої статті 137 Закону №1402-VIII, в редакції Закону №2509-VIII, зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді стаж роботи на посаді стажиста народного судді Могилів-Подільського районного народного суду Вінницької області УРСР в період з 01.08.1989 по 21.04.1991 включно, що становить стаж роботи 1 (один) рік 7 (сім) місяців 21 день, що було визначено частиною другою статті 8 та частиною другою статті 9 Закону №328-I та Інструкцією №10 і надавало право позивачу для призначення на посаду судді Ямпільського районного народного суду Вінницької області УРСР.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 14.05.2019, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2019, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 21.11.2019 відкрито касаційне провадження у справі.
За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 26.11.2021 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Постановою Верховної Ради України від 02.12.2010 №2766-УІ "Про звільнення з посад суддів" позивача звільнено з посади судді Шаргородського районного суду Вінницької області у зв`язку з поданням заяви про відставку.
На підставі наказу голови Шаргородського районного суду Вінницької області №28о-с від 21.12.2010 "Про виключення зі штату суддів Шаргородського районного суду Вінницької області ОСОБА_1" позивача з 21.12.2010 виключено із штату суддів Шаргородського районного суду.
Згідно із інформацією зазначеною у протоколі №398 від 27.05.2011, позивач перебуває на обліку в Управлінні та починаючи з 22.12.2011 йому призначено щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці. Також позивачу виплачується підвищення, як ветерану війни/учаснику бойових дій.
Відповідно до відомостей, зазначених у протоколі №398, до стажу роботи судді, який дає право на відставку, окрім стажу роботи на посаді суддів Ямпільського районного суду Вінницької області у період з 05.10.1991 по 11.03.2002 та Шаргородського районного суду Вінницької області у період з 12.03.2002 по 21.12.2010, також було зараховано іншу діяльність, зокрема, роботу на посаді виконуючого обов`язки судді Шаргородського районного суду Вінницької області у період з 22.04.1991 по 22.05.1991; строкову військову службу в Збройних Силах СРСР у період з 16.10.1979 по 23.11.1981 та половину строку навчання на стаціонарній формі у вищому спеціалізованому закладі - Харківському юридичному інституті ім. Ф.Е. Дзержинського у період з 01.09.1985 по 27.06.1989. Всього стаж роботи, який дає право на відставку судді становить 27 років 1 місяць 10 днів.
Окрім того, на виконання судового рішення у справі №2-а-936/11/0228 до стажу роботи позивача також було зараховано період проходження ним дійсної військової строкової служби в Демократичній Республіці Афганістан у період з 01.03.1980 по 16.11.1981 на пільгових умовах - один місяць служби за три місяці - участь в бойових діях у воєнний час.
Позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок стажу роботи на посаді судді. В цій заяві позивач, із посиланням на частину другу статті 137 Закону №1402-VIII, у редакції Закону №2509-VIII, який набрав чинності з 05.08.2018, зазначає, що до стажу роботи на посаді судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного утримання судді у відставці, зокрема, необхідно додатково зарахувати стаж роботи на посаді стажиста народного судді Могилів-Подільського районного народного суду Вінницької області у період з 01.08.1989 по 21.04.1991 включно, що становить 1 рік 7 місяців і 21 день.
Проте відповідачем відмовлено в зарахуванні проходження професійної підготовки до роботи на посаді судді з підстав, що статтею 43 Закону України від 15.12.1992 року № 2862-ХІІ "Про статус суддів" та статтею 131 Закону України від 07.07.2010 №2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" не було передбачено зарахування до стажу роботи на посаді судді, який дає право на відставку роботи на посаді стажиста народного судді.
Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся із цим позовом до суду.
ІV. АРГУМЕНТИ СТОРІН
В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що у зв`язку із зміною правового регулювання позивач з 05.08.2018 набув прав на зарахування додатково до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, досвіду роботи на посаді стажиста народного судді Могилів-Подільського районного народного суду Вінницької області у період з 01.08.1989 по 21.04.1991 включно, що становить 1 рік 7 місяців і 21 день незалежно від дати виходу у відставку.
Відповідач проти позову заперечив, наголошуючи на тому, що у зв`язку із зміною правового регулювання у позивача не виникло права на перерахунок стажу роботи на посаді судді, оскільки такі зміни стосуються питань обчислення стажу роботи працюючих суддів під час вирішення питання про наявність стажу судді для виходу у відставку.
V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що передбачені частиною другою статті 137 Закону № 1402-VIII положення щодо зарахування (перерахунку) стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) на посаді судді, здійснюється з дати набрання чинності Законом № 2509-VIII, тобто з 05 серпня 2018 року.
З огляду на те, що позивач реалізував своє право на відставку до внесення змін Законом №2509-VIII (грудень 2010 року), в розумінні статті 58 Конституції України, положення частини другої статті 137 Закону №1402-VIII не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
За висновками судів попередніх інстанцій, право на зарахування (перерахунок) стажу роботи на посаді судді стосується лише тих суддів, які здійснюють правосуддя або тих, що звільненні із займаної посади після набрання чинності Законом №2509-VIII, тобто з 05.08.2018.
VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору по суті. Скаржник стверджує, що положення частини другої статті 137 Закону №1402-VIII слід тлумачити у такий спосіб, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагався законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення, проте не був зарахований до стажу роботи, який дає право на відставку судді. Також за позицією скаржника, суди попередніх інстанцій необґрунтовано послалися на принцип незворотності дії в часі, позаяк Законом №1402-VIII не встановлено будь-яких обмежень щодо дії частини другої статті 137 цього Закону в часі. Зазначає, що такий підхід до розуміння положень частини другої статті 137 Закону №1402-VIII також відповідає наданим у спільному листі Голови Вищої ради правосуддя, в.о. Голови Верховного Суду, Голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, в.о. Голови Ради суддів України, Голови Державної судової адміністрації України, Ректора Національної школи суддів України від 05.11.2018 №41783/0/9-18, №2664/0/2-18, №01-6757/18, №9рс-1112/18, №1-22433/18, №02/3878 роз`ясненням щодо перерахунку стажу роботи на посаді судді.
Відповідач скористався процесуальним правом та подав відзив на касаційну скаргу, у якому стверджує про те, що норми частини другої статті 137 Закону №1402-VIII, в редакції Закону № 2509-VIII, не поширюються на позивача, оскільки зміна правового регулювання щодо обчислення суддівського стажу відбулася після виходу ОСОБА_1 у відставку. Норми частини другої статті 137 Закону №1402-VIII, в редакції Закону №2509-VIII, не містять посилання на зворотну дію в часі.
VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального права та дійшов таких висновків.
Ключовим питанням у цій справі є те чи має позивач право на зарахування до стажу роботи на посаді судді додаткових двох років роботи у сфері права, якщо право на відставку такий реалізував до набрання чинності частини другої статті 137 Закону №1402-VIII, в редакції Закону №2509-VIII.
Закон №1402-VIII визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Відповідно до частини першої статті 137 Закону №1402-VIII до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена ВРП, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
Згодом Законом №2509-VIII "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", який набрав чинності з 05.08.2018, у зв`язку з прийняттям Закону України "Про Вищий антикорупційний суд" статтю 137 Закону №1402-VIII було доповнено частиною другою наступного змісту: "До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді".
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 12.07.2019 №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Отже, у разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.
У теорії права допускається можливість застосування до триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду - "переживаючої" (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас, таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб`єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм.
Водночас, прямої вказівки на те, що норми частини другої статті 137 Закону №1402-VIII застосовуються до осіб, які реалізували своє право на відставку до 05.08.2018 цей Закон не містить. Відповідно передбачені частиною другою статті 137 Закону №1402-VIII положення щодо зарахування (перерахунку) стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) на посаді судді застосовуються з дати набрання чинності Законом №2509-VIII, тобто з 05.08.2018.
Відповідно до абзацу 4 пункту 34 Розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Пункт 34 розділу XII доповнено абзацом четвертим згідно із Законом України "Про вищу раду правосуддя" від 21.12.2016 №1798-VIII, який набрав чинності з 05 січня 2017 року.
Водночас важливою являється та обставина, що позивач звільнений з посади судді Шаргородського районного суду Вінницької області у зв`язку із виходом у відставку у грудні 2010 року, тобто в період, коли такої норми Закону №1402-VIII не існувало.
Таким чином, положення абзацу 4 пункту 34 Розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII також не врегульовують спірні правовідносин, а отже не можуть застосовуватися судом при вирішенні цієї справи.
Також у спільному листі Голови Вищої ради правосуддя, в.о. Голови Верховного Суду, Голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, в.о. Голови Ради суддів України, Голови Державної судової адміністрації України, Ректора Національної школи суддів України від 05 листопада 2018 року № 41783/0/9-18, №2664/0/2-18, №01-6757/18, №9рс-1112/18, №1-22433/18, №02/3878 "Про зарахування (перерахунок) стажу роботи на посаді судді" надано роз`яснення щодо зарахування (перерахунок) стажу роботи на посаді судді.
У вказаному листі наголошено, що передбачені частиною другою статті 137 Закону №1402-VIII положення щодо зарахування (перерахунок) стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) на посаді судді, здійснюється з дати набрання чинності Законом № 2509-VIII, тобто з 05 серпня 2018 року.
Отже, Суд вважає неправильним тлумачення позивачем змісту цього роз`яснення.
Так, на момент обрання позивача на посаду судді вперше діяв Закон №328-I .
Відповідно до положень статті 8 Закону №328-I народним суддею може бути обраний громадянин СРСР, який досяг на день виборів 25 років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи за юридичною спеціальністю не менше двох років і склав кваліфікаційний екзамен.
Проте Закон №328-I не передбачав обчислення стажу на посаді судді та припинив застосовуватися на території України з 10.02.1992 у зв`язку із прийняттям Закону України від 15 грудня 1992 року N 2862-XII "Про статус суддів".
На момент звільнення позивача у відставку та відрахування зі штату Шаргородського районного суду Вінницької області (грудень 2010 року) діяли норми Закону України від 07.07.2010 №2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №2453-VI).
Відповідно до частини першої статті 64 Закону №2453-VI на посаду судді може бути рекомендований громадянин України, не молодший двадцяти п`яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.
Частиною першою статті 131 цього Закону визначено, що до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України; 2) члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що при виході позивача у відставку до стажу роботи на посаді судді було зараховано: роботу на посаді суддів Ямпільського районного суду Вінницької області у період з 05.10.1991 по 11.03.2002 та Шаргородського районного суду Вінницької області у період з 12.03.2002 по 21.12.2010; роботу на посаді виконуючого обов`язки судді Шаргородського районного суду Вінницької області у період з 22.04.1991 по 22.05.1991; строкову військову службу в Збройних Силах СРСР у період з 16.10.1979 по 23.11.1981 та половину строку навчання на стаціонарній формі у вищому спеціалізованому закладі - Харківському юридичному інституті ім. Ф.Е. Дзержинського у період з 01.09.1985 по 27.06.1989. Всього стаж роботи, який дає право на відставку судді становить 27 років 1 місяць 10 днів.
Отже чинними на момент обрання та звільнення позивача у відставку нормами законодавства не було передбачено зарахування до стажу роботи на посаді судді досвіду роботи на посаді стажиста народного судді.
Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що до позивача не може бути застосована норма права щодо обрахунку стажу роботи на посаді судді, яка набрала чинності після виходу позивача у відставку, тобто частина друга статті 137 Закону №1402-VIII, а відтак відхиляє доводи позивача, викладені у касаційній скарзі, в частині незгоди із такими висновками.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права у схожих правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 20.04.2021 у справі №620/536/19, від 17.09.2021 у справі №824/301/20-а, від 30.09.2021 у справі №243/6450/17 та від 23.11.2021 у справі № 280/5617/18, і колегія суддів не вбачає підстав відступати від таких.
Зарахований до стажу роботи на посаді судді періоду роботи позивача на інших посадах, включаючи навчання у вищих юридичних навчальних закладах та проходження військової служби, не є спірним у цій справі, а тому суд не перевіряє правильність обчислення такого.
Доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).