ПОСТАНОВА
Іменем України
29 листопада 2021 року
Київ
справа №420/294/19
адміністративне провадження № К/9901/28784/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Бевзенка В.М., Шарапи В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07.06.2019 (головуючий суддя: Бжассо Н.В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19.09.2019 (головуючий суддя: Димерлій О.О., судді: Коваль М.П., Єщенко О.В.) у справі №420/294/19 за позовом ОСОБА_1 до Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У січні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду з позовом до Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідач), в якому просив:
визнати протиправним рішення комісії Одеського обласного військового комісаріату від 19.09.2018 щодо повернення документів ОСОБА_1 в Доброславський районний військовий комісаріат без розгляду на підставі статті 8 Закону України від 02.10.1996 №393/96-ВР "Про звернення громадян" (далі - Закон №393/96-ВР);
зобов`язати відповідача переглянути рішення (протокол №7) засідання комісії Одеського обласного військового комісаріату з питань розгляду матеріалів про визнання учасником бойових дій та прийняти нове рішення, яким надати ОСОБА_2 статус учасника бойових дій Чехословаччини.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07.06.2019, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19.09.2019, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 28.10.2019 відкрито касаційне провадження у справі.
За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 22.11.2021 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15.08.2012 позивач вперше звернувся через Суворовський РВК м. Одеси із заявою про встановлення йому статусу учасника бойових дій (далі - УБД). У цій заяві позивач зазначив, що у період з 25.11.1968 по 20.05.1970 приймав участь у бойових діях в Чехословацькій Радянській Соціалістичній Республіці. До заяви позивач додав: копію паспорта, довідку ЦАМО РФ №214943 від 22.03.2012 та почесну грамоту в/ч п/п 60899.
За результатами розгляду цього питання, комісія Одеського ОВК прийняла рішення, у формі протоколу №8 від 11.09.2012, про відмову позивачу у задоволенні заяви, у зв`язку із тим, що не надано письмових доказів в підтвердження його особистої участі у бойових діях або в забезпеченні бойової діяльності військ, а надані на розгляд документи таких даних не містять.
Про прийняте рішення позивача було повідомлено листом Суворовського РВК м. Одеси № 291 с/з від 10.10.2012, у якому роз`яснено право на судове оскарження.
Доказів судового оскарження зазначеного рішення позивач суду не надав.
06.09.2018 позивач повторно звернувся через Доброславський РВК із заявою про встановлення йому статусу УБД та видачі у зв`язку із цим відповідного посвідчення. До заяви було додано: архівну довідку №23 від 11.01.2012, копію про проходження військової служби, копію паспорта, копію коду, а також фото формату 3х4.
За результатом розгляду повторного звернення ОСОБА_1 комісія Одеського ОВК прийняла рішення, оформлене протоколом № 7 від 19.09.2018, яким з посиланням на статтю 8 Закону №393/96-ВР повернула подані документи без розгляду. У цьому рішенні позивачу роз`яснено, що звернення є повторним. Попереднє звернення з цього питання було вирішено по суті з прийняттям рішення (протокол № 8 від 11.09.2012) про відмову у встановленні статусу УБД з підстав відсутності документального підтвердження участі в бойових діях або в забезпеченні бойової діяльності військ. Нових документів на розгляд комісії не надходило.
Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся із цим позовом до суду.
ІV. АРГУМЕНТИ СТОРІН
В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що у період з 25.11.1968 по 20.05.1970 проходив військову службу на посаді оператора у в/ч п/п 60889, яка дислокувалась на території Чехословаччини, де велися бойові дії. Зазначає, що за відмінні успіхи в бойовій і політичній підготовці, зразкову дисципліну і бездоганну службу в лавах Збройних сил Союзу РСР був нагороджений грамотою. Та обставина, що позивач приймав участь в подіях у Чехословаччині також підтверджується поясненнями свідка ( ОСОБА_3 ).
Відповідач позов не визнав. Стверджує, що звернення позивача було повторним, а тому до нього обґрунтовано застосовані наслідки, встановлені статтею 8 Закону №393/96-ВР. Будь-яких інших документів, окрім тих, які надавалися під час первинного звернення у 2012 році, на розгляд не надходило. Крім цього відповідач зазначив, що вирішення питань пов`язаних із наданням статусу учасника бойових дій належить до компетенції Комісії, а Одеський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки не наділений повноваженнями ані утворювати таку комісію, ані самостійно розглядати такі питання.
Позивач подав відповідь на відзив, у якому стверджує про порушення відповідачем порядку розгляду його заяви. За позицією позивача, заява від 06.09.2018 мала бути розглянута у порядку, встановленому Законом України від 22.10.1993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон №3551-XII) та Положенням про комісії Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, затвердженим наказом Міноборони від 07.05.2015 №200 (далі - Положення №200). Зазначає, що попереднє звернення від 15.08.2012 також було розглянуто із порушенням встановленого порядку, оскільки позивачу не було роз`яснено право на судове оскарження протоколу № 8 від 11.09.2012. Також за позицією позивача, його заяву не можна вважати повторним зверненням, оскільки фактично така заява подана в порядку доопрацювання попередньої заяви від 15.08.2012.
Від відповідача також надійшли письмові пояснення на відповідь на відзив, у яких останній стверджує, що не є правонаступником Одеського ОВК та не наділений повноваженнями з розгляду заяв про надання статусу учасника бойових дій та повноважень щодо створення відповідних комісій. Також відповідач вважає помилковими доводи позивача про те, що на нього розповсюджуються норми Положення №200 в частині права на повторний розгляд питання надання статусу УБД за наслідками доопрацювання документів.
V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що згідно вимог Положення №200, рішення про повернення документів на доопрацювання комісія приймає лише щодо осіб які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення.
Водночас цим Положенням №200 не врегульовано питання щодо можливості повторного розгляду документів про надання статусу УБД після попередньої відмови щодо інших осіб, не визначених у пункті 14 цього нормативного документу.
Одночасно суди визнали, що заява від 06.09.2018 відповідає критеріям звернення, визначеним Законом №393/96-ВР, а тому дійшли висновку про належність розгляду порушеного позивачем питання у порядку, встановленому цим Законом.
Водночас, за положеннями статті 8 Закону №393/96-ВР не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті.
Зважаючи на те, що позивач повторно звернувся до відповідача з одного і того ж питання, яке було вирішено по суті (протоколом №8 від 11.09.2012 відмовлено у встановленні статусу УБД), суди дійшли висновку, що відповідач обґрунтовано залишив таке звернення без розгляду з посиланням на статтю 8 Закону №393/96-ВР.
Також суди констатували, що для встановлення особі статусу УБД недостатньо самого лише факту проходження служби у військовій частині, яка дислокувалась на території держави, де велися бойові дії, а необхідно підтвердити її безпосередню участь у бойових діях або в забезпеченні бойової діяльності військ у цій країні.
Поряд із цим, суди встановили, що інших документів, аніж ті, які подавалися при первинному зверненні, позивачем не надано.
Не залишив без уваги суд апеляційної інстанції і доводи позивача про те, що додатково при повторному зверненні ним були надані покази свідка та з цього приводу відзначив, що по-перше, у додатках до заяви відсутні посилання на приєднання цих документів, а по-друге, показання свідка датовані на чотири місяці пізніше (14.01.2019), аніж позивач звернувся із заявою про надання йому статусу УБД (06.09.2018).
VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору по суті. Скаржник наполягає на тому, що ним було подано на розгляд вичерпний перелік документів, що підтверджують факт проходження ним військової служби на території Чехословаччини в 1968-1969 роках. Стверджує, що також ці обставини може підтвердити його бойовий товариш ( ОСОБА_3 ), який отримав статус УБД за участь у бойових діях на території Чехословаччини.
Також зазначає, що порядок розгляду питань, пов`язаних із наданням особі статусу УБД, регламентується спеціальним законодавством, а тому відповідач протиправно застосував до цих правовідносин норми Закону №393/96-ВР.
Відповідач процесуальним правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористався.
VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
За правилами частин першої, другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Відповідно до преамбули Закону №393/96-ВР, цей Закон регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Згідно із статтею 1 цього Закону, громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ і державної безпеки, а також особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України мають право подавати звернення, які не стосуються їх службової діяльності.
У статті 3 Закону №393/96-ВР визначено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.
Вимоги щодо звернення визначені у статті 5 цього Закону.
Порядок розгляду звернень громадян врегульовано розділом ІІ Закону №393/96-ВР.
За правилами частини другої статті 8 Закону №393/96-ВР не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними.
Отже, за змістом наведених норм вбачається, що Закон №393/96-ВР забезпечує громадянам України право на участь в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Водночас реалізація права участі громадян в управлінні органів державної влади відбувається шляхом звернення до цих органів із заявою (клопотанням), скаргою чи пропозицією (зауваженням), які мають відповідати вимогам, встановленим статтею 5 Закону №393/96-ВР.
Тобто, положення Закону №393/96-ВР встановлюють загальні правила розгляду звернень громадян з тих чи інших питань, розгляд яких не передбачений спеціальним законодавством.
Водночас, як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, позивач у заяві від 06.09.2018 порушив перед відповідачем питання щодо надання йому статусу УБД.
Так, відповідно до преамбули Закону №3551-XII, цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Згідно із статтею 1 Закону №3551-XII, цей Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров`я й активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров`я.
Статтею 5 Закону №3551-XII визначено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Пунктом 2 частини першої статті 6 цього Закону передбачено, що учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).
Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 №63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" затверджено перелік держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, і періодів бойових дій на їх території.
Відповідно до вказаного Переліку Чехо-Словаччину віднесено до держав, на території яких у період з 20 серпня 1968 р. по 01 січня 1969 р. проходили бойові дії.
Наказом Міноборони України від 07.05.2015 №200 було затвердженого Положення про комісії Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій.
Зазначений нормативний документ було затверджено відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", постанов Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302 "Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни" (із змінами), від 08 лютого 1994 року №63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", від 13 січня 1995 року №16 "Про застосування пункту 2 статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та від 20 серпня 2014 року №413 "Про затвердження Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення" (із змінами).
Згідно із пунктом 1 Положення №200 Комісії Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій (далі - Комісія) створюються в Міністерстві оборони України, військовій частині А0515, військовому комісаріаті Автономної Республіки Крим, обласних та Київському міському військових комісаріатах.
Пунктом 4 Положення №200 передбачено, що до складу Комісій військового комісаріату Автономної Республіки Крим, обласних та Київського міського військових комісаріатів входять: голова Комісії - заступник військового комісара; члени Комісії - начальники структурних підрозділів персоналу, фінансового та соціального забезпечення, помічник військового комісара з правової роботи (юрисконсульт), посадові особи інших структурних підрозділів та представники громадськості (за згодою); секретар Комісії - представник структурного підрозділу персоналу (соціального забезпечення) відповідного військового комісаріату.
Склад Комісії затверджується наказом відповідного військового комісара.
У пункті 11 Положення визначено, що Комісії зобов`язані, зокрема, приймати до розгляду заяви громадян про визнання їх учасниками бойових дій відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; інформувати заявника про прийняття заяви до розгляду і дату засідання Комісії; розглядати внесені на розгляд заяви та інші документи в місячний строк з дня їх отримання; заслуховувати пояснення осіб, які подали заяви, свідків, представників організацій, установ та громадських організацій ветеранів, досліджувати інші докази особистої участі заявника в бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (сил) або розмінуванні (траленні бойових мін); доводити рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві, до відома громадянина в письмовій формі, а також роз`яснювати порядок його оскарження.
Отже, зміст наведених норм права дає підстави дійти висновку, що саме Закон №3551-XII та прийняті відповідно до нього нормативно-правові акти є спеціальними нормативними документами, які регламентують порядок розгляду питань пов`язаних із встановленням особі статусу УБД.
Натомість розгляд порушеного позивачем у заяві від 06.09.2018 питання відбувся у порядку, встановленому Законом №393/96-ВР, який не поширюється на спірні правовідносини.
Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішення було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Згідно частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Встановлення невідповідності діяльності суб`єкта владних повноважень вказаним критеріям для оцінювання рішення, (дій) є достатньою підставою для задоволення адміністративного позову, за умови, що встановлено порушення прав та інтересів позивача.
За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, колегія суддів приходить до висновку про визнання протиправним і скасування протоколу засідання комісії Одеського обласного військового комісаріату з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій від 19.09.2018 №7.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 р. у справі "Гурепка проти України" (Gurepka v. Ukraine), заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 р. у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі "Гарнага проти України" (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).
З огляду на те, що питання по суті звернення Комісією не розглядалося, належним у конкретному випадку способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.09.2018 і прийняти за наслідками такого розгляду рішення з урахуванням висновків суду наведених в цій постанові.
Обраний у конкретному випадку спосіб захисту порушених прав позивача відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення позивача в правах.
Щодо доводів відповідача про те, що він не компетентний розглядати подібного роду питання, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України №332/1/18 дск від 28.11.2018 "Про проведення додаткових організаційних заходів Збройних Сил України в 2018 році" та директиви командувача військ Оперативного командування "Південь" №17 дск від 01.12.2018 "Про проведення додаткових організаційних заходів в військах оперативного командування "Південь" у 2018 та 2019 роках та відповідно до Наказу військового комісара Одеського обласного військового комісаріату №517 від 12.12.2018 "Про введення в дію штату Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки №43/056", Одеський обласний військовий комісаріат з 29.12.2018 переформовано в Одеський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.
Згідно із абз. 2 частини другої Розпорядження Кабінету Міністрів України №492-р від 19.07.2017 "Про реалізацію пілотного проекту щодо утворення територіального центру комплектування та соціальної підтримки" територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (далі - територіальний центр) на період реалізації пілотного проекту здійснює повноваження, які покладені відповідно до законодавства на військові комісаріати, та забезпечує дотримання вимог законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації в особливий період людських і транспортних ресурсів на відповідній території, а начальник територіального центру здійснює повноваження, які покладені відповідно до законодавства на військового комісара.
Таким чином, починаючи з 29.12.2018 Одеський обласний військовий комісаріат переформований в Одеський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки та виконує функції, які були покладені на Одеський обласний військовий комісаріат.