ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 480/1910/19
адміністративне провадження № К/9901/32656/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Кравчука В.М., Шарапи В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 15.07.2019 (головуючий суддя: Опімах Л.М.) та постанову другого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2019 (головуючий суддя: Калиновський В.А., судді: Бегунц А.О., Кононенко З.О.) у справі №480/1910/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про зобов`язання вчинити дії,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У травні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивачка) звернулася з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Сумській області або відповідач), в якому просила зобов`язати відповідача розглянути питання щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Павлівської сільської ради Білопільського району Сумської області та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 15.07.2019, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2019, позов задоволено.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову задоволенні позову.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 13.01.2020 відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 26.11.2021 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 07.11.2018 позивачка звернулася до ГУ Держгеокадастру у Сумській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності, яка знаходиться на території Павлівської сільської ради Білопільського району Сумської області за межами населених пунктів.
Не отримавши дозвіл на розроблення документації із землеустрою чи вмотивованої відмови у його наданні, позивачка, вважаючи, що набула право на розроблення проекту землеустрою відповідно до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), замовила розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомила відповідача.
На підставі договору від 19.12.2018 №97/18 було розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Павлівської сільської ради Білопільського району Сумської області. Експерт державної експертизи надав висновок про розгляд проекту землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки від 29.03.2019 № 3913/82-19, відповідно до якого погодив проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачу. Висновок про погодження проекту судом не скасований та є чинним.
25.04.2019 позивачка звернулася до відповідача із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки їй у власність, проте оскільки станом на 23.05.2019 відповіді від ГУ Держгеокадастру у Сумській області не отримала, звернулася із цим позовом до суду.
ІV. АРГУМЕНТИ СТОРІН
В обґрунтування позовних вимог позивачка стверджує, що нею виконано усі умови, визначені законом, для отримання земельної ділянки у власність, проте відповідач ухиляється від обов`язку затвердити розроблений згідно із абз. 2 частини сьомої статті 118 ЗК України проект землеустрою.
Відповідач проти позову заперечує та наголошує на тому, що у межах місячного строку ним було розглянуто звернення позивачки про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки у власність і відмовлено у наданні такого, про що повідомлено заявницю листом від 07.12.2018 №Ю-13959-5516/21-18. Стверджує, що позивачка свідомо вводить суд в оману зазначаючи про неотримання результату розгляду питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою. Відтак, зважаючи на те, що позивачці було раніше відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, відповідач у строки, встановлені частиною дев`ятою статті 118 ЗК України, листом від 10.05.2019 №Ю-6438-3047/21-19 повідомив про відсутність підстав для затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га за рахунок земель державної власності, яка знаходиться на території Павлівської сільської ради Білопільського району Сумської області. Таким чином, відповідач вважає, що ним недопущено протиправної бездіяльності.
V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачка набула право на розроблення проекту землеустрою на підставі частини сьомої статті 118 ЗК України (відповідач протягом місячного строку не прийняв рішення про надання дозволу чи вмотивовану відмову у наданні дозволу). Проект погоджено у встановленому порядку та подано на затвердження відповідачу, проте останній у строки, встановлені частиною дев`ятою статті 118 ЗК України, не висловив позиції (не надав відповідь) з порушеного у зверненні питання, чим допустив протиправну бездіяльність.
VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору по суті. Скаржник стверджує, що ним було розглянуто питання про надання позиваці дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки у власність, за результатами чого листом від 07.12.2018 №Ю-13959-5516/21-18 відмовлено у його наданні. Зазначене рішення позивачкою не оскаржувалося. З огляду на те, що поданий на затвердження проект землеустрою не містив рішення уповноваженого органу про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, відповідач листом від 10.05.2019 №Ю-6438-3047/21-19 обґрунтовано відмовив у затвердженні цього проекту.
Позивачка процесуальним правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористалася.
VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального права та дійшов таких висновків.
За змістом статті 3 ЗК України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Відповідно до пункту "а" частини третьої статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Згідно із пунктом "б" частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.
Частина 4 статті 122 ЗК України передбачає, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, у власність або у користування для всіх потреб.
Відповідно до статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Приписами статті 118 ЗК України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186 1 цього Кодексу (частина восьма статті 118 ЗК України).
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (частина дев`ята статті 118 ЗК України).
У свою чергу, відповідно до статті 25 Закону України від 22.05.2003 №858-IV "Про землеустрій" документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації, в тому числі у вигляді проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Згідно зі статтею 30 цього Закону, погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.
Частиною першою статті 186-1 ЗК України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого "земельного" питання. У світлі вимог частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим.
Отже чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Водночас єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка не отримавши відповіді за результатами розгляду питання про надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою, скориставшись правом, наданим їй абз. 2 частини сьомої статті 118 ЗК України, замовила розроблення проекту землеустрою, про що письмово повідомила відповідача.
Згідно із висновком про розгляд проекту землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки від 29.03.2019 №3913/82-19, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачці погоджений експертом державної експертизи.
Згодом позивачка подала розроблений проект землеустрою на затвердження відповідачу, проте відповіді за результатами розгляду порушеного питання не отримала.
Натомість відповідач під час розгляду справи наполягав на належному розгляді ним обох питань (про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та про затвердження проекту землеустрою). Стверджує, що відповіді за наслідками розгляду цих питань були оформлені листами від 07.12.2018 №Ю-13959-5516/21-18 та від 10.05.2019 №Ю-6438-3047/21-19 і направлені на адресу позивачки простою поштовою кореспонденцією.
В силу вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Надані суду копії листів від 07.12.2018 №Ю-13959-5516/21-18 та від 10.05.2019 №Ю-6438-3047/21-19 не є безумовною підставою для висновку про належний розгляд відповідачем питання про затвердження проекту землеустрою, оскільки відповідачем не надано та судами не встановлено будь-яких інших доказів про надіслання відповіді на адресу позивачки (журнал вихідної кореспонденції, тощо). Водночас позивачка заперечує факт надходження на її адресу будь-якої кореспонденції від відповідача.
За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про необхідність зобов`язання відповідача розглянути питання щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства.
Доводи касаційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судами першої та апеляційної інстанцій. Касаційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) у відзиві на позов та апеляційній скарзі з урахуванням яких судами вже надана оцінка встановленим обставинам справи. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права касаційна скарга відповідача не містить.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).