ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 640/23214/20
адміністративне провадження № К/9901/22815/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Блажівської Н.Є.,
суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,
за участі:
секретаря судових засідань: Жураковської Б.М.,
представника Позивача: Куркова М.С.,
представника Відповідача: Сороколіт І.В.,
розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2021 року (суддя Федорчук А.Б.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року (судді: Земляна Г.В., Мєзєнцев Є.І., Файдюк В.В.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРУПА КОМПАНІЙ "РІДНА МАРКА"
до Головного управління ДПС у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "ГРУПА КОМПАНІЙ "РІДНА МАРКА" (надалі - Позивач, ТОВ "Група компаній "Рідна марка") звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у місті Києві (надалі - Відповідач), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14 серпня 2020 року №0169950504, №0169850504, №0169960504.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржувані індивідуальні акти не відповідають вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки викладені в акті перевірки висновки щодо недоліків товарно-транспортних накладних не можуть спростовувати фактичне здійснення операцій щодо придбання товарів між відповідними суб`єктами господарювання з метою експорту.
Крім того, Позивач стверджував про відсутність у нього обов`язку щодо визначення податкових зобов`язань з податку на додану вартість та реєстрації податкових накладних на підставі підпункту "г" пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України) у розмірі 246091,00 грн, оскільки він не списував горілчані вироби, строк придатності яких сплив, а використовував їх у господарській діяльності шляхом реалізації їх іншим суб`єктам господарювання, чому не перешкоджає закінчення терміну зберігання такого товару.
1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року, позов ТОВ "Група компаній "Рідна марка" задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 14 серпня 2020 року №0169950504, №0169850504, №0169960504, видані Головним управлінням ДПС у місті Києві. Стягнуто на користь ТОВ "Група компаній "Рідна марка судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 21020 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у місті Києві.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновків про те, що Позивач надав суду відповідні належним оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про вчинення господарських операцій з поставки товарів з відповідними суб`єктами господарювання. Доводи контролюючого органу щодо виявлених у ході контрольного заходу порушень не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Крім того, суди зазначили, що ТОВ "ГРУПА КОМПАНІЙ "РІДНА МАРКА" не списує горілчані вироби, строк придатності яких сплив, а використовує їх у своїй діяльності шляхом реалізації іншим суб`єктам господарювання, чому не перешкоджає закінчення терміну зберігання цього товару. Враховуючи наведене, у Позивача відсутній обов`язок визначити податкові зобов`язання з ПДВ за основною ставкою згідно з підпунктом "г" пункту 198.5 статті 198 у розмірі 246091,00 грн.
1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї
Не погоджуючись із рішеннями судів першої апеляційної інстанцій, Відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 січня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 у справі № 640/23214/20 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРУПА КОМПАНІЙ "РІДНА МАРКА" відмовити повністю.
При цьому Відповідач підставою касаційного оскарження визначив пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відзиві на касаційну скаргу Позивач просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
За змістом встановлених під час розгляду справи обставин, за результатами проведеної Відповідачем перевірки Позивача складено акт від 9 липня 2020 року №619/26-15-05-04-05/36336351, згідно з висновками якого Позивачем порушено вимоги:
- пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на загальну суму 3052337,00 грн, а також заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 7020554,00 грн;
- пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України у зв`язку із не реєстрацією у квітні 2020 року податкових накладних на суму ПДВ - 246091,00 грн.
На підставі висновків, викладених у акті перевірки, контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 14 серпня 2020 року:
- №0169950504, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 8775693,00 грн (у т.ч. 7020554,00 грн - за податковими зобов`язаннями та 1755139,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);
- №0169850504, яким зменшено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, за платежем податок на додану вартість у розмірі 3052337,00 грн;
- №0169960504, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 3400,00 грн.
Фактичною підставою прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень стали висновки Відповідача про те, що Позивач безпідставно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних та зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних Товариством з обмеженою відповідальністю "С.К.С.", оскільки операції з поставки товару останнім не здійснювались, а були оформлені лише документально.
Крім того, як стверджував Відповідач, Позивач занизив зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 246091,00 грн і, відповідно, не здійснив реєстрацію податкових накладних на вказану суму у квітні 2020 року у зв`язку із облікуванням горілчаних виробів, термін придатності яких сплив.
3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
3.1. Доводи Відповідача (особи, яка подала касаційну скаргу)
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що суди, ухвалюючи рішення про задоволення позову, не врахували, зокрема, наступні обставини, які вплинули на прийняття незаконних рішень у справі:
- відсутність факту оплати за відвантажений товар (станом на 30 квітня 2020 року обліковувалась кредиторська заборгованість);
- не підтверджено факт зберігання олії соняшникової сирої нерафінованої на користь ТОВ "ГРУПА КОМПАНІЙ "РІДНА МАРКА" станом на 30 квітня 2020 року до проведення експортних операцій;
- відсутність можливості транспортування олії соняшникової сирої нерафінованої, а саме тип кузову автомобілів зареєстровано як "платформа" та "контейнеровоз", в товарно-транспортних накладних в пункті "ПРИЧИП/НАПІВПРИЧИП" зазначено - БП, тобто без причепів;
- за результатами опрацювання зібраної податкової інформації по ТОВ "БЄЛ- ТРАНС" встановлено нереальність здійснення фінансово-господарських операцій з контрагентами покупцями за серпень 2020 року;
- в товарно-транспортних накладних зазначено що "Вантажовідправник" є: ТОВ "ІЗМАЇЛ - ТРАНСБАЛКТЕРМІНАЛ", за дорученням ТОВ "С.К.С", але право власності на товар згідно з видатковими накладними від ТОВ "С.К.С" до ТОВ "ГРУПА КОМПАНІЙ "РІДНА МАРКА" перейшло в грудні 2019 року та січні 2020 року;
- зазначений в товарно-транспортних накладних та посвідченні про якість "Виробник" та "Вантажовідправник" олії соняшникової - ТОВ "ІЗМАЇЛ - ТРАНСБАЛКТЕРМІНАЛ" жодного відношення до Позивача та ТОВ "С.К.С" у грудні 2019 року не мав.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Відповідач посилається на правові висновки, сформовані Верховним Судом, які не враховані при ухваленні рішень, у постановах:
- від 19 травня 2020 року у справі №826/10104/16, згідно з яким висновок про відсутність факту здійснення господарських операцій може ґрунтуватися лише на встановлених обставинах щодо повної відсутності відповідних розрахункових, платіжних та інших документів які містять відомості про господарську операцію;
- від 3 червня 2021 року у справі №826/3696/16, згідно з яким суди попередніх інстанцій зосередили увагу на дослідженні факту подальшої реалізації товару позивачем, в той час, як податковий орган доводив про наявність порушень податкового законодавства при придбанні товару від ПВП "Квадро". З огляду на викладене, з метою підтвердження реальності спірних господарських операцій у даній справі, судам попередніх інстанцій необхідно було дослідити не лише наявність податкової та видаткової накладної, але й встановити обставини щодо руху цього товару та спосіб його транспортування, наявність у контрагентів умов для здійснення господарської діяльності на момент укладення і вчинення спірних правочинів".
Щодо іншого епізоду, з яким пов`язане нарахування податкового зобов`язання та штрафу, то Відповідач звертає увагу на те, що ТОВ "ГРУПА КОМПАНІЙ "РІДНА МАРКА" не надано документів, які б засвідчили факт реалізації або списання (повернення) товарів. З наданих ТОВ "ГРУПА КОМПАНІЙ "РІДНА МАРКА" копій договорів поставки горілчаних виробів не вбачається поставки продукції, строк придатності яких минув. Таким чином, судами попередніх інстанцій не надано правової оцінки обставинам справи, що входять до предмета доказування у справі, що свідчить про недотримання судами вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи, невжиття належних та достатніх заходів для встановлення фактичних обставин справи.
Про те, що кожен вагомий аргумент має бути почутим та вмотивовано проаналізованим з боку судів першої та апеляційної інстанції, як вказує Відповідач, наголошує й Верховний Суд, до прикладу, у постанові від 26 червня 2018 року у справі № 826/24815/15 (провадження № К/9901/32654/18). Верховним Судом у постанові від 21 січня 2020 у справі № 826/6170/16 зазначено, що обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту первинними документами покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), оскільки саме він виступає суб`єктом, який використовує при обчисленні кінцевої суми податку, що підлягає сплаті до бюджету, суму податкового кредиту з податку на додану вартість, визначену постачальником, та зменшує оподатковуваний доход на вартість товарів (робіт, послуг), визначену продавцем. Подані платником документи повинні достовірно підтверджувати реальність господарських операцій та інші обставини, з якими законодавець пов`язує право платника на податкову вигоду....". Аналогічна позиція викладена Верховним Судом в постановах від 13 лютого 2020 року у справі №826/14627/15, від 12 листопада 2019 року у справі № 826/28177/15, від 12 травня 2020 року у справі № 826/4880/15.
3.2. Позиція Позивача (особи, що подала відзив на касаційну скаргу)
Вважаючи рішення судів першої та апеляційної інстанції законними та обґрунтованими, Позивач посилається на те, що судами надано юридично правильну оцінку обставинам, відповідно до яких підтверджуються дотримання ним вимог ПК України при формуванні даних податкового обліку.
У відзиві на касаційну скаргу Позивач зауважує, що між ним та його контрагентом операціі фактично були здійснені, на підтвердження чого в матеріалах справи містяться відповідні докази.
Як стверджує Позивач, протягом тривалого часу ним здійснюється оптова торгівля горілчаними виробами. Придбання горілчаних виробів на склад здійснювалося з метою їх подальшої реалізації за ринковими цінами з метою отримання прибутку. Про регулярну діяльність з торгівлі горілчаними виробами свідчать первинні документи, а саме належним чином оформлені видаткові накладні та їх реєстр з печаткою Позивача за період з 1 грудня 2019 року по 30 квітня 2020 року. Позивач не списує горілчані вироби, строк придатності яких сплив, так як використовує їх у господарській діяльності, а саме: регулярно здійснює їх реалізацію іншим суб`єктам господарювання, для використання останніми у своїй господарській діяльності, чому не перешкоджає закінчення терміну зберігання цього товару. Подовжений термін зберігання горілчаних виробів був пов`язаний з необхідністю реалізації горілчаних виробів за ціною, яка виключає отримання збитків Позивачем. Про наміри реалізації даної продукції свідчать досліджені судом першої інстанції договори постачання продукції. Зосередження Відповідачем уваги на тому, що у договорах поставок горілчаних виробів не зазначено, що строк придатності цих товарів минув не спростовують вищезазначені твердження. Отже, з урахуванням наведеного, як вважає Позивач, у нього відсутній обов`язок визначити податкові зобов`язання з ПДВ за основною ставкою згідно з підпунктом "г" пункту 198.5 статті 198 у розмірі 246 091 грн.
На думку Позивача, зазначені Відповідачем у касаційній скарзі висновки Верховного Суду ухваленні у справах за неподібних правовідносин.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
Верховний Суд, заслухавши представників Відповідача, Позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
За змістом частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіряючи правильність наданої судами попередніх інстанцій правової оцінки оскаржуваним Позивачем індивідуальним актам в контексті недотримання Відповідачем частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при їх прийнятті, Суд звертає увагу на наступне правове регулювання.
За змістом пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і надалі- в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;
ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
За змістом пункту 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:
придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);
ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3 статті 198 ПК України).
Пунктом 198.6 статті 198 ПК України перебачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Зі змісту наведених норм слідує, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.
Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.
Так, про відсутність фактичного характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Позивачем (покупець) та ТОВ "С.К.С" (постачальник) укладено договір поставки.
Між сторонами підписано додаток №1, в якому зазначено, що продавець продає, а покупець купує олію соняшникову сиру нерафіновану у кількості 3000,00 тон. Загальна вартість товару складає: 62064000,00 грн, в т.ч. ПДВ 20%. Відвантаження товару зі складу можливе протягом 90 календарних днів з дати видаткової накладної. Покупець здійснює оплату за товар протягом 90 днів з моменту його поставки.
На підтвердження фактичної поставки товару у ході розгляду справи Позивачем надано копії видаткових накладних, банківські виписки про оплату товару протягом липня - грудня 2020 року.
З метою здійснення господарської діяльності щодо продажу придбаного, у тому числі у ТОВ "С.К.С", товару Позивач залучив ТОВ "ВІНАГРОГРУП" як комісіонера на підставі відповідного договору комісії. За цим договором останній взяв на себе зобов`язання за плату вчинити за рахунок Позивача від свого імені один або декілька правочинів щодо продажу продукції в асортименті та за ціною, не нижче узгодженої сторонами, а також вчинити інші дії, пов`язані відправкою товарів на експорт.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, з метою експорту товару здійснено його транспортування, на підтвердження чого надано копії відповідних товарно-транспортних накладних. Як підтверджується копіями цих накладних та листа від 29 липня 2020 року вих. №2020-1 за підписом директора ТОВ "БЄЛ-ТРАНС", замовником послуг перевезення соняшникової олії виступало ТОВ "ВІНАГРОГРУП", а ТОВ "С.К.С." було вантажовідправником товару, відповідно до договору доручення №24/01/20-С від 24 січня 2020 року, згідно з яким ТОВ "ВІНАГРОГРУП" доручено ТОВ "С.К.С" здійснити організацію та фактичну відправку від свого імені товару, переданого ТОВ "ВІНАГРОГРУП" Позивачем.
Відповідач стверджував про те, що зазначені у товарно-транспортних накладних транспортні засоби не могли здійснити перевезення відповідного товару (олії) на підставі отриманої від Регіонального сервісного центру МВС в Одеській обл. інформації про те, що транспортні засоби не можуть перевозити габаритний товар.
Втім, зміст встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин, свідчить про те, що відповідні твердження спростовані Позивачем у ході розряду справи на підставі листа ТОВ "БЄЛ-ТРАНС" від 29 липня 2020 року №2020-1, в якому зазначено, що відповідні сідельні тягачі за технічними характеристиками призначені для перевезення різного виду напівпричепів, в тому числі і напівпричепів - цистерн, які використовуються для перевезення наливних вантажів та саме вищезазначеними сідельними тягачами здійснювалося фактичне перевезення соняшникової олії у кількості 3250,76 т.
Крім того, у ході розгляду справи судами враховано твердження Позивача щодо наявності у штаті ТОВ "С.К.С." близько 300 працівників, на підставі чого сформовано висновки про об`єктивну можливість останнього здійснити поставку товару.
Також на підтвердження фактичного придбання товару у ході розгляду справи Позивачем надано докази реалізації такого, а саме копії вантажно-митних декларацій, специфікацій, звіту комісіонера.
При цьому суди відхилили доводи Відповідача про те, що на час перевірки Позивачем не було надано докази оплати товару (олії), як такі, що не спростовують самого факту поставки товару, оскільки відповідно до умов договору, укладеного із ТОВ "С.К.С.", оплата товару могла здійснюватися протягом 90 днів з моменту поставки товару, а в ході розгляду докази оплати товару надано.
Також суди відхилили доводи Відповідача про спростування фактичної поставки товару на підставі відсутності доказів зберігання товару Позивачем з тих підстав, що товар зберігався на складі виробника, що підтверджується матеріалами справи, а в подальшому був відвантажений і відправлений на експорт.
Висновки судів є результатом оцінки наявних у їх розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із ними, оскільки така оцінка здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень Відповідач посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду.
Відповідно до правового висновку, висловленого у пункті 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц: висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формуються виходячи із конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права. При цьому під судовим рішенням в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, у яких є аналогічними предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Однак, контролюючий орган посилається при цьому на правові позиції Верховного Суду, пов`язані виключно з критеріями оцінки доказів та висновками, здійсненими за результатами їх дослідження, що не є свідченням застосування у цій справі норм права, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та в наведених скаржником рішеннях суду касаційної інстанції свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, результати розгляду яких залежать від їх (обставин) повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення.
Таким чином, наведені скаржником судові рішення ухвалені за інших фактичних обставин справи, установлених судами, тому посилання на те, що рішення судів ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених постановах Верховного Суду, - є безпідставним.
Отже, необхідно погодитися із висновками судів щодо правомірності формування Позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами операцій із ТОВ "С.К.С.".
Щодо іншого аспекту виявлених у ході контрольного заходу порушень, то необхідно зазначити таке.
За змістом пункту "г" пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).
У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов`язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.
При цьому, згідно з вимогами підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Отже, якщо діяльність особи платника податку на додану вартість що пов`язана з реалізацією товарів, не спрямована на отримання доходу у такого платника податків виникає обов`язок щодо нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість.
Поряд із цим, Відповідачем у цій справі не доведено, що Позивач, зберігаючи придбані алкогольні напої, які, як вважає Відповідач, втратили споживчі властивості, використав їх поза межами діяльності, що спрямована на отримання доходу.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, ТОВ "Група компаній "Рідна марка" не списувало горілчані вироби, строк придатності яких сплив, а використовувало у своїй діяльності шляхом реалізації іншим суб`єктам господарювання для використання останніми у своїй господарській діяльності, чому не перешкоджає закінчення терміну зберігання цього товару.
На підтвердження вказаних обставин Позивачем надано копії договорів поставки горілчаних виробів, що спростовує твердження контролюючого органу про використання такого товару поза межами своєї господарської діяльності.
З урахуванням наведеного, відсутні підстави вважати, що у Позивача виник обов`язок щодо реєстрації податкових накладних на підставі пункту 198.5 сатті 198 ПК України.
Підставою касаційного оскарження судових рішень у межах цього епізоду Відповідач визначив також пункт перший частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, при цьому посилався на правові позиції Верховного Суду, що стосуються оцінки доказів у справі і не містять висновків щодо застосування положень пункту 198.5 статі 198 ПК України, що унеможливлює застосування цих висновків для цілей вирішення спору у цій частині.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не вправі переоцінювати докази у справі, а лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
У цілому ж доводи заявника касаційної скарги зводяться до опису встановлених судами у цій справі обставин та їх переоцінки, що виходить за межі повноважень касаційного суду.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що наведені у касаційній скарзі твердження Відповідача не можуть свідчити про необхідність скасування рішення судів першої та апеляційної інстанцій.
Враховуючи зміст встановлених фактичних обставин, описаних вище, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Відповідача.