ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 274/6855/20
адміністративне провадження № К/9901/30326/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Білак М.В., Єресько Л.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2021 року (головуючий суддя - Черноліхов С. В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2021 року (головуючий суддя - Смілянець Е. С., судді: Капустинський М. М., Сапальова Т. В.) у справі № 274/6855/20 за позовом ОСОБА_1 до Бердичівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про визнання протиправною та скасування постанови,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
В жовтні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом у якому просив визнати протиправною і скасувати постанову державного виконавця Бердичівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) від 01 липня 2020 року про повернення виконавчого документа стягувачеві (ВП № 60597031).
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою від 08 жовтня 2020 року Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області передав указану позовну заяву на розгляд до Житомирського окружного адміністративного суду, оскільки установив, що за приписами пункту 2 частини першої статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого адміністративного суду.
Житомирський окружний адміністративний суд ухвалою від 12 листопада 2020 року відмовив у відкритті провадження у адміністративній справі.
Постановляючи зазначену ухвалу, Житомирський окружний адміністративний суд виходив з того, що даний позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки законодавством передбачений інший порядок оскарження постанови державного виконавця під час виконання рішення суду у цивільній справі.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року залишено без змін.
Приймаючи зазначену постанову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що даний спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, а тому суд першої інстанції відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України обґрунтовано відмовив ОСОБА_1 у відкриті провадження у адміністративній справі.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції, позиція інших учасників справи.
На ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2021 року позивач подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове, яким направити справу для продовження розгляду до Житомирського окружного адміністративного суду.
Позивач вважає, що безумовною підставою для відкриття Житомирським окружним адміністративним суду провадження у цій справі та її розгляду є те, що Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області передав дану справу Житомирському окружному адміністративному суду за підсудністю.
На думку позивача Житомирський окружний адміністративний суд не міг відмовити у відкритті провадження у цій справі, оскільки за правилами статті 30 КАС України (у редакції чинній до 15 грудня 2017 року) спори між адміністративними судами щодо підсудності не допускаються. Відтак, на думку скаржника, суд якому передано справу повинен прийняти та розглянути її.
На думку позивача суд першої інстанції відмовляючи у відкритті провадження у справі № 274/6855/20 позбавив його судового захисту гарантованого Конституцією України та наданого Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що є неприпустимим.
Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідач відзивів на касаційну скаргу не подав, клопотань процесуального характеру від нього також не надходило.
Ухвалою судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Соколова В .М. від 26 листопада 2021 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження за наявними матеріалами відповідно до пункту 3 частини першої статі 345 КАС України.
Застосування норм права та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час учинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанцій норм процесуального права, виходить з такого.
Згідно частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.
Виконання рішень судів є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Стаття 55 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно із частиною першої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до частини першої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Особливості провадження у справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначено статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України.
За правилом частини першої статті 287 цього Кодексу, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Тобто, якщо законом було установлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.
Разом з тим, статтею 447 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Згідно з частиною 1 статті 448 ЦПК України, скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
З установлених судами обставин справи слідує, що зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів, позивач оскаржує постанову Бердичівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про повернення виконавчого документа стягувачеві, а саме: виконавчого листа Бердичівського міськрайонного суду по цивільній справі № 274/4357/18 від 09 липня 2019 року про стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 22 000,00 грн за договором про надання послуг.
Враховуючи вищезазначене, а також зміст статті 287 КАС України, статей 447-452 ЦПК України, статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки законодавством передбачений інший порядок оскарження постанови державного виконавця під час виконання рішення суду у цивільній справі.
Тобто, позивач як стягувач має право на оскарження постанови Бердичівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) від 01 липня 2020 року про повернення виконавчого документа стягувачові (ВП 60597031), саме до Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області у порядку, визначеному статтями 447-452 ЦПК України.
З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у адміністративній справі на підставі пункту 1 частин 1 статті 170 КАС України у зв`язку з непідсудністю даної справи адміністративному суду.
При цьому, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про порушення Житомирським окружним адміністративним судом положень статті 30 КАС України (статті 22 КАС України у редакції до 15 грудня 2017 року) з тих підстав, що суд, якому передано справу повинен її розглянути, оскільки спори між адміністративними судами щодо підсудності не допускаються.
Так, за змістом статті 30 КАС України спори між адміністративними судами щодо підсудності не допускаються. Адміністративна справа, передана з одного адміністративного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 29 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження адміністративним судом, до якого вона надіслана. Справа, прийнята адміністративним судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому адміністративному суду.
Аналогічні положення містить стаття 22 КАС України у редакції до 15 грудня 2017 року.
Положень цієї статті Кодексу необхідно трактувати і застосовувати не буквально, а системно, у взаємозалежному і взаємообумовленому зв`язку з положеннями, що стосуються функціонування видів підсудності в адміністративному судочинстві.
Водночас стаття 30 КАС України базується на праві на звернення до суду та кореспондуючому праві на повноважний суд із урахуванням положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 55 Конституції України, частини першої статті 7, статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України.
В той же час відповідно до статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Розгляд судом предметно непідсудної йому справи може призвести до ухвалення незаконного рішення, обмежити право кожного на судовий захист належним судом, позбавити можливості скористатися правом на апеляційне чи касаційне оскарження рішення.
Виконання вимог процесуального забезпечення дієвості і обов`язковості положень інституту підсудності судових справ і є реалізацією гарантії кожного на розгляд справи судом, встановленим законом. Таке рішення є виконанням вимог закону.
Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 серпня 2019 року в справі № 855/364/19 (провадження № 11-871ав19).
Відтак, незважаючи на те, що стаття 30 КАС України, забороняє спори між адміністративними судами щодо підсудності, колегія суддів уважає, що суд першої інстанції не мав правових та процесуальних підстав розглядати спір, порядок вирішення якого визначений іншим законом, у даному випадку - ЦПК України. У протилежному випадку, рішення Житомирського окружного адміністративного суду, ухваленого з порушенням правил предметної підсудності, не може уважатися законним.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Ураховуючи викладене та виходячи з приписів пункту 1 частин першої статті 170 КАС України, Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі № 274/6855/20 у зв`язку з непідсудністю даної справи адміністративному суду.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін.