ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 420/13285/20
адміністративне провадження № К/9901/18399/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Губської О.А., Єресько Л.О.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2021 року (суддя - Самойлюк Г. П.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2021 року (головуючий суддя - Шеметенко Л. П., судді: Стас Л. В., Турецька І. О.) у справі № 420/13285/20 за позовом ОСОБА_1 до Другого Київського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про скасування постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернулася до суду з позовом до Другого Київського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (далі - відділ ДВС, відповідач), у якому просила скасувати постанову державного виконавця від 04 листопада 2020 року № 63484449 про відкриття виконавчого провадження.
Позов обґрунтований тим, що у відповідача не було правових підстав для відкриття виконавчого провадження за документом який не набрав законної сили. Відтак, на думку позивача, оскаржувана постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження підлягає скасуванню.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2021 року позов задоволено.
Скасовано постанову відділу ДВС від 04 листопада 2020 року про відкриття виконавчого провадження №63484449. Стягнуто з відділу ДВС на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,00 грн та суму витрат на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.
Як на підставу задоволення адміністративного позову суд першої інстанції посилався на те, що постанова патрульної поліції не набрала законної сили у встановленому законом порядку, відтак відповідачем протиправно розпочато примусове виконання постанови про накладення адміністративного стягнення, а тому вона підлягає скасуванню.
Частково задовольняючи заяву позивача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідно до принципу співмірності витрат на оплату послуг адвоката, обсягу фактично наданих послуг та з урахуванням реальності, необхідності та розумності розміру понесених витрат на правову допомогу у цій справі, розмір витрат, що підлягають відшкодуванню на користь позивача, складає 2 000,00 грн.
Відповідно до частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд першої інстанції урахував, що дана справа є справою незначної складності, позовна заява фактично складена на трьох аркушах, предметом оскарження є постанова відділу ДВС про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови патрульної поліції про стягнення з позивача штрафу у розмірі 510,00 грн, а розгляд справи відбувся у порядку спрощеного позовного провадження.
Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції та зазначив, що суд першої інстанції, ураховуючи клопотання позивача, цілком правомірно зменшив розмір витрат на правничу допомогу до загального розміру 2000, 00 грн.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині зменшення понесених витрат на правничу допомогу, позивач звернулася з касаційною скаргою, в якій оскаржені судові рішення просить скасувати в частині зменшення понесених нею витрат на професійну правничу допомогу та прийняти нове рішення про стягнення з відповідача понесені судові витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі.
В обґрунтування касаційної скарги позивач стверджує, що судом першої інстанції вирішено питання розподілу судових витрат з порушенням положень статті 134 КАС України та зменшено розмір заявлених до відшкодування витрат без відповідного клопотання відповідача, а судом апеляційної інстанції допущеного порушення не ураховано.
Позивач наполягає на тому, що суди з власної ініціативи за відсутності відповідного клопотання та його вирішення, вийшли за межі своїх повноважень, передбачених процесуальним Законом, компенсувавши лише частину витрат на правову допомогу.
На підтвердження своїх тверджень скаржник вказує, що така правова позиція у подібних правовідносинах підтверджена численними правовими висновками Верховного Суду у справах № 820/4281/17, № 815/1479/19, №907/357/16, №910/4881/18, №922/619/18, № 910/4881/18 та додатковою постановою Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц які, на думку скаржника, не враховано судами першої та апеляційної інстанцій.
Зауважує, що за висновками зробленими у перелічених справах, саме зацікавлена сторона повинна вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої сторони та забезпечує принцип змагальності.
Скаржник наполягає на тому, що суди не урахували висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 07 травня 2020 року у справі № 820/4281/17 у якій суд виразив своє ставлення до компенсації витрат у малозначних та однотипних справах та дійшов висновку, що витрати на правову допомогу у даній справі становлять 7000,00 гривень.
Акцентує на тому, що суди не зазначили будь-яких критеріїв співмірності складності справ та розміру адвокатського гонорару. Не урахували, що до суду першої інстанції подавались саме дві заяви про компенсацію витрат на правничу допомогу, а тому загальна сума витрат склала більшу суму ніж установлено судом.
Ухвалою від 08 червня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника адвоката Руссу А. П. залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Ухвалою від 26 листопада 2021 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду у попередньому судовому засіданні.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи в частині що стосуються заявлених витрат на професійну правничу допомогу та докази на їх підтвердження.
Інтереси позивача представляє адвокат - Руссу Анастасія Павлівна (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 18 листопада 2015 року серії ОД №002680).
19 березня 2021 року до суду першої інстанції від позивача та його представника надійшло клопотання (заява) про здійснення розподілу судових витрат, до якого додано документи на підтвердження понесених судових витрат:
договір № 70 від 23 листопада 2020 року, додаткову угоду № 70-1 від 03 березня 2021 року до договору № 70 від 23 листопада 2020 року, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Руссу А.П., акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 15 березня 2021 року на суму 22 000,00 грн, рахунок на оплату за виконані роботи (надані послуги) від 15 березня 2021 року на суму 22 000,00 грн;
договір №81 від 25 грудня 2020 року, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Руссу А.П., акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 29 грудня 2020 року на суму 14 000,00 грн, рахунок на оплату за виконані роботи (надані послуги) від 29 грудня 2020 року на суму 14 000,00 грн.
По факту поданого позивачем та його представником клопотання 31 березня 2021 року відповідач подав клопотання про відмову у задоволенні заяви позивача про стягнення витрат на правничу допомогу (вх. № ЕП/8645/21). У вказаному клопотанні відповідач просив, відмовити у задоволенні клопотання про стягнення судових витрат на правничу допомогу, оскільки визначений розмір витрат є неспівмірним реальним витратам, визначений із завищенням обсягу наданих послуг та незначним обсягом юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду.
Застосування норм права та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Частиною третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Стаття 134 КАС України визначає витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частин другої - сьомої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналіз положень статті 134 КАС України дає підстави вважати, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
Верховний Суд неодноразово висловлював позицію (зокрема, постанови від 20 травня 2020 року у справі №240/3888/19, від 31 березня 2020 року у справі №726/549/19, від 11 грудня 2019 року у справі №2040/6747/18), що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката застосуванню підлягає частина п`ята статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Тобто у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Суд звертає увагу, що із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до КАС України законодавцем принципово по новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід, надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення.
Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.
Судами установлено, що по факту поданої позивачем заяви про здійснення розподілу судових витрат відповідач подав до суду першої інстанції клопотання про відмову у задоволенні стягнення витрат на правничу допомогу, заявляючи про неспівмірність та необґрунтованість заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу.
Натомість, скаржник у касаційній скарзі акцентує на відсутності такого клопотання у зв`язку із відсутністю у ньому слів: "прошу зменшити розмір витрат на правничу допомогу". Відсутність у клопотанні відповідної прохальної частини, на думку позивача, не узгоджується з загальними вимоги до форми та змісту клопотання, визначеного у статті 167 КАС України та свідчить про відсутність такого клопотання взагалі.
Поряд з цим, вказане клопотання містить доводи відповідача з посиланням на конкретні обставини щодо неспівмірності та необґрунтованості розміру витрат на правничу допомогу позивача у цій справі, як і посилання на обставини справи та докази на підтвердження завищеного, на думку відповідача, розміру цих витрат та підстави для їх зменшення.
Таким чином, ураховуючи, що у КАС України законодавцем не визначено конкретної форми клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, а обов`язок доведення неспівмірності таких витрат у заявленому іншою стороною клопотанні чітко установлено відповідно до частини сьомої статті 134 КАС України, Верховний Суд вважає, що доводи скаржника щодо порушення відповідачем норм процесуального права поданням клопотання яке не відповідає відповідній формі наведеній у статті 167 КАС України є необґрунтованими.
Колегія суддів наголошує, що єдине та усталене правозастосування, зокрема, положень частини сьомої статті 134 КАС України доводять висновки Верховного Суду у постановах від 20 листопада 2020 року у справі №910/1307/19, від 11 лютого 2021 року у справі №804/8237/17, від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, від 20 січня 2021 року у справі №120/3929/19-а.
В оскаржуваних судових рішеннях суду першої та апеляційної інстанцій, надаючи оцінку доводам та запереченням відповідача проти відшкодування судових витрат у даній справі та визначаючись щодо співмірності та обґрунтованості заявлених до відшкодування на користь позивача судових витрат, суди попередніх інстанцій виходили з фактичного підтвердження позивачем розміру судових витрат наданими документами.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц.
За змістом оскаржених судових рішення суди дослідили фактично затрачений адвокатом час на складання заяв по суті справи, урахували апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, проаналізували обсяг наданих послуг та складених адвокатом процесуальних документів.
Оцінивши усі необхідні аспекти: складність та обсяг виконаних адвокатом робіт, час, витрачений на виконання відповідних робіт, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що винагорода за послуги адвоката підлягає зменшенню.
Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Аналогічні правила застосовуються у постановах Верховного Суду від 09 березня 2021 року у справі №200/10535/19-а, від 18 березня 2021 року у справі №520/4012/19, від 23 квітня 2021 року у справі №521/15516/19, від 14 червня 2021 року у справі №826/13244/16.
При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат суд першої інстанції врахував, що дана справа є справою незначної складності, позовна заява фактично складена на трьох аркушах, предметом оскарження є постанова відповідача про накладення на позивача адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 грн, розгляд справи відбувся в порядку спрощеного позовного провадження.
Суд апеляційної інстанції обґрунтовано врахував і те, що позивачем не зазначено та не підтверджено жодними доказами надання таких послуг, як опитування осіб, збір інформації та документів необхідних для складання апеляційної скарги і представництва інтересів клієнта в суді, оскільки згідно матеріалів справи, у даній справі позивачем подавалась апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви, до якої не було додано жодного доказу у справі, а апеляційний розгляд здійснювався в порядку письмового провадження за відсутності учасників справи.
З огляду на викладене у сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшли вірного висновку, що заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа №815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа №640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа №280/2635/20).
В свою чергу, враховуючи, що дана справа віднесена до справ незначної складності, справа розглянута за відсутності позивача та її представника за їх заявою, з огляду на зміст та обсяг робіт проведених адвокатом, в тому числі, щодо написання позовної заяви, апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що співмірними витратами на послуги адвоката під час розгляду даної справи є 2000,00 грн, а тому, суд першої інстанції, враховуючи клопотання відповідача, цілком правомірно зменшив розмір витрат на правничу допомогу.
На думку колегії суддів суд апеляційної інстанції вірно погодився з висновком суду першої інстанції про зменшення розміру витрат на правничу допомогу до загального розміру 2 000,00 грн, так як саме такий розмір правової допомоги буде співмірним заявленим позовним вимогам ОСОБА_1 .
Судами ураховано правові висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Крім того, під час розгляду справи судами не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Твердження скаржника у касаційній скарзі про те, що суди залишили поза увагою, що позивачем та його представником подавались дві заяви про компенсацію витрат на правничу допомогу, а тому загальна сума витрат склала більшу суму ніж установлено судом, не знайшли свого підтвердження.
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Приписами частин першої та другої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи положення статей 132, 134, 139 КАС України колегія суддів вважає, що при ухваленні оскаржених судових рішень суди не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права (у частині зменшення розміру витрат на правничу допомогу), які могли б бути підставою для скасування судових рішень, тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені рішення судів попередніх інстанцій - без змін.