1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 812/795/17

адміністративне провадження № К/9901/7906/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №812/795/17 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Старобільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Луганській області про скасування податкового повідомлення-рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Старобільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 01.11.2017 (суддя Шембелян В.С.) та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.12.2017 (головуючий суддя Шишов О.О., судді: Сіваченко І.В.,Чебанов О.О.),

ВСТАНОВИВ:

ФОП ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Старобільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Луганській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 01.07.2016 №17629-12.

Луганський окружний адміністративний суд постановою від 01.11.2017 позовні вимоги задовольнив.

Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 19.12.2017 залишив постанову Луганського окружного адміністративного суду від 01.11.2017 без змін.

Старобільська ОДПІ звернулася до суду касаційної інстанції, відповідач просить скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 01.11.2017, постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.12.2017 та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Ухвалою Верховного Суду від 12.03.2018 відкрито касаційне провадження у справі №812/795/17.

Ухвалою суду від 22.11.2021 касаційний розгляд справи призначено у порядку письмового провадження на 23.11.2021.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, абзацу "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. ОДПІ вказує, що судами не надано належної оцінки доказам контролюючого органу, неповно з`ясовано обставини справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору. Як зазначає податковий орган, у позивача відсутні підстави для застосування абзацу "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, оскільки фізична особа ОСОБА_1 не володіє нерухомим майном, не є сільськогосподарським виробником. Крім того, податковий орган не погоджується з висновками судів про неможливість застосування ставки місцевого податку протягом бюджетного року, у якому цей податок (таку ставку) введено. Відповідач вказує, що органом місцевого самоврядування встановлено місцевий податок і ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, які застосовуються у 2015 році. Відтак, податкове повідомлення-рішення відповідач вважає прийнятим на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У касаційній скарзі податковий орган просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач проти касаційної скарги заперечив, вказав, що нежитлове приміщення використовується виключно для обслуговування сільськогосподарської діяльності. Крім того, податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. У відзиві позивач просить залишити рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Переглядаючи постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець, перебуває на обліку в Марківському відділенні Старобільської ОДПІ ГУ ДФС у Луганській області як платник податків, є платником єдиного податку 2 групи та здійснює господарську діяльність за напрямками вирощування зернових культур та насіння олійних культур, допоміжна діяльність у рослинництві, роздрібна торгівля з лотків і на ринках (а.с.9-11). На праві оренди користується земельною ділянкою за адресою: Луганська область, Марківський район, сільська рада Кабичівська, кадастровий номер:4422583300:25:013:0015 (а.с.13,14). Володіє часткою нежитлової будівлі, що підтверджується відповідним Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №35268376 від 23.03.2015 та Технічним паспортом від 20.03.2007, в якому вказана нежитлова будівля зазначена як коровник (а.с., 98, 101-103).

Рішенням Марківської селищної ради Марківського району Луганської області 56 сесії 6 скликання від 30.01.2015 №56-4/2015 встановлені місцеві податки на території Марківської селищної ради та ставки акцизного податку на 2015 рік (а.с.6-8)

01.07.2016 Марківським відділенням Старобільської ОДПІ ГУ ДФС у Луганській області сформовано податкове повідомлення-рішення №17629-12 від 01.07.2016, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем "податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості" за податковий період 2015 рік на загальну суму 5096,23грн. (а.с.12).

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про його оскарження.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, вважав, що адміністративний позов слід задовольнити, оскільки новий місцевий податок, що встановлений в 2015 році, не може бути визнаний обов`язковим до сплати принаймні в 2015 році. Також, суди виходили з того, що в силу вимог абзацу "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, позивач звільнений від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (далі - Закон № 71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плати за землю.

Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 ПК України передбачено, що обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно з підпунктом 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Відповідно до пункту 10.2 статті 10 ПК України місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно.

При цьому, пунктом 4 Прикінцевих положень Закону №71-VIII рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

З аналізу зазначеного пункту вбачається, що абзацом першим урегульовано питання щодо прийняття та оприлюднення рішення щодо встановлення у 2015 році податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, проте, про застосування цього податку вже у 2015 році не йдеться.

Положення абзацу другого 4 Прикінцевих положень Закону №71-VIII стосуються порядку прийняття регуляторних актів та не звільняють місцеві ради від обов`язку оприлюднювати акт, що встановлює місцевий податок, у встановленому законодавством порядку.

Наведене відповідає вимогам пункту 10.2 статті 10 ПК України, згідно з яким саме місцеві ради обов`язково установлюють податок на майно в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а також кореспондує положенням пункту 24 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та статті 143 Конституції України.

Разом з тим, відповідно до положень пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов`язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Зазначена норма розрізняє період опублікування рішення ради, плановий період та наступний період, кожен з яких має самостійне правове значення та не може співпадати в часі.

Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що місцеві ради мають обов`язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

З огляду на неможливість збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом (у якому планується встановити місцевий податок) відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України, прийняте органом місцевого самоврядування рішення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не могло бути застосовано в 2015 році, оскільки плановим періодом для застосування цього рішення є 2016 рік.

Наявність у ПК України норм, які регулюють правила справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради, оскільки Верховна Рада України відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 ПК України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Відповідно до підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

У випадку прийняття місцевою радою рішення про встановлення місцевого податку, оприлюднення такого рішення є передумовою застосування відповідного податку до громадян, оскільки наведені вище положення ПК України необхідно застосовувати з урахуванням норм Конституції України, які є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За таких обставин, висновки судів про неправомірність покладення контролюючим органом на позивача обов`язку зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Також, слід враховувати, що відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платники податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з пунктами 30.1, 30.2., 30.3., 30.8, підпунктом "г" пункту 30.9 статті 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, них пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Платник податків вправі використовувати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і протягом усього строку її дії.

Податкова пільга надається шляхом звільнення від сплати податку та збору.

Підпунктом 14.1.76 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення - землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Відповідно до положень підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Визначення "сільськогосподарський товаровиробник", які містяться у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, застосовуються для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу "Спрощена система оподаткування, облік та звітність".

У свою чергу, згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно - правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою, класифікацією видів економічної діяльності.

Виходячи з положень Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17.08.2000 № 507, будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства включають в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарської силоси та інше.

Таким чином, нежитлова будівля, що належить позивачу на праві спільної часткової власності, використовується позивачем безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, як сільськогосподарським товаровиробником.

Відповідно до абзацу "ж" підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України, не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

При таких обставинах, до позивача як фізичної особи підприємця, який займається сільськогосподарською діяльністю та використовує нежитлове майно у сільськогосподарської діяльності застосовується положення абзацу "ж" підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Відтак, доводи касаційної скарги не підтверджують обставин неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -


................
Перейти до повного тексту