ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 826/13784/16
адміністративне провадження № К/9901/47032/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Стрелець Т.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2018 (колегія суддів: Бужак Н. П., Троян Н.М., Костюк Н.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи - Міністерство юстиції України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Міністерство соціальної політики України, про визнання протиправною та скасування постанови,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Кабінету Міністрів України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Міністерство юстиції України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Міністерство соціальної політики України про визнання протиправною та скасування постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам".
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2017 позовні вимоги задоволено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2018 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2017 скасовано та ухвалено нову, в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, позивачем подано касаційну скаргу, в якій просить її скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що оскаржуваною постановою № 365 затверджено нові, не передбачені вказаними законами України умови реалізації позивачем як громадянином України права на пенсійне забезпечення, що пов`язані з наявністю у особи статусу внутрішньо переміщеної особи. Вказує, що постановою №365 встановлюється нерівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та визначаються обмеження щодо пенсійного забезпечення в залежності від території проживання. Позивач посилається на неможливість запровадження підстав для відмови особі у призначенні пенсії без врегулювання цього питання на рівні Закону України, зокрема, такі підстави визначені ст. 49 Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", і прийняття Кабінетом Міністрів України постанови з вказаного питання є виходом за межі його компетенції, визначеної Конституцією України, Законом України "Про Кабінет Міністрів України". Позивач вважає, що в даному випадку має місце дискримінація певної категорії громадян - отримувачів соціальних виплат - за ознакою наявності статусу внутрішньо переміщеної особи та місця проживання, що є порушенням Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні". На порушення вимог вказаного Закону не проведено антидискримінаційну експертизу проекту оскаржуваної постанови №365.
Ухвалою Верховного Суду від 12.04.2018 відкрито касаційне провадження.
У відзивах на касаційну скаргу відповідач та треті особи просять відмовити в її задоволенні, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи та вимоги касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 26.10.2012 є пенсіонером за віком, до липня 2014 року перебувала на обліку в Управлінні Пенсійного фонду Артемівського району м. Луганська, з квітня 2016 р. переїхала до м. Києва та її взято на облік як внутрішньо переміщену особу згідно Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".
08.06.2016 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування.
Позивач вважає вказану постанову протиправною та просить скасувати.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваний нормативно-правовий акт прийнято поза межами повноважень відповідача та без дотримання всіх передбачених законодавством процедур, що мали передувати його прийняттю. Зокрема дійшов висновку, що постанова № 365 суперечить деяким нормам Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" зокрема щодо підстав та порядку припинення виплати пенсій та прийнята без проведення антидискримінаційної експертизи.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволені позову, апеляційний суд дійшов висновку, що постанова КМУ №365 є спеціальним нормативно-правовим актом, виданим на вимогу Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", який встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб як окремої категорії. Затверджені нею Порядки визначають механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій, довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, надання соціальних послуг, субсидій, пільг за рахунок коштів державного соціального страхування. Суд дійшов висновку, що спірна постанова №365 не є тим нормативно-правовим актом, який підлягає обов`язковій антидискримінаційній експертизі в силу Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні".
Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі: щодо оскарження нормативно-правових актів суб`єктів владних повноважень чи окремих їх положень, якщо оскаржуваний нормативно-правовий акт або відповідні його положення визнано протиправними і нечинними рішенням суду, яке набрало законної сили.
Під час касаційного провадження встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.06.2017 у справі № 826/12123/16, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2018, визнано нечинними пункти 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365.Зазначене рішення суду набрало законної сили, а постановою Верховного Суду від 20.12.2018 рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі залишені без змін.
Оскільки окремі положення постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365, які також є предметом оскарження у цій справі, уже визнані незаконними і скасовані судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому за правилами пункту 6 частини 1 статті 238 КАС України провадження у справі підлягає закриттю.
Відповідно до ч. 1 ст. 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
З огляду на зазначене, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі в частині оскарження пунктів 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365.
Щодо решти постанови, колегія суддів зазначає таке.
Згідно із Конституцією України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України (частини перша, третя статті 113); в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання (частина перша статті 117); здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України (пункт 10 статті 116); організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначаються Конституцією і законами України (частина друга статті 120).
За юридичною позицією Конституційного Суду України, Кабінет Міністрів України у своїй діяльності при виданні постанов і розпоряджень повинен виходити із закріплених за ним виключно Конституцією та законами України повноважень, які не можуть встановлюватися іншими правовими актами (указами Президента України, постановами Верховної Ради України, власними актами) (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 11.11.2008 № 25-рп/2008).
За приписами статті 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Констит