ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М., Британчука В. В., Гриціва М. І.
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20)
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», про стягнення коштів за касаційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 травня 2019 року, ухвалене суддею Фроловою І. В., та постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року, прийняту в складі колегії суддів Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», Банк), про стягнення грошових коштів у сумі 710 823,04 грн.
Позов обґрунтовувала тим, що за умовами договору-заяви № 300131/75536/3-14 про банківський строковий вклад (депозит) «Класік», укладеного 25 червня 2014 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 (далі - договір банківського вкладу від 25 червня 2014 року), останній вніс під 24,50 % річних на банківський рахунок Банку грошові кошти у сумі 800 000,00 грн як банківський вклад. Строк депозиту з 25 червня по 25 вересня 2014 року.
На підставі пункту 5.2 Основних умов залучення вкладів фізичних осіб та обслуговування вкладних рахунків у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» наведений вище договір був пролонгований.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
20 березня 2015 року приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Мокрицькою Н. В. позивачці ОСОБА_4 було видане свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 144, за яким ОСОБА_1 отримала у спадщину грошові вклади з належними на них відсотками, нарахуваннями, компенсаціями, індексаціями, що знаходяться в ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на депозитному вкладі від 25 червня 2014 року.
28 січня 2016 року ОСОБА_1 була виплачена гарантована сума відшкодування у розмірі 200 000 грн, однак невиплаченою залишилась сума вкладу з нарахованими процентами в розмірі 710 823,04 грн.
Посилаючись на те, що пов`язана з Банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України (далі - НБУ), здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів Банку, або доведення Банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову відповідальність, зокрема своїм майном, позивачка просила позов задовольнити.
13 травня 2019 року заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму грошових коштів у розмірі 710 823,04 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачкою доведено заподіяння їй збитків у вигляді неповернутої суми вкладу та нарахованих відсотків у розмірі 710 823,04 грн, що відбулось внаслідок здійснення відповідачем як контролером та власником істотної участі у банку ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.
03 грудня 2019 року постановою Київського апеляційного суду залишено без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_2 . Залишено без змін заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 травня 2019 року.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, правильно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову, оскільки Закон України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) жодним чином не виключає можливість притягнення власника істотної участі банку до відповідальності у порядку, визначеному статтею 58 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III«Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-III).
Апеляційний суд також указав, що відповідно до фінансової звітності Банку позивачці не можуть бути повернуті належні їй грошові кошти в порядку, визначеному Законом № 4452-VI, тоді як виключно ОСОБА_2 міг своєю діяльністю впливати на становище Банку, а оскільки відповідачем не виконані вимоги статті 58 Закону № 2121-III, то на підставі частини п`ятої статті 58 цього Закону відповідач несе цивільно-правову відповідальність.
ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, а також доповнення до касаційної скарги, просив скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позову.
28 вересня 2021 року постановою Великої Палати Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Скасовано заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року та ухвалено нове рішення. У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів у розмірі 710 823,04 грн відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що стаття 58 Закону № 2121-III встановлює солідарну відповідальність пов`язаних з банком осіб перед банком за завдану йому шкоду. Натомість ані солідарна, ані субсидіарна відповідальність пов`язаних з банком осіб за вимогами вкладників та інших кредиторів до банку законом не встановлена.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що неправомірні дії та бездіяльність з боку посадових осіб банку, його контролерів, інших пов`язаних осіб можуть завдати шкоди саме банку, який зазнає збитків у вигляді неотриманих доходів або зменшення ринкової вартості його майна, фактично вирішивши питання щодо належності позивача.
Велика Палата Верховного Суду виснувала, що на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) та уповноважену особу Фонду законом покладені повноваження органів та посадових осіб неплатоспроможного банку, включаючи повноваження заявляти від імені банку будь-які позови до суду, зокрема і позови про відшкодування шкоди. При цьому законом не передбачене повноваження вкладників та інших кредиторів банку звертатися від імені банку з позовними вимогами, зокрема, щодо відшкодування банку шкоди (збитків) до заподіювачів такої шкоди (похідний позов). Таке регулювання пояснюється тим, що повноваженнями звертатися з похідним позовом має наділятися той, хто не тільки має похідний інтерес у позові, а й при цьому має можливість ефективно захищати права позивача.
Велика Палата Верховного Суду констатувала, що оскільки неналежне здійснення Фондом та уповноваженою особою Фонду таких повноважень впливає на похідний інтерес вкладників та інших кредиторів у формуванні ліквідного майна банку, його ліквідаційної маси у грошовій формі, в тому числі у трансформації прав вимоги у грошові активи, які підлягають подальшому розподілу між кредиторами, то дії (бездіяльність) Фонду, зокрема в особі уповноваженої особи Фонду, щодо формування ліквідаційної маси банку, у тому числі щодо трансформації майна банку у грошову форму, можуть бути оскаржені до господарського суду кредиторами банку.
Крім того, введення у банку тимчасової адміністрації унеможливлює задоволення вимог вкладників у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом № 4452-VI. Позачергове задоволення вимог окремих кредиторів (зокрема, вкладників) неплатоспроможного банку здатне призвести до неможливості задоволення вимог інших кредиторів цієї ж або вищої черги, воно порушувало би баланс інтересів кредиторів банку і не відповідало б Закону № 4452-VI.
Вирішуючи справу по суті, Велика Палата Верховного Суду вказала, що позивачка звернулася до суду з позовом про стягнення на її користь коштів як збитків, завданих, на думку позивачки, неправомірними діями відповідача по відношенню до Банку. Водночас такими діями збитки можуть бути завдані саме Банку, а не позивачці. Отже, позивачка не довела порушення її права чи безпосереднього інтересу, а тому вона є неналежним позивачем у цій справі. Це є самостійною підставою для відмови в позові, чого суди попередніх інстанцій не врахували і дійшли помилкових висновків про задоволення позову.
З такими висновками Великої Палати Верховного Суду ми не погоджуємося та висловлюємо окрему думку відповідно до статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (частина третя статті 8 Конституції України).
Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частини перша та шоста статті 55 Конституції України).
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Згідно із пунктом 8 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Частиною першою статті 22 ЦК України передбачено, щоособа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди (частина третя статті 386 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (частина третя статті 1060 ЦК України).
Виплата Фондом гарантованої суми відшкодування вкладникам коштів за вкладами не є належним виконанням зобов`язання банку перед вкладником і не може бути підставою для зменшення розміру грошового зобов`язання, якщо вклад фізичної особи був більше ніж 200 000 грн.
Велика Палата Верховного Суду залишила поза увагою те, що сума невідшкодованих коштів за договором банківського вкладу є значною, і вкладник, який є слабшою стороною у правовідносинах, не отримав назад свої кошти, чим йому було спричинено майнову шкоду.
Спеціальні положення про відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди вкладників банку встановлені у законах № 2121-III та № 4452-VI.
Так, частина третя статті 58 Закону № 2121-III (відповідальність банку за своїми зобов`язаннями) встановлює положення, відповідно до яких учасники банку відповідають за зобов`язаннями банку згідно із законами України та статутом банку.
Відповідно до частини четвертої статті 58 Закону № 2121-III власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку.
Водночас за змістом частини п`ятої статті 58 Закону № 2121-III пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів НБУ, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність.
А згідно з частиною шостою статті 58 Закону № 2121-III пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду.
Вказані приписи статті 58 Закону № 2121-III становлять спеціальні норми щодо суб`єктів та умов, зокрема, цивільно-правової відповідальності.
Частина четверта вказаної статті покладає на власників істотної участі банків спеціальний обов`язок вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку. Із цих причин, якщо неплатоспроможність банку все ж таки настане, є усі підстави для висновку про порушення власниками істотної участі такого банку вказаного обов`язку.
Частина п`ята статті 58 цього Закону встановлює хоч і дещо узагальнене, але тим не менш чітке правило, що пов`язані з банком особи (у тому числі й власники істотної участі банку) несуть, зокрема, цивільно-правову відповідальність за вчинення хоча б одного правопорушення: порушення законодавства (у тому числі й приписів частини четвертої статті 58 Закону № 2121-ІІІ); здійснення ризикових операцій; доведення банку до неплатоспроможності.
Частина шоста зазначеної статті встановлює відповідальність пов`язаних з банком осіб (тобто у тому числі й власників істотної участі банку) саме за завдання шкоди банку, а не контрагентам банку, включаючи вкладників.
Приписи частин третьої - шостої статті 58 Закону № 2121-ІІІ є пов`язаними, але відносно незалежними, адже немає жодних підстав вважати, наприклад, що правила, закріплені у частинах четвертій та п`ятій вказаної статті, стосуються тільки випадків відповідальності пов`язаних з банком осіб за шкоду, завдану банку. Більше того, навіть і між цими законодавчими приписами також діє правило диференціації, адже норма частини шостої статті 58 Закону № 2121-ІІІ стосується лише відповідальності пов`язаних осіб саме перед банком і є спеціальною стосовно норми частини п`ятої наведеної статті.
Істотною є і та обставина, що стаття 58 Закону № 2121-ІІІ має заголовок «Відповідальність банку за своїми зобов`язаннями». При цьому структура цієї статті побудована досить послідовно: частина перша - закріплення стосовно банків загального принципу повної відповідальності учасника цивільного обороту за своїми зобов`язаннями; частина друга - визначення спеціального винятку для банків із загального принципу відповідальності учасника цивільного обороту за своїми зобов`язаннями; частина третя - визначення на рівні закону винятку для банків із загального принципу самостійної відповідальності юридичної особи за своїми зобов`язаннями, що у цілому допускається відповідно до частини третьої статті 96 ЦК України; частини четверта та п`ята - поширення закріпленого частиною третьою цієї статті винятку не тільки на учасників банку, а й на пов`язаних з банком осіб, а також конкретизація випадків та умов відповідальності власників істотної участі та інших пов`язаних з банком осіб за зобов`язаннями банку; частина шоста - закріплення конструкції відповідальності пов`язаних з банком осіб перед банком за завдання шкоди банку.
Отже, стаття 58 Закону № 2121-ІІІ: 1) підтверджує загальний принцип повної відповідальності юридичної особи за своїми зобов`язаннями відповідно до частини другої статті 96 ЦК України; 2) встановлює відповідно до приписів частини третьої статті 96 ЦК України широке виключення із принципу самостійної відповідальності юридичної особи за своїми зобов`язаннями; 3) додатково визначає відповідальність пов`язаних осіб перед самою юридичною особою - банком; 4) не заперечує можливості самостійної відповідальності пов`язаної з банком особи перед контрагентами банку.
Крім того, відсутні підстави вважати, що на відносини, врегульовані спеціальним законодавством, не можуть бути поширені загальні норми, які регламентують відповідні відносини. Тобто загальні норми ЦК України щодо підстав та умов цивільно-правової відповідальності пов`язаних з банком осіб (включаючи власників істотної участі банку) повною мірою застосовуються до спірних правовідносин, якщо тільки їх застосування не було прямо та буквально виключено відповідними спеціальними нормами.
У свою чергу, відповідно до положення частини другої статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб`єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.
Частиною першою статті 52 Закону № 4452-VI визначено, що вимоги до банку, не задоволені за недостатністю його майна, вважаються погашеними, що не позбавляє Фонд або уповноважену особу Фонду права звертатися з вимогами до пов`язаної з банком особи у порядку, визначеному частиною п`ятою цієї статті.
У частині п`ятій статті 52 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд або уповноважена особа Фонду у разі недостатності майна банку звертається до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку. Кошти, стягнуті з пов`язаних із банком осіб як відшкодування шкоди, включаються до ліквідаційної маси банку. У разі невиконання зазначених вимог Фонд звертається з такими вимогами до суду. Ліквідація неплатоспроможного банку не є підставою для закінчення судового розгляду на підставі поданого Фондом позову до пов`язаної з банком особи та не є підставою для звільнення від відповідальності пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або бан