Окрема думка
суддів Великої Палати Верховного Суду Пророка В. В., Князєва В. С.
справа № 11-90 сап 21
23 вересня 2021 року
м. Київ
Велика Палата Верховного Суду розглянула в судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 02 лютого 2021 року № 195/0/15-21, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 18 вересня 2020 року № 2658/1дп/15-20 і постановою від 23 вересня 2021 року задовольнила скаргу ОСОБА_1 та скасувала Рішення Вищої ради правосуддя від 02 лютого 2021 року № 195/0/15-21 «Про зміну рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 18 вересня 2020 року № 2658/1дп/15-20 «Про притягнення судді Корольовського районного суду міста Житомира ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності».
Водночас з рішенням Великої Палати Верхового Суду не можемо повністю погодитися з огляду на таке.
Історія справи
1. Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя (далі - Перша ДП ВРП; ВРП, Рада відповідно) рішенням від 18 вересня 2020 року № 2658/1дп/15-20 притягнула суддю Корольовського районного суду міста Житомира ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402?VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) (незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору). За вчинення цього проступку застосувала до нього дисциплінарне стягнення у виді догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця.
2. Перша ДП ВРП, зокрема, встановила, що з 06 листопада 2019 року у провадженні слідчого судді Корольовського районного суду міста Житомира ОСОБА_1 знаходилося на розгляді клопотання слідчого слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Житомирській області Коршака Ю. А. про арешт майна у кримінальному провадженні № 42019060000000024 від 11 липня 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
3. Під час проведення обшуку 04 листопада 2019 року у приміщенні на АДРЕСА_1 тимчасово вилучили: блокнот зеленого кольору з чорновими записами, зошит «Copybook» та блокнот коричневого кольору з чорновими записами; документація ТОВ «Фінансова компанія «А Фінанс»; предмети схожі на грошові кошти: 623 621 гривня, 5 200 доларів США (зі слів особи, якій належали, не використовуються в обігу), 9 160 доларів США, 915 800 російських рублів, 3 205 євро, 36 220 польських злотих, 49 000 датських крон, 370 канадських доларів, 470 швейцарських франків, 20 англійських фунтів, 12 600 чеських крон; мобільний телефон марки «IPhone X» із sim-картою, який належить ОСОБА_2 .
4. Слідчий суддя ОСОБА_1 ухвалою від 28 листопада 2019 року відмовив у задоволенні клопотання про арешт майна.
5. Прояви дисциплінарного проступку Перша ДП ВРП побачила в тому, що суддя ОСОБА_1 не мотивував ухвалене ним рішення про відмову в задоволенні клопотання про накладення арешту на майно. Мотивувальна частина ухвали слідчого судді ОСОБА_1 відтворює лише зміст клопотання слідчого, містить цитування положень чинного законодавства, але в ній не наводяться конкретні змістовно-прикладні формулювання, її текст обмежується лише викладом загальних визначень на кшталт таких, що слідчий суддя дослідив у нарадчій кімнаті матеріали, надані органом досудового розслідування, з метою збереження речових доказів у цьому кримінальному провадженні вирішив, що підстав для задоволення клопотання слідчого і накладення арешту на частину грошових коштів, які були предметом контролю за вчиненням злочину у формі оперативної закупки, немає.
6. Перша ДП ВРП відзначила також, що мотивувальна частина ухвали від 28 листопада 2019 року, постановлена слідчим суддею ОСОБА_1, не відповідає вимогам статті 372 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), оскільки в ухвалі не наведено жодних встановлених слідчим суддею обставин із посиланням на відповідні докази, а також мотивів, з яких слідчий суддя виходив при постановленні ухвали про відмову у накладенні арешту на майно. Відмовляючи у задоволенні клопотання про арешт майна, слідчий суддя не врахував положень частин другої, третьої статті 170, статті 271 КПК України щодо встановлення необхідності арешту майна, а також того, що незастосування найбільш обтяжливого способу - арешту майна (гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом) призведе до їх приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі. До того ж 144 купюри номіналом 500 гривень та 20 купюр номіналом 200 гривень, які залучені та використані на підставі рішення про проведення негласної слідчої (розшукової) дії, визнані речовим доказом.
7. Перша ДП ВРП використала на підтвердження в діях скаржника ознак дисциплінарного проступку міркування суду апеляційної інстанції про недотримання слідчим суддею належних, співвідносних з положеннями процесуального закону мотивів ухвалення судового рішення із відхиленням доводів сторони кримінального провадження без зазначення у судовому рішенні підстав для цього, а також нездійснення відповідно до норм процесуального закону оцінки матеріалів, переданих на розгляд слідчому судді, вказують на те, що під час здійснення правосуддя він неналежно поставився до виконання своїх обов`язків, та постановив рішення, висновки якого не відповідають обставинам справи.
8. Суддя ОСОБА_1 не погодився із рішенням дисциплінарного органу та, вважаючи його незаконним, необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню, звернувся до ВРП зі скаргою. У скарзі зазначив, що суддя, у діях якого наявний склад дисциплінарного проступку, може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності винятково за умови, що він вчинив такий проступок умисно або через грубу необережність (недбалість). Але суддя не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності в разі зміни рішення про відмову у задоволенні клопотання про накладення арешту на вилучені під час обшуку грошові кошти.
9. Зокрема, стверджував, що під час розгляду дисциплінарної скарги не було встановлено умислу в його діях, які призвели до порушення, поставленого йому за провину. На думку судді, його притягнули до дисциплінарної відповідальності за незгоду із рішенням про відмову у накладенні арешту на частину грошових коштів, які за законом не могли бути повернуті особі, оскільки належать державі та не мають статусу тимчасово вилученого майна.
10. Також ОСОБА_1 зазначив, що Перша ДП ВРП не звернула уваги на те, що під час розгляду клопотання слідчого про арешт тимчасово вилученого майна матеріали кримінального провадження не містили жодних даних про належність грошових коштів (144 купюр номіналом 500 гривень та 20 купюр номіналом 200 гривень) до предметів контролю за вчиненням злочину у формі оперативної закупки. Крім того, Житомирський апеляційний суд в ухвалі від 27 листопада 2019 року у справі № 296/10789/19 у цьому ж кримінальному провадженні повністю відмовив у задоволенні клопотання про накладення арешту на майно та встановив численні порушення з боку правоохоронних органів щодо права власності осіб під час здійснення цими особами підприємницької діяльності.
11. Підсумовуючи, суддя зазначив, що наведені ним обставини у своїй сукупності свідчать про незаконність оскаржуваного рішення про притягнення його до дисциплінарної відповідальності, у зв`язку із чим воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у притягненні його до дисциплінарної відповідальності.
12. ВРП рішенням від 02 лютого 2021 року № 195/0/15-21 змінила рішення Першої ДП ВРП від 18 вересня 2020 року № 2658/1дп/15-20 та застосувала до судді Корольовського районного суду міста Житомира ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у виді попередження.
13. Між іншим Рада виходила з того, що твердження судді ОСОБА_1 про те, що матеріали кримінального провадження не містили даних про використання частини вилучених грошових коштів для проведення негласної слідчої (розшукової) дії, спростовуються даними технічного запису судового засідання від 28 листопада 2019 року у справі № 296/10789/19, долученим протоколом огляду, позначення та вручення грошових коштів від 04 листопада 2019 року.
14. У зв`язку із цим Рада зауважила, що судове рішення, постановлене під головуванням судді ОСОБА_1, не містить належних та відповідних мотивів його ухвалення, підстав для відхилення доводів сторони кримінального провадження, належної оцінки матеріалів кримінального провадження. Такі дії судді розцінила як неналежне виконання своїх обов`язків та погодилася з висновком дисциплінарного органу про наявність у діях судді ОСОБА_1 ознак дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ.
15. ВРП зазначила, що вмотивованість - це вимога до суду наводити письмово в рішенні судження, пояснення про наявність чи відсутність фактів, які є основою висновку суду. Це також пояснення суду, чому він виніс саме таке рішення, погодився з одними та відкинув інші доводи.
16. Обов`язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з`ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склалися.
17. Узагальнюючи, ВРП підсумувала, що для того щоб судове рішення вважалося належно мотивованим, недостатньо просто процитувати закон та перерахувати докази, надані сторонами. Важливо навести ті висновки, яких дійшов суд за результатами оцінки доказів, та знайти настільки вагомі й одночасно зрозумілі аргументи на користь прийнятого рішення, щоб вони переконали в законності й справедливості вирішення спору навіть ту сторону, яка в цьому спорі програла.
18. ВРП частково погодилась із висновками Дисциплінарної палати у цій частині та, оцінюючи всі встановлені під час попередньої перевірки обставини в сукупності, визнала правильною кваліфікацію дій судді Корольовського районного суду міста Житомира ОСОБА_1 за підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII (внаслідок недбалості незазначення мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору).
19. Згідно із частиною другою статті 109 Закону № 1402-VIII та частиною п`ятою статті 50 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.
20. З огляду на наведене, враховуючи вимоги статті 109 Закону № 1402-VIII та встановлені Дисциплінарною палатою обставини, ВРП вважала, що застосування до судді ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді попередження є пропорційним вчиненому дисциплінарному проступку та відповідає вимогам статті 109 Закону № 1402?VIII, статті 50 Закону № 1798?VIII.
21. 05 березня 2021 року суддя ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду у зі скаргою на спірне рішення, у якій просив визнати його протиправним і скасувати.
Мотиви Великої Палати Верховного Суду
22. Свою позицію у цій справі Велика Палата Верховного Суду, зокрема, обґрунтувала тим, що відповідно до підпункту «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстави незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору.
23. Чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень, важливими аспектами права на справедливий суд. У судових рішеннях мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Призначення обґрунтованості судового рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що їх почули. Вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
24. Відповідно до змісту положень частин першої, другої статті 170 КПК України арешт майна - це захід забезпечення кримінального провадження, що полягає у тимчасовому позбавленні підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можливості відчужувати певне майно, а також у забороні для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його, за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна.
25. Метою накладення арешту є забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову. Арешт може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті (готівкою або в безготівковому вигляді), цінні папери, корпоративні права. Ці об`єкти мають перебувати у власності підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння; але фактично вони можуть бути в перелічених осіб або в інших фізичних або юридичних осіб (частина третя статті 170 КПК України).
26. Отож арешт майна може полягати у: позбавленні можливості відчужувати майно; забороні розпоряджатися майном та використовувати його. При цьому заборона на використання майна та заборона розпоряджатися майном можуть бути застосовані лише у випадках, коли їх незастосування може призвести до зникнення, втрати або пошкодження відповідного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.
27. ВРП у своєму рішенні вказала, що суддя ОСОБА_1 відповідно до вимог процесуального закону не зазначив належних мотивів ухвалення судового рішення; у неналежний спосіб відхилив доводи сторони кримінального провадження; не надав належної оцінки матеріалам, які перебували у нього на розгляді. Такі дії ВРП розцінила як неналежне ставлення до своїх службових обов`язків.
28. Відповідно до частини четвертої статті 370 КПК України вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
29. Велика Палата з цього приводу зазначає, що процесуальна вимога вмотивованості рішення по суті є проявом самої природи рішення як акта, що містить відповіді на правові питання, які виникли у справі, та визначає дії, які мають бути здійснені у зв`язку зі встановленими фактичними обставинами. Оскільки кожне рішення приймається саме у зв`язку з певними фактичними обставинами, уся попередня перед прийняттям рішення процесуальна діяльність і полягає, зрештою, у збиранні, перевірці й оцінці тих фактичних даних - доказів, на підставі яких приймаються певні рішення і які власне й обґрунтовують його. В основі кожного судового рішення повинні лежати встановлені у справі фактичні обставини, що свідчат