Постанова
іменем України
24 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 752/5735/16-к
провадження № 51-4099км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ковтуновича М. І.,
суддів Анісімова Г. М., Луганського Ю. М.,
за участю:
секретаря судового засідання Лагоди І. О.,
прокурора Гошовської Ю. М.,
виправданої ОСОБА_1,
захисника Сидоренка В. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 15 червня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 09 червня 2021 року щодо
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки та жительки АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2 ст. 200 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 15 червня 2020 року ОСОБА_1 визнано невинуватою та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку з недоведеністю в її діянні складу кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2 ст. 200 КК.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Відповідно до обвинувального акту ОСОБА_1 обвинувачено в тому, що вона, будучи особою, відповідальною за ведення бухгалтерського та податкового обліку в Товаристві з обмеженою відповідальністю "Інфініті Про", у розпорядженні якої були чекова книжка та електронні ключі доступу до банківського рахунку ТОВ "Інфініті Про" № НОМЕР_1, перебуваючи у відділенні Акціонерного товариства "Укрсиббанк" № 838, розташованому за адресою: просп. Голосіївський, 94, м. Київ, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на підробку платіжного документа з метою його використання, внесла неправдиві дані до грошових чеків 29 квітня 2015 року (серія ЛИ № 0036801від 29 квітня 2015 року) та, діючи повторно, 30 квітня 2015 року (серія ЛИ № 0036802 від 30 квітня 2015 року), 05, 07, 18, 19 травня 2015 року (серія ЛИ № 0036803,ЛИ № 0036804, ЛИ № 0036805, ЛИ № 0036806 від 05, 07, 18, 19 травня 2015 року відповідно), зазначивши у графах кожного з них таку інформацію: "Сума цифрами" - 149 000.00, "Дата" - 29, 30 квітня та 05, 07, 18, 19 травня 2015 року відповідно, "Заплатить" - ОСОБА_1 сто сорок дев`ять тисяч гривень 00 копійок, "Цілі витрат" - повернення фінансової допомоги по договору від 03 квітня 2014 року № 1, "Сума" - 149 000.00, "Пред`явлений" - паспорт, НОМЕР_3, виданий Голосіївським РУ ГУМВС України в місті Києві, 03 лютого 2004 року, отримавши таким чином можливість незаконного доступу до рахунку ТОВ "Інфініті Про" № НОМЕР_1, оскільки директор цього товариства ОСОБА_2 указані платіжні доручення не підписував, після чого використала ці грошові чеки шляхом пред`явлення їх співробітникам відділення "Укрсиббанк" № 838 та за кожним незаконно отримала з банківського рахунку № НОМЕР_1 грошові кошти в сумі 149 000 грн.
Київський апеляційний суд ухвалою від 09 червня 2021 року вирок районного суду щодо ОСОБА_1 залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала?касаційну скаргу
У касаційній скарзі прокурор, вказуючи на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Свої доводи сторона обвинувачення обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не дав оцінки всім доказам у кримінальному провадженні - як показанням свідків ( ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 ), так і письмовим доказам (висновку почеркознавчої експертизи від 25 грудня 2015 року № 4-05/2219), саме у їх сукупності.
Як відзначає прокурор, одним із мотивів ухвалення виправдувального вироку щодо ОСОБА_1 суд першої інстанції зазначив про те, що сторона обвинувачення не надала у розпорядження суду доказів підробки ОСОБА_1 підпису від імені директора ТОВ "Інфініті Про" в грошових чеках. Однак згідно з висунутим обвинуваченням, ОСОБА_1 не інкримінувалася підробка саме підпису директора ОСОБА_2 у грошових чеках.
На думку скаржника, для підтвердження наявності складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 200 КК, не є обов`язковою умовою, підробка особою особисто підпису керівника підприємства на грошових чеках.
Вважає, що всупереч вимогам ст. 419 КПК апеляційний суд належним чином не мотивував рішення про відмову в задоволенні апеляційної скарги прокурора, фактично продублювавши висновки суду першої інстанції та зазначив загальні фрази про правильність надання оцінки доказам.
На переконання сторони обвинувачення, суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів по кримінальному провадженні, що у свою чергу вказує на порушення судом апеляційної інстанції вимог ст. 23, частин 1, 2 ст. 22, ч. 1 ст. 26 КПК.
Зазначає, що прокурор у судовому засіданні суду апеляційної інстанції мотивував необхідність повторного дослідження доказів тим, що сторона обвинувачення категорично не погоджується з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, а надати іншу оцінку доказам апеляційний суд може лише за результатами безпосереднього повторного дослідження доказів.
Таким чином, на думку сторони обвинувачення, суди першої та апеляційної інстанцій, порушуючи ст. 94 КПК, не дали належної оцінки всім доказам у їх сукупності, а апеляційний суд, крім того, необґрунтовано відмовив у клопотанні прокурора про повторне дослідження доказів, та помилково дійшли висновку про необхідність виправдання ОСОБА_1 .
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор Гошовська Ю. М. підтримала касаційну скаргу, просила скасувати оскаржені судові рішення і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
Виправдана ОСОБА_1 та її захисник Сидоренко В. В. заперечили проти задоволення касаційної скарги, навели аргументи щодо законності й обґрунтованості судових рішень, просили залишити їх без зміни, а касаційну скаргу без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції дійшов висновку про безпідставність касаційної скарги прокурора з огляду на таке.
Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку, як передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ч. 1 ст. 17 КПК полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Конституційний Суд України у Рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип in dubio pro reo, згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди під час оцінки доказів керуються критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах "Яременко проти України", "Нечипорук і Йонкало проти України", "Кобець проти України").
Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів складу кримінального правопорушення, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.
За змістом ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат. Згідно з вимогами цієї статті доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Частиною 2 ст. 94 КПК визначено, що жоден доказ не має наперед встановленої сили. Під час постановлення вироку суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин кримінального провадження в їх сукупності, керуючись законом, повинен оцінити кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів ? з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення та для вирішення питань, зазначених у ст. 374 КПК.
Згідно з вимогами п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК у разі, якщо у кримінальному провадженні не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, ухвалюється виправдувальний вирок.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі та визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, виходячи з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення і захисту, в тому числі й поданих у судовому засіданні.
Як визначено ст. 370 КПК, судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Усупереч твердженням прокурора у касаційній скарзі, виправдовуючи ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2 ст. 200 КК, суд першої інстанції, який підтримав апеляційний суд, на підставі ст. 94 КПК повно та всебічно дослідив усі докази, дав їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку, і дійшов правильного висновку про недоведеність того, що в діянні ОСОБА_1 наявний склад інкримінованих їй кримінальних правопорушень.
Такий висновок районного та апеляційного судів умотивований і ґрунтується на доказах, які суд першої інстанції, відповідно до ст. 94 КПК безпосередньо дослідив, а саме на показаннях обвинуваченої ОСОБА_1, свідків ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_8, висновках експертів та інших письмових документах, які у своїй сукупності отримали належну оцінку.
Разом із тим, не зважаючи на встановлений у ст. 92 КПК обов`язок доказування, прокурор не надав жодних об`єктивних доказів того, що підпис від імені директора ТОВ "Інфініті Про" ОСОБА_2 виконаний ОСОБА_1 . Про це правильно зробив висновок суд апеляційної інстанції, врахувавши те, що ОСОБА_1 обвинувачено у підробленні нею шести чеків шляхом внесення у їх відповідні графи сум грошових коштів, які необхідно виплатити чекодержателю, та даних особи, якій необхідно виплатити кошти. Однак вказані дії ОСОБА_1 самі по собі не утворюють складу інкримінованого їй кримінального правопорушення, адже фактично не надають доступу до розрахункових рахунків ТОВ "Інфініті Про", який може бути наданий лише за наявності на вказаному чеку підпису чекодавця. І більш того, органом досудового розслідування обвинувачення ОСОБА_1 у підробленні підпису директора у грошових чеках не пред`являлось.
Апеляційний суд також обґрунтовано спростував твердження в апеляційній скарзі сторони обвинувачення про те, що відсутність доказів підробки ОСОБА_1 підпису ОСОБА_2 на грошових чеках жодним чином не виключає факту підробки платіжного доручення, що засвідчено висновком почеркознавчої експертизи від 25 грудня 2015 року № 4-05/2219. При цьому суд зауважив, що зазначений висновок підтверджує лише виконання підписів від імені директора ТОВ "Інфініті Про" ОСОБА_2 у графі "Підпис" у розрахункових чеках (серія ЛИ № 0036801 від 29 квітня 2015 року, серія ЛИ № 0036802 від 30 квітня 2015 року, серія ЛИ № 0036803 від 05 травня 2015 року, серія ЛИ № 0036804 від 07 травня 2015 року, серія ЛИ № 0036805 від 18 травня 2015 року, серія ЛИ № 0036806 від 19 травня 2015 року) не ОСОБА_2, а іншою особою, проте жодним чином не доводить, що саме ОСОБА_1 підробила підпис від імені директора зазначеного товариства у грошових чеках.
Крім того, колегія суддів касаційного суду констатує і те, що попри відсутність обвинувачення ОСОБА_1 у підробці підписів від імені директора у вищевказаних грошових чеках, прокурор ні у зміненому обвинувальному акті, ні у касаційній скарзі не зазначив жодної обставини, яка б указувала на обізнаність виправданої, зокрема у момент пред`явлення нею цих чеків у банківську установу, стосовно того факту, що указані підписи були виконані не ОСОБА_2 . З урахуванням зазначеного, цілком обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про ненадання стороною обвинувачення до суду доказів, які б указували прямо чи опосередковано на наявність у ОСОБА_1, зокрема прямого умислу, спрямованого на підробку грошових чеків та їх використання, а доводи у касаційній скарзі прокурора цього не спростовують.
У показаннях свідків ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_8 відсутні фактичні дані, які би прямо вказували на вчинення ОСОБА_1 інкримінованих їй кримінальних правопорушень, не підтверджено цього й іншими доказами.
За матеріалами кримінального провадження, працівники відділення АТ "Укрсиббанк" № 838 - свідки ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_6, під час допиту в районному суді підтвердили той факт, що ОСОБА_1 дійсно працювала на посаді головного бухгалтера ТОВ "Інфініті Про", у зв`язку з чим у них не було сумнівів щодо достовірності розрахункових чеків, які вона пред`являла у відділенні банку на отримання грошових коштів. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що показання цих свідків у частині предʼявлення обвинуваченою ОСОБА_1 розрахункових чеків у відділенні банку жодним чином не засвідчують пред`явленого їй обвинувачення, а навпаки узгоджуються, з її показаннями, адже вона не заперечувала, що знімала грошові кошти у відділенні АТ "Укрсиббанк" № 838 за розпорядженням директора товариства, і підтверджуються довіреністю від 01 березня 2013 року № 1, згідно з якою ТОВ "Інфініті Про" в особі генерального директора ОСОБА_2 довіряє ОСОБА_1, у тому числі, подавати до банку платіжні доручення через систему інтернет-банкінг для проведення всіх платежів, отримувати виписки з рахунків організації № НОМЕР_1 в АТ "Укрсиббанк", отримувати готівку за грошовими чеками.
Колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій про те, що показання свідка ОСОБА_8 - очевидця того, як ОСОБА_1 просила ОСОБА_2 не подавати заяву до правоохоронних органів щодо зняття з рахунків ТОВ "Інфініті Про" грошових коштів, обіцяючи їх повернути, і свідка ОСОБА_7, яка заперечила показання обвинуваченої про те, що остання передавала через неї на підпис чеки для ОСОБА_2, також жодним чином не підтверджують вчинення кримінальних правопорушень ОСОБА_1 .
Усупереч твердженням прокурора у касаційній скарзі показання свідка ОСОБА_2, який в судовому засіданні суду першої інстанції стверджував, що грошові кошти з рахунку товариства незаконно знімала ОСОБА_1, оскільки саме вона заповнювала розрахункові чеки, на підставі яких і було незаконно знято кошти, ні окремо, ні у сукупності з іншими доказами також не доводять вчинення ОСОБА_1 інкримінованих їй кримінальних правопорушень, оскільки доступ до чекової книжки, а також інших фінансових документів товариства вона мала, у зв`язку з її посадовими обов`язками головного бухгалтера вказаного товариства.
Виходячи з того, що суд перевірив докази, надані стороною обвинувачення на доведення винуватості ОСОБА_1, відповідно до вимог статей 84-87, 94 КПК та навів у вироку мотиви неврахування окремих доказів (копію заяви ОСОБА_2 та додатки до неї з вільними зразками його почерку та підпису, копію запиту начальника Слідчого управління фінансових розслідувань Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві Баранова М. М. від 05 грудня 2015 року у порядку ст. 93 КПК, копію заяви ОСОБА_1 від 24 липня 2013 року та копію її автобіографії, що не завірені у встановленому законом порядку), доводи прокурора про залишення без оцінки сукупності доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку є безпідставними.
Дослідивши всебічно, повно і неупереджено всі обставини кримінального провадження, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням з докладним обґрунтуванням кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, витлумачивши, як того вимагає процесуальний закон, усі сумніви на користь обвинуваченої, суд правильно зазначив, що докази сторони обвинувачення не доводять наявності у діях ОСОБА_1 складу кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2 ст. 200 КК.
Таким чином, суд першої інстанції дотримався вимог статей 370, 373 і 374 КПК і обґрунтовано визнав ОСОБА_1 невинуватою у пред`явленому обвинуваченні та виправдав її у зв`язку з недоведеністю наявності в її діянні складу кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2 ст. 200 КК.
Що стосується апеляційного розгляду, то його також проведено відповідно до вимог кримінального процесуального закону.
Так, як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погоджуючись із ухваленим виправдувальним вироком районного суду щодо ОСОБА_1, прокурор подав апеляційну скаргу, стверджуючи про невідповідність висновків фактичним обставинам провадження. При цьому прокурор у клопотанні, посилаючись на приписи ч. 3 ст. 404 КПК, просив повторно дослідити ряд письмових доказів та повторно допитати ОСОБА_1 і свідків.
Апеляційний суд належним чином розглянув зазначену апеляційну скаргу та клопотання.
У зв`язку з цим касаційний суд не знайшов підтвердження посиланням, наведеним у касаційній скарзі, щодо недотримання апеляційним судом вимог ст. 23, частин 1, 2 ст. 22, ч. 1 ст. 26 КПК під час розгляду скарги та клопотання прокурора, тобто порушення принципу безпосередності дослідження доказів, яке полягало в обов`язку суду безпосередньо сприйняти і вивчити в судовому засіданні інформацію про фактичні дані, надані стороною обвинувачення, для забезпечення можливості здійснення іншої їх оцінки.
Відповідно до ч. 1 ст. 405 КПК перегляд рішень місцевого суду в межах, визначених частинами 1, 2 ст. 404 цього Кодексу, здійснюється при апеляційному розгляді, який провадиться згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених главою 31 цього Кодексу.
Однією з відмінних рис між порядком розгляду кримінального провадження місцевим судом та судом апеляційної інстанції є те, що останній не повинен у кожному провадженні досліджувати обставини.
Як визначено ч. 3 ст. 404 КПК, суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, при наявності клопотання учасників судового провадження та за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Одночасно, виходячи з такої засади кримінального провадження, як безпосередність дослідження доказів (п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23 КПК), апеляційний суд не вправі давати доказам іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо доказів, наданих сторонами обвинувачення й захисту, не було безпосередньо досліджено під час апеляційного перегляду кримінального провадження.
Проте прокурор у клопотанні не навів таких порушень, допущених районним судом у ході дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, які б вимагали їх повторного дослідження апеляційним судом.
Крім того, апеляційний суд не давав іншої оцінки доказам у провадженні ніж та, яку дав районний суд, а погодився з його висновками про обґрунтованість виправдання ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2 ст. 200 КК. Обмежившись у своїй ухвалі аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції, апеляційний суд не порушив установленого законом порядку апеляційного розгляду, оскільки за наведених обставин повторне дослідження доказів не є обов`язком суду.
Сам по собі факт непогодження з висновками суду та оцінкою доказів не є підставою дляїх повторного дослідження. Одночасно відмова в задоволенні клопотання про повторне дослідження обставин не свідчить про недотримання судом вимог ст. 23, ч. 3 ст. 404 КПК стосовно безпосередності дослідження доказів, а означає відсутність аргументованих доводів щодо необхідності цих дій.
При цьому, переглядаючи вирок стосовно ОСОБА_1, апеляційний суд належним чином перевірив доводи щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам провадження та мотивовано визнав їх безпідставними. Також апеляційний суд пересвідчився в тому, що районний суд дотримався вимог кримінального процесуального закону при розгляді кримінального провадження, у тому числі щодо оцінки достовірності і достатності як кожного доказу окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами, що було необхідним для формування повного та об`єктивного уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.
В оскарженому судовому рішенні наведено підстави, з яких апеляційну скаргу прокурора визнано необґрунтованою, а судження прокурора про протилежне не знайшли свого підтвердження.
Суд, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_1, дотримався принципів диспозитивності, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом переконливості цих доказів, що перевірив апеляційний суд.
Отже, суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального і процесуального права, судовий розгляд проведено повно й об`єктивно.
Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
Даних, які би свідчили, що суд допустив такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, або неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, не виявлено. Тому з огляду на вищевказане відсутні обґрунтовані підстави для задоволення вимог, викладених у касаційній скарзі.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд