Постанова
іменем України
24 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 742/3673/18
провадження № 51-3463км19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Анісімова Г.М.,
суддів Ковтуновича М.І., Луганського Ю.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Голубенко О.В.,
прокурора Єременка М.В.,
засуджених (у режимі відеоконференції) ОСОБА_1, ОСОБА_2,
захисників (у режимі відеоконференції) Денисенка С.В., Кантура О.А.,
розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018270210001459, за обвинуваченням
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Миропілля Краснопільського району Сумської області, жителя АДРЕСА_1 ), раніше неодноразово судимого, останній раз - вироком Білопільського районного суду Сумської області від 27 квітня 2009 року за ч. 2 ст. 187, ст. 69 Кримінального кодексу України (далі - КК) до позбавлення волі на строк 5 років, звільненого після відбуття покарання в 2014 році,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК,
за касаційною скаргою захисника Денисенка Сергія Вікторовича в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 22 вересня 2020 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 26 січня 2021 року щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 11 квітня 2019 року визнано винуватими ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК, а також ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 185 КК.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 01 липня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Касаційний кримінальний суд Верховного Суду постановою від 05 лютого 2020 року рішення суду апеляційної інстанції скасував з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 31 березня 2020 року вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 11 квітня 2019 року скасовано та призначено новий судовий розгляд.
За вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 22 вересня 2020 року ОСОБА_2 визнано винуватим і засуджено за ч. 2 ст. 289 КК та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.
Також згідно з указаним вироком засуджено ОСОБА_1 за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 185 КК, з урахуванням вимог ч. 1 ст. 70 КК та остаточно призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.
Крім того, вирішено долю речових доказів та витрат у провадженні.
Згідно з вироком 19 серпня 2018 року, точного часу в ході судового розгляду не встановлено, ОСОБА_1 за попередньою змовою з ОСОБА_2, перебуваючи біля ставка в с. Бубнівщина Прилуцького району, умисно довівши ОСОБА_3 до безпорадного стану шляхом схилення останнього до вживання спиртних напоїв, проникли до салону автомобіля марки "MERCEDES-BENZ" 313CDI, реєстраційний номер НОМЕР_1, де ОСОБА_1, не маючи будь-якого права керувати чи володіти цим транспортним засобом, запустив ключем двигун, привів автомобіль у рух та спільно з ОСОБА_2 незаконно заволодів ним, розпорядившись транспортним засобом на власний розсуд.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 26 січня 2021 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Не погодившись із постановленими щодо ОСОБА_2 судовими рішеннями, його захисник Денисенко С.В. звернувся до Суду з касаційною скаргою, в якій указує, що вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 22 вересня 2020 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 26 січня 2021 року постановлено з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону і з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій усупереч приписам ч. 2 ст. 439 КПК не врахували вказівок суду касаційної інстанції та не перевірили належності таких доказів, як показання потерпілого ОСОБА_3, свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, протокол слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_5 . На думку захисника, вказані докази є неналежними та недопустимими, оскільки не стосуються обставин, які підлягають доказуванню, а стосуються обставин, поза межами пред`явленого обвинувачення. Також указує на недопустимість протоколу впізнання потерпілим ОСОБА_3 осіб за фотознімками через порушення процесуального закону при проведенні цієї слідчої дії. Крім того, захисник вказує, що, визнавши пред`явлене ОСОБА_2 обвинувачення доведеним, суди не врахували правові позиції, викладені в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" щодо кваліфікації дій за ст. 289 КК.
Вказані вище судові рішення стосовно засудженого ОСОБА_1 не оскаржуються.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджені ОСОБА_2 і ОСОБА_1, захисники Денисенко С.В. і Кантур О.А. підтримали викладені в касаційній скарзі доводи та просили її задовольнити.
Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги, доводи якої вважав необґрунтованими.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення засуджених, захисників і прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів виходить з наступного.
За приписами ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При цьому переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.
Відповідно до положень ст. 438 цього Кодексу підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Колегія суддів дійшла висновку, що в цьому провадженні такі підстави відсутні.
За приписами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 зазначеного Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Статтею 94 КПК установлено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Вбачається, що місцевий суд, з яким погодився і апеляційний суд, визнав ОСОБА_2 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції ретельно дослідивши обставини кримінального провадження, дійшов висновку, що досліджені докази узгоджуються між собою та викривають обвинувачених осіб в інкримінованих їм злочинах.
Такого висновку суд дійшов за результатами оцінки показань засуджених ОСОБА_2 і ОСОБА_1, потерпілого ОСОБА_3, свідків ОСОБА_5 і ОСОБА_6, а також дослідивши письмові докази у провадженні, зокрема: витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження № 12018270210001459 від 03 вересня 2018 року; заяву ОСОБА_3 про злочин; рапорт старшого інспектора чергового СРПП № 1 Прилуцького ВП ГУНП в Чернігівській області Дубовика С.В. від 28 серпня 2018 року; протоколи пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 03 вересня 2018 року; протокол огляду місця події з ілюстративною таблицею від 04 вересня 2018 року; висновок судової дактилоскопічної експертизи від 11 жовтня 2018 року № 1218; висновок судової автотоварознавчої експертизи від 11 вересня 2018 року № 072/18; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу; протокол від 17 жовтня 2018 року № 2035т про результати аудіо-, відеоконтролю в умовах ІТТ (м. Прилуки) щодо ОСОБА_2 ; протокол слідчого експерименту від 27 вересня 2018 року зі свідком ОСОБА_5 та відеозапис до нього; протокол слідчого експерименту від 26 вересня 2018 року з потерпілим ОСОБА_3 і відеозапис до нього.
Твердження захисника про те, що суд першої інстанції не дав правильної оцінки показанням потерпілого ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_5, а також протоколу слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_5 на предмет належності та допустимості, є аналогічними доводам сторони захисту, які апеляційний суд перевірив і обґрунтовано визнав такими, що вони не знайшли свого підтвердження.
При цьому, апеляційний суд слушно зазначив, що показання потерпілого ОСОБА_3, свідка ОСОБА_5 були перевірені шляхом ретельного допиту цих осіб у судовому засіданні. Інші докази місцевий суд теж ретельно дослідив і обґрунтовано визнав належними, достовірними і допустимими, зібраними відповідно до норм КПК. Ці докази, а також протоколи слідчих експериментів, покладені в обґрунтування вироку, безпосередньо стосуються інкримінованого злочину і не можуть не братись до уваги судом.
З викладеними в ухвалі апеляційного суду висновками щодо достатності наведених у вироку суду першої інстанції безпосередньо досліджених доказів для доведення винуватості засудженого в інкримінованому злочині погоджується й колегія суддів касаційного суду.
Відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
З матеріалів кримінального провадження (т. 3, а.с. 63) убачається, що свідок ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, у зв`язку з чим суд не поклав його показання, які безпосередньо не сприймав під час нового розгляду, в основу обвинувального вироку. Отже доводи сторони захисту в касаційній скарзі про неналежність показань цього свідка є безпідставними.
З огляду на приписи статей 95, 240 КПК судом відеозапис слідчого експерименту із засудженим ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 206), де він давав викривальні покази за відсутності в проведеній слідчій дії процесуальних ознак, притаманних слідчому експерименту, і, відповідно, протокол зазначеного слідчого експерименту не покладено в обґрунтування висновку про винуватість засудженого в інкримінованому злочині. Отже, відсутні підстави для твердження про невиконання судами попередніх інстанцій приписів ст. 439 КПК в цій частині.
Місцевий суд дійшов переконливого висновку, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 діяли як співвиконавці, між ними існувала змова на незаконне заволодіння транспортним засобом, що належав ОСОБА_3 . Такий висновок суд обґрунтував відсутністю дозволу від ОСОБА_3 керувати його автомобілем, відсутністю у потерпілого причини їхати в с. Брагинці до незнайомих йому людей. При цьому суд зважив, що в с. Брагинці саме ОСОБА_2 допомагав ОСОБА_1 витягти з машини потерпілого, який був без свідомості. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 тривалий час користувалися автомобілем, пересувалися на ньому між областями, не повернули машину потерпілому, натомість покинули її на узбіччі дороги.
У касаційній скарзі захисник стверджує про відсутність у діях ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КПК, оскільки, на його думку, той не брав участі у заволодінні транспортним засобом, а лише пересувався в транспортному засобі, яким попередньо заволодів інший засуджений.
Аналогічні доводи були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який визнав їх необґрунтованими. Апеляційний суд, врахувавши положення ч. 2 ст. 28 КК, відповідно до яких злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (два або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення, дійшов переконливого висновку про те, що місцевий суд правильно застосував зазначену норму матеріального права, за підсумком чого вмотивував рішення про винуватість засудженого в інкримінованому за ч. 2 ст. 289 КК злочині як вчиненому за попередньою змовою групою осіб, повторно.
Зважаючи на обставини, встановлені судами під час розгляду матеріалів кримінального провадження, відсутні обґрунтовані підстави для сумніву в наявності попередньої змови на заволодіння транспортним засобом, де засуджені діяли як співвиконавці, між якими існувала мовчазна згода на незаконне заволодіння транспортним засобом, досягнута за рахунок взаємопогоджених конклюдентних дій. Таке заволодіння відбулося всупереч волі власника автомобіля, як встановлено судами попередніх інстанцій.
Висновки судів попередніх інстанцій про допустимість протоколів пред`явлення осіб для впізнання за фотознімками від 03 вересня 2018 року, де потерпілий ОСОБА_3 упізнав ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 103-106), колегія суддів вважає необґрунтованими.
Приписами ч. 6 ст. 228 КПК визначено, що за необхідності впізнання може провадитися за фотознімками, матеріалами відеозапису з додержанням вимог, зазначених у частинах 1 і 2 цієї статті. Зокрема, перед пред`явленням особи для впізнання слідчий, прокурор повинен з`ясувати, чи може особа, яка впізнає, впізнати цю особу, опитує її про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу, про що складає протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати прикмети, за якими впізнає особу, проте може впізнати її за сукупністю ознак, у протоколі зазначається, за сукупністю яких саме ознак вона може впізнати особу. При цьому в ч. 1 ст. 228 визначена чітка заборона попередньо показувати особі, яка впізнає, особу, яка повинна бути пред`явлена для впізнання, та надавати інші відомості про прикмети цієї особи.
Змістом аудіозапису судового засідання від 13 лютого 2019 року підтверджуються доводи сторони захисту про порушення порядку проведення пред`явлення засуджених для впізнання за фотознімками, оскільки потерпілий під час допиту в судовому засіданні повідомив, що працівник поліції показував йому фотографії підозрюваних осіб до початку проведення вказаних слідчих дій.
Скасовуючи ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 01 липня 2019 року, Касаційний кримінальний суд Верховного Суду, з посиланням на аудіозапис судового засідання, крім іншого, вказав, що суд апеляційної інстанції не встановив, наскільки суттєвими є допущені органом досудового розслідування порушення порядку впізнання з огляду на зміст кримінальних процесуальних норм, передбачених статтями 86, 87, 228, 412 КПК, а також не вмотивував, чи вплинули такі порушення на законність прийнятого рішення.
У свою чергу в оскарженій ухвалі апеляційний суд дійшов необґрунтованого висновку про допустимість зазначених вище протоколів впізнання за фотознімками від 03 вересня 2018 року та безпідставно виходив з того, що демонстрація фотознімків до проведення впізнання не впливає на допустимість цих доказів, оскільки потерпілий ОСОБА_3 раніше був особисто знайомий із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Водночас, встановлений судами факт особистого знайомства потерпілого, ще до вчинення стосовно нього злочину, із засудженими не може бути підставою для невиконання приписів частин 1, 6 ст. 228 КПК, недотримання яких є підставою визнання цих доказів недопустимими в аспекті застосування приписів статей 86, 412 КПК.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого. Якщо задоволення скарги дає підстави для прийняття рішення на користь інших засуджених, від яких не надійшли скарги, суд касаційної інстанції зобов`язаний прийняти таке рішення.
Враховуючи вказане порушення, колегія суддів касаційного суду вважає, що зазначені докази підлягають виключенню з мотивувальних частин постановлених щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_1 судових рішень.
Водночас колегія суддів Верховного Суду доходить висновку про те, що сукупність інших доказів, досліджених судом, є достатньою для висновку про їх винуватість в інкримінованому за ч. 2 ст. 289 КК злочині. Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що навіть за відсутності таких доказів, як протоколи упізнання ОСОБА_3 засуджених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 03 вересня 2018 року, інших доказів обвинувачення цілком достатньо для висновку про винуватість обох засуджених в інкримінованих їм діях. Потерпілий ОСОБА_3 раніше був особисто знайомим з обома засудженими, спілкувався з ними, чого не заперечують і вони самі. В судовому засіданні потерпілий упевнено показав на обвинувачених як на осіб, які скоїли злочин стосовно його транспортного засобу та майна. Отже, допущені судами попередніх інстанцій порушення правил оцінки протоколів впізнання за приписами статей 86, 94, 228 КПК не мають наслідком скасування оскаржених судових рішень.
Інших істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, у матеріалах провадження в межах касаційного розгляду не встановлено.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд