Постанова
Іменем України
16 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 243/9104/17
провадження № 51-1362км21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Шевченко Т.В.,
суддів Антонюк Н.О., Бущенка А.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Михальчука В.В., прокурора Круценко Т.В.,
розглянув касаційну скаргу прокурора на вирок Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 31 травня 2019 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 14 грудня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017051720000142, щодо
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженки с. Усть-Омчуг
Середньоканського району Хабаровського краю,
жительки АДРЕСА_1,
виправданої за ч. 2 ст. 197-1 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
1. За вироком Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 31 травня 2019 року ОСОБА_1 визнана невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК, та виправдана у зв`язку з недоведеністю того, що в її діянні є склад кримінального правопорушення.
2. Донецький апеляційний суд ухвалою від 14 грудня 2020 року вирок суду першої інстанції залишив без змін.
3. Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувалась у самовільному зайнятті земельної ділянки особливо цінних земель та зони санітарної охорони, а саме в тому, що вона, будучи зареєстрованою як фізична особа-підприємець з основним видом діяльності згідно з КВЕД: 68.20 "надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна", діючи всупереч вимогам статей 125, 126 Земельного кодексу України, без правовстановлюючих документів на право користування земельною ділянкою, не оформлюючи дозвільних документів із власником землі, умисно з метою здійснення своєї підприємницької діяльності та отримання прибутку, навесні 2017 року встановила на АДРЕСА_2 Донецької області тимчасові споруди - торговельний павільйон з навісом для надання послуг у сфері харчування та дозвілля, загальною площею 0,0025 га, 0,0152 га та 0,0012 га, внаслідок чого самовільно зайняла земельні ділянки, що належать до земель водного фонду, входять до складу прибережної захисної смуги річки Сіверський Донець і є землями комунальної власності.
4. Суд першої інстанції дійшов висновку, що пред`явлене ОСОБА_1 обвинувачення не знайшло підтвердження дослідженими доказами, тому визнав її невинуватою та виправдав у зв`язку з недоведеністю того, що в її діянні наявний склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК. Із таким висновком погодився й суд апеляційної інстанції.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
5. У касаційній скарзі прокурор ставить вимогу про скасування судових рішень стосовно ОСОБА_1 на підставах істотного порушення вимог кримінального процесуального закону. Зазначає, що суд першої інстанції не дав оцінки всім доказам у кримінальному провадженні в сукупності та взаємозв`язку, вибірково та однобічно оцінив докази, дотримуючись виправдувальної позиції. Зокрема, вказує, що суд не проаналізував належним чином показань свідків та письмових доказів, унаслідок чого дійшов необґрунтованого висновку про недоведеність винуватості ОСОБА_1 у самовільному зайнятті земельної ділянки особливо цінних земель та зони санітарної охорони, що залишилося поза увагою апеляційного суду. Вважає за необхідне призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Позиції учасників судового провадження
6. У судовому засіданні прокурор частково підтримала касаційну скаргу та вважала, що ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з призначенням нового апеляційного розгляду.
Мотиви Суду
7. Відповідно до ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
8. Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При перегляді судових рішень суд касаційної інстанції виходить з фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
9. За статтею 62 Конституції України, положеннями ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь.
10. Пунктом 3 ч. 1 ст. 373 КПК передбачено, що виправдувальний вирок ухвалюється в разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Мотивувальна частина виправдувального вироку згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі й визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
11. Як видно з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції встановив, що обвинувачення, пред`явлене ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК, не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні, а тому виправдав її у зв`язку з недоведеністю, що в діянні обвинуваченої є склад цього кримінального правопорушення.
12. Прокурор не погодився з таким рішенням та оскаржив його в апеляційному порядку. Суд апеляційної інстанції визнав безпідставними доводи прокурора щодо незаконності виправдувального вироку, оскільки перевіркою матеріалів кримінального провадження встановив, що висновки суду першої інстанції про недоведеність викладених в обвинувальному акті обставин сукупністю належних і допустимих доказів, є обґрунтованими і мотивовані належним чином. Із цими висновками погоджується і колегія суддів з огляду на таке.
13. Зі змісту обвинувального акта видно, що ОСОБА_1 обвинувачувалась у тому, що вона навесні 2017 року встановила тимчасові споруди на земельних ділянках загальною площею 0,0025 га, 0,0152 га та 0,0012 га на АДРЕСА_2, які належать до земель водного фонду, входять до складу прибережної захисної смуги річки Сіверський Донець і є землями комунальної власності. Дії ОСОБА_1 були кваліфіковані за ч. 2 ст. 197-1 КК.
14. Натомість суд обґрунтовано зазначив, що обвинувачення ОСОБА_1 у самовільному зайнятті земель, що відносяться до водного фонду, входять до складу прибережної захисної смуги і є землями комунальної власності, не відповідає диспозиції ч. 2 ст.197-1 КК, згідно з якою передбачено кримінальну відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки особливо цінних земель, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель.
15. Крім того, суд правильно послався на ненадання стороною обвинувачення доказів на підтвердження того, що земельні ділянки, на яких ОСОБА_1 встановила тимчасові споруди, належать саме до таких земель. А саме, органом обвинувачення суду не надано землевпорядної документації, з якої можливо встановити розташування цих земельних ділянок в межах території національного природного парку "Святі гори", так і розташування їх в межах зони санітарної охорони, а отже, дані про те, що земельні ділянки площами 0,0025 га, 0,0152 га та 0,0012 га, які розташовані на АДРЕСА_2, є особливо цінними землями та/або належать до зони санітарної охорони, відсутні.
16. Таким чином, доводи в касаційній скарзі прокурора про те, що поза увагою суду залишилося те, що земельні ділянки розташовані в межах прибережної захисної смуги та є землями охоронної зони, а отже є землями, про які йдеться у ч. 2 ст. 197-1 КК, є безпідставними.
17. Суд дав належну оцінку наданим стороною обвинувачення письмовим доказам, зокрема, даним, що містяться в актах обстеження стану та дотримання умов використання земельних ділянок: АДРЕСА_3, на якій знаходиться човнова станція з причалом для катерів поблизу пляжу "Золота Купель"), № 9 (земельна ділянка, розташована у м. Святогірськ на вул. Набережній, на якій знаходяться кіоск з літнім майданчиком) та АДРЕСА_4, на якій знаходиться торговий павільйон з реалізації пива, безалкогольної продукції та кондитерських виробів) від 24 травня 2017 року, якими встановлено самозахоплення земельних ділянок, та в контрольних замірах земельних ділянок, виконаних 13 червня 2017 року Покровським міськрайонним виробничим відділом Донецької регіональної філії, в актах обстеження земельних ділянок та перевірок дотримання вимог земельного законодавства від 13 липня 2017 року, в протоколах огляду місця події з фототаблицею від 16 червня 2017 року та обшуку торгівельного кіоску, металевого кіоску та дерев`яної споруди та кафе "Золота купель" від 30 червня 2017 року, під час яких виявлено та вилучено документи, в тому числі, що стосуються фінансово-господарської діяльності, висновку судової будівельно-технічної експертизи від 18 вересня 2017 року № 1574 про те, що земельні ділянки використовуються без правовстановлюючої документації, а також допитав у судовому засіданні свідків.
18. У судовому засіданні свідок ОСОБА_2 - начальник відділу житлово-комунального господарства Святогірської міської ради пояснив, що торговельні об`єкти та човнова станція на АДРЕСА_2 встановлені незаконно, оскільки земельна ділянка Святогірською міською радою з цією метою не виділялася, відповідні рішення міською радою не приймалися, та підтвердив, що поруч знаходяться дві земельні ділянки, які перебувають у власності ОСОБА_1 . Свідок ОСОБА_3 - колишній міський голова м. Святогірська показав, що йому не відомо, чи є у ОСОБА_1 на праві власності човнова станція, зазначив, що нею на території м. Святогірська використовуються земельні ділянки на березі річки Сіверський Донець, на яких розташовані стаціонарне кафе, ринок, пляж, автостоянка, підтвердив, що договір на обслуговування прилеглої території зі ОСОБА_1 укладався для того, щоб прилегла до названих об`єктів територія була прибрана. Свідок ОСОБА_4 -начальник відділу Держбудінспекції Слов`янської міської ради зазначила, що за ініціативою слідчого проводила перевірку трьох земельних ділянок у м. Святогірську, на яких розташовані човнова станція, кіоск з літнім майданчиком та торговий павільйон, під час якої на свій запит отримала відповідь від Святогірської міської ради про відсутність правовстановлюючих документів на ці об`єкти, встановила, що цими об`єктами користувалася ОСОБА_1, при цьому на підставі договору оренди останній належали два об`єкти - пляж та кафе " ІНФОРМАЦІЯ_2", жодних документів щодо човнової станції їй не надавали, зазначила, що під час проведення перевірки вона не розглядала питання, чи розташована човнова станція на земельній ділянці, яка перебуває в оренді у ОСОБА_1, оскільки ця земельна ділянка не входить до складу пляжу. Експерт ОСОБА_5, який проводив судову будівельно-технічну експертизу від 18 вересня 2017 року № 1574, пояснив, що під час проведення експертизи йому не були надані правовстановлюючі документи, договори оренди та на комплексне обслуговування земельної ділянки, документи про право власності на човнову станцію, припустив, що наявність таких документів могла б вплинути на висновок.
19. Крім того, суд дослідив докази, надані стороною захисту та долучені до матеріалів кримінального провадження: копію свідоцтва про право власності ОСОБА_1 на човнову станцію від 16 травня 2014 року та договір на комплексне опорядження, утримання і зовнішній благоустрій на території, прилеглій до об`єкта або землекористування замовника від 19 серпня 2009 року.
20. Суд, дослідивши ці докази, висловив сумнів у достовірності висновку експерта, який зроблено лише за матеріалами кримінального провадження, в яких містилися лише акти обстеження, контрольні заміри та акти перевірки дотримання вимог земельного законодавства, а надані захисником документи у матеріалах кримінального провадження були відсутні, що в судовому засіданні підтвердив і експерт ОСОБА_5 .
21. Необґрунтованими є доводи прокурора про те, що суд не проаналізував показань експерта ОСОБА_5, який пояснив, що під час проведення експертизи він не мав у розпорядженні наданих йому на огляд у судовому засіданні копій свідоцтва про право власності ОСОБА_1 на човнову станцію від 16 травня 2014 року та договору на комплексне опорядження від 19 серпня 2009 року, однак вони не є правовстановчими документами на користування земельними ділянками, що, на переконання прокурора, доводить самовільне використання земельної ділянки виправданою ОСОБА_1 . Суд висловився з цього приводу, зазначивши, що будівельно-технічна експертиза від 18 вересня 2017 року (як і земельно-технічна експертиза, яка була призначена слідчим постановою від 04 вересня 2017 року) з урахуванням завдань цих експертиз не може надати відповідь з приводу підтвердження чи спростування самовільного використання земельної ділянки, а для відповіді на це питання не потрібні спеціальні знання та достатньо встановити факт наявності або відсутності відповідних документів.
22. Крім того, суд дав оцінку показанням ОСОБА_1, яка під час судового розгляду показала, що вона як фізична особа-підприємець 08 листопада 2007 року уклала договір оренди пляжу, за умовами якого отримала у тимчасове користування міський пляж зі спорудами, які відображені на плані, а човнова станція розташована на земельній ділянці, яка вже 10 років перебуває у неї в оренді, протягом цього часу вона щомісяця вносить орендну плату. Пояснила, що їй на праві власності належить земельна ділянка під автостоянкою та кафе " ІНФОРМАЦІЯ_2" та ряди сувенірного ринку, а торговельні кіоски знаходяться на земельних ділянках, щодо яких укладено договір на комплексне обслуговування та утримання території і коли їй надавалася ця територія, кіоски вже були там розташовані, а вона лише привела їх у належний стан.
23. Також суд дослідив державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 290991, призначену для експлуатації автостоянки, площею 0,9570 га, розташовану на території Святогірської міської ради за адресою: АДРЕСА_3 ; свідоцтво про право власності на нерухоме майно - човнову станцію з навісом та огородженням від 16 травня 2014 року; державний акт на право власності на земельну ділянку, цільове призначення - комерційне (кафе), площею 0,5862 га від 25 грудня 2007 року; договір дарування від 10 вересня 2003 року, предметом якого є цегляна будівля кафе загальною площею 99,0 кв.м, літні будинки, альтанки дерев`яні, тротуар на березі річки Сіверський Донець на АДРЕСА_5, дослідив інші докази.
24. Крім того, суд установив, що 08 листопада 2007 року між Святогірською міською радою та ОСОБА_1 був укладений договір оренди земельної ділянки за № 040716700028, наявність якого підтверджується тим, що на його підставі 11 листопада 2009 року між орендодавцем Святогірською міською радою та орендарем ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до цього договору оренди землі про внесення змін щодо розміру орендної плати за користування ОСОБА_1 земельною ділянкою Святогірської міської ради розміром 7977 кв.м.
25. Апеляційний суд також дослідив рішення Господарського суду Донецької області від 06 лютого 2020 року, яким визнано укладеним договір оренди землі між Святогірською міською радою та ФОП ОСОБА_1 про оренду земельної ділянки площею 0,7977га, кадастровий номер 1414170500:01:001:0607, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, на строк 10 років, тобто до 07 листопада 2027 року, на тих самих умовах, на яких було укладено договір оренди землі № 040716700028 від 08 листопада 2007 року.
26. Відповідно до умов договору на комплексне опорядження, утримання і зовнішній благоустрій на території, прилеглій до об`єкта або землекористування замовника від 19 серпня 2009 року, укладеного між Святогірською міською радою та ОСОБА_1 (згідно з п. 4.1 цей договір діє до 19 травня 2059 року), остання зобов`язується здійснювати благоустрій території, в тому числі реконструювання павільйонів (з дозволу торгового відділу міської ради).
27. Необхідно звернути увагу, що сторона обвинувачення не надала суду доказів на підтвердження того, що договір, укладений між Святогірською міською радою та ОСОБА_1, на комплексне опорядження, утримання і зовнішній благоустрій на території, прилеглій до об`єкта або землекористування замовника від 19 серпня 2009 року, а також акт на право державної власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 290991 та договір оренди землі № 040716700028 від 08 листопада 2007 року не стосуються земельних ділянок, у самовільному захопленні яких обвинувачується ОСОБА_1 . Відсутні посилання на наявність таких доказів і у касаційній скарзі.
28. При цьому суд правильно звернув увагу на те, що ОСОБА_1 обвинувачувалась у самовільному зайнятті земельної ділянки шляхом встановлення на ній у травня 2017 року тимчасових споруд. Водночас сторона обвинувачення на підтвердження цих обставин надала план земельної ділянки, складений ще у 2007 році, і на ньому зафіксовано наявність цих споруд.
29. Непереконливими є доводи прокурора про те, що факт самовільного захоплення ОСОБА_1 земельної ділянки, на якій нею потім було влаштовано човнову станцію, підтверджується показаннями свідка ОСОБА_2 про те, що Святогірська міська рада зверталася до Державної архітектурно-будівельної інспекції з приводу незаконної реєстрації права власності на човнову станцію, оскільки саме по собі звернення міської ради до архітектурно-будівельної інспекції не свідчить про неправомірність використання ОСОБА_1 земельної ділянки під спорудою.
30. Аналізуючи законодавчі підстави для визначення самовільного зайняття земельної ділянки, суд обґрунтовано послався на ст. 1 Закону України від 19 червня 2003 року № 963-IV "Про державний контроль за використанням та охороною земель", згідно з якою самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
32. З урахуванням зазначеного висновки судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність того, що ОСОБА_1 без будь-яких законних підстав користувалася земельними ділянками площами 0,0025 га, 0,0152 га та 0,0012 га на АДРЕСА_2, є обґрунтованими, а отже, в її діях відсутній склад кримінального правопорушення, передбачений ч. 2 ст. 197-1 КК.
33. Під час розгляду кримінального провадження апеляційний суд зазначив в ухвалі суть доводів, наведених в апеляційній скарзі прокурора, ретельно перевірив їх, проаналізував і дав на них переконливі відповіді. Крім того, виклав аналіз доказів, детально мотивував прийняте рішення, спростувавши твердження сторони обвинувачення щодо безпідставності виправдання ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 197-1 КК. Ухвала апеляційного суду повною мірою відповідає вимогам ст. 419 КПК.
34. Касаційний суд погоджується із висновками судів нижчих ланок, оскільки вони є обґрунтованими, а судові рішення достатньо мотивованими. За наведених обставин підстав для задоволення касаційної скарги прокурора судом касаційної інстанції немає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд