ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 листопада 2021 року
м. Київ
справа №358/515/18
провадження № 51-2907км21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:
головуюча Стефанів Н.С.,
судді: Голубицький С.С.,
Маринич В.К.,
секретар судового засідання Безкровний С.О.,
учасники судового провадження:
прокурор Нескородяний А.М.,
засуджена ОСОБА_1,
захисники Соколовська О.В., Варишко Т.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, засудженої ОСОБА_1 та її захисника Соколовської О.В. на вирок Кагарлицького районного суду Київської області від 05 грудня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 22 березня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12018110090000044, стосовно
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, яка народилася та проживає в АДРЕСА_1 );
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, який народився та проживає в АДРЕСА_2,
засуджених за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 3 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі - КК України);
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, який народився та проживає в АДРЕСА_3 ;
засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 3 ст. 187 КК України.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та її особі через суворість, виклала вимогу до Суду про скасування судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
На обґрунтування своєї вимоги засуджена посилається на те, що її винуватість не доведено, вирок ґрунтується на припущеннях, суперечливих показаннях обвинувачених, які її обмовили, а показання потерпілих та свідків не містять будь-яких об`єктивних доказів її причетності до злочинів. Суд першої інстанції не встановив факту її проникнення до будинків потерпілих, вибірково оцінив докази, не врахував її пояснення, а взяв до уваги лише докази обвинувачення.
Проте ці докази є неналежнимита недопустимими. Зокрема, протокол огляду місця події від 27 січня 2018 року є недопустимим доказом, оскільки огляд її квартири в с. Пісківка було проведено без ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення огляду та обшуку. Протокол її затримання від 27 січня 2018 року було складено з грубим порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки при затриманні їй не було роз`яснено прав, які має затримана особа згідно з ч. 4 ст. 208 КПК України. Протокол проведення слідчого експерименту від 27 січня 2018 року за участі підозрюваної ОСОБА_1 є недопустимим доказом з огляду на грубе порушення її права на захист, під час проведення цієї слідчої дії на неї здійснювався тиск з боку слідчих, що підтверджується відеозаписом слідчого експерименту, де вона перебуває в сльозах та пригніченому стані.
Стверджує, що протягом усього досудового слідства до неї застосовувалися незаконні методи ведення слідства, психологічний тиск, внаслідок чого вона вимушена була себе обмовити.
Указує, що в судовому засіданні не встановлено її мотиву та умислу на вчинення грабежу.
Зазначає, що суд першої інстанції призначив їй покарання, яке слід відбувати реально, не врахувавши, що вона є студенткою вищого навчального закладу, чим порушив її право на освіту. Крім того, суд безпідставно не врахував їй період перебування під вартою з 26 січня по 23 квітня 2018 року.
Вважає, що ухвала апеляційного суду є незаконною, оскільки в ній не наведено обґрунтованих мотивів залишення без задоволення апеляційної скарги захисника, чим порушено вимоги статей 404, 419 КПК України.
У касаційній скарзі захисник Соколовська О.В. в інтересах засудженої ОСОБА_1, наводячи аналогічні доводи, просить скасувати судові рішення та закрити кримінальнепровадження за відсутністю в діях її підзахисної складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 3 ст. 187 КК України.
У касаційній скарзі прокурорвиклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суд) про скасування судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої через м`якість.
На обґрунтування своєї вимоги прокурор посилається на те, що органом досудового розслідування дії ОСОБА_3,ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було правильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 135, ч. 3 ст. 187 КК України, з огляду на єдиний умисел, попередню змову на вчинення злочину та характер дій співучасників, проте суд перекваліфікував дії ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з ч. 3 ст. 187 на ч. 3 ст. 186 КК України, безпідставно посилаючись на ексцес виконавця - ОСОБА_3 .
Указує, що в судовому засіданні за показаннями обвинувачених було встановлено, що вони заздалегідь вирішили вчинити грабіж із проникненням у житло осіб похилого віку та розподілили між собою ролі, при цьому обговорили, що потерпілих будуть зв`язувати, проте щодо завдання тілесних ушкоджень не домовлялися, маючи надію, що потерпілі не будуть чинити опір, пручатися та кричати. Разом із тим, коли потерпіла ОСОБА_4 почала кричати і ОСОБА_3 завдав їй тілесних ушкоджень, ОСОБА_1 не чинила протидії, а пішла відкривати двері ОСОБА_2 . При нападі на ОСОБА_5 . ОСОБА_3 почав завдавати удари у присутності інших, одразу ж як потерпілий відчинив двері. Тому той факт, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 особисто потерпілих не били, а виконували кожен свої дії відповідно до розподілу ролей, не спростовує їх участі в розбійному нападі.
Вважає, що напад з метою нейтралізації (зв`язування) потерпілих, про що заздалегідь домовилися засуджені, є ознакою об`єктивної сторони розбою, а не грабежу.
Зазначає, що суд безпідставно не вказав на кваліфікуючі ознаки грабежу - застосування насильства та завдання значної шкоди потерпілому ОСОБА_5 .
Указує на порушення ст. 374 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), суперечності у мотивувальній і резолютивній частинах вироку.
Вважає, що покарання, призначене ОСОБА_1, є занадто м`яким.
Стверджує, що ухвала апеляційного суду є незаконною, оскільки всупереч положенням ст. 419 КПК України в ній не надано належної оцінки доводам, наведеним в апеляційній скарзі прокурора.Крім того, апеляційний суд в порядку ч. 2 ст. 404 КПК України змінив вирок стосовно ОСОБА_2 та виключив з резолютивної частини вироку посилання на визнання його невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, що безсумнівно погіршило становище обвинуваченого.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Органом досудового розслідування ОСОБА_3,ОСОБА_1 і ОСОБА_2 обвинувачувалися у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 3 ст. 187 КК України.
За вироком Кагарлицького районного суду Київської області від 05 грудня 2019 року засуджено до покарання у виді позбавлення волі:
ОСОБА_3 : за ч. 1 ст. 135 КК України волі - на строк 2 роки, за ч. 3 ст. 187 КК України - на строк 8 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, а на підставі ст. 70 КК України визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;
ОСОБА_1 : за ч. 1 ст. 135 КК України волі - на строк 2 роки, за ч. 3 ст. 186 КК України - на строк 5 років, а на підставі ст. 70 КК України визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років;
ОСОБА_2 : за ч. 1 ст. 135 КК України волі - на строк 2 роки, за ч. 3 ст. 186 КК України - на строк 7 років, а на підставі ст. 70 КК України визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Визнано ОСОБА_2 невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України.
Постановлено строк відбування покарання обвинуваченим ОСОБА_3, і ОСОБА_2 рахувати з 26 січня 2018 року, ОСОБА_1 - з часу вступу вироку в законну силу, з урахуванням її перебування під вартою з 23 квітня 2018 року по 09 липня 2019 року.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_5 задоволено, стягнуто на його користь з обвинувачених ОСОБА_3, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 по 72 910 грн 27 коп. з кожного в рахунок відшкодування моральної та матеріальної шкоди.
За ухвалою Київського апеляційного суду від 22 березня 2021 року апеляційні скарги захисника Соколовської О.В. в інтересах обвинуваченої ОСОБА_1 та прокуроразалишено без задоволення. В порядку ч. 2 ст. 404 КПК України вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_2 змінено, виключено з резолютивної частини вироку посилання суду на визнання його невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України. В іншій частині вирок залишено без зміни.
ОСОБА_3, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 визнано винуватими у тому, що вони за попередньою змовою групою осіб, а ОСОБА_3 - будучи особою, яка раніше вчинила розбій, 24 січня 2018 року прибули у с. Киданівка Богуславського району Київської області, де близько 21:00 з метою відкритого викрадення чужого майна проникли в будинок ОСОБА_4 на АДРЕСА_4 .
ОСОБА_3, одягнувши на обличчя заздалегідь заготовлену матерчату маску, зайшов до спальні, де виявив потерпілу ОСОБА_4, яка прокинулася, після чого здійснив ексцес виконавця, вийшовши за межі попередньої домовленості, в яку не входило завдання потерпілим тілесних ушкоджень, а саме застосував насильство, небезпечне для життя та здоров`я потерпілої, яка є особою похилого віку, завдавши кулаками два-три удари в особливо важливий орган - голову, після чого стягнув потерпілу з лежанки на підлогу і завдав ще близько трьох-чотирьох ударів в обличчя та по іншим частинам тіла, спричинивши легкі тілесні ушкодження. Продовжуючи свої насильницькі дії, спрямовані на спричинення фізичного болю, психологічного та морального тиску стосовно потерпілої ОСОБА_4,ОСОБА_3 хусткою та сорочкою, що віднайшов у будинку, зв`язав їй верхні та нижні кінцівки.
У цей час ОСОБА_1 і ОСОБА_2, які не брали участі в нападі на потерпілу та не завдавали їй тілесних ушкоджень, в будинку та господарських приміщеннях відшукали та заволоділи майном, що належить потерпілій ОСОБА_4, а саме продуктами харчування та грошима на загальну суму 638 грн 50 коп., після чого втрьох з місця вчинення злочину зникли, залишивши відчиненими вхідні двері будинку, а майном розпорядились на власний розсуд.
Крім того, 24 січня 2018 року близько 22:30 після вчинення вказаних дій ОСОБА_3 разом з ОСОБА_1 та ОСОБА_2, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно - небезпечний характер своєї поведінки, діючи з неповагою до прав людини на життя і безпеку, нехтуючи моральними і правовими нормами завідомо залишили вісімдесятиоднорічну потерпілу ОСОБА_4 без допомоги у власному будинку, не зачинивши двері до нього, в той час, коли мінімальна температура повітря на території Богуславського району у період часу з 21 години 24 січня до 09 години 25 січня 2018 року становила від мінус 19,2 °С до мінус 22,0 °С.
Внаслідок таких умисних протиправних дій вказаних осіб потерпіла ОСОБА_4 тривалий час перебувала у небезпечному для життя стані, позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через старість та внаслідок обмеження можливості рухатися, викликаної зв`язуванням хусткою та сорочкою верхніх і нижніх її кінцівок, тобто внаслідок того, що ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 самі поставили її у небезпечний для життя стан.
Після вчинення розбійного нападу на потерпілу ОСОБА_4 24 січня 2018 року близько 23:00 ОСОБА_3, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за попередньою змовою групою осіб, з метою відкритого викрадення чужого майна, поєднаного із проникненням у будинок,попрямували до господарства ОСОБА_5, розташованого на АДРЕСА_4 .
ОСОБА_3, одягнувши на обличчя заздалегідь підготовлену матерчату маску, постукав у двері та вікна. Потерпілий ОСОБА_5 відчинив вхідні двері будинку, а побачивши особу в масці, злякався та намагався зачинити двері. В цей момент, ОСОБА_3, будучи особою, яка раніше вчинила розбій, проник всередину житлового будинку, де, здійснивши ексцес виконавця, вчинив напад на потерпілого ОСОБА_5, застосувавши щодо нього фізичне насильство, небезпечне для здоров`я, завдав кулаками близько двох-трьох ударів в особливо важливий орган - голову та обличчя ОСОБА_5 та близько двох-чотирьох ударів по іншим частинам тіла, спричинивши легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров`я. Продовжуючи свої насильницькі дії, спрямовані на спричинення фізичного болю, психологічного та морального тиску на потерпілого ОСОБА_5, ОСОБА_3 заздалегідь підготовленими мотузкою та липкою стрічкою по типу "скотч" зв`язав нижні та верхні кінцівки потерпілого.
У цей час ОСОБА_1 та ОСОБА_7, які також проникли до будинку, відшукали та заволоділи майном, що належить потерпілому ОСОБА_5, а саме продуктами харчування та грошима на загальну суму 165 657 грн (у тому числі двома іконами на дереві (Спаситель та Матір Божа) 1711 року, вартістю 156 000 грн), після чого втрьох з місця вчинення злочину зникли,залишивши відчиненими вхідні двері будинку, а майном розпорядились на власний розсуд.
25 січня 2018 року близько 03:00 після вчинення вказаних дій ОСОБА_3 разом з ОСОБА_1 та ОСОБА_2, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно - небезпечний характер своєї поведінки, діючи з неповагою до прав людини на життя і безпеку, нехтуючи моральними і правовими нормами завідомо залишили сімдесятишестирічного потерпілого ОСОБА_5 без допомоги у власному будинку, не зачинивши двері до нього, в той час, коли мінімальна температура повітря на території Богуславського району у період часу з 21 години 24 січня до 09 години 25 січня 2018 року становила від мінус 19,2 °С до мінус 22,0 °С.
Внаслідок таких умисних протиправних дій вказаних осіб потерпілий ОСОБА_5 тривалий час перебував у небезпечному для життя стані, позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження через старість та внаслідок обмеження можливості рухатися, викликаної зв`язуванням мотузкою та липкою стрічкою типу "скотч" верхніх і нижніх кінцівок, тобто внаслідок того, що ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 самі поставили його у небезпечний для життя стан.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджена ОСОБА_1 та її захисник Соколовська О.В. підтримали свої касаційні скарги та заперечили проти задоволення касаційної скарги прокурора; захисник Варишко Т.В. також заперечив проти задоволення касаційної скарги прокурора; прокурор заперечив проти задоволення касаційних скарг сторони захисту та підтримав подану касаційну скаргу прокурора.
Мотиви Суду
Згідно з вимогами ст. 433 КПК України Судперевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За змістом касаційних скарг засудженої та захисника вбачається, що останні, крім іншого, посилаються на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та просять дати доказам іншу оцінку, ніж ту, яку надали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень Суду законом не віднесено.
Оцінка доказів є прерогативою виключно суду першої інстанції, у передбачених законом випадках - і суду апеляційної інстанції.
Отже, суд касаційної інстанції виходить з фактичних обставин кримінального провадження, встановлених судами, та не втручається у правильність проведеної оцінки доказів, зібраних у цьому провадженні.
З урахуванням меж перегляду Судом судових рішень та підстав для їх скасування або зміни, визначених у ч. 1 ст. 438 КПК України, касаційний перегляд здійснено в частині перевірки доводів, викладених у касаційних скаргах сторони захисту щодо посилань на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та суворість призначеного покарання.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів за встановлених судом фактичних обставин провадження зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, які було ретельно досліджено під час судового розгляду та оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Так, будучи допитаними у судовому засіданні суду першої інстанції, обвинувачені ОСОБА_3 та ОСОБА_2 підтвердили, що вчинили злочини разом з ОСОБА_1, яка, дізнавшись про те, що вони збираються вночі проникнути до житла осіб похилого віку та вчинити грабіж, захотіла також прийняти в цьому участь. Вони намагалися відговорити її, вказуючи, що за це передбачається значний термін ув`язнення, проте ОСОБА_1 категорично наполягала на своєї участі в цій справі, так як їй хотілося відчути себе "як у кіно". Вона допомагала зв`язувати потерпілих, відшукувала майно, зокрема, знайшла ікони, несла сумки з викраденими речами, але потерпілих не била. Крім того, вона сплатила за проїзд у маршрутці Київ-Богуслав своїми сережками, оскільки грошей на проїзд у них не було.
Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні вказав на обвинувачених ОСОБА_3, ОСОБА_2 і ОСОБА_1 як на осіб, яких він підвозив в м. Богуслав Київської області без оплати проїзду. Хлопці були одягнені в темні куртки, а дівчина - в червону курточку. Зазначив, що за проїзд дівчина тимчасово розрахувалася сережкамита домовилась наступного дня обміняти їх на гроші, але так і не зателефонувала.
Свідок ОСОБА_9 у суді показав, що обвинувачена ОСОБА_1 схожа на ту дівчину, яку він підвозив з с. Киданівка до м. Богуслава разом з двома іншими обвинуваченими.
Суд першої інстанції встановив, що винуватість ОСОБА_1 опосередковано доводиться й показаннями потерпілих ОСОБА_4 і ОСОБА_5, свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, які стверджували про присутність дівчини разом із обвинуваченими ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у вказаний період часу, та об`єктивно підтверджується даними, що містяться в протоколах огляду місця події, слідчих експериментів, тимчасового доступу до речей і документів з додатками, довідками Богуславської експериментальної гідрометеорологічної бази, висновками експертиз та іншими доказами.
Суд першої інстанції обґрунтовано критично поставився до доводів сторони захисту про перебування підозрюваної ОСОБА_1 під час проведення слідчого експерименту 27 січня 2018 року в сльозах та пригніченому стані внаслідок недозволених методів ведення слідства, тиску з боку слідчих, що начебто підтверджується відеозаписом слідчого експерименту.
Як зазначив суд у вироку, з протоколу та відеозапису слідчого експерименту, дослідженого в судовому засіданні, вбачається, що ОСОБА_1 в добровільному порядку, без ніякого примусу, в присутності захисника розказала та показала, як вона вчиняла злочини. Разом із тим, суд встановив, що при проведенні слідчого експерименту була присутня потерпіла ОСОБА_4, зовнішність якої вказувала на наругу над її особистістю, і саме вигляд потерпілої ОСОБА_4 - синці та садна на її обличчі викликали докори сумління у обвинуваченої ОСОБА_1, внаслідок чого вона почала плакати, адже, дійсно, пересічній людині не можливо дивитися на знівечене обличчя потерпілої ОСОБА_4 без виникнення почуття жалю та співчуття до потерпілої, яка є особою похилого віку, та фактично була беззахисна перед обвинуваченими. Тому суд визнав, що пригнічений стан обвинуваченої ОСОБА_1 викликаний не впливом працівників поліції, а докорами сумління, які виникли після побачення з потерпілою ОСОБА_4 .
Отже, ретельно дослідивши й зіставивши наявні у кримінальному провадженні докази, оцінивши їх з точки зору належності, допустимості та достовірності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у заволодінні майном потерпілих брали участь всі троє обвинувачених, азібрані докази в сукупності та взаємозв`язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку стосовно них.
Показання ОСОБА_1 про те, що вона до будинків потерпілих не проникала, а весь час перебувала вдома, суд першої інстанції розцінив як її намагання уникнути відповідальності за скоєне. При цьому суд урахував, що показання обвинуваченої ОСОБА_1 повністю спростовуються сукупністю наведених у вироку доказів. Також суд першої інстанції у вироку докладно виклав мотиви та обґрунтував свої висновки щодо наявності в обвинувачених умислу на вчинення злочинів, що спростовує відповідні доводи касаційних скарг сторони захисту. Таким чином, вирок постановлений відповідно до вимог статей 370 - 374 КПК України.
Стандарт доведення винуватості поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.
Зазначені вимоги судом першої інстанції виконано в повному обсязі.
Суд апеляційної інстанції ретельно проаналізував доводи апеляційної скарги захисника, які аналогічні доводам, наведеним у касаційних скаргах сторони захисту, у тому числі щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 та допустимості окремих доказів, та надав їм належну оцінку, навівши в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення та підстави, на яких апеляційну скаргу захисника визнано необґрунтованою.
Зокрема, апеляційний суд перевірив правові підстави проведення огляду місця події від 27 січня 2018 року та вилучення речових доказів й установив, що вже наступного дня після проведенняогляду квартири в с. Пісківка Бородянського району Київської області, де проживали ОСОБА_2 та ОСОБА_1, слідчий звернувся з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді, яке в подальшому було задоволено, тобто вимоги кримінального процесуального законодавства було дотримано.
Суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими посилання в апеляційній скарзі захисника про необхідність визнання недопустимим доказом протоколу затримання підозрюваної у вчиненні злочину від 27 січня 2018 року внаслідок порушення при затриманні положень ч. 4 ст. 208, ст. 213 КПК України. Апеляційний суд установив, що зі змісту вказаного протоколу вбачається, що ОСОБА_1 було повідомлено підстави її затримання, роз`яснено права, до вказаної процесуальної дії було залучено захисника, про затримання останньої було повідомлено її матір ОСОБА_13 .
Указаний протокол без зауважень підписаний всіма учасниками цієї процесуальної дії.
Що стосується твердження в апеляційній скарзі стосовно недопустимості як доказів показань обвинуваченої на досудовому слідстві, то суд апеляційної інстанції в ухвалі зазначив, що суд в оскаржуваному вироку не посилався як на докази вини ОСОБА_1 у вчиненні злочинів на протоколи допиту її як підозрюваної, в яких вона, за версією сторони захисту, давала пояснення під фізичним та психологічним впливом працівників поліції.
Суд апеляційної інстанції також перевірив доводи захисника Соколовської О.В. про застосування до обвинуваченоїнедозволених методів ведення слідства, та дійшов висновку, що матеріали кримінального провадження не містять, а стороною захисту,зважаючи на вимоги ст. 22 КПК України, не надано доказів на підтвердження того, що органами досудового слідства після внесення у 2018 році в ЄРДР відомостей за заявою про вчинення стосовно ОСОБА_1 кримінального правопорушення було встановлено факти застосування щодо неї недозволених методів ведення слідства.
Що стосується правильності правової кваліфікації дій засуджених внаслідок перекваліфікації судом першої інстанції дій ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з ч. 3 ст. 187 на ч. 3 ст. 186 КК України, то Суд вважає відповідні доводи у касаційній скарзі прокурора необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 28 КК України вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб означає спільне вчинення цього злочину декількома (двома і більше) суб`єктами злочину, які заздалегідь домовились про спільне його вчинення.
Домовитись про спільне вчинення злочину заздалегідь означає дійти згоди щодо його вчинення до моменту виконання його об`єктивної сторони.
Домовленість повинна стосуватися спільності вчинення злочину (узгодження об`єкта злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення, змісту виконуваних функцій).
Ексцес виконавця є особливою кримінально-правовою ситуацією, в якій поєднуються і співучасть у злочині, і поведінка особи, яка виходить за межі співучасті.
Відповідальність за розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб, має місце лише у тому випадку, коли учасники кримінального правопорушення домовились вчинити саме розбій та діяли узгоджено.
Обвинувачені ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у суді першої інстанції дали показання про те, що в них була попередня домовленість на проникнення в будинок та зв`язування потерпілих, про те, що прийдеться когось побити, мови не було, оскільки вони вважали, що особи похилого віку не будуть пручатися. Крім того, ОСОБА_3 підтвердив, що самостійно та спонтанно почав завдавати удари потерпілим, щоб вони не кричали, так як він побоювався, що хтось із сторонніх осіб може почути крики та перешкодити вчиненню злочину.
Ту обставину, що обвинувачені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 потерпілих не били, підтвердили у суді першої інстанції потерпілі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Таким чином, в ході розгляду кримінального провадження суд першої інстанції дійшов висновку, що обвинувачений ОСОБА_3 під час вчинення злочину групою осіб, разом з обвинуваченими ОСОБА_2 та ОСОБА_1, вийшов за межі домовленості між ним та іншими обвинуваченими, тобто вчинив ексцес виконавця, оскільки завдання тілесних ушкоджень потерпілим ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не входило у їх домовленість, що відповідає встановленим судом фактичним обставинам та підтверджується дослідженими у суді доказами.
Суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції і вважає, що за встановлених фактичних обставин провадження дії засуджених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 186 КК Україникваліфіковано правильно.
Той факт, що суд у вироку мав би визначити, але не визначив кваліфікуючу ознаку грабежу - застосування насильства, яке охоплювалося попередньою кваліфікацією дій як розбою, а також не вказав на кваліфікуючу ознаку - завдання значної шкоди потерпілому ОСОБА_5, то зазначене не вплинуло на правильність кваліфікації дій ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 186 КК України.
Суд апеляційної інстанції в ухвалі обґрунтував належним чином своє рішення щодо залишення без задоволення апеляційної скарги прокурора .
Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 404, 419 КПК України.
Та обставина, що апеляційний суд виправив помилку суду першої інстанції та в порядку ч. 2 ст. 404 КПК України змінив вирок стосовно ОСОБА_2, виключивши з резолютивної частини вироку посилання на визнання його невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, у цьому випадку не погіршує становища обвинуваченого.
Частиною 2 ст. 50 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК Україниособі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.
Призначаючи покарання ОСОБА_1, суд першої інстанції врахував, що вона раніше до кримінальної відповідальності не притягувалася, проте один із вчинених нею злочиніввідноситься до категорії тяжких, вину вона не визнала, не розкаялась, шкоду, завдану злочинами, не відшкодовано.Обставин, які б пом`якшували та обтяжували покарання ОСОБА_1, суд першої інстанції не встановив.
Виходячи з вищенаведеного, суд першої інстанції обрав ОСОБА_1 покарання за ч. 3 ст. 186 КК України в межах санкції цієї статті, ближче до мінімального, - у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Водночас підстав для застосування статей 69, 75 суд першої інстанції не знайшов.
На думку Суду, з урахуванням вищевказаних конкретних обставин провадження та даних про особу засудженої, положень статей 50, 65 КК України покарання, призначене ОСОБА_1, відповідає загальним засадам його призначення, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для виправлення засудженої та попередження нових злочинів. Тому Суд відхиляє відповідні доводи касаційних скарг сторони захисту та прокурора.
Водночас доводи в касаційних скаргах сторони захисту про незастосування судом закону України про кримінальну відповідальність, який підлягав застосуванню, а саме ч. 5 ст. 72 КК України, є слушними.
Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України в резолютивній частині вироку в разі визнання особи винуватою зазначається, у тому числі, й рішення про залік досудового тримання під вартою.
Як убачається з вироку, суд першої інстанції ухвалив строк відбування покарання обвинуваченим ОСОБА_3, і ОСОБА_2 рахувати з 26 січня 2018 року, ОСОБА_1 - з часу вступу вироку в законну силу, з урахуванням її перебування під вартою з 23 квітня 2018 року по 09 липня 2019 року.
Однак, з матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_1 також було затримано 26 січня 2018 року, після чого обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який продовжувався до 09 липня 2019 року, коли їй було змінено запобіжний захід на домашній арешт.
З огляду на викладене, ураховуючи, що суд першої інстанції допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону (ч. 1 ст. 412 КПК України) та неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме не застосував закон, який підлягав застосуванню (п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК України), відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України є підстави для зміни судових рішень стосовно ОСОБА_1 у цій частині та зарахування їй на підставі ч. 5 ст. 72 КК України у строк покарання строку попереднього ув`язнення за період з 26 січня 2018 року по 22 квітня 2018 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі, у зв`язку з чим касаційні скарги засудженої ОСОБА_1 та її захисника Соколовської О.В. підлягають частковому задоволенню.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд