ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 317/3231/18
провадження № 51-1934км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Мазура М. В.,
суддів Бородія В. М., Чистика А. О.,
за участю:
секретаря судового засідання Миколюка Я. О.,
прокурора Чагарного М. П.,
виправданого ОСОБА_1 в режимі відеоконференції,
захисника Ляпіна В. Ю. в режимі відеоконференції
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 14 січня 2021 року у кримінальному провадженні № 12018080000000172 за обвинуваченням
ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця смт Малокатеринівка Запорізького району Запорізької області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 11 серпня 2020 року ОСОБА_1 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, визнано невинуватим та виправдано за недоведеністю в його діях складу злочину.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що 11 червня 2018 року близько 07 год. 45 хв., керуючи автобусом "Богдан А 09202", р. н. НОМЕР_1, він здійснював рух по проїзній частині вул. Миру в смт Малокатеринівка, Запорізького району Запорізької області, з боку автодороги Харків-Сімферополь, в напрямку смт. Кушугум Запорізького району Запорізької області.
В цей же час, проїзну частину вказаної вулиці в районі електроопори №194, зліва направо по ходу руху автобусу "Богдан А 09202", під керуванням водія ОСОБА_1 перетинала малолітній пішохід ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ОСОБА_1, маючи об`єктивну можливість своєчасно виявити малолітнього пішохода ОСОБА_2 з моменту виходу її на проїзну частину та маючи при цьому технічну можливість запобігти наїзду на неї, в порушення вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху відповідних заходів до зниження швидкості аж до зупинки транспортного засобу не вжив та скоїв наїзд на малолітнього пішохода ОСОБА_2 . В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди малолітній пішохід ОСОБА_2 померла на місці пригоди.
Невідповідність дій водія ОСОБА_1 вимогам п.12.3 Правил дорожнього руху знаходиться в причинному зв`язку з подією даної дорожньо-транспортної пригоди. Водій ОСОБА_1 мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода при своєчасному застосуванні заходів, направлених на зменшення швидкості руху керованого ним транспортного засобу.
Суд першої інстанції, визнаючи ОСОБА_1 невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, в обґрунтування свого рішення вказав про недоведеність належними та допустимими доказами того факту, що водій ОСОБА_1 мав об`єктивну можливість виявити небезпеку для руху та вжити відповідних заходів для зменшення швидкості руху аж до зупинки транспортного засобу або безпечного, для інших учасників об`їзду перешкоди.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 14 січня 2021 року вказаний вирок місцевого суду залишений без зміни.
Вимоги касаційних скарг і доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і просить призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції порушив вимоги ст. 419 КПК України, надав доказам іншу оцінку, ніж суд першої інстанції, безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів, належним чином не перевірив всі доводи, які наведені в апеляційній скарзі прокурора.
У запереченнях на касаційну скаргу захисник виправданого зазначив про необґрунтованість та безпідставність доводів прокурора і просив залишити ухвалу апеляційного суду без змін.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Захисник виправданого заперечував проти задоволення касаційної скарги прокурора, вважав її безпідставною, а судове рішення - законним і обґрунтованим.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Положеннями ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК України.
Перевіривши матеріали справи та доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд доходить висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є предметом перегляду в касаційному суді. Разом з тим суд касаційної інстанції здійснює перевірку того, чи додержалися суди попередніх інстанцій процесуальної вимоги про доведення винуватості поза розумним сумнівом.
У касаційній скарзі прокурор посилається на те, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Зазначені доводи касаційної скарги Верховний Суд відхиляє з таких підстав.
Так, в апеляційній скарзі прокурор порушував питання про скасування виправдувального вироку суду першої інстанції з підстав невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність (незастосування судом закону, який підлягає застосуванню) та просив апеляційний суд постановити свій вирок, за яким визнати ОСОБА_1 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити останньому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. В обґрунтування зазначених вимог прокурор вказував, що суд першої інстанції, визнаючи недопустимими доказами висновки експертів №9-468 від 29.07.2018 р. та № 9-588 від 14.09.2020 р., залишив поза увагою той факт, що вказані висновки ґрунтувались на показаннях самого ОСОБА_1, протоколі огляду місця події та інших матеріалах кримінального провадження; що суд першої інстанції безпідставно відкинув докази сторони обвинувачення.
У свою чергу апеляційний суд перевірив зазначені твердження прокурора, визнав їх необґрунтованими та навів відповідні мотиви на їх спростування.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що один з ключових доказів, на які посилалась сторона були висновки експертів від 29.07.2018 р. № 9-468 та від 14.09.2018 року № 9-588.
З висновків експертів від 29.07.2018 р. № 9-468 та від 14.09.2018 року № 9-588 вбачалося, що надані експерту відомості були отриманні з показань самого обвинуваченого (на чому наголошував і прокурор в апеляційній скарзі), а також з протоколів проведення слідчих експериментів від 19.06.2018.
При цьому показання були надані ОСОБА_1 в якості свідка, до пред`явлення останньому підозри.
Крім того надані експерту вихідні дані були зафіксовані у складених під час досудового розслідування протоколах слідчих дій, а саме: у протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 11.06.2018 року та у протоколах проведення слідчих експериментів за участю свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Однак протоколи проведення слідчих експериментів за участю зазначених свідків в ході судового розгляду були визнані судом неналежними і недопустимими доказами, оскільки зазначені свідки під час надання суду пояснень спростували дані, викладені в протоколах, і зазначили, що не бачили складену за результатами слідчих дій схему руху потерпілої, а на прохання слідчого підписували чистий аркуш паперу.
Більше того, як убачається з показань вказаних свідків (які безпосередньо бачили подію), наданих в судовому засіданні суду першої інстанції, малолітній пішохід ОСОБА_2 раптово вибігла на проїжджу частину дороги перед автобусом і водій автобуса ОСОБА_1 не мав об`єктивної можливості уникнути наїзду на неї.
Крім наведеного, варто зазначити і про позицію потерпілого, який також вважав, що водій ОСОБА_1 не міг уникнути наїзду на малолітню ОСОБА_2 .
Інші докази, які були дослідженні судом першої інстанції, а саме протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 11.06.2018; висновок експерта № 9-411 від 09.07.2018 р.; документи які стосуються працевлаштування ОСОБА_1 та його трудової діяльності не містять інформацію щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину і стосуються питання справності транспортного засобу, господарської і трудової діяльності учасників провадженні та місця події (стан дорожнього покриття, погодні умови, територію, розташування трупа, ушкодження та ін.).
Тобто фактично доказів, які могли б підтвердити винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, стороною обвинувачення суду не надано і матеріали провадження не містять, а тому висновок апеляційного суду щодо безпідставності тверджень прокурора про неврахування місцевим судом всіх обставин провадження, доказів сторони обвинувачення, які могли істотно вплинути на висновки суду, є слушним і достатньо вмотивованим. З таким висновком погоджується і Верховний Суд.
Як зазначалося вище, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність виправдання ОСОБА_1 через недоведеність стороною обвинувачення належними та допустимими доказами того, що водій ОСОБА_1 мав об`єктивну можливість виявити небезпеку для руху та вжити відповідних заходів для зменшення швидкості руху аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників об`їзду перешкоди.
Більше того суд першої інстанції зазначений висновок зробив у тому числі і на показаннях свідків ( ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ), з яких вбачалося, що водій автобуса ОСОБА_1 не мав об`єктивної можливості уникнути наїзду на малолітнього пішохода ОСОБА_2, яка раптово вибігла на проїжджу частину дороги перед автобусом.
Верховний Суд також вважає безпідставними твердження прокурора, що суд апеляційної інстанції дав іншу оцінку доказам. По-перше, прокурор конкретно не зазначає, яким саме доказам була дана така оцінка і яким чином це вплинуло на законність та обґрунтованість ухвали апеляційного суду. По-друге, з ухвали апеляційного суду видно, що суд апеляційної інстанції не надав доказам іншої оцінки, ніж суд першої інстанції.
Не погоджується Верховний Суд і з вимогою прокурора про скасування ухвали з підстави, що суд апеляційної інстанції не задовольнив клопотання про повторне дослідження доказів.
Так, прокурором було заявлено клопотання про повторне дослідження судом апеляційної інстанції низки доказів, а саме протоколу огляду місця події, висновків експертиз, проте апеляційний суд належним чином це клопотання не вирішив.
Разом з тим, залишивши вказане клопотання без розгляду, суд апеляційної інстанції тим не менше, перевірив і визнав безпідставними доводи прокурора щодо неправильної, на думку останнього, оцінки судом першої інстанції відповідних доказів. Таким чином, указане порушення процесуального порядку вирішення клопотання про повторне дослідження доказів в цьому кримінальному провадженні не вплинуло і не могло вплинути на законність та обґрунтованість ухвали апеляційного суду, а тому не є істотним в розумінні ст. 412 КПК України.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 433, 434, 436-438, 440, 441, 442 КПК України, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.