Постанова
Іменем України
25 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 597/453/19
провадження № 61-4133св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, Заліщицька державна нотаріальна контора,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 18 вересня 2020 року в складі судді Дудяка С. В. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року в складі колегії суддів: Шевчук Г. М., Ходоровський М. В., Міщій О. Я.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5, Заліщицька державна нотаріальна контора про визнання недійсними свідоцтв на нерухоме майно.
В обґрунтування позову зазначили, що будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 станом на 1991 рік належало до суспільної групи колгоспний двір, де головою двору була ОСОБА_6, а членами ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_7 . Оскільки дане будинковолодіння було спільною частковою власністю усіх зареєстрованих у ньому членів колгоспного двору, тому право власності у ньому в рівних частках належало всім членам колгоспного двору. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла і після її смерті відкрилася спадщина на 1/6 частини вказаного будинковолодіння. У 2019 році позивачі дізналися, що 19 липня 2001 року Заліщицькою державною нотаріальною конторою ОСОБА_7 видані свідоцтва про право власності на 1/2 (3/6) частини будинковолодіння, що за адресою: АДРЕСА_1, та свідоцтво про право на спадщину за законом на 2/6 частини будинковолодіння, що за адресою: АДРЕСА_1 . Позивачі зазначали, що набуття ОСОБА_7 19 липня 2001 року права власності на 5/6 частин спірного будинковолодіння є незаконним, оскільки воно належало в рівних частках - по 1/6 кожному з членів колгоспного двору. Зазначали, що вказані свідоцтва порушують їх права як співвласників, видані з порушенням закону та підлягають визнанню недійсними.
Рішенням Заліщицького районного суду Тернопільської області від 18 вересня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачами не доведено належність спірного будинку до суспільної групи колгоспний двір і права позивачів не порушено.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 18 вересня 2020 року - без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновками суду першої інстанції та виходила із того, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У березні 2021 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулися до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 18 вересня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року,в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені вище судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:
- не звернули увагу на те, що акт про введення в експлуатацію житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 від 09 липня 2001 року, а також реєстраційне посвідчення від 17 липня 2001 року про реєстрацію права особистої приватної власності на вказане будинковолодіння, видані після смерті ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 );
- не врахували, що спірне будинковолодіння належало до суспільної групи господарств - колгоспний двір, а тому, виходячи із рівності часток кожного члена колгоспного двору, який складається із шести осіб, заявникам на праві власності належало по 1/6 частини вказаного будинковолодіння;
- дійшли помилкового висновку про те, що спірне будинковолодіння було сумісною власністю подружжя ОСОБА_7 та ОСОБА_6 і належало їм по 1/2 частки;
- не надали належну оцінку усім наявним у справі доказам.
Також у касаційній скарзі заявники вказують на те, що нараз відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.
У травні 2021 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, в якому зазначила про її необґрунтованість та безпідставність доводів, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Також у травні 2021 року ОСОБА_4 ОСОБА_5 звернулись до Верховного Суду із відзивом на касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, в якому підтримали доводи касаційної скарги та просили її задовольнити.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 15 березня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 18 вересня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 залишено без руху до 23 квітня 2021 року, але не більше десяти днів з дня вручення цієї ухвали, та запропоновано заявникам здійснити доплату судового збору та подати касаційну скаргу у новій редакції, в якій уточнити підстави касаційного оскарження.
У квітні 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 направили на адресу Верховного Суду матеріали на усунення недоліків, зокрема касаційну скаргу у новій редакції та квитанції про доплату судового збору у розмірі 768,40 грн кожним заявником. Таким чином недоліки касаційної скарги усунуто.
Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з підстави визначеної пунктом 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України); витребувано ізЗаліщицького районного суду Тернопільської області матеріали справи № 597/453/19; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У травні 2021 року матеріали справи № 597/453/19 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що станом на 15 квітня 1991 року у будинковолодінні за адресою: АДРЕСА_1 були зареєстровані: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_2
25 серпня 1998 року ОСОБА_6 склала заповіт, згідно з яким заповіла ОСОБА_5 все своє майно, а також житловий будинок який належить їй на праві особистої власності за адресою: АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 07 серпня 2001 року серії НОМЕР_1 .
Спадщину після смерті ОСОБА_6, яка складалася з 1/2 частини будинковолодіння, що за адресою: АДРЕСА_1, прийняли ОСОБА_5, як спадкоємиця за заповітом та чоловік померлої ОСОБА_7
19 липня 2001 року Заліщицькою державною нотаріальною конторою ОСОБА_7 видано свідоцтво про право власності на 1/2 (3/6) частини будинковолодіння, що за адресою: АДРЕСА_1, в спільному майні подружжя.
19 липня 2001 року Заліщицькою державною нотаріальною конторою ОСОБА_7 видано свідоцтво про право власності на спадщину за законом (обов`язкова частка) на 2/6 частини будинковолодіння, що за адресою: АДРЕСА_1 .
В свідоцтві зазначено, що спадкове майно належить спадкодавцю ОСОБА_6 на підставі договору про надання земельної ділянки у безстрокове користування, для будівництва житлового будинку, посвідченого Заліщицькою державною нотаріальною конторою 15 січня 1959 року за реєстраційним номером 79 та акту про закінчення будівництва вводу в експлуатацію житлового будинку, затвердженим розпорядженням Заліщицької РДА від 09 липня 2001 року № 220, зареєстрованих Заліщицьким РКГБТІ 17 липня 2001 року у реєстрову книгу № 7 за реєстровим номером 903.
19 жовтня 2001 року ОСОБА_7 зареєстрував шлюб із ОСОБА_8
31 жовтня 2001 року Заліщицькою державною нотаріальною конторою Николяк Н. П. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_6 на 1/6 частини будинковолодіння, від 1/2 майна подружжя що за адресою: АДРЕСА_1 .
16 липня 2002 року ОСОБА_7 склав заповіт згідно якого заповів все своє майно ОСОБА_8 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 20 вересня 2018 року серії НОМЕР_2 .
Після смерті ОСОБА_7 відкрилась спадщина на належне йому майно зокрема на спірних 5/6 частин будинковолодіння, що за адресою: АДРЕСА_1 .Спадкоємцем майна ОСОБА_7 є відповідачка по справі ОСОБА_3 - дружина спадкодавця.
Згідно з витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі 08 жовтня 2018 року № 53593303 зареєстрована спадкова справа після смерті спадкодавця ОСОБА_7 .
Також судами встановлено, що спірне будинковолодіння, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_6 Заліщицьким РКГБТІ 17 липня 2001 року реєстраційна книга № 7 за реєстровим номером 903 на підставі договору про надання земельної ділянки у безстрокове користування, для будівництва житлового будинку, посвідченого Заліщицькою державною нотаріальною конторою 15 січня 1959 року за реєстраційним номером 79 та акту про закінчення будівництва вводу в експлуатацію житлового будинку, затвердженим розпорядженням Заліщицької РДА від 09 липня 2001 року № 220.
Пунктом 9 вказаного вище договору забудови передбачено, що право приватної власності у забудовника виникає після введення житлового будинку в експлуатацію. Акт про закінчення будівництва та введення в експлуатацію житлового будинку затверджено розпорядженням Заліщицької РДА від 09 липня 2001 року за № 220.
Крім того судами встановлено, що 11 червня 2015 року ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вже зверталися до суду з позовною заявою до ОСОБА_7, третя особа - Заліщицька державна нотаріальна контора, про визнання недійсними свідоцтв про право власності та про право на спадщину за законом, визнання права власності на майно колгоспного двору, однак даний позов за заявою позивачів залишено без розгляду ухвалою суду 22 жовтня 2015 року.