Постанова
Іменем України
29 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 755/18900/20
провадження № 61-6736св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Каспрук Леся Деонізіївна, на рішення Дніпровського районного суду м. Києва, у складі судді Галагана В. І.,
від 30 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,
від 24 березня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні майном.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що з 25 жовтня
2011 року по теперішній час він зареєстрований за адресою:
АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира), але не може там проживати, оскільки йому перешкоджає батько - відповідач у справі. Зі слів відповідача, стан спірної квартири був без ремонту, не були підключені комунікації і тому батько обіцяв надати йому ключі від квартири пізніше. При цьому сам відповідач проживав і проживає за адресою:
АДРЕСА_2, а позивач змушений жити у родичів, безуспішно намагаючись отримати ключі від квартири, в якій зареєстрований.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд усунути перешкоди в користуванні спірною квартирою шляхом його вселення в квартиру та передачі ключів від неї.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 30 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду
від 24 березня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково, зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкод у здійсненні права користування ОСОБА_1 квартирою
АДРЕСА_3, вселено ОСОБА_1 до вказаної квартири. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанцій, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що у позивача наявне право користування квартирою АДРЕСА_3 з 25 жовтня 2011 року та він має право на реалізацію свого права на рівні із відповідачем, тому
будь-яке обмеження позивача у праві користування спірною квартирою є порушенням, що підлягає усуненню, зокрема шляхом вселення позивача до спірної квартири.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Каспрук Л. Д., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
22 квітня 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Каспрук Л. Д. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 30 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 березня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
У травні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, вважаючи, що суди не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Стверджує, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували його доводи щодо належності спірної квартири до державного/комунального житлового фонду, наявності перешкод у користуванні спірною квартирою, зміни дверних замків відповідачем, обмеження доступу останнім до спірної квартири. Також є недоведеним факт проживання позивача в спірному житлі.
Звертає увагу на те, що позивач має у власності іншу квартиру, а тому є повністю забезпеченим житлом у м. Києві, тоді як у спірній квартирі сторони зареєстровані із 25 жовтня 2011 року та починаючи з вказаної дати позивач в спірній квартирі не проживав, не брав участі в ремонті та утриманні спірної нерухомості, не оплачував житлово-комунальні послуги.
Стверджує, що у позивача наявні ключі від спірної квартири.
Крім того, вважає, що судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права, оскільки справу розглянуто без його відзиву на позов.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2021 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 30 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 березня 2021 року залишити без змін.
Стверджує, що доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення відповідачем норм матеріального права та необхідності переоцінки доказів.
Також вказує, що відповідач ніколи не вимагав оплачувати житлово-комунальні послуги як за спірну квартиру, так і за іншу квартиру, що перебуває у їх спільній сумісній власності, при цьому не дає можливості користуватися жодною із квартир.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно довідок про реєстрацію місця проживання особи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані із 25 жовтня 2011 року за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 08 жовтня 2020 року інформація щодо реєстрації права власності на квартиру за адресою:
АДРЕСА_1 відсутня.
24 жовтня 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направив ОСОБА_2 листа з вимогою передати ключі від спірної квартири, однак цей лист повернуто за закінченням терміну зберігання.
02 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Дніпровського управління поліції, в якій повідомив, що в листопаді 2020 року в присутності працівників поліції намагався увійти в квартиру, але подзвонив батько та повідомив, що знаходиться в лікарні та має в квартирі цінні речі, тому працівники поліції порекомендували дочекатись одужання батька. Просив вжити заходи та поновити його в праві користування квартирою, в якій він зареєстрований.
Відповідно до копії свідоцтва про право власності на житло
від 26 листопада 2003 року квартира за адресою:
АДРЕСА_2, належить на праві спільної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої-другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном. Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 04 вересня 2019 року в справі № 761/5115/17.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
У статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
У частині четвертій статті 9 ЖК Української РСР визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватися в судовому порядку.
Наведене узгоджується із висновками Верховного Суду у постанові
від 31 березня2021 року у справі № 552/2998/17.
Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу (стаття 396 ЦК України).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
У розглядуваній справі встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із 25 жовтня 2011 року зареєстровані у спірній квартирі за адресою:
АДРЕСА_1 .
Відомості про наявність судового рішення, яке б набрало законної сили, щодо позбавлення або втрати позивачем права користування спірним житлом відсутні.
За встановлених у розглядуваній справі обставин, суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши, що ОСОБА_1 має право користування спірним житлом, а відповідач створює позивачу перешкоди у користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_1, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для судового захисту прав позивача, шляхом задоволення поданого ним позову про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та вселення у квартиру.
Верховний Суд упостанові від 13 жовтня 2021 року в справі № 759/23652/19 погодився із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог про вселення в квартиру, з огляду на те, що саме по собі подання позову про усунення перешкод у користуванні житлом та заперечення відповідача проти його задоволення, свідчить про наявність таких перешкод.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскаржені судові рішення є достатньо вмотивованими та місять висновки судів щодо обставин, які мають значення для вирішення спору.
Наявність у власності позивача іншого житла саме по собі не припиняє його права на користування спірною квартирою, в якій він зареєстрований із 2011 року.
Доводи касаційної скарги загалом аналогічні доводам апеляційної скарги, яким апеляційним судом надана належна оцінка, та переважно спрямовані на переоцінку доказів у справі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня
2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Відсутність відзиву на позов в суді першої інстанції не вплинула на правильність вирішення спору. При цьому апеляційний суд забезпечив відповідачу можливість брати участь у розгляді справи, надавати докази та доводити своїх заперечення проти позову у відкритому судовому засіданні.
У разі наявності спору щодо участі ОСОБА_1 у витратах на утримання спірного житла такий спір може бути вирішено судом за відповідним позовом, у тому числі і ОСОБА_2 .
Щодо права власності на спірну квартиру, то позивачем до позову була додана інформаційна довідка з відповідних державних реєстрів про відсутність в них записів про реєстрацію права власності на квартиру.
У разі, якщо відповідач заперечував проти вказаного доказу, він не був позбавлений можливості надати власні докази на спростування цих обставин.
Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, ухвалили судові рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401
ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення районного суду та постанови апеляційного суду без змін.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411
ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
За змістом частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Отже відсутні правові підстави для розгляду скарги в судовому засіданні за правилами загального позовного провадження за участі скаржника, про що представник відповідача - адвокат Каспрук Л. Д.просила у касаційній скарзі.
Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду