Постанова
Іменем України
17 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 592/1740/21
провадження № 61-14048св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - акціонерне товариство "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми, у складі судді Котенко О. А., від 05 травня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Левченко Т. А., Собини О. І.,
Ткачук С. С., від 20 липня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до акціонерного товариства (далі - АТ) "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" (далі - АТ "Сумське НВО") про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Позов ОСОБА_1 обґрунтований тим, що він перебував у трудових відносинах з АТ "Сумське НВО" та 22 лютого 2019 року був звільнений за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін).
В день звільнення з ним не було проведено остаточного розрахунку, у зв`язку з чим він звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості із заробітної плати.
Рішенням Ковпаківского районного суду м. Суми від 23 вересня 2019 року у справі № 592/8615/19 стягнуто із відповідача на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 147 207,09 грн. Однак рішення суду не виконано.
За період із 22 лютого 2019 року по 12 лютого 2021 року середній заробіток за час затримки розрахунку становить 401 684,67 грн (459 днів х 875,13 грн, де 459 - кількість робочих днів в зазначеному періоді, 875,13 грн - розмір середньоденної заробітної плати).
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 05 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 20 липня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з АТ "Сумське НВО" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 390 000 грн з наступним утриманням з цієї суми податків і обов`язкових платежів.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з того, що рішення суду, яким на користь ОСОБА_1 стягнуто заборгованість по заробітній платі у розмірі 147 207,09 грн не виконано та заборгованість не сплачена.
При цьому суд врахував, що на день ухвалення рішення середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 434 653,82 грн, однак з огляду на очевидну його неспівмірність із розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, врахувавши принципи справедливості та пропорційності, суд вважав за необхідне його зменшити до 390 000 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі АТ "Сумське НВО", посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити оскаржені рішення зменшивши розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із 390 000 грн до 20 000 грн.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
18 серпня 2021 року АТ "Сумське НВО" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 05 травня
2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 20 липня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судами норм права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, у постановах Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 213/719/20, від 09 червня 2021 року у справі № 213/817/20, від 09 червня 2021 року у справі
№ 569/11319/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Стверджує, що суди попередніх інстанцій правильно вказали на принцип співмірності, проте застосували його непропорційно, внаслідок чого стягнута сума не може вважатися справедливою та розумною.
Наголошує на тому, що у аналогічних справах Сумський апеляційний суд суттєво зменшував суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Зокрема у справах:
- № 592/1792/21 з 231 428,99 грн до 84 000 грн (розмір невиплаченої заробітної плати - 83 989,03 грн);
- № 592/1295/21 з 129 381,21 грн до 48 000 грн (розмір невиплаченої заробітної плати - 47 812,12 грн);
- № 592/2289/21 з 155 084,16 грн до 57 000 грн (розмір невиплаченої заробітної плати - 56 182,04 грн);
- № 592/2288/21 з 196 960,50 до 70 000 грн (розмір невиплаченої заробітної плати - 69 569,05 грн).
Вважає, що при зменшенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні має бути враховано, що ОСОБА_1 звернувся до суду із розглядуваним позовом лише у 2021 році, хоча не був позбавлений можливості заявити ці вимоги ще в справі № 592/8615/19 у 2019 році; розмір нарахованого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні перевищує в 3 рази суму заборгованості по заробітній платі; затримка виплати заборгованості по заробітній платі виникла у 2017 році у зв`язку з надзвичайно скрутним матеріальним становищем товариства; визначений судами до стягнення розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суперечить усталеній практиці по аналогічним спорам та є неспівмірним із розміром майнових втрат працівника, а таке стягнення призводить до збільшення боргів товариства.
Відзив на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи встановлені судами
ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з АТ "Сумське НВО".
22 лютого 2019 року позивача звільнено з роботи за угодою сторін (пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України).
При звільненні АТ "Сумське НВО" не провело із ОСОБА_1 остаточний розрахунок, що стало підставою для його звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості із заробітної плати.
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 23 вересня 2019 року у справі № 592/8615/19 стягнуто з АТ "Сумське НВО" на користь
ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 147 207,09 грн. Рішення суду не виконано.
За період із 23 лютого 2019 року по 05 травня 2021 року розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 становить 434 653,82 грн.
Позиція Верховного Суду
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення із відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правильним, оскільки всупереч положень статті 116 КЗпП України позивачу при звільненні не були сплачені всі належні суми, що встановлено рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 23 вересня 2019 року у справі № 592/8615/19, яке набрало законної сили та яким стягнуто з відповідача заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 в розмірі 147 207,09 грн.
Відповідач у розглядуваній справі не оспорював наявності підстав для нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак не погодився із оскарженими рішеннями в частині стягнення 390 000 грн, що на його переконання є несправедливим та неспівмірним до розміру майнових втрат працівника.
Верховний Суд частково погоджується з доводами заявника, оскільки судами попередніх інстанцій не в повній мірі були враховані висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі
№ 761/9584/15-ц.
Так, статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку зі звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Згідно з частиною першою статті 9 ЦК України положення цього кодексу застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення
ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13
ЦК України, не допускаючи дій, які вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності в цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117
КЗпП України.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
У розглядуваній справі судами встановлено, що розмір невиплаченої при звільненні позивача заробітної плати становить 147 207,09 грн, строк затримки розрахунку 514 робочих днів, рішення у справі № 592/8615/19, яким стягнуто заборгованість по заробітній платі, не виконане.
Розмір стягнутого судами середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (390 000 грн) більш ніж у два з половиною рази перевищує розмір заборгованості невиплаченої позивачу при звільненні заробітної плати (147 207,09 грн) та є очевидно непропорційним наслідком правопорушення та несправедливим щодо роботодавця.
З огляду на очевидну неспівмірність стягнутого судами середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, Верховний Суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та вищенаведеним висновкам Великої Палати Верховного Суду, визначення в сумі 150 000 грн розміру відповідальності відповідача за прострочення ним виплати належних при звільненні позивачу коштів.
Висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові
від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, неодноразово підтвердженні Верховним Судом, зокрема у постановах від 08 липня
2020 року у справі № 761/17815/18, від 29 липня 2020 року у справі
№ 212/6331/19, від 02 грудня 2020 року у справі № 152/1957/15.
Згідно із пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але неправильно застосовано норми матеріального права, рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 05 травня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 20 липня 2021 року в частині розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню та вирішення питання про розподіл судових витрат необхідно змінити.