Постанова
Іменем України
17 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 758/13213/18
провадження № 61-6952св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "СФГ Гермес",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Солдаткін Олександр Сергійович, на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська, у складі судді Самсонової В. В., від 29 вересня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів:Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О., від 06 квітня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "СФГ Гермес" звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів.
Позовні вимоги ТОВ "СФГ Гермес" обґрунтовані тим, що на підставі договору поворотно-фінансової допомоги № 2 від 01 січня 2015 року
ОСОБА_1 отримав фінансову допомогу від позивача у розмірі 28 041 900 грн, що підтверджено платіжними дорученнями за 2015-2017 роки.
Протягом 2015-2017 років ОСОБА_1 частково, в розмірі 25 193 900 грн, повернув фінансову допомогу ТОВ "СФГ Гермес".
24 вересня 2018 року ОСОБА_1 направлена вимога про повернення коштів у розмірі 2 848 000 грн.
ТОВ "СФГ Гермес" просило суд стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 2 848 000 грн, як безпідставно набуті, з огляду на відсутність тексту договору № 2 від 01 січня 2015 року.
Інформація про рух справи між судами
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 29 травня 2019 року відкрито провадження у цій справі.
Постановою Київського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 24 лютого 2020 року, ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 29 травня 2019 року про відкриття провадження скасовано, а цивільна справа № 758/13213/18 передана на розгляд Красногвардійському районному суду
м. Дніпропетровська за підсудністю.
Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська
від 30 вересня 2019 року відкрито провадження у справі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська
від 29 вересня 2020 року позов ТОВ "СФГ Гермес" задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ "СФГ Гермес" безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 2 848 000 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Вирішуючи спір суд вказав на помилковість посилання позивача на приписи статті 1212 ЦК України, оскільки дії сторін у справі вказуються на наявність між ними договірних правовідносин, притаманних договору позики. При цьому встановивши, що позивач перерахував відповідачу грошові кошти в розмірі 28 041 900 грн в якості поворотної-фінансової допомоги, а відповідач лише частково, в розмірі 25 193 900 грн, повернув отримані грошові кошти, суд дійшов висновку про задоволення позову.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, виключено з резолютивної частини рішення Красногвардіського районного суду
м. Дніпропетровська від 29 вересня 2020 року слова "безпідставно набуті".
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Апеляційний суд вказав, що районний суд в мотивувальній частині свого рішення дійшов правильного висновку про задоволення позову з підстав порушення відповідачем грошового зобов`язання, проте в резолютивній частині рішення помилково зазначив про стягнення грошових коштів як безпідставно набутих.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат
Солдаткін О. С., посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції та апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені рішення, ухваливши нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
22 квітня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат
Солдаткін О. С. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 29 вересня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 квітня
2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2021 року зупинено, до закінчення перегляду в касаційному порядку, виконання рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 29 вересня 2020 року.
У жовтні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме, що суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі
№ 571/1306/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 17 липня 2019 року у справі
№ 523/3612/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14-ц,
від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 06 листопада 2019 року у справі № 464/4574/15-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 756/17180/14-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 697/2368/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 635/8395/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18,
від 01 липня 2020 року у справі № 287/575/16-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц, від 18 грудня 2018 року у справі № 761/5894/17
(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Вказує, що суди попередніх інстанцій помилково самостійно застосували до спірних правовідносин норми глави 71 ЦК України, а не положення
статті 1212 ЦК України, на які посилався позивач, тоді як суд не може вийти за межі позовних вимог і в порушення принципу диспозитивності самостійно визначати правову підставу та предмет позову.
Суди попередніх інстанцій не взяли до уваги акт звірки взаєморозрахунків сторін із 01 січня 2015 року по 14 лютого 2017 року та квитанції до прибуткових касових ордерів, які не засвідчені в установленому законом порядку, проте представником відповідача вказано, що надаються копії оригіналів. Вважає, що судами допущено надмірний формалізм та не прийнято до уваги докази відсутності заборгованості.
Стверджує, що судове рішення ухвалено із порушенням правил територіальної юрисдикції, оскільки судами перевірялась реєстрація місця проживання відповідача станом на час подання позову, але після вказаної дати це питання судами не досліджувалось, а клопотання про передачу справи до іншого суду були необґрунтовано відхилені.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У відзиві, поданому у серпні 2021 року до Верховного Суду,
ТОВ "СФГ Гермес", посилаючись на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, просить залишити касаційну скаргу без задоволення.
Вказує, що самостійне застосування судом норм матеріального права, предметом регулювання яких є спірні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову. При цьому незгода суду з наведеними у позовній заяві правовими підставами позову не є підставою для відмови у позові.
Стверджує, що судами попередніх інстанцій правильно не взято до уваги акт звірки взаєморозрахунків з 01 січня 2015 року по 14 лютого 2017 року між сторонами по справі та квитанції до прибуткових касових ордерів, оскільки:
- такі докази були надані з пропуском строку, визначеного приписами частини третьої статті 83 ЦПК України;
- відповідач був колишнім директором ТОВ "СФГ Гермес" та ані у відповідь на вимогу позивача, ані при розгляді цієї справи не послався на квитанції до прибуткового касового ордеру, тоді як ним не було передано до товариства будь-якої первинної бухгалтерської документації з приводу ведення касової дисципліни;
- акт звірки підписаний одноосібно відповідачем та є неналежним доказом здійснення будь-яких господарських операцій, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом;
- до суду подані копії вказаних доказів, які не містять будь-яких ознак належного засвідчення.
Доводи щодо порушення територіальної юрисдикції вважає безпідставними та звертає увагу на те, що вказане питання вже вирішено постановою Київського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 24 лютого 2020 року.
Фактичні обставини справи встановлені судами
ТОВ "СФГ Гермес" на підставі платіжних доручень із зазначенням призначення платежу "поворотно-фінансової допомоги зг. дог. № 2
від 01.01.2015 без ПДВ" перераховано ОСОБА_1 грошові кошти на загальну суму 28 041 900 грн.
ОСОБА_1 частково повернуто ТОВ "СФГ Гермес" грошові кошти в розмірі 25 193 900 грн, що підтверджено відповідними меморіальними ордерами.
24 вересня 2018 року ТОВ "СФГ Гермес" направило ОСОБА_1 вимогу про повернення грошових коштів у розмірі 2 848 000 грн.
Позиція Верховного Суду
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У постанові Верховного Суду від 02 вересня 2021 року у справі № 201/2699/19 вказано, що за змістом статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а згідно статті 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
У розглядуваній справі позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення частини грошових коштів, що були перераховані відповідачу та ним не повернуті на підставі договору № 2 від 01 січня 2015 року, який відсутній у позивача.
Щодо наявності між сторонами у справі договірних відносин
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 зазначено, що реальним (від латинського res - річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії.
Судами встановлено, що позивачем неодноразово перераховувались грошові кошти відповідачу на загальну суму 28 041 900 грн із призначенням платежу "поворотно-фінансової допомоги зг. дог. № 2 від 01.01.2015 без ПДВ", а відповідач частково повернув грошові кошти на загальну суму 25 193 900 грн із зазначення призначення платежу "фінансова допомога повернення від засновника зг. договору № 2 від 01.01.2015" та "фінансова допомога поворотно-фінансова згідно договору № 0013/1 від 13.01.2016".
Суди попередніх інстанцій, надаючи правову кваліфікацію правовідносинам, які склались між ТОВ "СФГ Гермес" та ОСОБА_1, правильно вказали на те, що система взаємно узгоджених дій сторін із перерахування та часткового повернення відповідачем цих грошових коштів, відсутність заперечень і зауважень, будь-яких дій з яких би вбачалась незгода відповідача з отриманням коштів саме із вказаним призначенням платежу та відсутність доказів на підтвердження того, що зазначене в платіжних дорученнях призначення платежу вчинено позивачем під впливом помилки, обману чи насильства свідчить про виникнення між сторонами, за їх взаємною згодою, договірних правовідносин.
Колегія суддів погоджується з такими висновками, оскільки неодноразове перерахування грошових коштів між сторонами протягом тривалого часу із зазначення в якості призначення платежу поворотної фінансової допомоги очевидно свідчить про добровільність таких дій та їх цілеспрямований характер і те, що такі дії вчинялися сторонами не помилково, а усвідомлено та виключно в силу правовідносин, які склалися між ними та передбачали надання та повернення грошових коштів.