Постанова
Іменем України
17 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 229/3118/20
провадження № 61-3810св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - публічне акціонерне товариство "По газопостачанню та газифікації "Донецькоблгаз" в особі Костянтинівського управління по газопостачанню та газифікації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області, у складі судді Каліуш О. В.,
від 09 листопада 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду,
у складі колегії суддів: Новікової Г. В., Никифоряка Л. П., Гапонова А. В.,
від 10 лютого 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "По газопостачанню та газифікації "Донецькоблгаз" в особі Костянтинівського управління по газопостачанню та газифікації (далі - ПАТ "По газопостачанню та газифікації "Донецькоблгаз" в особі Костянтинівського УГГ) про захист прав споживача, визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що йому на праві власності належить житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_1, в якому він постійно проживав зі своєю сім`єю до 27 травня 2014 року.
У зв`язку з бойовими діями та проведенням антитерористичної операції (далі - АТО) 27 травня 2014 року він разом зі своєю сім`єю виїхав із вказаного будинку для проживання у м. Харків, а потім в Дніпропетровську область та м. Києва, де проживає і зараз.
На початку 2015 року позивачу стало відомо, що в належний йому житловий будинок незаконно вселилися та постійно у ньому проживають військовослужбовці Збройних сил України (далі - ЗСУ).
Влітку 2015 року його дружина приїхала до будинку, але виявила, що в нього без дозволу, самовільно вселилися та проживають озброєні люди у військовій формі з українською символікою. На вимогу дружини військовослужбовці залишили будинок, але одразу після її від`їзду знову самовільно вселилися.
Таким чином до кінця зими 2019 року у його будинку періодично проживали сторонні люди, ймовірно, як військовослужбовці ЗСУ, так і батальйонів, включених до складу Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС), які самовільно користувалися комунальними послугами, у тому числі газопостачанням.
Про незаконне проживання озброєних сторонніх людей неодноразово повідомлявся відповідач. Більш того, представники відповідача у 2015 році декілька разів йому телефонували з метою встановлення показників лічильника, на що їм було повідомлено, що родина позивача фактично в будинку не проживає та про факти незаконного проникнення та можливого проживання в будинку озброєних людей.
Незаконне вселення у його будинок сторонніх озброєних осіб у військовій формі в період проведення АТО є надзвичайною та невідворотною обставиною, на яку він не міг жодним чином виплинути. Відповідач був обізнаним про наявність таких обставин фактично одразу після їх настання, що відповідно звільняє позивача від обов`язку сплати послуг за газопостачання у період незаконного проживання у будинку військовослужбовців.
Листом від 08 квітня 2019 року ОСОБА_1 повідомив відповідача про вказані факти, невизнання ним нарахованих платежів за постачання газу, спожитого сторонніми особами та необхідність перерахунку плати за спожитий газ шляхом списання сум за такий період, проте вказаний лист було проігноровано.
Крім того, 30 січня 2020 року представники відповідача відключили газопостачання у належному йому будинку з порушенням відповідної процедури.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду його звернення від 08 квітня 2019 року;
2) визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування заборгованості за особовим рахунком № НОМЕР_1 у розмірі 127 990,31 грн та припинення газопостачання до будинку за адресою: АДРЕСА_1 ;
3) зобов`язати відповідача здійснити перерахунок заборгованості за газопостачання за особовим рахунком № НОМЕР_1 у період з травня
2014 року по 30 січня 2020 року та списати заборгованість у розмірі 127 990,31 грн;
4) зобов`язати відповідача за власний рахунок відновити газопостачання до будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області
від 09 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 10 лютого 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду звернення позивача від 08 квітня 2019 року, визнано протиправними дії відповідача щодо припинення газопостачання до будинку за адресою:
АДРЕСА_1, та зобов`язано за власний рахунок відновити газопостачання до зазначеного будинку. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що на лист позивача від 08 квітня 2019 року відповідачем не було надано відповіді та при відключенні від газопостачання будинку позивача відповідачем не дотримано встановленого законодавством порядку.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним нарахування заборгованості у розмірі 127 990,31 грн та зобов`язанні здійснити перерахунок вказаної заборгованості шляхом її списання, міськрайонний суд виходив із того, що позивачем не надано будь-яких доказів, які б давали підстави для зобов`язання відповідача перераховувати та списувати вартість поставленого відповідачем газу до будинку позивача..
При цьому суди врахували, що чинним законодавством передбачено право споживача на припинення газопостачання за його письмовою заявою, однак у спірний період часу (протягом п`яти років) позивач заяв щодо припинення газопостачання до свого будинку відповідачу не подавав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати в частині позовних вимог у задоволенні яких відмовлено та ухвалити нове рішення про задоволення цих позовних вимог.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
09 березня 2021 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 09 листопада 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 10 лютого
2021 року
Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із міськрайонного суду.
У травні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_1 підставою касаційного оскарження зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про можливість розгляду справи у порядку спрощеного провадження, оскільки позов стосується питань захисту прав споживачів та не носить майнового характеру.
Наведене, у свою чергу, призвело до неповного з`ясування обставин справи.
Також вважає доведеним факт настання форс-мажорних обставин, а саме незаконного вселення у його будинок сторонніх озброєних осіб у військовій формі в період проведення АТО, що є надзвичайною та невідворотною обставиною за умови бойових дій у регіоні на які він не міг вплинути. При цьому відповідач був обізнаний про наявність таких обставин фактично одразу після їх настання, що відповідно звільняє позивача від обов`язку сплати послуг за газопостачання у період незаконного проживання у будинку військовослужбовців.
Стверджує, що його родина фактично не проживала у будинку за адресою: АДРЕСА_1,у період, за який відповідачем нарахована заборгованість, а отже фактично не користувалась газом. Тимчасове не проживання в будинку не створює необхідності припиняти договір та повідомляти відповідні служби про призупинення газопостачання.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2021 року ПАТ "По газопостачанню та газифікації "Донецькоблгаз" в особі Костянтинівського УГГ подало відзив на касаційну скаргу, доводи якого не можуть бути врахованими касаційним судом, оскільки всупереч вимог частини четвертої статті 395 ЦПК України до відзиву не додані докази надсилання його копій ОСОБА_1 .
Фактичні обставини справи встановлені судами
ОСОБА_1 є власником будинку
АДРЕСА_1 та споживачем природного газу, який постачає ПАТ "Донецькоблгаз" в особі Костянтинівського УГГ. Об`єм спожитого газу обліковується газовим лічильником.
08 квітня 2019 року ОСОБА_1 направив на адресу відповідача лист, в якому зазначив, що у період з 27 травня 2014 року до кінця зими 2019 року у належному йому будинку періодично мешкали сторонні особи, ймовірно як військовослужбовці ЗСУ, так і батальйонів МВС, які користувалися комунальними послугами, в тому числі і газопостачанням. Ані він, ані його родина у вказаний період часу у будинку не мешкали, комунальними послугами не користувалися, а тому борг за послуги з постачання природного газу за вказаний період часу він не визнає. Разом з тим, він згодний оплачувати витрати з газопостачання, починаючи з цього періоду.
У листі від 24 січня 2020 року на ім`я ОСОБА_1 відповідач повідомив, що станом на 18 січня 2020 року згідно показників лічильника газу заборгованість за спожитий газ становить 127 990,31 грн.
30 січня 2020 року будинок ОСОБА_1 був відключений від газопостачання працівниками відповідача у зв`язку із наявним боргом.
Згідно квитанцій від 31 січня 2020 року позивачем проведено оплату за газ у розмірі 6 000 грн та за послуги по розподілу природного газу - 1 331 грн.
Позиція Верховного Суду
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до положень частини четвертої статті 319 ЦК України власність зобов`язує.
Згідно зі статтею 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Тобто, положення статті 322 ЦК України встановлюють презумпцію обов`язку власника нести усі витрати, пов`язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні.
Правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року № 1875-IV (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 13 цього Законом України від 24 червня 2004 року
№ 1875-IV залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);
2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Частиною першою статті 19 Закону України від 24 червня 2004 року
№ 1875-IV передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Аналогічне положення закріплене в Законі України "Про житлово-комунальні послуги" від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII (частина перша статті 12 цього Закону).
Відповідно до вимог статей 11, 509 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.
За змістом частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня 2006 року № 938 було затверджено Типовий договір про надання населенню послуг з газопостачання.
Пунктом 41 вказаного договору (із змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2012 року № 119) було передбачено, що виконавець і споживач не несуть відповідальності за невиконання умов договору, якщо це спричинено дією обставин непереборної сили, що підтверджується відповідними документами.
01 грудня 2015 року набрала чинності Постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року № 2500, якою затверджено Типовий договір постачання природного газу побутовим споживачам.
Розділом Х "Форс-мажор" зазначеного договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань за цим договором, якщо це невиконання є наслідком непереборної сили (форс-мажорних обставин).
Під форс-мажорними обставинами розуміють надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами цього Договору.
Строк виконання зобов`язань за цим Договором відкладається на строк дії форс-мажорних обставин.
Сторони зобов`язані негайно повідомити про форс-мажорні обставини та протягом чотирнадцяти днів з дня їх виникнення надати підтвердні документи щодо їх настання відповідно до законодавства.
Виникнення форс-мажорних обставин не є підставою для відмови Споживача від сплати Постачальнику за послуги, які були надані до їх виникнення.
Наведені умови Типових договорів узгоджуються з приписами статей 607, 617 ЦК України.
Відповідно до статті 607 ЦК України зобов`язання припиняється неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.
Згідно частини першої статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У справі, що розглядається, ОСОБА_1, позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування заборгованості у розмірі 127 990,31 грн за період з травня 2014 року по 30 січня 2020 року та зобов`язання здійснити перерахунок вказаної заборгованості шляхом її списання, обґрунтовує незаконним вселення у його будинок сторонніх озброєних осіб у військовій формі в період проведення АТО.
У частині другій статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" наведений перелік обставин, які можуть вважатися форс-мажорними, та який не є вичерпним.
Відповідно до зазначеного переліку форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є, зокрема: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, тощо.
14 квітня 2014 року набув чинності Указ Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014, яким відповідно до статей 107, 112 Конституції України введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України".
Зазначеним Указом Президента України було обумовлено проведення антитерористичної операції на сході України, в тому числі на території Донецької області.
Згідно із статтею 10 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" антитерористична операція проводиться лише за наявності реальної загрози життю і безпеці громадян, інтересам суспільства або держави у разі, якщо усунення цієї загрози іншими способами є неможливим.
З огляду на проведення антитерористичної операції, на частині території Донецької області було зупинено роботу багатьох підприємств, установ, організацій та органів влади, що об`єктивно унеможливило виконання певних зобов`язань як фізичних так і юридичних осіб. Зазначені обставини є загальновідомими та відповідно до частини третьої статті 82 ЦПК України не потребують доказування.
Однак наведене не може свідчити про те, що будь-яке невиконання договірних зобов`язань, які мають виконуватись на території Донецької області, без з`ясування причин такого невиконання, зумовлено наявністю обставин непереборної сили, за умов існування яких сторони договірних відносин не мають можливості виконувати та відповідати за своїми зобов`язаннями.
У розглядуваній справі судами встановлено, що будинок позивача знаходиться на території, яка перебуває під контролем органів державної влади України; позивач та члени його сім`ї мають вільний доступ до свого будинку; ОСОБА_1 не звертався до відповідача із заявою про припинення постачання газу до будинку.
Позивачем не надано будь-яких беззаперечних доказів на підтвердження наявності форс-мажорних обставин, які б об`єктивно унеможливили виконання ним своїх зобов`язань щодо оплати послуг із газопостачання.
Зважаючи на викладене, суд першої інстанції та апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, та надавши оцінку наявним у справі доказам, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування заборгованості, нарахованої у розмірі 127 990,31 грн за період з травня 2014 року по 30 січня 2020 року, зобов`язання здійснити перерахунок вказаної заборгованості шляхом її списання з огляду на їх недоведеність.
При цьому посилання ОСОБА_1 на проведення антитерористичної операції та проживання озброєних осіб в належному йому будинку без його згоди, на правильність висновків судів при вирішенні спору між ОСОБА_1 та газопостачальним підприємством не впливають.
У разі, якщо ОСОБА_1 вважає, що діями інших осіб, йому завдано збитків, він не позбавлений права звернутися до суду із позовом про відшкодування завданої шкоди, а у разі, якщо такі особи, на думку ОСОБА_1, вчинили кримінальне правопорушення - до правоохоронних органів з відповідною заявою.
Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, підлягають відхиленню, оскільки за змістом частини другої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Справа № 229/3118/20 не належить до категорій справ, які в силу вимог частини четвертої статті 274 ЦПК України підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження.
У судах першої та апеляційної інстанції судових розгляд було проведено з повідомлення сторін та ОСОБА_1 не був позбавлений можливості доводити у відкритому судовому засіданні свої вимоги.
Доводи заявника, які спрямовані на необхідність переоцінки доказів у справі та незгоду із обставинами встановленими судами попередніх інстанцій, підлягають відхиленню з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 400 ЦПК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі
№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija
v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області
від 09 листопада 2020 року та постанова Донецького апеляційного суду
від 10 лютого 2021 року в частині задоволених позовних вимог про визнання противоправною бездіяльності відповідача щодо не розгляду звернення ОСОБА_1 від 08 квітня 2019 року, визнання протиправними дії щодо припинення газопостачання до будинку за адресою:
АДРЕСА_1, та зобов`язання за власний рахунок відновити газопостачання до зазначеного будинку в касаційному порядку не оскаржується, тому в силу вимог статті 400 ЦПК України справа в цій частині касаційним судом не переглядається.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411
ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду