Постанова
Іменем України
17 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 756/10280/16-ц
провадження № 61-1230св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова В. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору:Київська міська рада, ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Горбань Роман Олегович, на рішення Оболонського районного суду міста Києва,
у складі судді Луценка О. М., від 24 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Матвієнко Ю. О., Поливач Л. Д., від 26 листопада 2020 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_5 .
07 лютого 1974 року на підставі рішення Жовтневої районної ради № 152
від 28 січня 1974 року ОСОБА_5 на сім`ю в складі 4-ох осіб: він, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_1, видано ордер на право користування квартирою АДРЕСА_1 .
У січні 2016 року позивачу стало відомо, що 09 липня 1992 року між ОСОБА_5 та начальником ЖЕК ОСОБА_8 укладено договір купівлі-продажу спірної квартири.
Посилаючись на те, що всупереч вимог пункту 9 Положення про продаж громадянам у власність квартир у будинках державного і громадського житлового фонду, їх утримання і ремонт, затвердженого постановою Радою Міністрів Української РСР і Української республіканської ради професійних спілок від 19 травня 1989 року № 142 (далі - Положення № 142 у редакції чинній на час укладення спірного правочину) договір купівлі-продажу спірної квартири було укладено за відсутності згоди членів сім`ї
ОСОБА_5, проживаючих разом з ним, на придбання житла у власність останнього, позивач стверджувала, що такий правочин не відповідав нормам цивільного законодавства чинного на час його укладення, та просила суд визнати недійсним договір щодо купівлі ОСОБА_5 квартири АДРЕСА_1, укладений 09 липня 1992 року, посвідчений державним нотаріусом Одинадцятої київської нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за № 3с-1055.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 24 лютого
2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що доводи позивача не знайшли свого підтвердження зібраними у справі доказами, відповідачі не вчинили жодних дій, для укладення спірного договору купівлі-продажу та його виконання, майно не передавали та не приймали грошові кошти.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 24 лютого
2020 року залишено без змін.
Колегія суддів виходила з того, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення районного суду не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушено норми процесуального права. Крім того, апеляційний суд вказав на те, що ОСОБА_1 не доведено, що оспорюваний договір є таким, що порушує її права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат
Горбань Р. О., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до Оболонського районного суду
міста Києва.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
20 січня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Горбань Р. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу у справі № 756/10280/16-ц на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 24 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2021 рокувідкрито касаційне провадження і витребувано матеріали цивільної справи із районного суду.
У квітні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Заявник посилається також на те, що судами попередніх інстанцій не було досліджено докази по справі та не надано правову оцінку тому факту, що розпорядження, на підставі якого у подальшому було укладено оспорюваний правочин, прийнято представником Президента України, а не виконавчим комітетом відповідної місцевої Ради, як це було передбачено пунктом 1 Положення № 142, а сам договір було укладено ЖЕК № 1204 Мінського району міста Києва, начальник якого не був наділений відповідним обсягом повноважень на укладення договору купівлі-продажу квартири.
Суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин законодавство, яке не було чинним на час укладення оспорюваного правочину, а отже і не підлягало застосуванню до спірних правовідносин. Крім того, районний суд помилково усунув від участі у справі Оболонську районну у місті Києві державну адміністрацію.
Заявник також наголошує на тому, що оспорюваний договір купівлі-продажу квартири порушує її майнові права як члена сім`ї наймача, без згоди якого відбулася передача житлового приміщення у власність
ОСОБА_5 .
Відзив на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
На підставі рішення виконкому Жовтневої районної ради від 28 січня
1974 року № 152 ОСОБА_5 видано ордер № Г226326 на сім`ю з чотирьох осіб на право зайняття трьох кімнат квартири АДРЕСА_1 . Склад сім`ї: ОСОБА_5, ОСОБА_6 (син), ОСОБА_1 (дочка), ОСОБА_7 (син).
Розпорядженням представника Президента України Кириченко В. "Про затвердження оціночних актів на квартири у Мінському районі та дозвіл їх на продаж" від 02 червня 1992 року ОСОБА_5 надано дозвіл на придбання в особисту власність квартири АДРЕСА_1 .
09 липня 1992 року між ЖЕК № 1204 Мінського району міста Києва в особі начальника Байрамкулова Ю. С., який діє на підставі положення про ЖЕК, та ОСОБА_5 укладено договір, посвідчений державним нотаріусом Одинадцятої київської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за № 3с-1055, відповідно умов якого ОСОБА_5 придбав квартиру АДРЕСА_1 .
На підставі договору дарування частини квартири, посвідченого 19 березня
1997 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горяйновою Т. К. та зареєстрованого в реєстрі за № 1045,
ОСОБА_5 подарував ОСОБА_3 1/5 частину квартири АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.
Спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_5 є ОСОБА_2, яка у встановленому законом порядку прийняла спадщину та 16 жовтня 2018 року їй приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стець Н. М. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за № 2915 на 4/5 частини квартири АДРЕСА_1 .
На підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 19 березня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сташковою А. Г. та зареєстрованого в реєстрі за № 936, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_3 ) продали належну їм на праві власності квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_4 .
Позиція Верховного Суду
Згідно пунктів 3 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, або якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статей 224, 225, 227 ЦК УРСР (тут і надалі по тексту в редакції Кодексу чинній на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу
від 09 липня 1992 року) за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно.
Договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).
Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.
Угоди можуть бути односторонніми і дво- або багатосторонніми (договори) (частина друга статті 41 ЦК УРСР).
Відповідно до частини першої статті 48 ЦК УРСР передбачалось, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.
Відповідно до пункту 1 Положення № 142 виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів, підприємства, об`єднання і організації мають право продавати громадянам у власність незаселені квартири в будинках, що підлягають реконструкції або капітальному ремонту. Відповідно до Закону УРСР "Про власність" наймач жилого приміщення в будинку державного і громадського житлового фонду та члени його сім`ї вправі викупити у власника відповідну квартиру.
Громадянин, який бажає придбати у власність займану квартиру (будинок), подає заяву за місцем проживання до виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів або адміністрації підприємства, об`єднання, організації, у віданні або власності яких перебуває будинок. До заяви додається письмова згода членів сім`ї, проживаючих разом з ним, на придбання квартири (будинку) у його власність і довідка з місця проживання про склад сім`ї та прописку (пункт 9 Положення № 142).
Згідно пункту 14 Положення № 142 рішення про продаж в власність громадян квартир (будинків), що входять до житлового фонду місцевих Рад народних депутатів, приймають виконавчий комітет районної, міської, районної у місті, селищної, сільської Ради народних депутатів, а тих, що входять до відомчого і громадського житлового фонду, - відповідно адміністрація підприємства, об`єднання, організації, орган громадської організації.
У справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору, як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них (постанова Верховного Суду від 01 вересня 2021 року у справі
№ 570/1533/20).
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.
За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).
Згідно зі статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року в справі № 761/23904/19 вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.
Звертаючись до суду із розглядуваним позовом, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 09 липня
1992 року між ОСОБА_5 та ЖЕК № 1204 Мінського району
міста Києва, від імені якого діяв ОСОБА_8 .
При цьому відповідачами за своїм позовом ОСОБА_1 визначила ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які, очевидно, не є ні продавцем квартири за оспорюваним договором купівлі-продажу від 09 липня
1992 року, ані правонаступниками продавця чи уповноваженими ним особами.
Встановивши, що позивачем пред`явлено позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири не до всіх його сторін (належних відповідачів), суди мали відмовити у задоволенні позову
ОСОБА_1 саме з цих підстав, оскільки висновки судів по суті вирішення спору мають бути зроблені за належного суб`єктного складу її учасників.
За таких обставин мотивування судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень недоведеністю позовних вимог є помилковим.
Розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, позивач клопотань про залучення до участі у справі інших співвідповідачів, крім
ОСОБА_2 та ОСОБА_3, не заявляла.
До участі у справі було залучено Київську міську раду в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.
Разом з тим, процесуальний статус відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору відрізняється за обсягом прав та обов`язків.
При цьому згідно протоколу судового засідання від 03 жовтня 2018 року представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_10 заявив клопотання про заміну неналежного відповідача - Оболонську районну у
місті Києві державну адміністрацію на відповідача ОСОБА_3 і вказане клопотання було задоволено судом.
За змістом статті 412 ЦПК України суд змінює судове рішення повністю або частково, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених
статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, ухвалив правильне по суті рішення про відмову у задоволенні позову
ОСОБА_1, але допустив помилку при його мотивуванні, оскільки у задоволенні позову необхідно було відмовити через неналежних суб`єктний склад.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду