Постанова
Іменем України
17 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 646/1564/20
провадження № 61-9537св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Петрова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 15 жовтня 2020 року у складі судді Шелест І. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Котелевець А. В., Бурлаки І. В., Хорошевського О. М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3 .
Після смерті матері залишалась спадщина, а саме: нежитлові будівлі літ. А-1, загальною площею 1 248,7 кв. м, літ. Б-1, загальною площею 151,0 кв. м, літ. В-1, загальною площею 272,9 кв. м, літ. Г-1, загальною площею 78,3 кв. м, літ. Д-1, загальною площею 125,0 кв. м, літ. Е-1, загальною площею 14,5 кв. м, шлакоблокові, загальною площею 1 890,4 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ; та житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_2 .
ОСОБА_2 та її брат ОСОБА_2 є спадкоємцями першої черги.
За життя ОСОБА_3 була певна домовленість, за якою ОСОБА_3 складе заповіт на все вказане майно на ім`я сина ОСОБА_2, а він після оформлення спадщини передасть вказані нежитлові будівлі у власність ОСОБА_2 .
Після смерті матері ОСОБА_2 прийняв спадщину згідно зі Свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, однак нежитлові будівлі за адресою: АДРЕСА_3 не передав ОСОБА_2 у власність.
В лютому 2020 року ОСОБА_2 стало відомо, що 25 лютого 2005 року між її матір`ю та братом укладено договір дарування, відповідно до умов якого ОСОБА_3 безоплатно передала у власність, а ОСОБА_2 прийняв у власність нежитлові будівлі літ. А-1, загальною площею 1 248,7 кв. м, літ. Б-1, загальною площею 151,0 кв. м, літ. В-1, загальною площею 272,9 кв. м, літ. Г-1, загальною площею 78,3 кв. м, літ. Д-1, загальною площею 125,0 кв. м, літ. Е-1, загальною площею 14,5 кв. м, шлакоблокові, загальною площею 1 890,4 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначала, що у матері було відсутнє волевиявлення на дарування об`єкта нерухомості, оскільки за життя мати визначилася зі спадковою масою та вважала, що вказані нежитлові будівлі отримає донька, а син - житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_2 .
Крім того, враховуючи слабкість ОСОБА_3 на момент укладення договору дарування та неможливість самостійно навіть підписати вказаний договір, відповідач скористався зазначеними обставинами та ввів матір в оману щодо особи обдарованого.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просила поновити строк звернення до суду;визнати недійсним договір дарування нежитлових будівель літ. А-1, загальною площею 1 248,7 кв. м, літ. Б-1, загальною площею 151,0 кв. м, літ. В-1, загальною площею 272,9 кв. м, літ. Г-1, загальною площею 78,3 кв. м, літ. Д-1, загальною площею 125,0 кв. м, літ. Е-1, загальною площею 14,5 кв. м, шлакоблокових, загальною площею 1 890,4 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бєсєда Т. Д. за реєстровим номером 505; скасувати державну реєстрацію права власності вказаних нежитлових приміщень за ОСОБА_2
31 березня 2020 року ОСОБА_2 подав заяву, в якій визнав позов в повному обсязі.
Заява мотивована тим, що між ними дійсно була домовленість, відповідно до умов якої ОСОБА_3 складе заповіт на все вказане майно на ім`я сина, а він після оформлення спадщини передасть вказані нежитлові будівлі у власність сестри. Однак він так і не повідомив ОСОБА_2 про укладення договору дарування, сподіваючись, що зазначений факт залишиться невідомим, отже, остання не могла раніше дізнатися про вчинення матір`ю цього правочину.
Однак він не бажав та не скористався слабкістю матері та не вводив сестру в оману щодо обдарованого, а зазначена помилка відбулась з невідомих йому причин.
Короткий зміст судового рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 15 жовтня 2020 року, яке залишене без змін постановою Харківського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року, позов ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення суду мотивоване тим, що саме по собі визнання позову відповідачем у цьому спорі не є підставою для його задоволення, оскільки таке визнання суперечить закону.
Суд вказав, що заповіт складено в день посвідчення договору дарування.
ОСОБА_2 як непрацездатна дочка померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 відмовилась від одержання обов`язкової частки у спадщині, яка складалася з житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_2 .
Належних та допустимих доказів щодо відсутності волевиявлення ОСОБА_3 на укладення договору дарування матеріали справи не містять.
Оскільки позов не підлягає задоволенню у зв`язку з недоведеністю, питання про застосування строків позовної давності судом першої інстанції не вирішувалось.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення суду першої та апеляційної інстанцій, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі тавитребувано цивільну справу з Червонозаводського районного суду м. Харкова.
20 липня 2021 року до Верховного Суду надійшла витребовувана цивільна справа.
Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Звертаючись до суду з касаційною скаргою ОСОБА_2 вказувала, що висновки суду є незаконними та такими, що суперечать дійсним обставинам справи.
Звертаючись з позовом, позивач вказувала, що вважає недійсним зазначений договір дарування нежитлових будівель від 25 лютого 2005 року, з підстав визначених статтею 215 ЦК України, а саме недодержання в момент вчинення правочину стороною вимоги, яка встановлена частиною третьою статтею 203 ЦК України, а саме відсутності волевиявлення у ОСОБА_3 на дарування об`єкта нерухомості відповідачу.
Так, між матір`ю ОСОБА_3 та її дітьми була домовленість щодо розподілу після її смерті належного останній майна, то позивач вважає, що при укладенні зазначеного договору, враховуючи слабкість ОСОБА_3 на момент його укладення та не можливості самостійно навіть підписати вказаний договір, відповідач ОСОБА_2 скористався зазначеними обставинами та ввів в оману ОСОБА_3 щодо особи обдарованого, а ОСОБА_3, в свою чергу, не бажала дарувати вказані нежитлові будівлі ОСОБА_2, оскільки останньому мав перейти лише житловий будинок, а її волевиявлення було направлене саме на дарування вказаних будівель своїй дочці ОСОБА_2
ОСОБА_2 було подано заяву про визнання позову, в якій він підтвердив всі вищезазначені обставини, та вказав, що дійсно ОСОБА_2 з моменту укладення цього договору так і не повідомив своїй сестрі ОСОБА_2 про факт його укладення, сподіваючись, що зазначений факт залишиться невідомим, а тому остання дійсно не могла ніяким чином дізнатись про його існування раніше.
Висновок суду першої інстанції про те, що відповідач начебто не заперечував той факт, що волевиявлення ОСОБА_3 було вільним і відповідало її внутрішній волі, спростовується як заявою про визнання позову так і поясненнями відповідача в судовому засіданні.
Таким чином, той факт, що ОСОБА_3 мала волевиявлення на дарування вказаних будівель саме ОСОБА_2 в силу частини першої статті 82 ЦПК України не підлягає доказуванню.
Натомість як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернули, що також призвело до ухвалення незаконних рішень.
Також суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні вказав, що само по собі визнання позову відповідачем у цьому спорі не є підставою для його задоволення, оскільки таке визнання суперечить закону.
Однак правового обґрунтування із зазначенням норм матеріального права, яким суперечить таке визнання позову відповідачем, оскаржуване рішення не містить.
При цьому і постанова суду апеляційної інстанції не містить обґрунтування щодо заяви ОСОБА_2 про визнання позову будь-яким нормам матеріального права.
Аргументи інших учасників справи
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3, після смерті якої спадкоємцями за законом відповідно до статті 1262 ЦК України є діти ОСОБА_2 та ОСОБА_2 (а. с. 7, 8, 12).
За життя померлої 25 лютого 2005 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір дарування, відповідно до умов якого ОСОБА_3 безоплатно передала у власність, а ОСОБА_2 прийняв у власність нежитлові будівлі літ. А-1, загальною площею 1 248,7 кв. м, літ. Б-1, загальною площею 151,0 кв. м, літ. В-1, загальною площею 272,9 кв. м, літ. Г-1, загальною площею 78,3 кв. м, літ. Д-1, загальною площею 125,0 кв. м, літ. Е-1, загальною площею 14,5 кв. м, шлакоблокові, загальною площею 1 890,4 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку із загальною слабкістю ОСОБА_3, за її особистим проханням, у її присутності та у присутності нотаріуса цей договір замість неї підписала ОСОБА_4 (а. с. 5).
За життя ОСОБА_3 також склала заповіт, посвідчений 25 лютого 2005 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бєсєдою Т. Д. за реєстровим № 511, згідно з яким усе своє майно, де б воно не було і з чого б не складалось, заповіла ОСОБА_2 . У зв`язку із загальною слабкістю ОСОБА_3, яка сама розписатися не може, після того, як текст заповіту нею був прочитаний та він відповідав її волі, у її присутності та у присутності нотаріуса цей заповіт замість неї підписала ОСОБА_4 (а. с. 68).
Згідно зі Свідоцтвами про право на спадщину за заповітом, посвідченими 31 жовтня 2009 року державним нотаріусом Валківської державної нотаріальної контори Харківської області Кобзар Н. Я. за реєстровими номерами 3176 та 3179, ОСОБА_2 є власником спадкового майна, а саме: житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_2, та грошових вкладів, що знаходяться в ТВБВ ВАТ "Державний Ощадний банк України" (а. с. 75, 76).
ОСОБА_2 як непрацездатна дочка померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 в установлений законом строк відмовилась від обов`язкової частки у спадщині (а. с. 56).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.