Постанова суду № 241/68/20 від 17.11.2021 про визнання права власності в порядку спадкування за законом

Постанова

Іменем України

17 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 241/68/20

провадження № 61-8387св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Петрова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - Маріупольська місцева прокуратура № 1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 20 квітня 2021 року в складі колегії суддів: Попової С. А., Зайцевої С. А., Мальцевої Є. Є., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за законом.

На обґрунтування своїх позовних вимог зазначав, що земельна ділянка площею 7,220 га, кадастровий номер 1423986600:04:000:0021, що розташована на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області, з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (далі - земельна ділянка), належала спадкодавцю - його дружині ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з розпорядженням голови Першотравневої районної адміністрації від 22 травня 2006 року № 207 та державного акта на право власності на земельну ділянку ДН № 139553 зазначена земельна ділянка належала його дружині.

Ще за життя дружини він, ОСОБА_3 і їх донька ОСОБА_2, як члени фермерського господарства "Восход", звертались до голови Першотравневої районної адміністрації з питання приватизації трьох земельних ділянок. Розпорядженням голови Першотравневої районної адміністрації від 23 грудня 2004 року № 567 їм надано згоду на розробку проектів відведення земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за межами населеного пункту. Розпорядженням голови Першотравневої районної адміністрації від 22 травня 2006 року № 207 затверджено проект землеустрою щодо приватизації земельних ділянок членам фермерського господарства "Восход". Надано членам фермерського господарства "Восход" у власність земельні ділянки в розмірі середньої земельної частки (паю) на території Стародубівської сільської ради площею 25,46 га вартістю 244 967,97 грн. Передано до земель сільськогосподарського призначення (запас) на території Стародубівської сільської ради 13,0 га пасовищ та 4,04 га ріллі. Видано державні акти на право власності на землю для ведення, товарного сільськогосподарського виробництва членам фермерського господарства "Восход".

Позивач і донька оформили свої земельні ділянки належним чином. А дружина не отримала державний акт на право власності на земельну ділянку ДН № 139553, коли він був готовий на видачу, дружина вже померла. ОСОБА_3 є власником зазначеної земельної ділянки, відповідно до експлікації сільськогосподарських угідь, фермерським господарством "Восход" у власність ОСОБА_3 передана земельна ділянка загальною площею 7,22 га. Але зареєструвати цю земельну ділянку належним чином згідно з вимогами законодавства України ОСОБА_3 до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 не встигла.

Спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_3 є позивач та донька - відповідач ОСОБА_2, яка відмовилась від прийняття спадщини на користь позивача. В межах заведеної ще у вересні 2011 року спадкової справи № 89/2011 щодо майна померлої ОСОБА_3 позивачем отримано 19 листопада 2015 року свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті дружини на інше спадкове майно, окрім спірної земельної ділянки.

При зверненні позивача до нотаріуса у грудні 2019 року державним нотаріусом Мангушської державної нотаріальної контори Середенко О. А. постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 24 грудня 2019 року № 914/02-31 позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно (спірну земельну ділянку) після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3, оскільки спадкове майно не зареєстровано у визначеному законодавством порядку.

Оскільки державний акт на право власності на землю дружиною не було зареєстровано позивач позбавлений можливості прийняти спадщину і отримати свідоцтво про право на спадщину за законом на спірну земельну ділянку.

У зв`язку з вищезазначеним, позивач просив суд: визнати за ним у порядку спадкування за законом право власності на спірну земельну ділянку, яке належало спадкодавцю ОСОБА_3, померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 25 лютого 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано у порядку спадкування за законом за ОСОБА_1, право власності на земельну ділянку площею 7,220 га, що розташована на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області, з кадастровим номером 1423986600:04:000:0021, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яке належало спадкодавцю ОСОБА_3, померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач прийняв спадщину, подавши до нотаріальної контори відповідну заяву про прийняття спадщини, але не має можливості оформити в установленому порядку спадщину та надати свідоцтво про право на спадщину, оскільки його померла дружина ОСОБА_3 за час свого життя не встигла отримати державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку та зареєструвати набуте право власності належним чином. При цьому суд вказав, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту порушеного права, що має застосовуватись, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових справ в нотаріальному порядку, а право власності спадкоємця на спадкове майно оспорюється або не визнається іншою особою та при відсутності правовстановлюючого документа на спадкове майно.

Не погоджуючись з рішенням суду, 02 березня 2021 року особа, яка не брала участі у справі, Маріупольська місцева прокуратура № 1 подала апеляційну скаргу.

Апеляційна скарга мотивована тим, що прийнятим судом рішенням порушені інтереси держави, оскільки громадянином ОСОБА_1 без правових підстав незаконно встановлено право власності на земельну ділянку державної форми власності. Спірна земельна ділянка не належала ОСОБА_3 . Судом було досліджено державний акт на право власності на земельну ділянку серії ДН № 139553 без дати, площею 7,220 га з кадастровим номером 1423986600:04:000:0021 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Стародубівської сільської ради на ім`я ОСОБА_3 . Підставою набуття права власності на земельну ділянку зазначено розпорядження голови Першотравневої районної державної адміністрації від 22 травня 2006 року № 207. Тобто за спадкодавцем було визнано право власності на земельну ділянку через шість місяців після смерті, на час ухвалення цього розпорядження ОСОБА_3 вже втратила цивільну правоздатність набувати право власності на земельну ділянку державної форми власності в процесі приватизації.

Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області є органом контролю у частині дотримання вимог земельного законодавства, проте, самостійно захист інтересів держави у цій справі не здійснює, оскільки воно не наділено такими повноваженнями.

Крім того, заявник зазначав, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка з кадастровим номером 1423986600:04:000:0021 площею 13,0729 га належить ОСОБА_4 і зареєстрована за № 16677592 ще 28 вересня 2016 року, однак ця особа не була залучена до участі у розгляді справи.

Постановою Донецького апеляційного суду від 20 квітня 2021 року апеляційну скаргу Маріупольської місцевої прокуратури № 1 задоволено.

Рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 25 лютого 2020 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання судових витрат.

Щодо повноважень прокурора суд зазначив, що звертаючись із апеляційною скаргою, прокуратурою обґрунтовано і доведено необхідність захисту інтересів держави у сфері земельних правовідносин. Доводи позивача щодо процесуальної можливості звернення до суду в даному випадку із апеляційною скаргою саме Головного управління Держгеокадастру - не ґрунтуються на нормах Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 жовтня 2016 року за № 1391/29521, оскільки, окрім визначених у підпункті 3 пункту 6 цього Положення питань, що мають порушувати від імені цього органу його посадові особи, інших спірних правовідносин, що можуть бути вирішені судом, цим нормативним актом не закладено. Тому не є обґрунтованим з правової точки зору, як помилково вважає у відзиві позивач, звернення Головного управління Держгеокадастру до суду із апеляційною скаргою у якості ініціатора апеляційного провадження у цій справі у виниклих правовідносинах, що витікають зі спадкових прав (про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом), поєднаних із земельними.

Крім того, суд апеляційної інстанції врахував, що процедура набуття права власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку площею 7,22 га у фермерському господарстві "Восход" не було завершено спадкодавцем до її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . Ухвалюючи рішення про визнання за спадкоємцем ОСОБА_3 - ОСОБА_1 право власності на спірну земельну ділянку, поза увагою суду залишився факт ухвалення розпорядження голови Першотравневої районної державної адміністрації від 22 травня 2006 року № 207 про затвердження проекту землеустрою щодо приватизації ОСОБА_3 спірної земельної ділянки загальною площею 7,22 га вже після смерті спадкодавця ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі

15 травня 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Донецького апеляційного суду від 20 квітня 2021 року та залишити в силі рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 25 лютого 2020 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права (пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України, відповідно до якого суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося), а відповідний висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах відсутній.

У своїй постанові апеляційний суд дійшов висновків про те, що рішенням суду першої інстанції порушено права не держави, а фізичної особи ОСОБА_4, однак, замість того, щоб закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора (поданою з метою захисту інтересів держави, права якої оскарженим рішенням не порушені) апеляційний суд розглянув та задовольнив безпідставну апеляційну скаргу прокурора.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, прокурор не міг не розуміти того, що земельна ділянка за кадастровим номером 1423986600:04:000:0021 не є власністю держави, а є приватною власністю фізичної особи, тому будь-які права та інтереси держави рішенням суду першої інстанції не порушені.

Крім того, апеляційний суд залишив поза увагою те, що право власності ОСОБА_4 рішенням суду першої інстанції не порушене. Належній позивачу земельній ділянці, та земельній ділянці, що належить ОСОБА_4, присвоєно однаковий кадастровий номер 1423986600:04:000:0021 через помилку (накладення кадастрових номерів), допущену працівниками Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області. Помилку у вигляді накладення кадастрових номерів виправлено при виконанні рішення суду першої інстанції шляхом присвоєння належній позивачу земельній ділянці з кадастровим номером 1423986600:04:000:1246. Також апеляційний суд безпідставно відмовив позивачу у задоволенні заявленого клопотання про долучення до матеріалів справи копій документів, які підтверджують вищевказані обставини.

Таким чином, суд апеляційної інстанції фактично розглянув апеляційну скаргу, подану в інтересах особи, яка не вважає свої інтереси порушеними та не потребує їх захисту.

Суд протиправно підтвердив наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, оскільки обов`язковою передумовою для звернення прокурора до суду з метою представництва інтересів держави є попереднє, до звернення до суду, повідомлення про це відповідного суб`єкта владних повноважень. Однак до звернення до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 25 лютого 2020 року, керівник Маріупольської місцевої прокуратури № 1 не повідомив Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу із Ізюмського Першотравневого районного суду Донецької області.

Справа надійшла до Верховного Суду у липні 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_3, що є дружиною позивача ОСОБА_1, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 5-6).

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на земельну ділянку площею 7,220 га, з кадастровим номером 1423986600:04:000:0021, розташовану на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка згідно з розпорядженням Голови Першотравневої районної адміністрації від 22 травня 2006 року № 207 (а. с. 8) та державного акта на право власності на земельну ділянку серії ДН № 139553 (а. с. 12) є власником зазначеної земельної ділянки.

Належність зазначеної земельної ділянки померлій ОСОБА_3 підтверджується експлікацією сільськогосподарських угідь погодженої начальником Першотравневого районного відділу земельних ресурсів Джансиз М. І., де вона зазначена землекористувачем земельної ділянки площею 7,22 га у фермерському господарстві "Восход" (а. с. 11).

За даними оглянутої судом спадкової справи № 89/2011 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3, відкритої 05 вересня 2011 року, єдиним спадкоємцем померлої є її чоловік - позивач ОСОБА_1, у зв`язку із відмовою доньки ОСОБА_2 від прийняття спадщини після смерті своєї матері (а. с. 35, 46-78).

Постановою державного нотаріуса Мангушської державної нотаріальної контори Середенко О. А. від 24 грудня 2019 року № 914/02-31 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої дружини, оскільки правовстановлюючі документи на спадкове майно, а саме на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 1423986600:04:000:0021 не оформлені належним чином (а. с. 13).

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав встановлено, що актуальним власником спірної земельної ділянки з кадастровим номером 1423986600:04:000:0021 є ОСОБА_4, право власності якого на спірне нерухоме майно зареєстроване 28 вересня 2016 року із обтяженням цієї спірної земельної ділянки загальною площею 13,07 га правом користування орендаря Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "НАДІЯ", що також зареєстровано 28 вересня 2016 року (а. с. 98-99).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення без задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Звертаючись до суду, позивач зазначав, що спірна земельна ділянка належала спадкодавцю - його дружині ОСОБА_3, на підставі розпорядження Голови Першотравневої районної адміністрації від 22 травня 2006 року № 207 та державного акта на право власності на земельну ділянку ДН № 139553. Оскільки дружина не отримала державний акт на право власності на земельну ділянку ДН № 139553, коли він був готовий на видачу, та не зареєструвала цю земельну ділянку належним чином згідно з вимогами законодавства України, у зв`язку зі смертю, то позивач позбавлений можливості прийняти спадщину і отримати свідоцтво про право на спадщину за законом на спірну земельну ділянку.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, а саме суд прийняв рішення про право власності на спірну земельну ділянку, що належить ОСОБА_4, який не був залучений до участі в розгляді даної справи. Крім того, суд апеляційної інстанції врахував, що процедура набуття права власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку площею 7,22 га у фермерському господарстві "Восход" не було завершено спадкодавцем до її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

За змістом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини першої статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

За частиною п`ятою статті 1268 ЦК України встановлено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно з частиною третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Процедура набуття права власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку площею 7,22 га у ФГ "Восход" не було завершено спадкодавцем до її смерті.

Суд апеляційної інстанції встановив, що розпорядження голови Першотравневої районної державної адміністрації № 207 про затвердження проекту землеустрою щодо приватизації ОСОБА_3 спірної земельної ділянки загальною площею 7,22 га було видано 22 травня 2006 року, тобто через шість місяців після смерті спадкодавця.

Відповідно до частини четвертої статті 25 ЦК України цивільна правоздатність особи припиняється у момент її смерті.

Згідно зі статтею 49 ЦПК України встановлено, що актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов`язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб`єктом цивільних прав та обов`язків.

Виходячи з зазначеного колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що суд першої інстанції, визнаючи право власності за позивачем у порядку спадкування за законом на спірну земельну ділянку, не врахував того, що спадкоємець у встановленому законом порядку не набула такого права на земельну ділянку, оскільки на момент видачі розпорядження голови Першотравневої районної державної адміністрації № 207 про затвердження проекту землеустрою щодо приватизації ОСОБА_3 спірної земельної ділянки та державного акта, остання вже втратила цивільну правоздатність набути таке право власності на земельну ділянку державної форми власності в процесі приватизації.

Крім того, як встановлено судом апеляційної інстанції на час винесення судом першої інстанції оскаржуваного рішення спірна земельна ділянка з 2016 року вже належала на праві власності іншій особі, а саме ОСОБА_4, та перебувала в оренді Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "НАДІЯ". Однак ні ОСОБА_4, ні Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "НАДІЯ" не були залучені до участі в розгляді цієї справи. Рішення суду першої інстанції про визнання права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку з тим же кадастровим номером 1423986600:04:000:0021 загальною площею 7,22 га - безпосередньо зачіпає майнове право ОСОБА_4 та Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "НАДІЯ" на вказаний об`єкт.

Таким чином, суд першої інстанції прийняв рішення про право власності на спірну земельну ділянку, що належить ОСОБА_4, який не був залучений до участі у розгляді даної справи, тим самим ухвалив оскаржуване рішення в порушення норм процесуального права, що є самостійною обов`язковою процесуальною підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до статті 51 ЦПК України, якщо позов подано не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, суд за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18). Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення по справі, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем неправильно визначено суб`єктний склад учасників справи, що унеможливило розгляд справи по суті, а суд апеляційної інстанції на стадії апеляційного перегляду позбавлений процесуальної можливості здійснювати заміну неналежного відповідача належним відповідачем.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Також є неприйнятними доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції протиправно було підтверджено наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, а також порушення судом норм процесуального права (пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України), з огляду на таке.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).

При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і ґрунтуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

У постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 2-95/12 (провадження № 61-16854св20) зазначено, що "аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків".

З огляду на викладене особа, яка не брала участі у справі, має право оскаржити в апеляційному порядку судове рішення, яке безпосередньо встановлює, змінює або припиняє її права та обов`язки, тобто завдає їй шкоди, що виявляється у несприятливих для особи наслідках.

Звертаючись з апеляційною скаргою, Маріупольська місцева прокуратура № 1 посилалась на те, що прийнятим судом рішенням порушені інтереси держави, оскільки громадянином ОСОБА_1 без правових підстав незаконно встановлено право власності на земельну ділянку державної форми власності. Спірна земельна ділянка не належала ОСОБА_3 . Крім того, зазначало, що

Суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими і доведеними доводи апеляційної скарги щодо необхідності захисту інтересів держави у сфері земельних правовідносин.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Згідно зі статтями 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у редакції, чинній на час звернення прокурора з апеляційною скаргою).

Вказаним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України, зокрема у частинах четвертій та п`ятій статті 56 цього Кодексу, визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Системне тлумачення частин четвертої, п`ятої статті 56 ЦПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (пункт 37 постанови Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Інтереси держави у сфері земельних правовідносин полягають у забезпеченні правомірного обігу майнових прав на землю, захисті та визнанні лише тих прав, які набуто та підтверджено у передбачений законом спосіб (частина четверта статті 13, частина друга статті 41 Конституції України).

Відповідно до підпунктів 9, 11 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 жовтня 2016 року за № 1391/29521 (далі - Положення № 333): Головне управління відповідно до покладених на нього завдань, в тому числі, здійснює ведення Державного земельного кадастру, інформаційну взаємодію Державного земельного кадастру з іншими інформаційними системами в установленому порядку (пункт 9); здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, обмежень у їх використанні, скасування такої реєстрації (пункт 11).

Як встановлено судом апеляційної інстанції реєстрація права власності позивача за оскаржуваним у цій справі судовим рішенням від 25 лютого 2020 року вчинено Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області 09 липня 2020 року на підставі положень вищенаведених підпунктів Положення № 333.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що повноваження Головного управління Держгеокадастру, як юридичної особи, в частині можливості звернення до суду з метою захисту інтересів держави (як позивача) є згідно із підпунктом 3 пункту 6 усіченими і обмежуються питаннями з приводу відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Тому доводи касаційної скарги про те, що суд протиправно підтвердив наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги.

Верховний Суд бере до уваги, що прокурор обґрунтовував порушення інтересів держави, визначив орган, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, та вказав, у чому полягає бездіяльність зазначеного органу щодо захисту законних інтересів держави, а саме те, що Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області є органом контролю у частині дотримання вимог земельного законодавства, проте, самостійно захист інтересів держави у цій справі не здійснює, оскільки воно не наділено такими повноваженнями, тому апеляційний суд приймаючи апеляційну скаргу та розглядаючи справу не порушив норми процесуального права.

Колегія суддів звертає увагу, що виниклий спір, який за необґрунтованими наслідками його вирішення судом першої інстанції призвів до правової невизначеності статусу спірного нерухомого майна, має вирішуватись з іншим суб`єктним складом осіб (із залученням юридичного власника спірного майна, Головного управління Держгеокадастру в Донецькій області, орендаря тощо), залежно від формулювання заявлених позовних вимог та з дотриманням правил юрисдикції.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновком суду апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, які їх обґрунтовано спростували.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржену постанову апеляційного суду без змін.

................

Перейти до повного тексту