ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 914/572/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку
Львівської міської ради - Тістик М.В.,
Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІМ-ІГОР" - Зелінської С.В., Ватуляка І.І., Кардопольцева А.С.,
Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Роксоляни 24" - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІМ-ІГОР"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.05.2021 (у складі колегії суддів: Орищин Г.В. (головуючий), Галушко Н. А., Желік М.Б.)
у справі № 914/572/20
за позовом Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІМ-ІГОР",
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Роксоляни 24",
про зобов`язання повернути об`єкт оренди,
за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІМ-ІГОР"
до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача (за первісним позовом) - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Роксоляни 24",
про визнання продовженим договору оренди,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2020 року Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (далі - Управління комунальної власності) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІМ-ІГОР" (далі - ТОВ "ЛІМ-ІГОР") про зобов`язання відповідача звільнити та повернути шляхом виселення нежитлові приміщення загальною площею 1 342,6 кв. м, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Роксоляни, 24.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що договір оренди нерухомого майна від 25.01.2000 № 7671, укладений між сторонами, припинив свою дію 24.01.2020, у зв`язку з чим відповідача було повідомлено про припинення договірних відносин і повернення об`єкта оренди. Проте ТОВ "ЛІМ-ІГОР" не виконало свого обов`язку з повернення орендованого майна у зв`язку із закінченням терміну дії договору оренди та продовжує його використовувати за відсутності правових підстав.
У вересні 2020 року ТОВ "ЛІМ-ІГОР" звернулося до суду з зустрічним позовом до Управління комунальної власності, у якому просило визнати договір оренди нерухомого майна від 25.01.2000 № 7671 продовженим на тих самих умовах і на той самий строк, тобто до 24.01.2025.
Позовні вимоги обґрунтовано належним виконанням позивачем як орендарем умов договору оренди, вчасним повідомленням орендодавця про продовження терміну дії договору на новий строк і наявністю переважного права на продовження такого договору на тих самих умовах і на той самий строк.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.07.2020 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача залучено Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Роксоляни 24" (далі - ОСББ "Роксоляни 24").
Рішенням Господарського суду Львівської області від 24.12.2020 у задоволенні позову Управління комунальної власності відмовлено. Зустрічний позов ТОВ "ЛІМ-ІГОР" задоволено. Визнано договір оренди нежитлових приміщень від 25.01.2000 № 7671 продовженим на тих самих умовах і на той самий строк.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.05.2021 рішення Господарського суду Львівської області від 24.12.2020 скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов Управління комунальної власності задоволено. Зобов`язано ТОВ "ЛІМ-ІГОР" звільнити шляхом виселення та повернути Управлінню комунальної власності нежитлові приміщення загальною площею 1 342,6 кв. м, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Роксоляни, 24. У задоволенні зустрічного позову ТОВ "ЛІМ-ІГОР" відмовлено.
Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у червні 2021 року ТОВ "ЛІМ-ІГОР" подало касаційну скаргу, у якій (із урахуванням нової редакції касаційної скарги), посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.05.2021, а рішення Господарського суду Львівської області від 24.12.2020 залишити в силі. Крім того, ТОВ "ЛІМ-ІГОР" просить стягнути з Управління комунальної власності витрати зі сплати судового збору в сумі 6 306,00 грн та витрати на правничу допомогу в сумі 26 000,00 грн.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.08.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 914/572/20 за касаційною скаргою ТОВ "ЛІМ-ІГОР" з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 22.09.2021.
Управління комунальної власності у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просить залишити оскаржене судове рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.09.2021 розгляд касаційної скарги ТОВ "ЛІМ-ІГОР" відкладено на 13.10.2021.
ОСББ "Роксоляни 24" у судове засідання свого представника не направило, хоча було повідомлено про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявою до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки його представника в судове засідання або з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 ГПК не зверталося.
Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі "В`ячеслав Корчагін проти Росії", те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначеного представника.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що 25.01.2000 між Управлінням комунального майна м. Львова, правонаступником якого є Управління комунальної власності, (орендодавець) і ТОВ "ЛІМ-ІГОР" (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна № 7671, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 1396,4 кв. м, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Роксоляни, 24. Договір укладено терміном на п`ять років до 24.01.2005.
22.06.2001 між сторонами укладено додаток № 1 до цього договору, яким урегульовано окремі питання щодо здійснення капітального ремонту орендованих приміщень та сплати орендної плати у зв`язку з цим.
28.12.2001 сторонами внесено зміни до пункту 1 договору в частині використання орендованих приміщень: магазин 567,8 кв. м, громадське харчування 380 кв. м, аптека 448,6 кв. м та аптечний склад.
У подальшому договір неодноразово продовжувався на той самий термін, а саме до 24.01.2020, що не оспорюється сторонами у справі.
Як установлено судами, сторонами у справі визнається також той факт, що протягом періоду оренди проводилася технічна інвентаризація орендованих приміщень, внаслідок чого уточнювалася їх площа, що підтверджується наявними у матеріалах справи технічними паспортами на нежитлові приміщення на вул. Роксоляни, 24 у м. Львові, складені станом на 21.12.2007 та станом на 22.04.2008. Зокрема, у технічному паспорті за 2008 рік площу вказаних нежитлових приміщень зазначено в розмірі 1342,4 кв. м; також у цих паспортах зазначено, що відповідні нежитлові приміщення розташовані у підвалі та на першому поверсі будинку.
За інформацією, яка міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, загальна площа об`єкта нерухомого майна - нежитлових приміщень на вул. Роксоляни, 24, власником яких зазначено Львівську міську раду, становить 1 342,6 кв. м.
З огляду на матеріали справи судом апеляційної інстанції установлено, що до завершення терміну дії договору оренди орендар звертався до орендодавця із заявами про продовження договору оренди та внесення до нього змін у частині площі приміщення. Так, зміст уточнюючої заяви орендаря від 28.05.2019 та листа Управління комунальної власності від 03.07.2019 № 2302-3169 свідчать про те, що відповідні звернення орендаря було отримано орендодавцем 11.02.2019, 26.02.2019 та 29.05.2019. Ці заяви орендаря було розглянуто на засіданні комісії з підготовки пропозицій для надання в оренду майна територіальної громади м. Львова 13.03.2019 та 19.06.2019. У матеріалах справи відсутній протокол засідання комісії від 13.03.2019, а його зміст випливає лише із інформації, що зазначена у протоколі від 19.06.2019.
На засіданні комісії 19.06.2019 було розглянуто ряд питань, у тому числі продовження договору оренди на 10 років та внесення змін у частині площ та цільового призначення приміщень (заявник ТОВ "ЛІМ-ІГОР"); перенесення офіційної тренувальної бази ГО "Ліга культуризму Львова"; надання в оренду приміщень УДЮМ Залізничного району.
У протоколі комісії від 19.06.2019 зазначено, зокрема: - відповідно до технічної документації об`єкта оренди, його площа становить 1 283,7 кв. м. Орендар зазначив цільове використання для магазину продовольчих товарів та товарів підакцизної групи, для кафе, що здійснює продаж товарів підакцизної групи та складу; -26.02.2019 орендар звернувся щодо внесення змін в частині цільового використання, а саме проведення виставок образотворчої та книжкової продукції, виробленої в Україні, для перукарні, для аптеки та для складів; - відповідно до проведеного обстеження виявлено невідповідність технічній документації, а саме: в приміщеннях під індексами від 11 до 15 аптека та офіс; під індексами 20, 22, 25, IV, XXI, XXII, III, V, VI, XX, XIX, VII, VIII, 2 склади; під індексами 17, 18 нарощування вій, манікюр, масаж; у приміщення під індексами XXIII та 24 потрапити не вдалося; решта приміщень не використовується; - з приміщень підвалу здійснюється єдиний доступ до непроіндексованих приміщень, через які проходять загальнобудинкові комунікації, лічильники та теплотраса; - питання щодо продовження договору оренди розглянуто на засіданні комісії від 13.03.2019 (питання 3/23 повторно) та прийнято рішення продовжити договір оренди на 5 років; - 21.03.2019 мешканці будинку направили звернення щодо непереукладення договору оренди нежитлового приміщення першого поверху та підвальних приміщень загальною площею 1 396,4 кв. м на вул. Роксоляни, 24 з орендарем ТОВ "ЛІМ-ІГОР"; - листом від 22.04.2019 Залізнична районна адміністрація скерувала акт обстеження від 18.04.2019, яким встановлено, що на даний час частина приміщень орендарем не використовується; через окремі нежитлові приміщення проходять внутрішньобудинкові мережі водопостачання, водовідведення, електропостачання та центрального опалення; у підвальному приміщенні будинку знаходиться елеваторний вузол та загальнобудинковий лічильник теплової енергії, доступ до яких проходить через орендовані приміщення під індексом І; орендар забезпечує доступ до інженерних мереж працівникам ЛКП "Левандівка", ЛКП "Залізничтеплоенерго" та працівникам аварійної служби; за інформацією директора ТОВ "ЛІМ-ІГОР" мешканці будинку не мають доступу до підвальних приміщень. Нежитлові приміщення площею 259 кв. м здано по акту приймання-передачі від 28.05.2019; - листом від 29.05.2019 орендар звернувся щодо внесення змін в частині площі та в частині цільового використання приміщень; - щодо перенесення офіційної тренувальної бази рішення постійної комісії з питань комунальної власності від 22.05.2019 за №01-640 щодо розгляду звернення ГО "Ліга культуризму Львова".
У зверненні мешканців будинку 24 по вул. Роксоляни у м. Львові, адресованому голові Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради та начальнику Управління комунальної власності, зазначено, що орендар ТОВ "ЛІМ-ІГОР" неналежним чином використовує орендовані приміщення і порушує права мешканців цього будинку, зокрема, ним перекрито доступ до загальнобудинкових комунікацій; приміщення перебуває у занедбаному стані та руйнується; мешканці будинку мають намір створити ОСББ, у зв`язку з чим вважають за доцільне передати відповідні приміщення на баланс новоствореного ОСББ.
За результатами засідання, комісією прийнято наступні рішення (цитата): " 1) не продовжувати договір оренди з ТОВ "ЛІМ-ІГОР"; 2) 1-ий поверх ухвала ДЮСШ; 3) підвали на комісію по ОСББ".
У листі 03.07.2019 № 2302-3169 Управління комунальної власності повідомило ТОВ "ЛІМ-ІГОР" про рішення, ухвалене на засіданні комісії 19.06.2019, та про неможливість у зв`язку з цим позитивно вирішити питання по суті звернення. Водночас у листі зазначено про необхідність погасити заборгованість.
Згідно з актами обстеження (перевірок) орендованих приміщень, складених, у тому числі за участі представників Управлінням комунальної власності та ТОВ "ЛІМ-ІГОР": - від 12.02.2019 зокрема, зафіксовано факт невідповідності приміщення технічній документації внаслідок замурованих вікон, пробитих або замурованих дверних прорізів, а також той факт, що з приміщень підвалу здійснюється доступ до непроіндексованих приміщень через які проходять загальнобудинкові комунікації, лічильники, теплотраса, тощо; - від 19.03.2019 зокрема, зафіксовано, той факт, що мешканці будинку доступу до підвальних приміщень не мають, а також те, що інженерні мережі будинку перебувають у задовільному стані та не протікають, а у самих приміщеннях багато будівельного сміття; - від 05.04.2019 вказано про те, що до частини приміщень комісії потрапити не вдалось, а також зазначено про невідповідність приміщення технічній документації внаслідок замурованих вікон, пробитих або замурованих дверних прорізів; від 18.04.2019 наведено те, що через частину орендованих приміщень підвалу та першого поверху проходять внутрішньобудинкові мережі водопостачання, водовідведення, електропостачання та центрального опалення; доступ до елеваторного вузла та загальнобудинкового лічильника теплової енергії проходить через орендовані приміщення під індексом І; інженерні мережі знаходяться в задовільному стані; в окремих підвальних приміщеннях відсутня стяжка, що призвело до збільшення висоти приміщення; вікна зашклені; у приміщеннях виявлено будівельне сміття; орендар забезпечує доступ до інженерних мереж працівникам ЛКП "Левандівка", ЛКП "Залізничтеплоенерго" та працівникам аварійної служби.
Також судом апеляційної інстанції установлено, що 13.02.2020 Управлінням комунальної власності на адресу ТОВ "ЛІМ-ІГОР" направлено повідомлення від 11.02.2020 № 2302-вих-9617 про припинення договірних відносин у зв`язку із закінченням терміну дії договору оренди та обов`язок орендаря повернути балансоутримувачу орендоване приміщення у належному санітарно-технічному стані по акту приймання передачі, а також провести повний розрахунок по сплаті орендної плати, а в разі наявності заборгованості - погасити її в повному обсязі. Факт надіслання вказаного повідомлення підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.
Управління комунальної власності звернулося до суду з позовом до ТОВ "ЛІМ-ІГОР" про зобов`язання відповідача звільнити та повернути шляхом виселення нежитлові приміщення загальною площею 1 342,6 кв. м, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Роксоляни, 24, обґрунтовуючи вимоги припиненням дії договору оренди, про що орендаря було повідомлено у встановленому порядку, та не виконанням відповідачем свого обов`язку з повернення орендованого майна у зв`язку із закінченням терміну дії договору оренди.
ТОВ "ЛІМ-ІГОР" подало зустрічний позов про визнання договору оренди нерухомого майна від 25.01.2000 № 7671 продовженим на тих самих умовах і на той самий строк, тобто до 24.01.2025, обґрунтовуючи вимоги належним виконанням позивачем як орендарем умов договору оренди, вчасним повідомленням орендодавця про продовження терміну дії договору на новий строк і наявністю переважного права на продовження такого договору.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову Управління комунальної власності та задовольнив зустрічний позов ТОВ "ЛІМ-ІГОР", мотивуючи таке рішення, зокрема тим що орендар дотримався усіх вимог Положення про оренду майна територіальної громади м. Львова і вважається таким, що належно виконував свої обов`язки за договором оренди, а обставини справи у своїй сукупності свідчать про наявність усіх необхідних підстав для прийняття орендодавцем рішення про продовження терміну дії договору оренди на новий строк, а саме: належне виконання орендарем своїх договірних зобов`язань, своєчасне подання заяви та документів, позитивне рішення комісії від 13.03.2019.
Апеляційний господарський суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про задоволення позову Управління комунальної власності з мотивів наявності правових підстав для виселення товариства з займаного приміщення з огляду на припинення договору оренди та у зв`язку із цим повернення орендованого майна орендодавцю як наслідок припинення цього договору. Водночас судом установлено відсутність підстав вважати договір оренди продовженим на тих самих умовах і на той самий строк, що стало підставою для відмови у задоволенні зустрічного позову ТОВ "ЛІМ-ІГОР".
У поданій касаційній скарзі ТОВ "ЛІМ-ІГОР" послалося, зокрема на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, зокрема Положення про оренду майна територіальної громади м. Львова, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 07.06.2007 № 897, та не взято до уваги ті обставини, що орендарем належним чином виконувалися зобов`язання за договором, своєчасно подано заяву та документи для поновлення договору на новий строк, наявність позитивного рішення комісії від 13.03.2019, що дає підстави діяти органу місцевого самоврядування у відповідному питанні в межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України, зокрема статтею 19 Конституції України, на застосуванні якої у подібних правовідносинах неодноразово вказував Верховний Суд у постановах від 20.09.2018 у справі № 521/17710/15-а, від 22.01.2019 у справі № 371/957/16-а, від 13.03.2019 у справі № 542/1197/15-а, висновків у яких не було враховано судом апеляційної інстанції при вирішенні цієї справи; судом апеляційної інстанції не враховано правову позицію, наведену у постанові Верховного Суду від 14.01.2020 у справі № 910/15058/18, про те, що рішення державного органу чи органу місцевого самоврядування, з якого виникають права та обов`язки у конкретної особи, повинно бути мотивованим; судом апеляційної інстанції неповно досліджено та оцінено усі докази подані сторонами, зокрема не прийнято до уваги та не надано оцінки акту обстеження стану нежитлового приміщення за наведеною адресою від 02.02.2021, зверненню мешканців будинку від 21.03.2019; судом апеляційної інстанції не враховано висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, щодо застосування при вирішенні спору у подібних правовідносинах статті 764 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"; судом апеляційної інстанції не враховано практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо правомірності втручання у право скаржника на мирне володіння майном в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Також скаржник у касаційній скарзі послався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, що є підставою для подання касаційної скарги відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши судове рішення у межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.
Судом апеляційної інстанції установлено, що права та обов`язки сторін у справі виникли на підставі договору оренди комунального майна від 25.01.2000 № 7671.
Такі правовідносини сторін урегульовано, зокрема, як нормами ЦК (1963 року, у редакції чинній на час укладення договору), так і положеннями ЦК у чинній редакції, положеннями Господарського кодексу України (далі - ГК). Оскільки правовідносини між сторонами договору оренди продовжили існувати після набрання чинності зазначеними нормативно-правовими актами, тому суд апеляційної інстанції до правовідносин щодо припинення та пролонгації дії договору оренди правомірно застосував положення ЦК і ГК у чинній редакції, а також положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-XII (чинного на час виникнення спірних правовідносин).
Суд апеляційної інстанції, здійснивши аналіз положень статей 260 ЦК (1963 року; у редакції від 30.10.1999), статей 759, 763, 764 ЦК, статей 283, 284, 291 ГК, частини 2 статті 26 положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-XII дійшов висновку, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець; отже, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.
Водночас судом апеляційної інстанції при вирішенні спору враховано правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, за змістом яких: положення статті 764 ЦК передбачають можливість продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах; при цьому для такого автоматичного продовження договору оренди передбачена особливість - відсутність заяви (повідомлення) однієї зі сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії; - відсутність заперечення орендодавця з приводу припинення договору може мати прояв у "мовчазній згоді" і в такому випадку орендар саме в силу закону може розраховувати, що договір оренди вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором; - заява орендодавця про припинення договору оренди за закінченням строку договору є одностороннім правочином, який відображає волевиявлення орендодавця у спірних правовідносинах, що не потребує узгодження з орендарем в силу прямої норми закону, і є підставою для припинення відповідних зобов`язальних правовідносин; - повідомлення орендодавцем орендаря про припинення договору є юридично значимою дією, яка засвідчує наявність такого волевиявлення та забезпечує своєчасну обізнаність з ним іншої сторони, є передумовою для настання обумовлених таким одностороннім правочином наслідків також для іншої особи за правилами абзацу 3 частини 3 статті 202 ЦК; - чинне законодавство не містить спеціальних вказівок щодо того, коли орендар вважається повідомленим чи способів такого повідомлення; - правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин, наведене у статті 764 ЦК та частині 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-XII, спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов`язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.
У справі, яка розглядається, судом апеляційної інстанції установлено, що Управлінням комунальної власності належним чином виконано свій обов`язок щодо доведення інформації про припинення дії договору до ТОВ "ЛІМ-ІГОР" шляхом надіслання на його адресу повідомлення про припинення договірних відносин у зв`язку із закінченням терміну дії договору оренди, що підтверджено наявними у матеріалах справи доказами.
Тому за правильними висновками суду, наявність відповідної заяви орендодавця та належних доказів її надсилання орендарю свідчить про добросовісність звернення позивача до відповідача, вчинення орендодавцем залежних від його волі необхідних дій у спірних правовідносинах, а відтак і про припинення договірних відносин між сторонами відповідно до приписів законодавства.
Разом із тим судом апеляційної інстанції обґрунтовано відхилено доводи ТОВ "ЛІМ-ІГОР" щодо порушення його переваженого права на продовження договору на той же строк і на тих самих умовах з огляду на те, що в цьому випадку відповідачем помилково ототожнене правовий інститут пролонгації договору оренди нерухомого майна (продовження договору на той же строк і на тих самих умовах), врегульованого положеннями статті 764 ЦК, частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-XII, який реалізується внаслідок мовчазної згоди сторін договору, та правового інституту продовження договору оренди на новий строк внаслідок реалізації переважного права добросовісного орендаря (стаття 777 ЦК та частина 3 статті 17 зазначеного Закону), сутністю якого є укладення договору оренди на новий строк, а не його автоматичне поновлення.
Такі висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постанові від 19.05.2020 у справі № 910/719/19.
Водночас судом апеляційної інстанції не було встановлено будь-яких обставин того, що сторони договору дійшли згоди з істотних його умов, у тому числі щодо складу (площі) об`єкта оренди, у зв`язку із чим не може мати місце автоматичне продовження договору на той же строк і на тих самих умовах, а також порушень орендодавцем положень частини 3 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-XII.
Крім того, щодо посилань ТОВ "ЛІМ-ІГОР" на здійснення ним невід`ємних поліпшень об`єкта оренди у період з січня 2000 року до лютого 2019 року, підтверджених експертизою, судом апеляційної інстанції з огляду на положення статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-XII правомірно зауважено, що питання компенсації вартості невід`ємних поліпшень орендованого майна, за умови доведення таких у встановленому законом порядку, товариство не позбавлено права вирішити із застосуванням правового механізму, передбаченого зазначеною нормою Закону.
Таким чином, зважаючи на встановлені у справі обставини припинення з 25.01.2020 договору оренди від 25.01.2000 № 7671 саме у зв`язку із закінчення строку, на який його було укладено, відповідно до частини 2 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-XII, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову Управління комунальної власності про зобов`язання ТОВ "ЛІМ-ІГОР" звільнити та повернути шляхом виселення нежитлові приміщення загальною площею 1 342,6 кв. м, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Роксоляни, 24, як правовий наслідок припинення договору, передбачений положеннями статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-XII. Водночас не встановивши обставин, що є підставою для продовження договору оренди на тих самих умовах і на той самий строк, апеляційний суд правомірно відмовив у задоволенні зустрічного позову ТОВ "ЛІМ-ІГОР".
Щодо доводів ТОВ "ЛІМ-ІГОР", наведених у касаційній скарзі, стосовно порушення судом апеляційної інстанції при вирішенні спору статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що, враховуючи характер спірних правовідносин, встановлені обставини припинення договору оренди та наведені правові норми, які регулюють можливість припинення договору оренди в разі закінчення строку, на який його було укладено, та у зв`язку із цим повернення об`єкта оренди його власнику, з огляду на інтереси мешканців будинку, у якому знаходиться об`єкт оренди, які у цій справі представляло ОСББ "Роксоляни 24", а також надання судом апеляційної інстанції оцінки факту поліпшення орендарем об`єкта оренди та роз`яснено право відповідача вирішити питання їх відшкодування у встановленому законом порядку, втручання держави в право на мирне володіння майном (право оренди) ТОВ "ЛІМ-ІГОР" не суперечить критеріям правомірного втручання в це право, закладеним у статті 1 Першого протоколу, у зв`язку з чим відповідні твердження скаржника є безпідставними та необґрунтованими.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
При цьому, необхідно зазначити, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет і підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
ТОВ "ЛІМ-ІГОР" підставу касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, обґрунтувало тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні справи в оскарженому судовому рішенні застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 521/17710/15-а, від 22.01.2019 у справі № 371/957/16-а, від 13.03.2019 у справі № 542/1197/15-а (щодо застосування статті 19 Конституції України), від 14.01.2020 у справі № 910/15058/18 (щодо наведення відповідних мотивів у рішенні органу місцевого самоврядування з певних питань).
Так у адміністративній справі № 521/17710/15-а Велика Палата Верховного Суду залишила в силі судові рішення першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення позову про визнання протиправним і скасування пункту додатку до рішення міської ради в частині скасування рішення про затвердження технічної документації з інвентаризації земельної ділянки та оформлення товариству документів, що посвідчують право постійного користування земельною ділянкою, та навела висновок про можливість скасування органом місцевого самоврядування власного рішення, у той же час, реалізація зазначених повноважень можлива у разі дотримання сукупності умов, зокрема: відсутність факту виконання рішення, що скасовується; відсутність факту виникнення правовідносин, пов`язаних з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів або ж відсутність заперечень суб`єктів правовідносин щодо їх зміни чи припинення у разі виникнення таких правовідносин.
Аналогічні за змістом висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 542/1197/15-а за позовом про визнання нечинним та скасувати рішення ради щодо зміни місця розташування земельної ділянки.
У адміністративній справі № 371/957/16-а Велика Палата Верховного Суду постановою від 22.01.2019 залишила без змін судові рішення попередніх інстанції про задоволення позову щодо визнання незаконним і скасування рішення ради про приведення у відповідність до норм діючого законодавства України рішень ради та зазначила, що рішення ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність фізичній особі, є актом індивідуальної дії, на підставі якого у позивача виникло право на отримання у власність земельної ділянки, а тому відповідач не мав законодавчо визначених підстав для скасування такого рішення.
Крім того, постановою від 14.01.2020 Верховний Суд направив справу № 910/15058/18 (за позовом про визнання незаконним та скасування рішення комісії міської ради) на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суди не встановили обставин, які мають істотне значення для вирішення спору у цій справі та є підґрунтям для подальших висновків щодо наявності (або відсутності) підстав для задоволення позову за наведених у позовній заяві підстав.
Натомість у справі, яка розглядається, судом апеляційної інстанції установлено, що Управління комунальної власності є виконавчим органом Львівської міської ради; комісія з підготовки пропозицій для надання в оренду майна територіальної громади м. Львова не входить до системи органів місцевого самоврядування в розумінні статті 5 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", а створена та діє на підставі Положення про оренду майна територіальної громади м. Львова, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 07.06.2007 № 897 "Про врегулювання питань оренди майна територіальної громади м. Львова"; рішення комісії відносяться до внутрішніх процедур, встановлених міською радою при прийнятті визначених законодавством актів, та саме по собі не породжують та не встановлюють для будь-яких осіб прав та обов`язків; відповідно до цього Положення управлінські рішення з приводу оренди майна приймаються Управлінням комунальної власності у формі наказу (у випадку позитивного вирішення порушеного заявником питання) або письмового повідомлення про відмову у задоволенні заяви (у випадку відхилення такої заяви), що і було зроблено Управлінням при відхиленні заяв відповідача, що підтверджено листом від 03.07.2019 № 2302-3169, який відповідачем було одержано. Будь-яких обставин того, що органом місцевого самоврядування у розумінні положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Положення про оренду майна територіальної громади м. Львова, яким би позитивно було вирішено питання про продовження договору оренди з відповідачем, судом апеляційної інстанції установлено не було і відповідних доказів матеріали справи не містять.
Отже, аналіз висновків, зроблених у судовому рішенні у справі, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.
З огляду на конкретні, встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, яка розглядається, відсутні підстави для висновку про застосування судом в оскаржуваному рішенні норм права, без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у наведених скаржником постановах Верховного Суду.
За змістом касаційної скарги (з урахуванням нової редакції касаційної скарги) підставою оскарження рішень судів попередніх інстанцій є також приписи пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК, згідно з якими підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Водночас Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену скаржником підставу касаційного оскарження судових рішень, оскільки ця норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі зазначеного пункту скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Проте наведене скаржником в касаційній скарзі в обґрунтування цієї підстави касаційного оскарження формулювання своїх доводів не дає Суду однозначно зрозуміти, щодо яких саме норм у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.
Разом із тим відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
Так, у частині 1 статті 310 ГПК наведено підстави, які є обов`язковими для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд.
Такими підставами касаційна скарга ТОВ "ЛІМ-ІГОР" не обґрунтована.
За змістом частини 3 статті 310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Проте касаційна скарга ТОВ "ЛІМ-ІГОР" не обґрунтована і підставами для скасування судових рішень, передбаченими у пунктах 2, 3, 4 частини 3 статті 310 ГПК.
При цьому посилання у касаційній скарзі на обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК, на обставини того, що судом апеляційної інстанції не надано оцінки зверненню мешканців будинку № 24 по вул. Роксоляни від 21.03.2019 № 3-Ш-35242-3-2302 щодо неналежного використанням орендованих приміщень, акту обстеження стану приміщень, також не приймається судом касаційної інстанції до уваги як необґрунтовані, оскільки стосуються процесу доказування, оцінки доказів судом та фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що відповідно до норм статті 300 ГПК виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Водночас суд касаційної інстанції вважає за необхідно зауважити, що умовою застосування пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК. Проте у цій справі заявлені скаржником підстави оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції з посиланням на пункти 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК не знайшли свого підтвердження, про що зазначено вище.
Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.
Аргументи, наведені у касаційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.
Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскарженого судового рішення не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.
Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд