ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 914/1945/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Ткаченко Н.Г.- головуючий, Жукова С.В., Пєскова В.Г.,
за участю секретаря судового засідання Громак В. О.
за участю представника АТ "НАК "Нафтогаз України" - адвоката Будника Б.А.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Акціонерного товариства "Укртрансгаз" та Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.06.2021
у справі № 914/1945/19
за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз"
до відповідача Комунального підприємства "Бродитеплоенерго"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
про стягнення 8 583 408,55 грн. вартості безпідставно набутого майна та зобов`язання повернути безпідставно набуте майно - природний газ в обсязі 1 284 453 тис. куб. метрів,-
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2019 року АТ "Укртрансгаз" звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до КП "Бродитеплоенерго" про повернення безпідставно набутого природного газу в обсязі 1 284 453 тис. куб. м. та стягнення 8 583 408,55 грн. вартості безпідставно набутого майна.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у січні, листопаді та грудні 2017 року КП "Бродитеплоенерго" безпідставно набуло з газотранспортної системи 1 284 453 тис.куб.м природного газу, власником якого є АТ "Укртрансгаз".
На думку позивача, для відбору відповідачем у січні, листопаді та грудні 2017 року природного газу з газотранспортної системи, оператором якої є АТ "Укртрансгаз", через газорозподільну систему, оператором якої є ПАТ "Львівгаз", відповідач повинен був мати постачальника відповідних обсягів природнього газу, а за його відсутності КП "Бродитеплоенерго" не мало підстав здійснювати відбір природнього газу та повиннно було самостійно припинити власне газопостачання як це передбачено абз.2 п.3 глави 5 розділу VІ Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг, від 30.09.15 №2493, та п.10 розділу 2 Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2496.
Як зазначає АТ "Укртрансгаз" у позовній заяві, незважаючи на відсутність у КП "Бродитеплоенерго" постачальника природного газу та будь яких підстав для його відбору з газопостачальної системи, відповідач, без оформлення будь-яких договірних відносин з позивачем, здійснив відбір 1 284 453 тис. куб м. природнього газу з газотранспортної системи, тобто безпідставно заволодів майном, яке зобов`язаний повернути позивачу в силу приписів ст. ст. 1212, 1213 ЦК України.
Позивач доводить, що оскільки постачальник газу (АТ "НАК "Нафтогаз України") не подав відповідачу газ в кількості 1 284,453 тис. куб. м., то відбір газу відповідачем було здійснено з обсягів природного газу, що належать позивачу. На підтвердження права власності на природний газ, відібраний відповідачем, АТ "Укртрансгаз" посилається на договори купівлі-продажу та акти приймання-передачі від 31.01.2017, від 30.11.2017, від 31.12.2017.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 22.10.2019 в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору до участі у справі № 914/1945/19 було залучено АТ "НАК "Нафтогаз України".
Рішенням Господарського суду Львівської області від 09.01.2020 у справі № 914/1945/19 (суддя Юркевич М.В.) позовні вимоги АТ "Укртрансгаз" задоволено частково. Стягнуто з КП "Бродитеплоенерго" на користь АТ "Укртрансгаз" 8 583 408,55 грн. вартості безпідставно набутого майна та 128 751,13 грн. судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог. У задоволені позовної вимоги про повернення безпідставно набутого природного газу в обсязі 1 284 453 тис. куб. м. відмовлено.
Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у січні, листопаді та грудні 2017 року відповідач відібрав з газотранспортної системи 1 284,453 тис. куб. м. природного газу без наявності для цього правових підстав. При цьому, як встановлено судом, АТ "НАК "Нафтогаз України" не замовляло послуг транспортування спірного газу у позивача, тобто в газотранспортній системі був відсутній виділений для відповідача природний газ у спірному розмірі.
Встановивши, що постачальник не підтвердив виділення газу для відповідача, і водночас, за наявності в газотранспортній системі природного газу, власником якого є позивач по справі, місцевий господарський суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно відібрав природний газ із газотранспортної системи, власником якого було АТ "Укртрансгаз".
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 30.06.2021 (колегія суддів: Кордюк Г.Т. - головуючий, Зварич О.В., Кравчук Н.М.) рішення Господарського суду Львівської області від 09.01.2020 у справі № 914/1945/19 скасовано в частині задоволення позовних вимог АТ "Укртрансгаз" та стягнення з КП "Бродитеплоенерго" на користь АТ "Укртрансгаз" 8 583 408,55 грн. вартості безпідставно набутого майна та 128 751, 13 грн. судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог. Прийнято в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог АТ "Укртрансгаз" про стягнення з КП "Бродитеплоенерго" 8 583 408,55 грн. вартості безпідставно набутого майна відмовлено. Судові витрати зі сплати судового збору за подання позову покладено на АТ "Укртрансгаз". В решті рішення Господарського суду Львівської області від 09.01.2020 у справі № 914/1945/19 залишено без змін. Стягнуто з АТ "Укртрансгаз" на користь КП "Бродитеплоенерго" 193 126,70 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги та 19 050 грн. витрат на професійну правничу допомогу. У стягненні з АТ "Укртрансгаз" на користь КП "Бродитеплоенерго" 4 650 грн. витрат на професійну правничу допомогу - відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що споживання відповідачем у січні, листопаді та грудні 2017року природного газу для виробництва теплової енергії відбулося не безпідставно, а на підставі укладених між КП "Бродитеплоенерго" та АТ "НАК "Нафтогаз України" договорів постачання природного газу №5135/1617 ТЕ 21 від 30.09.2016, №5242/1617-БО-21 від 27.10.2016, №6312/1718 ТЕ 21 від 24.10.2017 в межах передбачених цими Договорами обсягів постачання та з дотриманням вимог чинного законодавства.
При цьому, апеляційний суд зазначив, що факт споживання відповідачем природного газу без виділення йому АТ "НАК "Нафтогаз України" відповідних номінацій на природний газ є наслідком порушення АТ "НАК "Нафтогаз України" своїх зобов`язань щодо виділення таких номінацій, передбачених Положенням, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.10.2016р. №742-р та умовами укладених між КП "Бродитеплоенерго" та АТ "НАК "Нафтогаз України" договорів постачання природного газу.
За висновком суду апеляційної інстанції, у даному випадку постачальником спожитого КП "Бродитеплоенерго" у січні, листопаді та грудні 2017 року природного газу у загальній кількості необхідно вважати АТ "НАК "Нафтогаз України" незалежно від того, що останнім не підписано з КП "Бродитеплоенерго" акти приймання-передачі природного газу за спірний період, а відтак, зазначене спірне споживання природного газу не може бути кваліфіковане як несанкціонований відбір природного газу.
Крім того, апеляційний суд виходив з того, що відсутність актів приймання-передачі природного газу за наявності договорів на його поставку не може свідчити про невиконання позивачем обов`язку поставки цього газу за спірний період, оскільки видача номінацій теплогенеруючим і теплопостачальним організаціям відповідно до договорів, які укладені між ними, і поставка природного газу виробникам теплової енергії та теплопостачальним підприємствам є обов`язком АТ "НАК "Нафтогаз України", а не його правом.
Також суд апеляційної інстанції визнав за можливе задовольнити клопотання КП "Бродитеплоенерго" про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 19 050 грн., виходячи з конкретних обставин справи та обсягу наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді апеляційної інстанції під час розгляду цієї справи.
Стягнуто з АТ "Укртрансгаз" на користь КП "Бродитеплоенерго" 193 126,70 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги та 19 050 грн. витрат на професійну правничу допомогу. У стягненні з АТ "Укртрансгаз" на користь КП "Бродитеплоенерго" 4 650 грн. витрат на професійну правничу допомогу - відмовлено.
Не погодившись з зазначеними висновками суду апеляційної інстанції, АТ "Укртрансгаз" та AT "НАК "Нафтогаз України" звернулись до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційними скаргами, в яких просять скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.06.2021 та залишити в силі рішення Господарського суду Львівської області від 09.01.2020 у справі № 914/1945/19.
Касаційна скарга АТ "Укртрансгаз" мотивована тим, що оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права (ст. ст. 202, 334, 509, 626, 714,1212, 1213 ЦК України) та порушення норм процесуального права.
Підставами касаційного оскарження АТ "Укртрансгаз" зазначило пункти 1, 2, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Позивач доводить, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10.06.2020 у справі № 904/4018/19, та від 23.07.2020 у справі № 916/1577/19.
АТ "Укртрансгаз" зазначає про необхідність відступити від застосованих в оскаржуваній постанові апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 24.02.2021 у справі № 912/2601/19 щодо застосування постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758, розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.10.2016 №742-р "Про деякі питання опалювального сезону 2016/17 року", Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2496.
Необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 24.02.2021 у справі № 912/2601/19, скаржник обґрунтовує тим, що такі висновки у зазначеній справі не розглядають правові підстави набуття відповідачем майна, що належить позивачу та яке було ним подано до газотранспортної системи внаслідок здійснення її фізичного балансування у спірний період.
Крім того, АТ "Укртрансгаз" зазначає, що апеляційним судом не враховані висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18.05.2020 у справі № 826/16697/17, від 20.02.2018 у справі № 911/653/17, від 22.03.2018 у справі № 904/2092/17, від 22.06.2018 у справі № 904/5621/17, від 20.12.2018 у справі №920/169/18.
Разом з цим, судове рішення оскаржується позивачем з підстав, передбачених ч. 3 ст. 310 ГПК України, у зв`язку із порушенням, на думку заявника касаційної скарги, судом апеляційної інстанції ст. ст. 2, 7, 11, 86, ч. 1-5 ст. 236, ч. 2 ст. 237, ч. 1, 2 ст. 277 ГПК України, оскільки, як зазначає скаржник, суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, а також вийшов за межі предмета доказування у справі № 914/1945/19.
Крім того, позивач звертає увагу на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики з цього питання, у тому числі з огляду на те, що справа № 914/1945/19 становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для AT "Укртрансгаз", оскільки предметом розгляду цієї справи є безпідставне набуття відповідачем майна, яким є природний газ, що належить AT "Укртрансгаз", який в свою чергу зобов`язаний був та здійснював безпечне та безперебійне транспортування природного газу споживачам по всій території України та до країн Європейського Союзу та під час/на виконання виключних засад та обов`язків оператора газотранспортної системи, покладених на AT "Укртрансгаз" положеннями ст. ст. 20 та 22 Закону України "Про ринок природного газу" придбав енергоресурси, необхідні для здійснення балансування, у недискримінаційний і прозорий спосіб та на ринкових умовах, а також забезпечив балансування газотранспортної системи за відсутності поданих до неї у спірний період спірних обсягів природного газу для потреб відповідача.
Таким чином, як стверджує AT "Укртрансгаз", за відсутності договірних відносин безпосередньо між позивачем та відповідачем щодо передачі спірного майна, у позивача, який внаслідок виконання обов`язків, покладених на нього згідно зі ст. ст. 20, 22 Закону України "Про ринок природного газу", втратив власне майно, відсутні інші правові підстави для повернення та відшкодування вартості втраченого майна, ніж як положення ст. ст. 1212, 1213 ЦК України, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Водночас, AT "Укртрансгаз" у касаційній скарзі зазначає і про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при стягненні витрат на правничу допомогу.
За твердженням позивача, суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржувану постанову не звернув уваги, що відповідачем при поданні апеляційної скарги не додано попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат та не вказано в апеляційній скарзі те, що сторона очікує понести такі витрати, та в порушення положень ст. 124 ГПК України апеляційний суд прийняв до розгляду клопотання відповідача і частково його задовольнив, не зважаючи на пропущені процесуальні строки.
Разом з тим, АТ "НАК "Нафтогаз України" підставами для касаційного оскарження зазначає пункт 1 ч. 2 ст.287 ГПК України.
АТ "НАК "Нафтогаз України" посилається на те, що судом апеляційної інстанції застосовано положення розпорядження Кабінету Міністрів України №742-р від 05.10.2016 "Про деякі питання опалювального сезону 2016/17 року" та надано оцінку правомірності дій АТ "НАК "Нафтогаз України" при виконанні умов договорів постачання природного газу без врахування висновків Верховного Суду у справах №904/5621/17, №904/2092/17, №904/5094/17, № 925/1477/17, згідно з якими вирішення питання правомірності або неправомірності ненадання АТ "НАК "Нафтогаз України" номінацій, повинні вирішуватися між споживачем та АТ "НАК "Нафтогаз України" в окремому позові і АТ "НАК "Нафтогаз України" повинно виступати позивачем або відповідачем у такому спорі, а не третьою особою.
Крім того, на думку заявника касаційної скарги, судом апеляційної інстанції не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20.12.2018 у справі № 920/169/18, від 18.05.2020 у справі № 826/16697/17, від 28.04.2020 у справі № 826/15568/16, від 06.03.2020 у справі № 803/13/16, від 12.09.2017 у справі № 826/10933/14, від 26.06.2018 у справі № 803/1362/16.
Водночас, АТ "НАК "Нафтогаз України" наголосило, що покладення апеляційним судом в основу вирішення спору у даній справі оцінки правовідносин між позивачем та третьою особою щодо виконання чи не виконання обов`язку НАК "Нафтогаз України" з надання номінацій та постачання природного газу відповідачу, свідчить про порушення судом апеляційної інстанції принципу диспозитивності господарського судочинства та про вихід за межі позовних вимог.
АТ "НАК "Нафтогаз України" зазначає також про порушення судом апеляційної інстанції вимог ч. 5 ст. 236, ст. 238 ГПК України, що, на переконання скаржника, призвело до залишення ключових обставин справи без належної уваги та, як наслідок, до прийняття необґрунтованого рішення.
КП "Бродитеплоенерго" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з відзивом на касаційну скаргу АТ "Укртрансгаз", у якому просить постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.06.2021 у справі № 914/1945/19 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувана постанова ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представника АТ "НАК "Нафтогаз України", перевіривши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційних скарг та доводи відзиву на касаційну скаргу АТ "Укртрансгаз", колегія суддів дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційними скаргами АТ "Укртрансгаз" та АТ "НАК "Нафтогаз України" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.06.2021 у справі № 914/1945/19 в частині розгляду позовних вимог про стягнення 8 583 408,55 грн. вартості безпідставно набутого майна та зобов`язання повернути безпідставно набуте майно - природний газ в обсязі 1 284 453 тис. куб. метрів. з наступних підстав.
За змістом ч.1 ст. 300 ГПК України, перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій здійснюється судом касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках; якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Отже, Верховний Суд розглядає доводи касаційних скарг тільки в частині, що стала підставою для відкриття касаційного провадження, тобто з підстав того, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, а також розглядає доводи скаржника про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Щодо визначення подібності правовідносин колегія суддів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).
Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 №910/17999/16 ; пункт 38 постанови від 25.04.2018 №925/3/7, пункт 40 постанов від 25.04.2018 № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та від 13.09.2017 у справі № 923/682/16.
При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц).
Як встановлено судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові, споживання відповідачем у спірний період природного газу для виробництва теплової енергії відбулося не безпідставно, а на підставі укладених між ним та АТ "НАК "Нафтогаз України" договорів постачання природного газу в межах передбачених цими договорами обсягів постачання та з дотриманням вимог чинного законодавства, що виключає можливість застосування до них положень ст. ст. 1212, 1213 ЦК України.
У постанові Верховного Суду від 23.07.2020 у справі № 916/1577/19, на неврахування висновків у якій послалося АТ "Укртрансгаз" та в якій предметом розгляду була вимога про повернення безпідставно набутого майна у вигляді природного газу та стягнення його вартості, Суд вказав, що предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).
Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Згідно із ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Частиною 1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Системний аналіз положень ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 177, ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України.
У той же час сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами. Для визнання відповідних зобов`язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору.
Водночас, у справі, що розглядається, апеляційний суд встановив відсутність у відповідача підтверджених номінацій на спірні обсяги газу у спірний період та виходив з того, що за наявності укладених між відповідачем та АТ "НАК "Нафтогаз України" договорів постачання природного газу в межах передбачених цими договорами обсягів постачання, спірне споживання відповідачем природного газу не може бути кваліфіковане як несанкціонований відбір природного газу.
Отже, висновок про застосування норм ст. ст. 1212 - 1213 ЦК України щодо безпідставно набутого майна у правовідносинах, які є подібними до правовідносин у цій справі, сформований Верховним Судом, і, враховуючи установлені у цій справі обставини наявності договорів про постачання природного газу з АТ "НАК "Нафтогаз України", договорів про транспортування природного газу та його розподілення, тобто наявності відповідних правових підстав, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність передбачених ст. ст. 1212 - 1213 ЦК України підстав кваліфікувати спірні правовідносини як такі, що виникли з безпідставного набуття або збереження майна позивача відповідачем, а отже оскаржувана постанова прийнята відповідно до зазначеного висновку Верховного Суду.
Відтак, наведене спростовує аргументи касаційної скарги АТ "Укртрансгаз" про неврахування судами позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 23.07.2020 у справі № 916/1577/19.
Разом з тим, як було зазначено вище, АТ "Укртрансгаз", АТ "НАК "Нафтогаз України" у касаційних скаргах посилаються на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду, щодо застосування положень ст. ст. 1212, 1213 ЦК України (зокрема, у справах №826/16697/17, №904/4018/19, № 920/169/18), а також стосовно необхідності підтвердження факту здійснення господарської операції вчиненням фактичних дій, а не лише укладенням договору (справи № 826/16697/17, №826/10933/14, № 803/1362/16 та ін).
Колегія суддів відхиляє вказані доводи скаржників, оскільки підстави позовів у справі, яка переглядається, та у вказаних справах, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання, є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.
Так, зокрема, посилання АТ "НАК "Нафтогаз України" на неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 18.05.2020 у справі № 826/16697/17, колегією суддів не приймаються, з огляду на таке.
У вказаній постанові Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що "саме по собі ігнорування (невиконання) НАК "Нафтогаз України" визначеного обов`язку із видачі номінацій та поставки газу, що призвело до невиконання господарського зобов`язання саме постачальником, може мати наслідком притягнення такої особи до відповідальності відповідно до положень статті 59 Закону № 329-VIII, а також відшкодування збитків згідно з приписами статті 216 ГК України. Водночас, такі обставини не є тотожними фактичному руху матеріального активу, з яким ПК України і пов`язує реальність господарської операції як підстави для відображення відповідних зобов`язань в податковому обліку платника податків".
Зважаючи на наведене, посилання скаржника на викладені в постанові у справі №826/16697/17 висновки не можуть розглядатися як підстави касаційного оскарження постанови апеляційного суду у даній справі, оскільки такі висновки зроблені щодо правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, яка розглядається, вони відрізняються предметом спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими фактичними обставини.
Також не беруться до уваги доводи АТ "Укртрансгаз" про невідповідність оскаржених судових рішень висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 20.12.2018 у справі № 920/169/18.
Зазначеною вище постановою справу № 920/169/18 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва з огляду на те, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також не було надано належної оцінки доводам учасників справи. Направлення справи на новий розгляд не означає вирішення спору, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у такій справі та в судових рішеннях з них.
У справі № 920/169/18 позовні вимоги мотивовані тим, що спірні грошові кошти перераховані Відповідачці помилково із посиланням у графі призначення платежу відповідного платіжного доручення на договір, який між сторонами не укладався, чого не мало місця у цій справі, що переглядається.
Також у справі № 920/169/18 зроблено висновок, що сплата однією стороною грошових коштів другій стороні поза межами платежів, передбачених договором чи договорами, зокрема переплата понад визначену в договорі (договорах) суму, не може бути визнана такою, що здійснена на підставі відповідного договору.
Однак, подібний висновок не може бути застосовано при розгляді справи № 914/1945/19, оскільки обставин переплати суми за зобов`язаннями, як і відсутності договірних відносин, у цій справі не встановлено.
Крім того, посилання АТ "Укртрансгаз" на постанову Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 904/4018/19 як на наявність різної правозастосовчої практики колегією суддів оцінюються критично, оскільки вказаною постановою справу № 904/4018/19 передано на новий розгляд до господарського суду першої інстанції у зв`язку із тим, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Направлення справи на новий розгляд не означає вирішення спору, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у такій справі та в судових рішеннях з них.
У справах № 826/16697/17, № 826/10933/14, № 826/15568/16, №803/13/16, № 803/1362/16, на які посилаються заявники касаційних скарг, предметом позовних вимог було визнання протиправними та скасування податкових повідомлення-рішення ДПІ про визначення грошових зобов`язань з податку на прибуток підприємств і податку на додану вартість з посиланням на реальність здійснених господарських операцій на виконання умов відповідних договорів, з яким Податковий кодекс України і пов`язує реальність господарської операції як підстави для відображення відповідних зобов`язань в податковому обліку платника податків.
Отже, враховуючи викладене, правовідносини у справах, на які посилаються у касаційних скаргах АТ "Укртрансгаз", АТ "НАК "Нафтогаз України", та у справі, що переглядається, не є подібними, оскільки відрізняються суб`єктним складом, предметом позову, підставами позову та правовим регулюванням спірних правовідносин.
Крім того, колегія суддів також дійшла висновку про неподібність правовідносин у справі, що розглядається, з правовідносинами у справах № 904/2092/17, № 911/653/17, № 904/5621/17, на які посилається, зокрема, АТ "Укртрансгаз" у своїй касаційній скарзі.
Так, предметом спору у даній справі № 914/1945/19 є обсяги спожитого без підтвердженої номінації природного газу та його вартість.
Водночас, у справі № 911/653/17 предметом спору були суми компенсації Оператору ГРМ (позивачу) вартості небалансу природного газу через несанкціонований відбір природного газу; у справах № 904/2092/17, № 904/5621/17 - дії з направлення повідомлень/актів про припинення газопостачання та вимоги відновити газопостачання, що припинене з підстав відсутності підтвердженої номінації на природний газ у заявленому періоді.
За змістом постанови Верховного Суду від 22.06.2018 у справі № 904/5621/17 судом розглянуто позовні вимоги споживача до оператора газорозподільної системи про зобов`язання відновити газопостачання, обґрунтовані посиланням на неправомірність дій відповідача з огляду те, що між позивачем та третьою особою (постачальником природного газу) існують договірні відносини з визначенням обсягу постачання природного газу.
При цьому, твердження, яке наводять заявники касаційних скарг в обґрунтування підстав касаційного оскарження стосується оцінки обставин конкретної справи (№ 904/5621/17), предмет спору, підстави позову і зміст позовних вимог у якій не є подібними зі справою, що переглядається, а отже, є і відмінними предмети доказування.
Аналогічно і у справі № 904/5094/17 (постанова Верховного Суду від 04.04.2018), на неврахування висновків у якій послалося АТ "НАК "Нафтогаз України" у своїй касаційній скарзі, предметом розгляду були вимоги споживача до оператора газорозподільної системи про зобов`язання відповідача відновити газопостачання позивачу, що обумовлює суттєву відмінність предмету доказування у цій справі від справи, що переглядається.
Також колегія суддів касаційної інстанції відхиляє через суттєві відмінності справ за критеріями подібності правовідносин доводи АТ "НАК "Нафтогаз України" щодо необхідності врахування висновків Верховного Суду про те, що у разі виникнення будь-яких суперечок, в тому числі й щодо ненадання номінацій, виникнення небалансів газу, останні повинні вирішуватись між відповідним споживачем, у даному випадку - відповідачем та АТ "НАК "Нафтогаз України", а відтак, останнє повинно виступати стороною спору, а не третьою особою (постанова від 22.03.2018 у справі № 904/2092/17 (позов про припинення дії, що порушує право) та постанова від 19.02.2019 у справі № 925/1477/17 (позов про стягнення вартості природного газу, який компенсується оператору газорозподільної системи у зв`язку з не врегулюванням небалансу газу).
До того ж, зазначені твердження скаржника стосуються оцінки обставин відповідної конкретної справи, отже не є висновками щодо застосування норм права для цілей касаційного оскарження у інших справах відповідно до ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Крім цього, за замістом наведених у касаційній скарзі АТ "НАК "Нафтогаз України" посилань на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 19.02.2019 у справі № 925/1477/17 (за позовом про стягнення вартості природного газу, який компенсується оператору газорозподільної системи у зв`язку з не врегулюванням небалансу газу) вбачається, що вказана справа є відмінною від справи, що розглядається, за суб`єктним складом, предметом спору та правовим регулюванням таких відносин.
З огляду на наведене вище, колегія суддів зазначає, що предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог у даній справі, в якій оскаржуване судове рішення ухвалено за результатами розгляду вимог про повернення безпідставно набутого майна або відшкодування його вартості споживачем природного газу, не є подібними до предмета спору, підстав позову, позовних вимог, отже і предмета доказування, за змістом зазначених АТ "НАК "Нафтогаз України" постанов у справах № 904/5621/17, № 904/5094/17, № 904/2092/17, № 925/1477/17.
Аналіз змісту наведених вище постанов Верховного Суду дає підстави для висновку, що визначальна відмінність предмету та підстав позову у даній справі та у постановах Верховного Суду, на які посилаються касатори, однаково як і не подібність правовідносин у таких справах за будь-яким іншим із зазначених вище критеріїв, не дає підстав для касаційного оскарження в розумінні пункту 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
При цьому, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги АТ "Укртрансгаз" в частині обґрунтування необхідності відступлення від висновків щодо застосування постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758, розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.10.2016 №742-р "Про деякі питання опалювального сезону 2016/17 року", Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2496, викладених у постанові Верховного Суду від 24.02.2021 у справі № 912/2601/19 (п. 2 ч.2 ст. 287 ГПК України), оскільки Верховним Судом у наведеній справі в частині повернення безпідставно набутого майна - природного газу та стягнення його вартості касаційне провадження було закрито, що не означає вирішення спору, а, отже, й формування правового висновку Верховного Суду у такій справі.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що висновки щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, які виникли у справі № 914/1945/19 (застосування постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758, розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.10.2016 №742-р "Про деякі питання опалювального сезону 2016/17 року", Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2496), було викладено Верховним Судом, зокрема, у постанові від 15.05.2019 у справі № 925/1472/17 за позовом ПАТ по газопостачанню та газифікації "Черкасигаз" до Кам`янського комунального підприємства теплових мереж, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - АТ "НАК "Нафтогаз України", АТ "Укртрансгаз" про стягнення 808 731,78 грн компенсації за несанкціонований відбір природного газу.
Так, Верховним Судом зазначено, що виникнення у оператора ГРМ неврегульованого небалансу обсягів природного газу за березень 2017 року відбулося внаслідок саме дій АТ "НАК "Нафтогаз України" щодо ненадання відповідачу номінацій на плановий обсяг газу на цей період, проте вказана обставина не звільняє АТ "НАК "Нафтогаз України" від обов`язку постачати природний газ відповідачу, як споживачу за укладеними між ними договорами про постачання природного газу. При цьому планові обсяги постачання природного газу були визначені сторонами в договорі і перевищення таких обсягів відповідачем не допущено, а отже дії Кам`янського комунального підприємства теплових мереж не можуть бути кваліфіковані як несанкціонований відбір природного газу.
Крім того, аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 12.11.2019 у справі № 909/953/18. Так, Верховний суд зазначив, що відповідно до Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.10.2016 № 742-р "Про деякі питання опалювального сезону 2016/2017 року" на АТ "НАК "Нафтогаз України" покладено обов`язок видати номінації теплогенеруючим і теплопостачальним організаціям, ще на початку опалювального сезону. Видача номінацій теплогенеруючим і теплопостачальним організаціям відповідно до договорів, які укладені між ними і АТ "НАК "Нафтогаз України" та постачання природного газу виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії, є не правом, а обов`язком АТ "НАК "Нафтогаз України".
Також, у відповідних постановах у справах №926/680/17, №911/656/17 Верховним Судом зазначено, що згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.10.2016 №742-р "Про деякі питання опалювального сезону 2016/2017" для забезпечення безперебійного постачання природного газу виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії для бюджетних установ, релігійних та інших організацій, надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та постачальникам природного газу до початку опалювального сезону 2016/17 року (далі - опалювальний сезон) було доручено видати номінації теплогенеруючим і теплопостачальним організаціям відповідно до договорів, які укладені з ними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2016 №357 "Про затвердження Примірного договору про постачання природного газу виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії" та з дотриманням принципу недискримінації.
Отже, застосовані апеляційним судом в оскаржуваній постанові висновки Верховного Суду в частині аналізу розпорядження КМУ від 05.10.2016 №742-р "Про деякі питання опалювального сезону 2016/17" щодо обов`язків з постачання природного газу НАК "Нафтогаз України" є релевантними для цієї справи, а також узгоджуються з висновками Верховного Суду у постанові 25.02.2020 у справі №905/2248/18 про наявність обов`язку видавати номінації АТ "НАК "Нафтогаз України", що є однією з гарантій безперебійного постачання виробнику теплової енергії природного газу з метою виробництва теплової енергії в опалювальний сезон.
За висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, у названих справах, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" на підставі спеціальних підзаконних нормативних актів, якими є Положення та розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.10.2016 №742-р "Про деякі питання опалювального сезону 2016/17 року", було зобов`язане видати номінації теплогенеруючим і теплопостачальним організаціям відповідно до договорів, які укладені між ними та постачати природний газ виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії, і це є обов`язком ПАТ "НАК "Нафтогаз України", а не правом.
Разом з тим, досліджуючи доводи касаційних скарг, Верховний Суд звертає увагу, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Пелевін проти України" (Pelevin v. Ukraine), заява № 24402/02, § 27, 20.05.2010).
Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ у справах "Ейрі проти Ірландії" (Airey v. Ireland), заява № 6289/73, § 24, 09.10.1979 та "Гарсія Манібардо проти Іспанії" (Garcia Manibardo v. Spain), заява № 38695/97, § 43, 15.02.2000).
У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" (Garcia Manibardo v. Spain), зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення ЄСПЛ у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", заява № 9562/81, § 56, 02.03.1987.
Також, Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ від 21.10.2010 у справі "Diya 97 v. Ukraine"). Правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". Водночас, процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведена правова позиція викладена в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Також, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 296 ГПК України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).
Зазначені норми процесуального права спрямовані на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а їх застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Враховуючи викладене та оскільки доводи скаржників які стали підставою для відкриття касаційного провадження (пункти 1, 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України), не знайшли свого підтвердження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційне провадження за касаційними скаргами АТ "НАК "Нафтогаз України" та АТ "Укртрансгаз" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.06.2021 у справі № 914/1945/19 в частині розгляду позовних вимог АТ "Укртрансгаз" про стягнення з КП "Бродитеплоенерго" 8 583 408,55 грн. вартості безпідставно набутого майна та зобов`язання повернути безпідставно набуте майно - природний газ в обсязі 1 284 453 тис. куб. метрів, підлягає закриттю на підставі п.п. 4, 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України.
Разом з цим, щодо підстави касаційного оскарження за п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Так, як вбачається з касаційної скарги АТ "Укртрансгаз", скаржник вказує на порушення апеляційним судом норм процесуального права, внаслідок чого суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та дійшов невідповідних обставинам справи висновків (пункт 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України).
Відхиляючи доводи позивача щодо неповноти з`ясування судом обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції акцентує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до ч. 3 ст. 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до ст. 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
За змістом пункту 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19 та від 20.05.2021 у справі № 905/1751/19.
У справі, що розглядається, зміст касаційної скарги АТ "Укртрансгаз" свідчить про те, що скаржник належним чином не обґрунтував наявність хоча б однієї з підстав касаційного оскарження, зокрема, пунктів 1 і 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, на які посилається у касаційній скарзі.
За таких обставин, колегія суддів не бере до уваги доводи АТ "Укртрансгаз" про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме ненадання судами оцінки наявним у матеріалах справи доказам шляхом повного, всебічного та безпосереднього їх дослідження та всім доводам позивача, за умови відсутності підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Стосовно касаційного оскарження позивачем постанови Західного апеляційного господарського суду від 30.06.2021 у справі № 914/1945/19 в частині стягнення з АТ "Укртрансгаз" на користь КП "Бродитеплоенерго" витрат на професійну правничу допомогу Верховний Суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч.1 ст.124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.
Так, як встановлено апеляційним судом та підтверджується матеріалами справи, відповідачем подано до суду апеляційної інстанції клопотання про включення до судових витрат, які сторона понесла у зв`язку із розглядом справи в апеляційній інстанції, витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Водночас, судом апеляційної інстанції досліджено, що відповідач не подав клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу разом із апеляційною скаргою, проте, як вбачається із заяви КП "Бродитеплоенерго" від 04.08.2020 № 163, останній просить поновити строк щодо заявленого клопотання та відшкодувати витрати на професійну правничу допомогу, посилаючись на те, що на час її подання акт виконаних робіт був відсутній і стороні не було відомо про розмір таких витрат, які вона очікує понести, а тому
Згідно з ч. 2 ст. 124 ГПК України у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Відповідно до ч.3 ст. 124 ГПК України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Виходячи з аналізу наведених норм та як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, відмова у відшкодуванні витрат є правом суду, а не обов`язком.
З огляду на наведене, колегія суддів відхиляє викладені у касаційній скарзі аргументи позивача про те, що прийнявши до розгляду клопотання відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, апеляційним судом було порушено ст. 124 ГПК України, оскільки вони (аргументи) зводяться до неправильного тлумачення цієї норми.
Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву у разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено апеляційним судом, КП "Бродитеплоенерго" до судових дебатів подано до суду апеляційної інстанції акти приймання - передачі виконаних робіт від 04.08.2020 та від 22.06.2021.
Частинами 3, 4 ст. 126 ГПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Дослідивши належним чином наданий КП "Бродитеплоенерго" детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги у цій справі, перевіривши, зокрема, викладені у акті приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) характер правничої допомоги, кількість наданих послуг та їх вартість, суд апеляційної інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про стягнення з позивача на користь відповідача 19 050 грн. витрат на професійну правничу допомогу, відмовивши у стягненні 4 650 грн. таких витрат за необґрунтованістю.
Відповідно до положень ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на викладене, Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів касаційних скарг, дійшов висновку, що касаційне провадження у справі № 914/1945/19 за касаційними скаргами АТ "Укртрансгаз" та АТ "НАК "Нафтогаз України" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.06.2021 в частині розгляду позовних вимог про стягнення 8 583 408,55 грн. вартості безпідставно набутого майна та зобов`язання повернути безпідставно набуте майно - природний газ в обсязі 1 284 453 тис. куб. метрів необхідно закрити; касаційну скаргу АТ "Укртрансгаз" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.06.2021 у справі № 914/1945/19 в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу - залишити без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.06.2021 у справі № 914/1945/19 в частині стягнення з АТ "Укртрансгаз" на користь КП "Бродитеплоенерго" витрат на професійну правничу допомогу - залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 287, 296, 300, 301, 314, 315, 317 ГПК України, суд,-