ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 906/230/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І.М. (головуючий), Колос І.Б., Малашенкової Т.М.
за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,
представників учасників справи:
позивача - не з`явився,
відповідача - не з`явився,
третьої особи 1 - не з`явився,
третьої особи 2 - не з`явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Карпишиної Лариси Петрівни
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.12.2020
за позовом фізичної особи-підприємця Карпишиної Лариси Петрівни
до акціонерного товариства "Альфа-Банк"
про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальська (Паракуда) Ірина Вікторівна;
приватний виконавець Житомирської області Ковальський Максим Романович.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Стислий зміст позовних вимог
1.1. Фізична особа-підприємець Карпишина Лариса Петрівна (далі - ФОП Карпишина Л.П., позивач) звернулась до господарського суду Житомирської області з позовом до акціонерного товариства "Укрсоцбанк" у якому просила суд поновити пропущений з поважних причин строк звернення до суду з позовом та визнати виконавчий напис №1833 від 23.05.2011, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракудою Іриною Вікторівною. таким, що не підлягає до виконання.
1.2. Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, вказує на те, що:
- позивач є приватним підприємцем, а тому виконавчий напис може бути вчинено не пізніше одного року з дня виникнення права вимоги;
- письмова вимога про усунення порушень за договором відновлювальної кредитної лінії №280/40-197 не була отримана позивачем;
- в порушення норм чинного законодавства, що регулює порядок звернення стягнення на предмет застави, відповідачем не зареєстровано в реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження;
- вказана у виконавчому написі сума боргу не є безспірною;
- приватний нотаріус вчинив оспорюваний виконавчий напис без обов`язкових для цього документів;
- виконавчий напис вчинено до закінчення строку виконання основного зобов`язання, тобто з порушенням вимог статті 592 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);
- виконавчий напис щодо суми стягнення пені вчинено поза межами строку позовної давності, який становить один рік.
1.3. Ухвалою господарського суду Житомирської області від 04.03.20 відкрито провадження у справі №906/230/20 та залучено до участі у справі третіх осіб: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Паракуду Ірину Вікторівну (далі - приватний нотаріус Паракуда І.В., третя особа 1) та приватного виконавця Житомирської області Ковальського Максима Романовича (далі - приватний виконавець Ковальський М.Р., третя особа 2).
1.4. Ухвалою господарського суду Житомирської області від 23.04.2020 суд залучив до участі у справі правонаступника Акціонерного товариства "Укрсоцбанк" - Акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк").
2. Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням господарського суду Житомирської області від 08.09.2020 (суддя - Тимошенко О.М.) позов задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №1833, який вчинений 23.11.2011 приватним нотаріусом Паракудою І.В., за яким запропоновано звернути стягнення на заставне майно, згідно з договором застави майна №3681, укладеного 06.04.2007 між АТ "Укрсоцбанк" та позивачем.
2.2. Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив із того, що вчинення нотаріусом виконавчого напису без направлення банком боржнику письмової вимоги щодо усунення порушень за кредитним договором без дотримання 30-денного строку, встановленого підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 22.02.2012 за №296/5 (далі - Порядок №296/5), є порушенням прав боржника - ФОП Карпишиної Л.П. щодо можливості спростування розміру заборгованості. У зв`язку із чим, заявлена відповідачем до стягнення кредитна заборгованість не могла вважатись безспірною на момент вчинення виконавчого напису. За висновком суду, вказані обставини є самостійною підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
2.3. Відмовляючи відповідачу у застосування строків позовної давності у даній справі, суд першої інстанції вказував, що оскаржуваний виконавчий напис було вчинено 23.05.2011, виконавче провадження № 29580845 щодо примусового виконання виконавчого напису нотаріуса відкрито Корольовським відділом державної виконавчої служби міста Житомира Головного територіального управління юстиції у Житомирській області було відкрито 01.11.2011. Водночас, до суду не представлено доказів, які б підтверджували, що позивач був повідомлений про вчинення виконавчого напису чи про відкриття виконавчого провадження, а тому суд виходить з того, що про вчинення виконавчого напису позивачу стало відомо після звернення до приватного виконавця та ознайомлення з виконавчим провадженням 30.09.2019. Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до Корольовського районного суду міста Житомира, ухвалою якого провадження у справі закрито за непідвідомчістю спору. Вказані обставини свідчать про те, що позивачем не пропущено строк позовної давності на звернення до суду.
2.4. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 (колегія суддів: Філіпова Т.Л. - головуючий, Бучинська Г.Б., Василишин А.Р.) рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.
2.5. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки під час розгляду справи №906/230/20 приватний нотаріус Ковальська (Паракуда) І.В. листом №48/01-16 від 10.03.20 повідомила суд про знищення документів, на підставі яких 23.05.2011 було вчинено виконавчий напис, відповідачем ці обставини також не підтверджені належними доказами, отже на час розгляду справи неможливо встановити обставини щодо направлення відповідачем письмової вимоги позивачу, оскільки цей доказ не надано жодною із сторін. Враховуючи те, що ця обставина також і не спростована нічим іншим, суд першої інстанції в порушення норм процесуального законодавства (на підставі власного суб`єктивного припущення) дійшов висновку, що письмова вимога про усунення порушень виконання кредитного договору не була надіслана боржнику. Господарським судом не було наведено жодного належного та допустимого правового обґрунтування, що направлення письмової вимоги відповідачем (банком) не було вчинено і призвело до вчинення нотаріусом нотаріального напису з порушенням приписів закону, отже висновок про порушення прав позивача є таким, що не ґрунтується на обставинах, встановлених судом, а є припущенням та не відповідають встановленим обставинам у справі. Також апеляційний суд, вказував, що оскільки, судом не встановлено обставин порушення прав позивача у вказаних спірних правовідносинах, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для дослідження обставин щодо застосування строку позовної давності по вказаним позовним вимогам.
3. Стислий виклад вимог касаційної скарги
3.1. Позивач у касаційній скарзі просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
4. Аргументи учасників справи
4.1. Аргументи касаційної скарги
4.1.1. Так, касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з обґрунтуванням того, в чому полягає порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції після апеляційного перегляду справи апеляційною інстанцією, з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України, пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
4.1.2. Позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові неправильно застосував пункт 2 частини першої статті 49, статтю 87, частину першу статті 88 Закону України "Про нотаріат" від 02.09.1193 №3425-ХІІ (далі - Закон №3425-ХІІ), статті 24, 26, 27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" від 18.11.2003 №1255-IV (далі - Закон №1255-IV), статтю 257, частину другу статті 258, статтю 592 ЦК України, підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку №296/5 та пунктів 1,2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172.
4.1.3. За твердженням позивача, суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 №320/8269/15-ц, від 02.07.2019 у справі №916/3006/17, від 23.06.2020 ц справі №645/1979/15-ц, від 29.09.2020 у справі №757/13243/17, у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі №307/2403/16-ц, від 11.04.2019 у справі №761/45737/17, від 26.02.2020 у справі №369/6415/17, від 06.05.2020 у справі №320/7932/16-ц, від 14.12.2020 у справі №521/2816/15-ц та у постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі №6-887цс17.
4.2. Доводи інших учасників
4.2.1. У відзиві на касаційну скаргу відповідач доводи касаційної скарги не визнає і погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, а також просить оскаржувану постанову залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
5. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
5.1. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 06.04.2007 між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та ФОП Карпишиною Л.П. укладено договір відновлювальної кредитної лінії №280/40-197.
5.2. З метою забезпечення виконання вищевказаного кредитного договору, між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та ФОП Карпишиною Л.П. укладено договір застави майна, який посвідчений 06.04.2007 приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Малярчук Т.І. та зареєстровано в реєстрі за №3681. За умовами договору застави №3681 ФОП Карпишина Л.П. передала в заставу банку рухоме майно, а саме: Бетонорозмішувач-С, марки КРАЗ, модель 250, 1987 року випуску, білого кольору, НОМЕР_3 шасі (кузова, рами), № НОМЕР_1 ; Бетонорозмішувач-С, марки MAN, модель 25.422, 1995 року випуску, червоного кольору, НОМЕР_4 шасі (кузова, рами), реєстраційний № НОМЕР_2 .
5.3. 23.05.2011 приватним нотаріусом Паракудою І.В. вчинено виконавчий напис №1833, яким запропоновано звернути стягнення на заставне майно, згідно з договором застави майна №3681 укладеного 06.04.2007 між АТ "Укрсоцбанк" та позивачем, а саме на: бетонорозмішувач-С КРАЗ модель 205, державний № № НОМЕР_1, 1987 року випуску, колір - білий, шасі (кузов) № НОМЕР_3 ; бетонозмішувач-С марки MAN, модель 25.422, державний № НОМЕР_2, 1995 року випуску, червоного кольору шасі (кузов) № НОМЕР_4 .
5.4. Виконавчий напис вчинено в рахунок погашення заборгованості за договором відновлюваної кредитної лінії №280/40-197 від 06.04.2007, укладеного між АТ "Укрсоцбанк" та позивачем, в сумі 318 315,79 грн.
5.5. Згідно з виконавчим написом строк, за який провадиться стягнення: з 01 січня 2009 року по 04 березня 2011 року.
5.6. Виконавчий напис набирає чинності з дня його вчинення та може бути пред`явлений до примусового виконання до державної виконавчої служби протягом одного року.
5.7. Здійснюючи розгляд позовних вимог, попередні судові інстанції виходили з того, що виконавчий напис №1833 вчинено щодо звернення стягнення на заставне майно за договором застави майна №3681, в рахунок погашення заборгованості позивача, яка виникла у зв`язку і невиконанням останнім договору відновлювальної кредитної лінії №280/40-197.
6. Касаційне провадження
6.1. Ухвалою Верховного Суду від 23.03.2021: поновлено ФОП Карпишиній Л.П. пропущений строк подання касаційної скарги; відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 у справі №906/230/20 та призначено її до розгляду на 22.04.2021.
6.2. Ухвалою Верховного Суду від 22.04.2021 зупинено касаційне провадження у цій справі до прийняття відповідного рішення Великою Палатою Верховного Суду у справі №910/10374/17.
6.3. Повний текст постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №910/10374/17 оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень 21.10.2021.
6.4. Ухвалою Верховного Суду від 26.10.2021 поновлено касаційне провадження у справі №906/230/20 за касаційною скаргою ФОП Карпишиної Л.П. на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 та призначено розгляд касаційної скарги в засіданні Касаційного господарського суду на 25.11.2021.
6.5. Склад суду касаційної інстанції змінювався відповідно до наявного у справі витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
6.6. Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 19.11.2021 29.3-02/4155 у зв`язку з перебуванням судді Булгакової І.В. у відпустці призначено повторний автоматичний розподіл судової справи №906/230/20 відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Бенедисюк І.М. (головуючий), Колос І.Б., Малашенкова Т.М.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
7. Оцінка аргументів учасників справи та висновків попередніх судових інстанцій
7.1. Касаційний господарський суд переглядає оскаржені судові рішення відповідно до положень статті 300 ГПК України.
7.2. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
7.3. За змістом статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, встановлені договором.
7.4. Частиною першою статті 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання,то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
7.5. Колегія суддів виходить із того, що порядок вчинення виконавчого напису та його форму на час виникнення спірних правовідносин передбачено ЦК України, Законом №3425-ХІІ, Правилами ведення нотаріального діловодства, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 №3253/5, розділом 32 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою Міністерством юстиції України від 03.03.2004 за №20/5 (далі - Інструкція №20/5).
7.6. Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
7.7. Згідно зі статтею 87 Закону №3425-ХІІ (в редакції станом на 23.05.2011) для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
7.8. Статтею 88 цього Закону визначено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
7.9. Відповідно до пункту 284 Інструкції №20/5 нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України. Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.
7.10. Згідно з пунктом 286 Інструкції №20/5 при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів.
7.11. Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" №1172 (у редакції, чинній на дату вчинення оспорюваного виконавчого напису) для одержання виконавчого напису щодо стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами, нотаріусу подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.
7.12. Колегія судів звертає увагу, що питання визначення судами безспірності суми заборгованості під час розгляду справ щодо оскарження законності вчинення нотаріусом виконавчого напису вже досліджено Верховним Судом України.
7.13. Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 04.03.2015 у справі №6-27цс15 зазначено, що наявність спору про розмір заборгованості у суді на час вчинення виконавчого напису спростовує висновок суду про безспірність заборгованості боржника. Такі правові висновки викладено і в постановах Верховного Суду України від 11.03.2015 у справі № 6-141цс14 та від 05.07.2017 у справі № 6-887цс17.
7.14. Так, у постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі №6-887цс17 наведено правовий висновок про те, що суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на час вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. У цій постанові також зазначено, що законодавством не визначено виключного переліку обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлює суд відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
7.15. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі №320/8269/15-ц наголосила, що сам по собі факт подання стягувачем відповідних документів нотаріусу не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого (постанова Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі № 6-887цс17). При цьому лише та обставина, що у виконавчому написі зазначено більшу суму заборгованості за кредитом, ніж у повідомленні, не свідчить про наявність спору про розмір заборгованості (постанова Верховного Суду України від 20.05.2015 у справі №6-158цс15). Під час розгляду справ такої категорії суд перевіряє право стягувача на вчинення зазначеної дії, повноваження щодо вчинення нотаріальних дій нотаріуса та встановлює факт, чи дійсно розмір заборгованості, що підлягає стягненню, у тому числі розмір процентів, неустойки (штрафу, пені), якщо такі належать до стягнення, відповідає сумі, наведеній у виконавчому документі, та залежно від встановленого ухвалює рішення про відмову чи задоволення позову.
7.16. Отже, саме із такого розуміння наведених положень законодавства, з урахуванням правових висновків Верховного Суду України, повинні виходити господарські суди при вирішенні спору у даній справі. Тобто при вирішенні спору про визнання виконавчого напису нотаріуса необхідно встановити обставини безспірності заборгованості чи іншої відповідальності боржника; перевірити відповідність надання стягувачем документів визначених Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів №1172 та дослідити питання щодо моменту виникнення права вимоги за кожною складовою заборгованості.
7.17. Згідно зі статтею 50 Закону №3425-ХІІ нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
7.18. Відповідно до умов Переліку №1172 (в редакції станом на 23.05.2011) для звернення стягнення заборгованості шляхом вчинення виконавчого напису за нотаріально посвідченими угодами, які передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, необхідно подати: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.
7.19. Водночас, як вбачається із матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями виконавчий напис вчинено шляхом звернення стягнення на заставне майно, згідно з договором застави майна №3681 укладеного 06.04.2007 між АТ "Укрсоцбанк" та позивачем, а саме на: бетонорозмішувач-С КРАЗ модель 205, державний № № НОМЕР_1, 1987 року випуску, колір - білий, шасі (кузов) № НОМЕР_3 ; бетонозмішувач-С марки MAN, модель 25.422, державний № НОМЕР_2, 1995 року випуску, червоного кольору шасі (кузов) № НОМЕР_4 .
7.20. Колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
7.21. Згідно зі статтею 20 Закону України "Про заставу" від 02.09.1992 №2654-ХІІ (у редакції станом на 23.05.2011) заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Якщо предмет одного договору застави складають дві або більше речей (два чи більше прав), стягнення може бути звернено на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (на будь-яке з прав) за вибором заставодержателя. Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (право), він зберігає право наступного стягнення на інші речі (права), що складають предмет застави. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.
7.22. Водночас Законом №1255-IV визначено правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов`язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.
7.23. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 21 Закону №1255-IV (в редакції чинній на 23.05.2011) до забезпечувальних обтяжень належить застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 ЦК України, що виникає на підставі договору.
7.24. За змістом статті 22 Закону №1255-IV обтяження може забезпечувати виконання боржником дійсної існуючої вимоги або вимоги, яка може виникнути в майбутньому. Обтяжувач та боржник повинні досягти згоди про максимальний розмір вимоги, яка забезпечується обтяженням. За рахунок предмета обтяження обтяжувач має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій договором. Розмір забезпеченої обтяженням вимоги визначається на момент її задоволення і включає: 1) відшкодування витрат, пов`язаних з пред`явленням вимоги і зверненням стягнення на предмет обтяження; 2) сплату процентів і неустойки; 3) сплату основної суми боргу; 4) відшкодування збитків, завданих порушенням боржником забезпеченого зобов`язання або умов обтяження; 5) відшкодування витрат на утримання і збереження предмета обтяження.
7.25. У частині першій статті 23 Закону №1255-IV у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин передбачено, що відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов`язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом.
7.26. Водночас, статтею 26 Закону №1255-IV визначено позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, серед яких і реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.
7.27. Отже, можливість звернення стягнення на предмет застави передбачена як загальним Законом №3425-ХІІ, так і спеціальним - Законом №1255-IV.
7.28. При цьому частинами першою, третьою статті 24 Закону №1255-IV установлено порядок звернення стягнення на предмет застави. Зокрема, звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов`язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет застави.
7.29. Така вимога узгоджується з статтею 27 Закону №1255-IV, згідно з якою обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов`язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Повідомлення повинно містити таку інформацію: 1) зміст порушення, вчиненого боржником; 2) загальний розмір не виконаної боржником забезпеченої обтяженням вимоги; 3) опис предмета забезпечувального обтяження; 4) посилання на право іншого обтяжувача, на користь якого встановлено зареєстроване обтяження, виконати порушене зобов`язання боржника до моменту реалізації предмета обтяження або до переходу права власності на нього обтяжувачу; 5) визначення позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, який має намір застосувати обтяжувач; 6) вимогу до боржника виконати порушене зобов`язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.
7.30. Тобто, законодавець визначив, що для звернення стягнення на предмет застави необхідно письмово повідомити боржника та зареєструвати в Реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Вказані вимоги є імперативними і не виконуються на розсуд стягувача. Ухилення від надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання, реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а також недотримання 30-денного строку з моменту реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження вважаються порушеннями, які унеможливлюють вчинення нотаріусом виконавчого напису про звернення стягнення на предмет застави.
7.31. Частиною четвертою статті 43 Закону №1255-IV визначено, що відомості про звернення стягнення на предмет обтяження згідно зі статтею 24 цього Закону реєструються держателем або реєстратором Реєстру на підставі заяви обтяжувача, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України або індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів та посилання на звернення стягнення на предмет обтяження.
7.32. Порядок ведення Реєстру затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2004 № 830 (далі - Порядок № 830).
7.33. Пунктами 4 - 6 Порядку № 830 визначено, що державна реєстрація відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження проводиться шляхом внесення до Реєстру запису. Державна реєстрація приватних обтяжень рухомого майна проводиться будь-яким нотаріусом або його помічником, які відповідно до законодавства отримали ідентифікатор доступу до Реєстру, а також адміністратором Реєстру та його філіями на підставі відповідного договору. Заяву про виникнення, зміну, припинення обтяжень, а також про звернення стягнення на предмет обтяження (далі - заява) у паперовій формі підписує обтяжувач, справжність підпису якого нотаріально засвідчується (крім випадків подання заяви щодо публічних обтяжень та випадків подання заяви нотаріусу, яким безпосередньо вчинено дію, спрямовану на виникнення, зміну, припинення обтяження, а також на звернення стягнення на предмет обтяження).
7.34. Таким чином, факт недотримання стягувачом положень частини третьої статті 24 та частини першої статті 27 Закону №1255-IV і нездійснення ним до вчинення виконавчого напису реєстрації у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження є достатньою правовою підставою для визнання за рішенням суду виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
7.35. Вказане узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 16.05.2018 у справі №320/8269/15-ц.
7.36. Як уже зазначалося, а також установлено господарськими судами, 23.05.2011 АТ "Укргазбанк" звернувся до приватного нотаріуса із заявою на вчинення виконавчого напису, яким у цей же день було вчинено виконавчий напис (зареєстровано у реєстрі за №1833) щодо звернення стягнення на предмет застави за договором №1681 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №280/40-197. Відповідно до змісту виконавчого напису, строк за який провадиться стягнення з 01.01.2019 по 04.03.2011 на загальну заборговпність в сумі 318 315,79 грн., з яких: 188 837,03 грн - сума заборгованості за кредитом, 59 106,40 грн - сума заборгованості за відсотками, 32 597,37 грн - пеня за несвоєчасне повернення кредитних коштів, 7 177,84 грн - пеня за несвоєчасне повернення відсотків, 30 597,15 грн - збитки від інфляції кредитних коштів.
7.37. Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи встановив обставини вчинення нотаріусом, виконавчого напису без направлення банком боржнику письмової вимоги щодо усунення порушень за кредитним договором та дійшов висновку, що зазначені обставини є достатньою самостійною правовою підставою для задоволення позовних вимог.
7.38. Поряд з тим суд апеляційної інстанції дослідивши подані сторонами докази у справі, встановив, що приватний нотаріус Ковальська (Паракуда) І.В. листом №48/01-16 від 10.03.20 повідомила суд про знищення документів, на підставі яких 23.05.2011 було вчинено виконавчий напис. Як зазначив суд апеляційної інстанції, відповідачем ці обставини також не підтверджені належними доказами, отже на час розгляду справи неможливо встановити, обставини щодо направлення відповідачем письмової вимоги позивачу. З огляду на те, що ця обставина також і не спростована нічим іншим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, про необґрунтованість та помилковість висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Суд апеляційної інстанції вказував, що такі висновки суду першої зроблені не на підставі оцінки наявних доказів, а за відсутності таких доказів.
7.39. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції вказував, що за відсутності доказів порушення нотаріусом правил вчинення нотаріальних дій суд виходить із того, що такі дії приватним нотаріусом Паракудою І.В. були вчинені відповідно до Закону №3425-ХІІ та Правил, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.
7.40. Колегія суддів касаційного господарського суду, дослідивши аргументи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу та зміст оскаржуваних судових рішень зазначає таке.
7.41. Відповідно до приписів статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
7.42. Розуміння обґрунтованості судового рішення включає, зокрема, що у рішенні вмотивовано питання факту та права, проте обсяг умотивування може відрізнятися залежно від характеру рішення та обставин справи; 1) у рішенні містяться відповіді на головні аргументи сторін; 2) у рішенні чітко та доступно зазначені доводи і мотиви, на підставі яких обґрунтовано позицію суду, що дає змогу стороні правильно аргументувати апеляційну або касаційну скаргу; 3) рішення є підтвердженням того, що сторони були почуті судом; 4) рішення є результатом неупередженого вивчення судом зауважень, доводів та доказів, що представлені сторонами; 5) у рішенні обґрунтовано дії суду щодо вибору аргументів та прийняття доказів сторін.
7.43. Також колегія суддів виходить із того, що звертаючись до суду, позивач у позовній заяві викладає предмет і підставу позову. Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що стверджують позов, зокрема, факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення. Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.
7.44. Отже, суди мають здійснювати розгляд позовних вимог, дотримуючись предмету та підстав позову, наведених позивачем в позовній заяві. При цьому, обов`язком суду при розгляді справи є надання правової кваліфікації спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них. З`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності в цілому, від чого залежить обґрунтованість рішення.
7.45. Водночас зміст прийнятих у справі рішень судів попередніх інстанцій свідчить про порушення судами балансу прийняття доводів та заперечень сторін судом.
7.46. Так, матеріали справи №906/230/20 свідчать, що позивач звертаючись до суду з позовом у даній справі наголошував на тому, що: 1) позивач є приватним підприємцем, а тому виконавчий напис може бути вчинено не пізніше одного року з дня виникнення права вимоги; 2)письмова вимога про усунення порушень за договором відновлювальної кредитної лінії №280/40-197 не була отримана позивачем; 3) в порушення норм чинного законодавства, що регулює порядок звернення стягнення на предмет застави, відповідачем не зареєстровано в реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження; 4) вказана у виконавчому написі сума боргу не є безспірною приватним нотаріусом виконавчий напис щодо стягнення пені вчинено поза межами річного строку, визначеним законом на її стягнення.
7.47. При цьому зміст рішення суду першої інстанції свідчить про те, що задовольняючи позовні вимоги, суд визнав єдиною підставою відсутність доказів щодо направлення відповідачем позивачу письмової вимоги про усунення порушень за договором кредитної лінії. За висновком суду вказані обставини є самостійною та достатньою правовою підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
7.48. Поряд з тим, суд першої інстанції визнав безпідставними інші мотиви зазначені позивачем в обґрунтування позовних вимог. Так за висновком місцевого господарського суду, закон не зобов`язує нотаріуса перевіряти дотримання обтяжувачем вимог щодо реєстрації відомостей про предмет обтяження, позивач не дивлячись на статус підприємця, є фізичною особою, нотаріус не зобов`язаний перевіряти по суті безспірність заборгованості.
7.49. Колегія суддів зазначає, що такі висновки суперечать положенням частини третьої статті 24 та частини першої статті 27 Закону №1255-IV та не відповідають правовій позиції Верховного Суду щодо застосування положень статей 87, 88 Закону №3425-ХІІ, яка викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №320/8269/15-ц.
7.50. При цьому, суд апеляційної інстанції, вказуючи на законність вчинення нотаріусом оспорюваної дії, також залишив поза увагою обставину звернення позивача із цим позовом та вказану ним правову підставу для визнання спірного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, як: вчинення виконавчого напису з порушенням строку, встановленого статтею 88 Закону №3425-ХІІ та статті 258 ЦК України (в частині щодо стягнення заборгованості за пенею за період з 01.01.2009 року по 04.03.2011, тобто за 2 роки та два місяця); невнесення відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження та їх відсутність у Реєстрі.
7.51. Колегія суддів зазначає, що у даному спорі позивачем оскаржується виконавчий напис приватного нотаріуса також з мотивів його вчинення з порушенням строку, встановленого статтею 88 Закону №3425-ХІІ та підпунктом 3.1 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
7.52. Як свідчать матеріали справи, позивач, звертаючись до суду з позовом у даній справі вказував про те, що спірний виконавчий напис в частині стягнення заборгованості за пенею за період з 01.01.2009 року по 04.03.2011 вчинено з порушенням частини другої статті 88 Закону №3425-ХІІ та всупереч положенням статті 258 ЦК України, тобто з пропуском річного терміну позовної давності до вимог про стягнення пені. Зокрема, за оспорюваним виконавчим написом пеню стягнуто за період протягом 2 років та двох місяців, що передували такому стягненню.
7.53. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2019 у справі №916/3006/17 та у постанові від 21.09.2021у справі №910/10374/17 зробила такий висновок про застосування вказаної норми права: "Строк для звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, передбачений статтею 88 Закону України "Про нотаріат", безпосередньо пов`язаний з позовною давністю, встановленою ЦК України. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Отже, загальний строк для звернення стягувача до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису становить не більше трьох років з дня виникнення у стягувача права вимоги до боржника незалежно від суб`єктного складу сторін у правовідносинах, тобто цей строк підлягає застосуванню й у відносинах між юридичними особами. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено іншу позовну давність, виконавчий напис видається у межах цього строку".
7.54. Обґрунтовуючи наведений правовий висновок, Велика Палата Верховного Суду виходила з такого:
7.55. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису в контексті застосування положень статті 88 Закону №3425-ХІІ безпосередньо пов`язаний із позовною давністю, встановленою ЦК України. Фактично законом визначено, що строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису є таким самим, що й позовна давність для звернення до суду. Таким чином, різниця у правовій природі цих строків не має значення у цьому контексті.
7.56. Отже, з наведеного вбачається, що Велика Палата Верховного Суду в указаних справах застосувала норми частини першої статті 88 Закону №3425-ХІІ разом з нормами частини другої цієї ж статті, яка встановлює, що якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
7.57. З огляду на положення статті 88 Закону №3425-ХІІ та наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду колегія суддів зазначає, що судам при визначенні строку, в межах якого вчинено спірний виконавчий напис, необхідно також застосовувати норми частини другої статті 88 Закону №3425-ХІІ та статті 258 ЦК України, які встановлюють річний строк для таких вимог.
7.58. Поряд з тим, зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що таким доводам позивача щодо пропуску річного строку за вимогами про стягнення пені, суди взагалі не надали оцінки.
7.59. Також матеріали справи свідчать, що поза увагою суду як першої так і апеляційної інстанції залишились імперативні вимоги положень спеціального Закону №1255-IV згідно з якими звернення стягнення на предмет застави може бути розпочате лише у разі невиконання боржником свого зобов`язання протягом тридцяти днів з дня реєстрації у Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження.
7.60. Вказаним доводам позивача, як суд першої інстанції так і суд апеляційної інстанції не надали жодної правової оцінки. Водночас, з урахуванням того, що на час розгляду спору у даній справі знищено документи на підставі яких приватним нотаріусом Паракудою І.В. вчинено виконавчий напис за реєстровим №1833 такі обставини є ключовими у зазначеному спорі. Зокрема, колегія суддів виходить із того, що відсутність у Законі №3425-ХІІ вимоги до нотаріуса провести перевірку дотримання стягувачем норм спеціального Закону №1255-IV (реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження та спливу тридцятиденного строку з моменту такої реєстрації) не свідчить про можливість невиконання нотаріусом цих вимог, оскільки при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовими актами перевага надається спеціальному.
7.61. Окрім того, Верховний Суд зазначає, що для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону №3425-ХІІ у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на час вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем. Отже, виходячи із того, що право вимоги у стягувача виникає з моменту невиконання або неналежного виконання зобов`язання боржником у визначений строк, то судам необхідно також досліджувати питання щодо моменту виникнення права вимоги за кожною складовою заборгованості, зокрема: суми тіла кредиту, яка визначена в спірному виконавчому написі, та, як наслідок, момент, коли у стягувача виникло право примусового стягнення такої заборгованості та відповідно строку такого нарахування.
7.62. Однак, в порушення вимог процесуального закону суди попередніх інстанцій взагалі не досліджувались доводи позивача щодо вчинення виконавчого напису в частині стягнення пені, зокрема, у визначенні періоду та строку її нарахування, а також додержання нотаріусом вимог щодо позовної давності на стягнення пені.
7.63. Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції вважає прийнятними доводи позивача про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме пункту 2 частини першої статті 49, статті 87, частини першої статті 88 Закону №3425-ХІІ, статей 24, 26, 27 Закону №1255-IV, та неврахування висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постанові від 16.05.2018 зі справи №320/8269/15-ц та Верховного Суду України у постанові від 05.07.2017 зі справи №6-887цс17. Висновки суду першої інстанції також є такими, що зроблені без встановлення всіх обставин справи та прийняті без застосування норм матеріального права, які підлягають застосуванню у даному спорі.
7.64. Також зміст прийнятих у справі №906/230/20 рішень свідчить, що суди попередніх інстанцій безпідставно застосували до спірних правовідносин норми Порядку №296/5, оскільки вказаний Порядок прийнято лише 22.02.2012. На час вчинення спірного виконавчого напису нотаріуса діяла Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 за №20/5.
7.65. Окрім того, за визначенням статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
7.66. За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
7.67. Як свідчать встановлені судами обставини, виконавчий напис нотаріуса №1833 було вчинено 23.05.2011. Таким чином, саме з цієї дати почався перебіг позовної давності для захисту прав, порушених спірним виконавчим написом.
7.68. Відмовляючи відповідачу у застосування строків позовної давності у даній справі, суд першої інстанції вказував, що про вчинення виконавчого напису позивачу стало відомо після звернення до приватного виконавця та ознайомлення з виконавчим провадженням 30.09.2019.
7.69. Водночас, висновки суду першої інстанції в цій частині також є такими, що зроблені передчасно. Зокрема, судом не досліджено питання щодо повідомлення позивача про відкриття виконавчого провадження №29580845 та надіслання позивачу Корольовським відділом державної виконавчої служби міста Житомира Головного територіального управління юстиції у Житомирській області постанови про відкриття виконавчого провадження від 01.11.2011.
7.70. Щодо доводів касаційної скарги в частині невірного застосування судами положень частини першої статті 88 Закону №3425-ХІІ та неврахування правої позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 11.04.2019 у справі №761/45737/17, колегія суддів зазначає про їх необґрунтованість з огляду на таке.
7.71. Так, позивач у касаційній скарзі зазначає про те, що оскільки він є приватним підприємцем, то виконавчий напис може бути вчинено не пізніше одного року з дня виникнення права вимоги. Водночас, АТ "Альфа-Банк" до звернулося до приватного нотаріуса Паракуди І.В. з пропуском визначеного статтею 88 Закону №3425-ХІІ строку (право вимоги банку виникло 01.01.2009), а тому вчинений останньою виконавчий напис не відповідає наведеній нормі Закону, що є самостійною підставою для визнання його таким, що не підлягає виконанню.
7.72. Колегія суддів у даному спорі звертається до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеній і постанові від 21.09.20201 у справі №910/13474/17 у якій Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками, викладеними у постанові від 02.07.20019 у справі №916/3006/17 та зазначила про те, що "зміст частини першої статті 88 Закону №3425-ХІІ передбачає, що нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Проте при визначенні строку, в межах якого вчиняється виконавчий напис, мають застосовуватись також норми частини другої статті 88 Закону України "Про нотаріат" та статті 257 ЦК України, які встановлюють трирічний строк для таких вимог".
7.73. Колегія суддів зазначає, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17, суди під час вирішення спору у подібних правовідносинах мають враховувати саме останню правову позицію.
7.74. Отже, з огляду на наведене вище, доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків Верховного Суду викладених у постанові від 11.04.2019 у справі №761/45737/17 колегія суддів відхиляє оскільки такі висновки є неактуальними в силу висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 21.09.2021 у справі №910/13474/17.
7.75. Також враховуючи те, що позивач, відповідно до встановлених судами обставин справи, є фізичною особою-підприємцем, а не підприємством, установою, організацією, що не може бути отожнено у розумінні Закону та з урахування наведених вище висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №910/13474/17 доводи касаційної скарги в цій частині, Судом визнаються необґрунтованими.
7.76. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
7.77. Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (наприклад, рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
7.78. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції", національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
7.79. З огляду на наведене суди попередніх інстанцій формально підійшли до вирішення спору у даній справі щодо дослідження та встановлення всіх обставин справи та відповідної належної оцінки доказів у їх взаємозв`язку, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи.
7.80. Отже, наявні передбачені для застосування пункту першого частини третьої статті 310 ГПК України підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
7.81. Відповідно до частин першої, другої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
7.82. Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з`ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове рішення, а тому судова колегія дійшла висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції із направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.