ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 9901/217/21
Провадження № 11-240заі21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Анцупової Т. О.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
розглянула в порядку письмового провадження справу № 9901/217/21 за позовом ОСОБА_1 до Президента України про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 21 травня 2021 року № 203/2021 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 року "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" у частині застосування санкцій до нього
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03 червня 2021 року(у складі колегії суддів Гусака М. Б., Васильєвої І. А., Пасічник С. С., Юрченко В. П., Хохуляка В. В.),
УСТАНОВИЛА:
Рух справи
1. 02 червня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Президента України, у якому просив суд визнати протиправним та нечинним Указ Президента України від 21 травня 2021 року № 203/2021 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 року "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" у частині пункту 634 додатку 1, відповідно до якого до нього застосовано санкції.
Одночасно з пред`явленням позову на підставі вимог статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій просив суд вжити заходи забезпечення позову, передбачені статтею 151 КАС України, шляхом зупинення на час розгляду справи дії Указу Президента України від 21 травня 2021 року № 203/2021 у частині пункту 13 графи "Вид обмежувального заходу" відповідно до Закону України "Про санкції" пункту 634 додатку 1 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 року "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", яким до ОСОБА_1 застосовано "інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом (відмова в оформленні посвідки на тимчасове проживання, скасування посвідки на тимчасове проживання; відмова у наданні дозволу на імміграцію, скасування дозволу на імміграцію, скасування посвідки на постійне проживання; відмова в продовженні строку перебування в Україні; відмова в задоволенні заяви про прийняття до громадянства України; примусове видворення за межі України)".
2. На обґрунтування заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 зазначив про те, що прийняття відповідачем оскаржуваного акта унеможливлює вільне проживання позивача разом зі своєю родиною в Україні, вільне набуття та реалізацію права власності на майно; створює загрозу видворення його за межі України, а невжиття заходів забезпечення позову призведе до неможливості виконання рішення суду в цій справі.
3. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03 червня 2021 року в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено, оскільки пунктом 1 частини третьої статті 151 КАС України визначено, що не допускається забезпечення позову шляхом зупинення актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, та встановлення для них заборони або обов`язку вчиняти певні дії.
4. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду з апеляційною скаргою.
5. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03 червня 2021 рокута витребувано з Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду матеріали справи № 9901/217/21, що стосуються вирішення питання щодозабезпечення позову.
6. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 21 липня 2021 року призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження.
7. Станом на 15 вересня 2021 року від відповідача відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 до Великої Палати Верховного Суду не надходив.
Висновки суду першої інстанції
8. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду відмовив ОСОБА_1 в задоволенні заяви про забезпечення позову у справі № 9901/217/21. Суд виходив з того, що пунктом 1 частини третьої статті 151 КАС України визначено, що забезпечення позову не допускається шляхом зупинення актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, та встановлення для них заборони або обов`язку вчиняти певні дії.
Відтак суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки позивач просить обрати видом забезпечення позову зупинення дії оскаржуваного Указу Президента України, який відповідно до статті 106 Конституції України є актом Президента України, то заява ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог
9. На обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладені в ухвалі від 03 червня 2021 року, є помилковими і такими, що порушують норми процесуального права.
10. Скаржник вважає, що частина третя статті 151 КАС України обмежує лише право зупинення нормативно-правових актів Президента України та встановлення для них заборони або обов`язку вчинити певні дії, у той час як предметом оскарження в цій справі є акт індивідуальної дії, оскільки, на думку скаржника, прийнятий безпосередньо щодо позивача та не регулює однотипних відносин, не розрахований на довгострокове та неодноразове використання.
На підставі зазначеного ОСОБА_1 вважає, що суд першої інстанції, не з`ясувавши правової природи акта Президента України, неправильно застосував норму процесуального права та помилково дійшов висновку про неможливість зупинення його дії в порядку забезпечення позову.
11. Крім того, на думку ОСОБА_1, у пункті 1 частини третьої статті 151 КАС України прямо заборонено забезпечення позову шляхом двох одночасних дій: зупинення акта Президента України та заборона (або зобов`язання) вчиняти певні дії.
12. Водночас скаржник зазначає, що оскільки він просив лише зупинити певні положення оскаржуваного указу та одночасно не просив встановити для відповідача заборони або обов`язку вчиняти певні дії, то захід забезпечення позову, про який він просив, міг бути застосований на законних підставах без зазначених обмежень.
Оцінка Великої Палати Верховного Суду
13. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи, наведені в апеляційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 з таких мотивів.
14. Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, рішень, дій чи бездіяльності органів, які обирають (призначають), звільняють членів Вищої ради правосуддя, щодо питань обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя, звільнення їх з таких посад, бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.
15. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, бездіяльності Кабінету Міністрів України визначено у статті 266 КАС України.
16. Статтею 106 Конституції України передбачено, що Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.
17. Зі змісту оскаржуваного Указу Президента України слідує, що він встановлює застосування обмежувальних заходів щодо визначеного кола осіб, у тому числі ОСОБА_1, тобто є актом індивідуальної дії, що не містить загальнообов`язкових правил поведінки, передбачає індивідуалізовані приписи щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), а отже, адресований конкретним особам, не регулює певного виду суспільних відносин і вичерпує свою дію після реалізації (подібні за змістом позиції викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 9901/518/19, від 05 лютого 2020 року у справі № 9901/520/19).
18. Відтак Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами ОСОБА_1 стосовно того, що оскаржуваний Указ є актом індивідуальної дії.
19. Згідно із частиною першою статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
20. На підставі частини другої цієї статті Кодексу забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
21. Частиною першою статті 151 КАС України визначено, що позов може бути забезпечено:
- зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
- забороною відповідачу вчиняти певні дії;
- забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
- зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
22. На підставі частини третьої статті 151 КАС України не допускається забезпечення позову, зокрема, шляхом зупинення актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, та встановлення для них заборони або обов`язку вчиняти певні дії.
23. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 16 червня 2011 року № 5-рп/2011 зазначив, що право на забезпечення адміністративного позову може бути обмежене з урахуванням особливостей публічно-правових відносин, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Регулювання підстав та порядку забезпечення позову здійснюється в інтересах не лише позивача, а й інших осіб - учасників провадження, суспільства, держави в цілому з дотриманням критеріїв домірності (пропорційності).
Учасниками судового провадження у сфері публічно-правових відносин, врегульованого оспорюваними положеннями КАС України, є, зокрема, парламент та глава держави. Прийняття ними актів та вчинення дій обумовлюються їхнім конституційним статусом та визначеними в Основному Законі України повноваженнями. Недопущення забезпечення судом адміністративного позову шляхом зупинення актів Верховної Ради України і Президента України та встановлення для них заборони вчиняти певні дії пов`язане зі значущістю їх діяльності, презумпцією конституційності прийнятих ними актів та вчинених дій і зумовлене тим, що використання таких засобів забезпечення в інтересах позивача може призвести до порушення прав невизначеного кола осіб. Неможливість застосування судом заходів забезпечення позову у виключних випадках не є обмеженням конституційного права громадян на судовий захист.
24. З урахуванням зазначеного Велика Палата Верховного Суду висновує, що правила частини третьої статті 151 КАС України поширюються не лише на нормативно-правові, а й на індивідуальні акти Президента України.
Тобто, оскаржуваний Указ Президента України підпадає під сукупне поняття "акти", визначене частиною третьою статті 151 КАС України.
25. Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив забезпечити його позовну заяву шляхом зупинення на час розгляду справи дії Указу Президента України від 21 травня 2021 року № 203/2021 у частині пункту 13 графи "Вид обмежувального заходу" відповідно до Закону України "Про санкції" пункту 634 додатку 1 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 року "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", яким до ОСОБА_1 застосовано "інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом (відмова в оформленні посвідки на тимчасове проживання, скасування посвідки на тимчасове проживання; відмова у наданні дозволу на імміграцію, скасування дозволу на імміграцію, скасування посвідки на постійне проживання; відмова в продовженні строку перебування в Україні; відмова в задоволенні заяви про прийняття до громадянства України; примусове видворення за межі України)".
26. У контексті конституційних повноважень Президента України у сфері національної безпеки й оборони держави Конституційний Суд України в Рішенні від 25 лютого 2009 року № 5-рп/2009 зазначив, що Президент України, здійснюючи керівництво (у зазначеній сфері), спрямовує дiяльнiсть суб`єктiв забезпечення нацiональної безпеки i оборони держави, зокрема Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнiшньої розвiдки України, Державної прикордонної служби України, iнших вiйськових формувань, утворених вiдповiдно до законiв України, на реалiзацiю основ (засад), визначених у пунктi 17 частини першої статтi 92 Конституцiї України та Законi України "Про основи нацiональної безпеки України".
27. З урахуванням зазначеного доводи скаржника щодо заборони забезпечення позову, передбаченої частиною третьою статті 151 КАС України, лише шляхом двох одночасних дій, а саме зупинення акта Президента України та заборона (або зобов`язання) вчиняти певні дії, є необґрунтованими, оскільки частиною першою статті 151 КАС України зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта та заборона відповідачу вчиняти певні дії визначені як окремі, самостійні види забезпечення позову.
28. Оскільки оскаржуваним Указом Президента України визначено дії певних суб`єктiв забезпечення нацiональної безпеки i оборони держави, а забезпечення позову в цій справі зумовить заборону вчиняти такі дії, то зазначені вимоги пункту 1 частини третьої статті 151 КАС України перебувають у причинно-наслідковому зв`язку.
29. З наведеного слідує, що ОСОБА_1 через забезпечення позову просить зупинити дію Указу Президента України, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 151 КАС України не допускається при забезпеченні позову.
30. Викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильність висновку суду першої інстанції та не можуть бути підставою для постановлення судом ухвали про забезпечення позову на порушення встановленої процесуальним законом заборони прийняття такого рішення.