ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Ситнік О. М., Сімоненко В. М.,
в адміністративній справі № 9901/395/20 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії за апеляційною скаргою Вищої ради правосуддя на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 лютого 2021 року (у складі колегії суддів Ханової Р. Ф., Бившевої Л. І., Гусака М. Б., Олендера І. Я., Хохуляка В. В.)
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України викладаємо окрему думку.
Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду
16 вересня 2021 року Велика Палата Верховного Суду за результатом розгляду апеляційної скарги Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 9901/395/20 за позовом ОСОБА_1 до ВРП про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, задовольнила апеляційну скаргу ВРП, скасувала рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 лютого 2021 року та ухвалила нове, яким відмовила в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ВРП про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.
Велика Палата Верховного Суду мотивувала своє рішення, зокрема, тим, що з положень пункту 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII)випливає, що ВРП може заново оцінити кандидата на посаду судді та дійти іншого висновку, ніж Вища кваліфікаційна комісія суддів України (далі - ВККС, Комісія). Хоча рекомендація Комісії спирається винятково на об`єктивні критерії, ВРП може не погодитися з нею (Комісією) тільки з підстав, передбачених законом (частина четверта статті 37 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII), частина дев`ятнадцята статті 79 Закону № 1402-VIII).
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ні Закон № 1402-VIII, ні Закон № 1798-VIII не встановлюють, які саме підстави можуть бути використані для відмови внести подання про призначення на посаду судді.
За висновком Великої Палати Верховного Суду в процедурі добору кандидатів на посаду судді ВРП як орган, головним (ключовим) завданням якого є формування професійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя, в плані (царині) оцінки відповідності кандидата обіймати посаду судді має більш широкі, інколи суб`єктивно обумовлені, менш обтяжені краями розсуду (дискреції) повноваження у прийнятті рішення пропонувати Президентові України призначити кандидатуру певної особи на посаду судді.
Відтак Велика Палата Верховного Суду наголосила, що обставини, які ВРП поклала в основу оскаржуваного рішення про відмову внести Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді, є справжніми (реальними), не є ані надуманими, ні формальними (легковажними). Зазначені обставини містять у собі змістовно-визначальні властивості, які можуть бути застосовні для висновку про спроможність кандидата обійняти посаду судді.
Велика Палата Верховного Суду, проаналізувала юридичну природу обставин, які ВРП використала як підстави та мотивувала відмову запропонувати Президентові України кандидатуру ОСОБА_1 для призначення на посаду судді. Як наслідок Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що посилання на відповідь позивача на питання перше розділу 6 «Відомості про притягнення до юридичної відповідальності» анкети кандидата на посаду судді, підписаної 12 липня 2019 року, зі змістом: «Вкажіть, чи отримували Ви повістку, виклик до суду, чи були Ви арештовані, взяті під варту <…>», на яке ОСОБА_1 відповів, що «ніколи не був підданий арешту чи взяттю під варту та з цього приводу ніколи до суду не викликався», ВРП використала як привід для того, щоб побачити і заглибитись у сферу відносин, з якої вона вивела наявні ознаки, що певним чином характеризують особу ОСОБА_1 і водночас, з погляду Ради, виглядають неприйнятними для того, щоб бути призначеним на посаду судді.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оспорюване, негативне для позивача, рішення не основується на відомостях про те, що ОСОБА_1 в згаданому вище пункті анкети не повідомив про отримання судового виклику його як свідка до суду в кримінальному провадженні, оскільки анкета не містить такого запитання. У цьому пункті запитувалися відомості про отримання кандидатом повістки, виклику до суду, стосовно того, чи арештовувався він або брався під варту в сенсі його ( ОСОБА_1 ) ймовірної протиправної поведінки, на яку позивач дав заперечну, достовірну відповідь. ВРП не звинуватила ОСОБА_1 (принаймні зі змісту оспореного рішення цього не вбачається) у тому, що він повідомив неправду, коли в анкеті не повідомив про отримання судового виклику до суду як свідка в кримінальному провадженні.
Суд дійшов висновку, що Рада не ставить за провину ОСОБА_1 й те, на чому, власне, наголошує позивач і з чим фактично погодився суд першої інстанції, що він належним чином з дотриманням вимог статті 136 Кримінальний процесуальний кодекс України (далі - КПК України) отримав повістку про виклик його до суду як свідка, за якою відповідно до частини другої статті 134 цього Кодексу його участь у судовому провадженні є обов`язковою, і мав би виконати цей обов`язок та з`явитися до суду, але попри це не з`явився і таким чином продемонстрував зневажливе ставлення до процедури судового розгляду в кримінальному провадженні. В оскаржуваному рішенні немає такого звинувачення й, мабуть, не могло бути, позаяк, справді, матеріали досьє кандидата ОСОБА_1 та відомості, здобуті на стадії прийняття ВРП рекомендації про призначення на посаду судді, не містять таких даних.
Проте, як випливає із цих самих матеріалів, ознаки недоброчесності ОСОБА_1 та невідповідності його кандидатури вимогам професійної етики ВРП побачила в тому, що він, хоча й не отримав належним чином повістку про виклик, але достеменно, принаймні за його власним визнанням, знав, що в згаданому вище кримінальному провадженні він є іншим учасником цього провадження - свідком. ОСОБА_1 знав, що його як свідка неодноразово викликали до суду, що суд неодноразово застосовував привід для примусового супроводження його до суду як особи, яка не з`являється за судовими повістками.
За висновком Великої Палати Верховного Суду було встановлено (і цього не заперечує й сам позивач), що він знав про кримінальне провадження № 32014020000000008 від 25 січня 2014 року щодо ОСОБА_2 , обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 212, статтею 219, частиною другою статті 3641 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Не викликає застережень та заперечень і те, що ОСОБА_1 був допитаний у рамках цього кримінального провадження як свідок, а також що він як адвокат надавав правову допомогу обвинуваченій ОСОБА_2 під час обрання їй запобіжного заходу.
Безсумнівним є й те, що позивач відав, що його в рамках вищенаведеного кримінального провадження викликають до суду. Зокрема, у своїх письмових поясненнях від 24 листопада 2020 року (поданих до ВРП) ОСОБА_1 підтвердив, що працівник правоохоронних органів повідомляв про необхідність з`явитися до суду для допиту як свідка у справі за обвинуваченням ОСОБА_2 .
Велика Палата Верховного Суду вважає, що ОСОБА_1 розумів, щонайменше - не міг не розуміти, що зобов`язаний з`явитися до суду за судовим викликом, незалежно від свого статусу чи роду діяльності, якщо суд офіційно, належним чином оформив його виклик до суду, мав виконати вимоги процесуального закону і на судовому засіданні уневажнити значення свідоцьких показань з огляду на свій статус адвоката. Принаймні мав так чинити своєчасно, в рамках кримінального провадження і подібно так само, як діяв у жовтні 2020 року, коли тоді під впливом власного інтересу, за його ініціативою, зверненням і таки явкою до суду Немирівський районний суд Вінницької області ухвалою від 27 жовтня 2020 року у справі № 140/2429/16 вирішив визнати допит його ( ОСОБА_1 ) як свідка у кримінальному провадженні недопустимим доказом.
Причини незгоди з наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду
Вважаємо такі висновки Великої Палати Верховного Суду помилковими і такими, що не узгоджуються з нормами чинного законодавства.
За частинами сімнадцятою та вісімнадцятою статті 79 Закону № 1402-VIII ВККС за результатами конкурсного добору надсилає до ВРП відповідно до кількості вакантних посад суддів рекомендації про призначення кандидатів суддями. Відповідно до внесеної Комісією рекомендації Рада на своєму засіданні розглядає питання про призначення кандидата на посаду судді та в разі ухвалення позитивного рішення вносить подання Президентові України про призначення судді на посаду.
Згідно із частиною дев`ятнадцятою цієї статті ВРП може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду виключно з таких підстав: 1) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням; 2) порушення визначеного законом порядку призначення на посаду судді. Підстави, зазначені у пункті 1 цієї частини, Рада визначає, керуючись власною оцінкою обставин, пов`язаних із кандидатом на посаду судді, та його особистих якостей.
ВРП може ухвалити рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду тільки на підставі обґрунтованих відомостей, які були отримані Радою в передбаченому законом порядку, якщо: такі відомості не були предметом розгляду ВККС; Комісія не дала належної оцінки таким відомостям у межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо відповідного кандидата (абзац другий частини четвертої статті 37 Закону №1798-VІІІ).
Зі змісту оскаржуваного рішення слідує, що ВРП було встановлено відомості, які не були предметом розгляду Комісії та викликають обґрунтований сумнів щодо відповідності ОСОБА_1 критеріям доброчесності, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з призначенням його на посаду.
Для належного вирішення спору в цій справі Великій Палаті Верховного Суду необхідно було надати відповіді на такі питання:
1. Чи встановлені ВРП обставини щодо інформації зазначеної ОСОБА_3 у розділі 6 «Відомості про притягнення до юридичної відповідальності» анкети кандидата на посаду судді, можуть свідчити про неналежно подану кандидатом інформацію?
2. Чи можуть встановлені ВРП обставини стосовно ОСОБА_1 містити інформацію, яка викликає сумніви у його доброчесності?
Чи встановлені ВРП обставини щодо інформації зазначеної ОСОБА_3 у розділі 6 «Відомості про притягнення до юридичної відповідальності» анкети кандидата на посаду судді, можуть свідчити про неналежно подану кандидатом інформацію?
Принцип правової визначеності вимагає, щоб правозастосування було прогнозованим та передбачуваним.
У практиці адміністративного судочинства застосовується загальний принцип in dubio pro tributari