П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 жовтня 2021 року
м. Київ
Справа № 9901/26/21
Провадження № 11-153заі21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого Князєва В. С.,
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
за участю секретаря судового засідання Сороки Л. П.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1,
представник відповідача - Мовіле О. С.,
розглянула в судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 березня 2021 року (судді Білак М. В., Губська О. А., Калашнікова О. В., Соколов В. М., Уханенко С. А.) у справі № 9901/26/21 за позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про визнання незаконним і скасування Указу Президента України від 02 лютого 2021 року № 43/2021 та
ВСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до Президента України Зеленського В. О., у якому просив визнати незаконним і скасувати Указ Президента України від 02 лютого 2021 року № 43/2021, яким введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України (далі - РНБО) від 02 лютого 2021 року "Про застосування персональних спеціальних та інших обмежувальних заходів (санкцій)".
2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що Президент України Указом від 02 лютого 2021 року № 43/2021 ввів у дію рішення РНБО від 02 лютого 2021 року "Про застосування персональних спеціальних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", яким застосовано санкції проти однієї фізичної особи - ОСОБА_3 та восьми юридичних осіб: Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Аріадна ТВ", ТОВ "Новий формат ТВ", ТОВ "ТВ Вибір", ТОВ "Телерадіокомпанія 112-ТВ", ТОВ "Лідер ТВ", ТОВ "Партнер ТВ", ТОВ "Новини 24 години", ТОВ "ТРК "Нові комунікації". Вказаним особам на п`ять років заборонено користуватися власними активами, виводити кошти за кордон, анульовано всі ліцензії, заборонено користуватися радіочастотним ресурсом, а також вести мовлення.
3. Позивач вважає, що заходи, передбачені оскаржуваним Указом, порушують його права як громадянина України та є незаконними, оскільки суперечать Цивільному кодексу України (далі - ЦК України), Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2657-XII "Про інформацію" (далі - Закон № 2657-XII), Закону України від 14 серпня 2014 року № 1644-VII "Про санкції" (далі - Закон № 1644-VII), а також порушують його право на інформацію та на свободу вираження поглядів відповідно до статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція).
4. ОСОБА_1 зауважив, що доступ до вказаних телеканалів для нього є дуже важливим, адже впродовж тривалого часу він є постійним глядачем інформаційних програм, інформаційно-аналітичних програм, що виходять на цих каналах. Ці інформаційні телеканали є необхідними для нього, адже поширюють інформацію про права людини та підтримують суспільну дискусію з різноманітних соціальних питань, важливих для громади та особисто для нього. Проте з виданням відповідачем оскаржуваного Указу позивач втратив можливість прямого доступу до телеканалів, які є для нього важливою інформаційною мережею, а також позбавлений можливості бути обізнаним про суспільну думку.
Короткий зміст рішення суду попередньої інстанції
5. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 19 березня 2021 року відмовив у задоволенні позову.
6. Судове рішення мотивовано тим, що: оскаржуване в цій справі втручання держави не є порушенням свобод, визначених статтею 10 Конвенції, оскільки можливість його запровадження передбачена, зокрема, Конституцією України (частиною третьою статті 34), Законом № 1644-VІІ (абзацом п`ятим преамбули, частиною першою статті 1, частиною третьою статті 5) і Законом № 2657-ХІІ (частиною другою статті 6, частиною другою статті 7), та має легітимну мету, конкретизовану в указаних приписах: потреба невідкладного та ефективного реагування на загрози національній безпеці України; видаючи оскаржуваний Указ, Президент України діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, реалізуючи свої конституційні повноваження, пропорційно, тобто з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційних скаргах вимог
7. Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що суд неправильно дослідив докази та неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, а також порушив норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
8. На думку скаржника, суд не може відмовляти в задоволенні позову з тих підстав, що позивач не був позбавлений можливості використовувати, одержувати та передавати ту особливу інформацію, яку він отримував з телеканалів, які були заблоковані внаслідок видання оскаржуваного Указу та прийняття рішення РНБО, з інших телеканалів чи за допомогою інтернет-ресурсу і телеканалів аналогічного характеру. Суд не може бути компетентним щодо аналогічності телеканалів, адже не володіє спеціальними знаннями в цій сфері та іншими статистичними даними. До того ж є незрозумілим, на які саме джерела посилається суд першої інстанції під час твердження щодо можливості використання цих каналів альтернативним засобом, наприклад, через мережу Інтернет, зокрема YouTube-канал. Указані факти під час розгляду справи не перевірялись.
9. Крім того, суд не надав оцінки доводам позивача стосовно того, що поширення інформації на окремих телевізійних каналах, які перелічені у додатках до спірного рішення, має характер оціночних суджень, з питань оцінки яких ані суд, ані відповідач не є спеціалістами.
10. ОСОБА_1 також послався на те, що на порушення норм процесуального та матеріального права суд першої інстанції взагалі не перевірив підстави для видання спірного Указу. Жодних доказів щодо необхідності видання спірного Указу, як і щодо підстав для застосування персональних спеціальних та інших обмежувальних заходів (санкцій) щодо вказаних в Указі осіб суду першої інстанції не надано та під час розгляду справи не встановлено. Суд також не взяв до уваги, що при виданні спірного Указу не були перевірені факти дійсної небезпеки для держави та суспільства під час транслювання телеканалами своїх передач.
11. На переконання скаржника, спірне рішення позбавляє його будь-якої можливості здійснювати свою діяльність та реалізовувати конституційне право на вільний збір інформації, гарантоване статтею 34 Конституції України. До того ж ані рішення РНБО, ані Указ, яким це рішення було введено в дію, на порушення статті 3 Закону № 1644-VII не містять жодних підстав застосування обмежувальних заходів.
12. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що на його право отримувати аудіовізуальну інформацію від телекомпаній ТОВ "Новини 24 години", ТОВ "Телерадіокомпанія 112-ТВ", ТОВ "ТРК "Нові комунікації", що гарантоване частиною другою статті 7 Закону № 2657-XII, пунктом 1 статті 10 Конвенції та пунктом 2 статті 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ратифікованого Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19 жовтня 1973 року (далі - Міжнародний пакт), беззаперечно може вплинути рішення в цій адміністративній справі, оскільки у випадку задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в цій справі з набранням судовим рішенням законної сили буде захищено право ОСОБА_2 отримувати аудіовізуальну інформацію від указаних телекомпаній.
13. З наведених вище підстав ОСОБА_2 вважає протиправною ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 березня 2021 року в частині відмови в залученні його до участі в цій справі як третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача. Крім того, указує, що вказаною ухвалою порушено пункт 1 статті 6 Конвенції, частину першу статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон № 3477-IV), частину першу статті 129-1 Конституції України, пункт 6 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), частини четверту, п`яту, шосту статті 264 та частину другу статті 49 цього Кодексу. До того ж ця ухвала є протиправною і в частині відмови в залученні до участі у справі як третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ТОВ "Новини 24 години", ТОВ "Телерадіокомпанія 112-ТВ", ТОВ "ТРК "Нові комунікації", ТОВ "Аріадна ТВ".
14. На переконання ОСОБА_2, протиправною є й ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 березня 2021 року про відмову в об`єднанні в одне провадження справ № 9901/26/21 та 9901/47/21 і повернення справи № 9901/47/21 на розгляд судді-доповідачу Гусаку М. Б., який відкрив у ній провадження, оскільки у Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з огляду на положення частини десятої статті 172 КАС України немає процесуальних повноважень для постановлення вказаної ухвали, ураховуючи, що справи, об`єднанні в одне провадження, роз`єднанню не підлягають.
15. ОСОБА_2 також указав, що Конституцією України не надано Президенту України повноваження застосовувати персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) до будь-яких фізичних та юридичних осіб, а також вводити своїм указом чи розпорядженням в дію рішення будь-яких органів про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до будь-яких фізичних та юридичних осіб.
16. На думку ОСОБА_2, Указ Президента України від 02 лютого 2021 року № 43/2021 є протиправним, оскільки порушує статтю 60 Віденської Конвенції "Про право міжнародних договорів" від 23 травня 1969 року, пункт 1 статті 10 Конвенції, пункт 2 статті 19 Міжнародного пакту.
17. Скаржник також зауважив, що на порушення частини четвертої статті 106 Конституції України оскаржуваний Указ не контрасигнований, тобто не скріплений підписом Прем`єр-міністра України і міністра, відповідального за цей акт та його виконання.
18. У зв`язку з викладеним скаржники просять скасувати оскаржуване рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі. Крім того, ОСОБА_2 просить одночасно скасувати ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 березня 2021 року в частині відмови в його залученні до участі у справі № 9901/26/21 як третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, а також про відмову в об`єднанні в одне провадження справ № 9901/26/21 та 9901/47/21 і повернення справи № 9901/47/21 на розгляд судді-доповідачу Гусаку М. Б., який відкрив провадження в указаній справі.
Позиція інших учасників справи
19. У відзиві на апеляційні скарги представник Президента України зазначив, що доводи цих скарг є необґрунтованими й безпідставними.
20. Представник Президента України зауважив, що Указ Президента України про введення в дію рішення РНБО про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) стосується застосування персональних санкцій щодо визначених у ньому осіб, а отже, є актом індивідуальної дії, який не містить загальнообов`язкових правил поведінки, передбачає індивідуалізовані приписи щодо обмеження здійснення господарської діяльності визначених Указом суб`єктів, не регулює певний вид суспільних відносин і вичерпує свою дію після його реалізації.
21. На думку сторони відповідача, скаржники не надали доказів порушення оскаржуваним Указом їх суб`єктивних прав чи законних інтересів, позаяк оскаржуваний Указ є актом індивідуальної дії та не може спричинити негативний вплив саме на ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Доводи скаржників про порушення їхніх прав, свобод чи інтересів є абстрактними, не містять жодного обґрунтування негативного впливу спірного Указу на їх конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси та свідчать про незгоду з оскаржуваним Указом, що не є тотожним порушенню права, свободи чи інтересу.
22. На переконання представника Президента України, посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на неврахування судом першої інстанції положень частини четвертої статті 106 Конституції України та протиправності оскаржуваного Указу у зв`язку з відсутністю засвідчення такого Указу Прем`єр-міністром України та відповідним міністром не відповідають висновкам Конституційного Суду України, викладеним у Рішенні від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 та Ухвалі від 23 грудня 2008 року № 58-уп/2008. За змістом указаних рішень Конституційний Суд України встановив, що окремо визначені у статті 107 Конституції України повноваження Президента України (зокрема, введення в дію рішення РНБО) можуть реалізовуватися без застосування вимоги частини четвертої статті 106 Основного Закону України.
23. Щодо тверджень ОСОБА_1 про безпідставність та необґрунтованість певних висновків суду першої інстанції з огляду на те, що суд не має спеціальних на те знань, представник Президента України зазначив, що в разі наявності будь-яких сумнівів позивач мав право заявити відповідне клопотання про призначення експертизи, проте ОСОБА_1 таким правом не скористався.
24. Представник Президента України також зауважив про безпідставність твердження ОСОБА_1 про незаконність оскаржуваного рішення в частині незалучення судом першої інстанції третіх осіб (стосовно яких застосовано санкції оскаржуваним Указом) у це судове провадження, оскільки особи, яких позивач просив залучити до участі у справі, вже реалізували своє право на судовий захист шляхом звернення до суду з відповідними адміністративними позовами, які розглядаються у відповідних судових справах № 9901/39/21, 9901/47/21, 9901/45/21, 9901/54/21, 9901/40/21, 9901/42/21, 9901/51/21, 9901/34/21, 9901/33/21.
25. У зв`язку з викладеним представник Президента України просить залишити апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 березня 2021 року в цій справі - без змін.
Рух апеляційної скарги
26. Велика Палата Верховного Суду ухвалами від 26 квітня 2021 року відкрила апеляційне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 березня 2021 року, а ухвалою від 17 травня 2021 року призначила справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні з повідомлення (викликом) сторін на підставі положень частини першої статті 310 та частини п`ятої статті 262 КАС України.
27. Позивач у судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримав апеляційні скарги та просив їх задовольнити з викладених у них підстав.
28. Представник відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Обставини справи, установлені судом першої інстанції
29. Рішенням РНБО від 02 лютого 2021 року "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" вирішено підтримати пропозиції щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), внесених Верховною Радою України (далі - ВРУ) і Службою безпеки України (далі - СБУ). Застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) до фізичних осіб згідно з додатком 1 та юридичних осіб згідно з додатком 2.
Кабінету Міністрів України разом із СБУ та Національним банком України приписано забезпечити реалізацію і моніторинг ефективності персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), передбачених пунктом 2 цього рішення.
Міністерству закордонних справ України приписано поінформувати компетентні органи Європейського Союзу, Сполучених Штатів Америки та інших держав про застосування санкцій і порушити перед ними питання про запровадження аналогічних обмежувальних заходів.
30. Відповідно до додатків 1 та 2 до вказаного рішення РНБО персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) застосовано до однієї фізичної особи - ОСОБА_3, та восьми юридичних осіб: ТОВ "Аріадна ТВ", ТОВ "Новий формат ТВ", ТОВ "ТВ Вибір", ТОВ "Телерадіокомпанія 112-ТВ", ТОВ "Лідер ТВ", ТОВ "Партнер ТВ", ТОВ "Новини 24 години", ТОВ "ТРК "Нові комунікації".
31. Президент України Указом від 02 лютого 2021 року № 43/2021 ввів у дію рішення РНБО від 02 лютого 2021 року "Про застосування персональних спеціальних та інших обмежувальних заходів (санкцій)".
Дія вказаного Указу безпосередньо поширюється на осіб, зазначених у додатках 1 та 2 до рішення РНБО від 02 лютого 2021 року "Про застосування персональних спеціальних та інших обмежувальних заходів (санкцій)".
32. Позивач, не погоджуючись з виданням Президентом України оскаржуваного Указу, вказує на порушення його індивідуального права на доступ до інформації. При цьому позивача немає в переліку осіб, на яких поширюється дія оскаржуваного Указу.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновку суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
33. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
34. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
35. На підставі частини третьої статті 106 Конституції України Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.
36. Відповідно до частин першої, другої та сьомої статті 107 Конституції України РНБО є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. РНБО координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки й оборони. Рішення РНБО вводяться в дію указами Президента України.
37. Згідно із частиною першою статті 10 Закону України від 05 березня 1998 року № 183/98-ВР "Про Раду національної безпеки і оборони України" (далі - Закон № 183/98-ВР) рішення РНБО приймаються не менш як двома третинами голосів її членів.
38. Рішення РНБО, введені в дію указами Президента України, є обов`язковими до виконання органами виконавчої влади (частина четверта статті 10 Закону № 183/98-ВР).
39. Положеннями частини першої статті 1 Закону № 1644-VІІ установлено, що з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції).
40. Частиною першою статті 5 Закону № 1644-VІІ визначено, що пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій виносяться на розгляд РНБО ВРУ, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, СБУ.
41. На підставі частини третьої вказаної статті Закону № 1644-VІІ рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи - нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1-21, 23-25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається РНБО та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов`язковим до виконання.
42. Як установив суд першої інстанції, РНБО рішенням від 02 лютого 2021 року застосувала персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) до однієї фізичної особи - ОСОБА_3 та восьми юридичних осіб: ТОВ "Аріадна ТВ", ТОВ "Новий формат ТВ", ТОВ "ТВ Вибір", ТОВ "Телерадіокомпанія 112-ТВ", ТОВ "Лідер ТВ", ТОВ "Партнер ТВ", ТОВ "Новини 24 години", ТОВ "ТРК "Нові комунікації".
43. Указаним рішенням РНБО підтримала пропозиції щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), внесені ВРУ та СБУ.
44. Президент України Указом від 02 лютого 2021 року № 43/2021 ввів у дію рішення РНБО від 02 лютого 2021 року "Про застосування персональних спеціальних та інших обмежувальних заходів (санкцій)".
45. Не погоджуючись із зазначеним Указом Президента України, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилаються на те, що цим Указом порушується їх правоотримувати аудіовізуальну інформацію від вказаних телекомпаній.
46. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду виходив із того, що, видаючи оскаржуваний Указ, Президент України діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, реалізуючи свої конституційні повноваження, пропорційно, тобто з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
47. Перевіривши матеріали справи та суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
48. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
49. Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди повинні дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав і свобод, гарантованих Конвенцією.
50. У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі "Меньшакова проти України" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).
51. Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
52. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
53. Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
54. Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
55. На підставі Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
56. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
57. У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
58. За приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
59. Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС України).
60. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої воно прийняте або яке безпосередньо стосується прав, свобод та інтересів цієї особи.
61. З огляду на встановлені в цій справі фактичні обставини, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, оскаржуваний Указ є актом індивідуальної дії і його видання не зачіпає конкретних прав позивача.
62. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що оскаржуваний Указ позбавляє його будь-якої можливості здійснювати свою діяльність та реалізовувати конституційне право на вільний збір інформації, гарантоване статтею 34 Конституції України, не впливають і не змінюють природи правовідносин, які склалися й існували у зв`язку з рішенням відповідача застосувати персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) до громадянина ОСОБА_3, поєднані із забороною трансляції телевізійних каналів шляхом заборони діяльності ТОВ "Аріадна ТВ", ТОВ "Новий формат ТВ", ТОВ "ТВ Вибір", ТОВ "Телерадіокомпанія 112-ТВ", ТОВ "Лідер ТВ", ТОВ "Партнер ТВ", ТОВ "Новини 24 години", ТОВ "ТРК "Нові комунікації", яким вони належать.
63. Відповідно до частин другої, третьої статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
64. Фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію (частина перша статті 302 ЦК України).
65. Статтею 5 Закону № 2657-XII визначено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
66. Право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (частина друга статті 6 Закону № 2657-XII).
67. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств (пункт 1 статті 10 Конвенції). Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду (пункт 2 статті 10 Конвенції).
68. Отже, закони України та Конвенція гарантують особі право одержати певну інформацію без втручання органів державної влади (крім визначених випадків), проте не гарантують її одержання з конкретного джерела. Позивач наполягає на тому, що хоче отримувати інформацію з певних телепрограм на конкретних телеканалах. Право на отримання інформації, поширюваної, зокрема, у засобах масової інформації, не створює для споживача інформації можливості вимагати перегляду конкретних телепрограм на конкретних телеканалах. Навіть після припинення трансляції якогось із них зазначене право не перестає існувати, оскільки зберігається можливість отримати аналогічну інформацію з інших рівноцінних джерел. Томуобмеження глядачеві доступу до певних телеканалів або телепрограм не означає порушення права на інформацію.
69. Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 та його апеляційної скарги можна виснувати, що позивач фактично звернувся до суду в інтересах осіб, відносно яких оскаржуваним Указом застосовано обмежувальні заходи (санкції).
70. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується.
71. Оскільки ОСОБА_1 не є учасником (суб`єктом) правовідносин щодо застосування обмежувальних заходів до певного кола фізичних та юридичних осіб, передбачених в оскаржуваному Указі індивідуального характеру, то такий Указ не породжує для позивача права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом. Адже не можна вимагати захисту свого порушеного права, якщо немає факту порушення такого права.
72. За таких обставин Указ Президента України від 02 лютого 2021 року № 43/2021, яким введено в дію рішення РНБО від 02 лютого 2021 року "Про застосування персональних спеціальних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", не створює безпосередньо для ОСОБА_1 та ОСОБА_2 жодних юридичних прав та/чи обов`язків, не зумовлює прийняття щодо них жодного рішення, відтак видання цього Указу відповідача не привело до виникнення публічно-правових відносин у цій справі.
73. При цьому законодавчі обмеження стосовно можливості оскарження актів індивідуальної дії не шкодять самій суті права на доступ до суду, оскільки ці акти можуть бути оскаржені в суді їхніми адресатами, тобто суб`єктами, для яких відповідні акти створюють права та/чи обов`язки. Одним із завдань таких обмежень є недопущення розгляду в судах позовів третіх осіб в інтересах (або всупереч волі та інтересам) адресатів індивідуальних актів, зокрема як у цій справі - застосування обмежувальних заходів. Це досягається законодавчо встановленими обмеженнями, які є пропорційними переслідуваній меті.
74. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 14 березня 2018 року у справі № 9901/22/17, 06 та 12 червня 2018 року у справах № 800/489/17 та 800/587/17 відповідно, 16 жовтня 2018 року у справі № 9901/415/18.
75. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
76. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність скасування рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 березня 2021 року із закриттям провадження у справі.
77. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду, а також спорів, стосовно яких законом установлені імперативні вимоги щодо суб`єктного складу, у зв`язку із чим Велика Палата Верховного Суду не зазначає, до юрисдикції якого суду належить вирішення заявлених у цій справі позовних вимог.