ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 9901/395/20
Провадження № 11-107заі21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого Князєва В. С.,
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Штелик С. П.
за участю:
секретаря судового засідання Сороки Л. П.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача Огнев`юк Т. В.,
представника Вищої ради правосуддя Нарольської Т. С.,
розглянула у судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року (судді Ханова Р. Ф., Бившева Л. І., Гусак М. Б., Олендер І. Я., Хохуляк В. В.) в адміністративній справі № 9901/395/20 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії і
ВСТАНОВИЛА:
1. У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, у якому просив:
- визнати незаконним та скасувати рішення ВРП від 26 листопада 2020 року № 3260/0/15-20 про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення його на посаду судді Печерського районного суду міста Києва;
- зобов`язати ВРП у місячний строк повторно розглянути питання про внесення Президентові України подання про призначення його на посаду судді Печерського районного суду міста Києва з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Вимоги мотивував тим, що жодних обставин, які б з огляду на вимоги статті 69 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII) вказували, що він не може обійняти посаду судді, немає і таких обставин в оскаржуваному рішенні від 26 листопада 2020 року відповідач не навів.
Вважає, що ВРП порушила принцип презумпції невинуватості, коли на підставу для відмови внести Президентові України подання про призначення його на посаду судді послалася на відомості про відоме йому застосування стосовно нього приводу до суду в рамках кримінального провадження, на явку до якого на виклики повісткою і засобами приводу він свідомо ухилявся, що потягло зволікання в розгляді кримінального провадження в суді.
ОСОБА_1 зазначав також, що відповідач в оскаржуваному рішенні вдався до оцінки його показань як свідка на стадії досудового слідства, фактично поставив під сумнів ухвалу суду про недопустимість допиту його як свідка.
Вважає далі, що Рада не наділена правом установлювати та оцінювати обставини в судових справах, вирішувати питання про відповідність чи невідповідність доказів і наперед встановлювати умисел особи на предмет ухилення від виконання судового рішення без попереднього з`ясування та встановлення факту належного повідомлення особи про існування такого рішення.
Наголошує на тому, що про наявність постанов суду першої інстанції в кримінальному провадженні про привід його до суду як свідка він довідався лише 28 травня 2020 року від члена-доповідача ВРП Худика М. П. під час відеоконференції на засіданні Ради, а це своєю чергою дає підстави заявити про сумнівність і суперечливість висновку ВРП про належне повідомлення його за судовою повісткою відповідно до вимог законодавства, зокрема й частини першої статті 136 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
Позивач наводить й інші доводи, які сумарно доводять, що обставин, які б викривали його недоброчесність, немає, і ВРП ніщо не заважало рекомендувати призначити його на посаду судді як переможця у конкурсі (зайняв другу із шести позицію в рейтингу).
2. Відповідач надав відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що законних підстав для скасування оскаржуваного рішення немає, позаяк воно ухвалене повноважним складом ВРП, підписано всіма її членами, які брали участь у його ухваленні, та містить мотиви, з яких Рада дійшла відповідних висновків. Натомість доказів про наявність підстав для визнання незаконним оскаржуваного рішення позивач не надав.
У відзиві його автор навів нормативно-правове регулювання повноважень Ради в частині призначення на посаду судді вперше та судову практику Верховного Суду, за якою дискреційні повноваження ВРП не можуть бути предметом оцінки судом.
3. У відповіді на відзив ОСОБА_1 зазначив, що він відповідає всім вимогам, установленим частиною першою статті 69 Закону № 1402-VIII для осіб, які можуть бути призначені на посаду судді, а відповідач у відзиві ніяким чином не спростував жодного доводу позову, не навів законодавчих актів, згідно з якими ВРП має повноваження щодо особи, яка не є суддею, а лише претендує на посаду судді вперше та має рекомендаційне рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про призначення її на посаду судді, на такі перевірки, які законодавчими актами для ВРП передбачені лише при призначенні судді на посаду і не передбачені при призначенні особи - кандидата на посаду судді вперше.
Законодавець не наділяв ВРП повноваженнями проводити додаткові перевірки після того, коли таку перевірку щодо кандидатів на посаду судді, що призначаються на посаду вперше, здійснила ВККС.
Посилання в оскаржуваному рішенні на статті 69, 70, 79 Закону № 1402-VIII не є посиланням на визначені законом конкретні підстави відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду, а положення статті 79 того самого Закону суперечливе, позаяк стосується виключно осіб, які вже мають статус судді, а не є кандидатами на посаду судді.
4. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 16 лютого 2021 року позов задовольнив повністю.
5. ВРП не погодилася з рішенням суду першої інстанції і подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати його й ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
Вимоги мотивувала, зокрема, тим, що законодавець визначив чіткі підстави для скасування рішення ВРП (стаття 79 Закону № 1402-VIII) і таких підстав у цій справі та в оскаржуваному рішенні бракує.
Верховний Суд вдався до переоцінки встановлених ВРП обставин, які доводять існування обґрунтованого сумніву щодо відповідності позивача критерію доброчесності, проігнорував положення частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII, яка визначає, що ВРП має право і на встановлення таких фактів, і на власну оцінку цих обставин.
Доводить, що ВРП встановила обставини недоброчесної поведінки кандидата на посаду судді, яка вимагає безпрецедентної відданості, служіння громадянам своєї держави, прозорості та формування довіри до правосуддя як запоруки успішної держави, і ці обставини не могли бути залишені поза увагою.
З позиції Ради, та обставина, що позивач знав про наявність кримінального провадження, у якому він брав участь у процесуальному статусі свідка, але не бажав з`являтися на неодноразові (різними засобами) виклики до суду, у вимірі рівня правової свідомості позивача, яка, зважаючи на його спеціальність юриста та професійну адвокатську діяльність, є вищою, ніж звичайного громадянина, дозволяє через призму виконання позивачем як свідком обов`язку прибути до суду на виклик повісткою визначити, як він потенційно буде поводитися в статусі судді, якщо зважити на значимість показань свідків для розгляду судом кримінального провадження або встановлення інших обставин, які впливають на результати розгляду справи.
Позивач не міг не розуміти тих перешкод для належного здійснення правосуддя, які створюються для суду, який розглядає обвинувальний акт, у зв`язку з неодноразовою неявкою свідків. Вказані обставини безсумнівно свідчать про невідповідність кандидата на посаду судді критерію доброчесності.
Рада встановила, що обвинувальний акт у конкретному кримінальному провадженні був скерований до Немирівського районного суду Вінницької області ще у 2016 році та в рамках цього кримінального провадження в ухвалах про привід суд неодноразово зазначав, що за відсутності свідків, одним з яких є ОСОБА_1, розглянути справу неможливо, через що строк її розгляду судом у зв`язку з неявкою свідків істотно збільшується, що порушує права учасників провадження та негативно позначається на роботі суду. Забезпечення явки свідків у судові засідання у примусовому порядку шляхом приводу потребує додаткових матеріальних та часових витрат не лише учасників провадження та суду, а й тих органів (посадових осіб), які виконують ухвали суду про привід. Упродовж майже двох років суд не зміг забезпечити явку до суду свідка ОСОБА_1 ні шляхом надсилання йому судових повісток, ні шляхом його примусового приводу. Ці обставини підтверджуються поясненнями самого позивача, що йому телефонував працівник поліції через необхідність явки до суду, а також, що він (позивач) сам телефонував процесуальному керівникові в цьому кримінальному провадженні.
Відтак Рада виснувала, що з наявних у справі документів можна визначити, що ОСОБА_1 знав про необхідність його явки до суду як свідка, але свого процесуального обов`язку належним чином не виконав. Такі обставини своєю чергою дають підстави вважати безпідставними висновки суду першої інстанції, що позивач не знав про наявність кримінального провадження, у якому він брав участь як процесуальний учасник - свідок.
З погляду ВРП, висновки суду першої інстанції про нібито покладання Радою в основу її відмови внести Президентові України подання про призначення кандидатури ОСОБА_1 на посаду судді інформації про те, що ОСОБА_1 тим, що в пункті 1 розділу 6 анкети кандидата на посаду судді "Відомості про притягнення до юридичної відповідальності" зазначив, що, зокрема, станом на 12 липня 2019 року "ніколи до суду не викликався", хоча він, як зазначено вище, викликався як свідок і таким чином продемонстрував свою недоброчесність, є непереконливими і надуманими, оскільки ключовим в описаній ситуації були не обставини вручення / невручення йому виклику до суду, а обізнаність позивача про виклик його до суду і його поведінка у відповідь на виклики до суду, про які він знав.
На думку ВРП, суд першої інстанції зробив помилковий і надуманий висновок про те, що відмова Ради внести Президентові України подання про призначення кандидатури ОСОБА_1 на посаду судді основується суто на інформації про те, що ОСОБА_1, зазначивши в пункті 1 розділу 6 анкети кандидата на посаду судді "Відомості про притягнення до юридичної відповідальності" що, зокрема, станом на 12 липня 2019 року "ніколи до суду не викликався", хоча він, як писано вище, викликався як свідок і таким чином продемонстрував свою недоброчесність. У цьому зв`язку Рада звертає увагу на те, що ключовим в описаній ситуації були не обставини вручення / невручення виклику до суду, а саме обізнаність позивача про виклик його до суду і його поведінка у відповідь на виклики до суду, про які він знав.
Автор скарги вказує також, що наведена в оскаржуваному рішенні практика Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) є недоречною, позаяк стосується правовідносин, що не пов`язані зі спірними правовідносинами в цій справі.
6. Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата) заслухала пояснення учасників справи, дослідила матеріали справи, зважила на письмові звернення до суду, що стосуються суті спору, і дійшла висновку про таке.
Відповідно до статті 1 Основного Закону Україна є правовою державою, концепція якої за частиною другою статті 3 Конституції України передбачає, що права і свободи людинита їх гарантії визначають зміст і спрямованість держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Згідно із частиною першою статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
За частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади, <…>, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої, третьої статті 127 Основного Закону України правосуддя здійснюють судді. На посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п`яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п`ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою. Законом можуть бути передбачені додаткові вимоги для призначення на посаду судді.
За частиною першою, другою статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Ради в порядку, встановленому законом. Призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства, зокрема, є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу.
За частиною першою статті 5, частинами першою, третьою статті 7, статтею 9 Закону № 1402-VIII правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України. Правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак. Суд створює такі умови, за яких кожному учаснику судового процесу гарантується рівність у реалізації наданих процесуальних прав та у виконанні процесуальних обов`язків, визначених процесуальним законом.
Судова влада реалізовується в Україні шляхом здійснення правосуддя у формі відповідно (адміністративного, господарського, кримінального, цивільного) судочинства. Правосуддя здійснюють професійні судді та у визначених законом випадках за участю присяжних. Щоб виконувати функцію правосуддя суддя має бути належним чином наділений владою. Лише тоді дії судді будуть легітимними. У цьому сенсі важливим стає те, у який спосіб суддя набуває повноваження.
7. Нормативно закріплюючи порядок зайняття посади судді суду загальної юрисдикції, у Законі № 1402-VII використано поняття "добір" та "призначення" на посаду судді.
За частиною першою статті 70 цього Закону добір та призначення на посаду судді здійснюється в порядку, визначеному Законом, та включає щонайменше п`ятнадцять стадій. Згідно з пунктами 12 - 14 цієї частини статті стадіями добору є: оголошення ВККС відповідно до кількості вакантних посад судді у місцевих судах конкурсу на заміщення таких посад; проведення ВККС конкурсу на заміщення вакантної посади судді на основі рейтингу кандидатів, які взяли участь у такому конкурсі, та внесення рекомендації ВРП щодо призначення кандидата на посаду судді; розгляд ВРП рекомендації ВККС та ухвалення рішення щодо кандидата на посаду судді.
Якщо проаналізувати конституційні та законодавчі положення, які регламентують порядок добору кандидатів на посаду судді, то під цим поняттям треба розуміти процес забезпечення судів загальної юрисдикції підготовленими, висококваліфікованими кадрами, а також як складний, поетапний, тривалий процес відбору та призначення високопрофесійних та високоморальних (гідних) кваліфікованих кандидатів на посаду суддів судів загальної юрисдикції відповідно до національного законодавства та міжнародних стандартів.
Добір кандидатів на посади суддів неможливо провести без загальних засад чи принципів добору кандидатів на посаду суддів.
Варто визнати, що принципи формування суддівського корпусу є похідними від принципів функціонування судової влади і відображають основні засади процесу добору суддів як складової організації діяльності судової влади загалом.
Добір кандидатів на посаду судді повинен відповідати принципу справедливості, верховенства права, дотримання якого має унеможливити прояви свавілля і забезпечувати реалізацію основних прав та свобод; законності, незалежності, відкритості та публічності, доступності та безпосередності у процедурі добору, відповідно до якого, зокрема, ВККС і ВРП у межах своєї компетентності мають безпосередньо виявити належні теоретичні знання та рівень професійної підготовки кандидата на посаду судді, ступінь його готовності та здатності здійснювати правосуддя з питань юрисдикції відповідного суду, а також особисті, моральні якості кандидата.
8. Відповідно до частини першої статті 80 Закону № 1402-VIII призначення на посаду судді здійснюється Президентом України на підставі та в межах подання ВРП, без перевірки додержання встановлених цим Законом вимог до кандидатів на посаду судді та порядку проведення добору чи кваліфікаційного оцінювання кандидатів.
9. За змістом частини першої статті 1 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VIII) ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
За частинами сімнадцятою та вісімнадцятою статті 79 Закону № 1402-VIII ВККС за результатами конкурсного добору надсилає до ВРП відповідно до кількості вакантних посад суддів рекомендації про призначення кандидатів суддями. Відповідно до внесеної Комісією рекомендації Рада на своєму засіданні розглядає питання про призначення кандидата на посаду судді та в разі ухвалення позитивного рішення вносить подання Президентові України про призначення судді на посаду.
Згідно із частиною дев`ятнадцятою цієї статті ВРП може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду виключно з таких підстав: 1) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням; 2) порушення визначеного законом порядку призначення на посаду судді. Підстави, зазначені у пункті 1 цієї частини, Рада визначає, керуючись власною оцінкою обставин, пов`язаних із кандидатом на посаду судді, та його особистих якостей.
За цим Законом ВРП уповноважена відповідно до рекомендації ВККС розглянути питання про призначення кандидата на посаду судді та вносити в разі прийняття позитивного рішення подання главі держави про призначення кандидата на посаду судді. Основою позитивного рішення для подання про призначення кандидата на посаду судді є результат проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді.
Порядок розгляду ВРП рекомендації ВККС установлений у статті 36 Закону № 1798-VIII. Зокрема, за частинами другою - п`ятою цієї статті Рада ухвалює рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду за результатами розгляду рекомендації Комісії, до якої обов`язково додається особова справа (досьє) кандидата на посаду судді. За результатами попереднього розгляду доповідач складає висновок щодо можливості призначення судді на посаду та виносить такий висновок на розгляд ВРП. На засіданні Ради кандидатура на посаду судді розглядається після доповіді члена ВРП, який визначений доповідачем у цій справі. Кандидат на посаду судді, стосовно якого розглядається питання щодо внесення подання про призначення судді на посаду, запрошується на засідання ВРП у порядку, визначеному цим Законом. Неявка кандидата на посаду судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності.
Згідно із частинами першою - четвертою статті 37 цього Закону рішення щодо кандидата на посаду судді ухвалюється на засіданні ВРП. Засідання Ради у пленарному складі, на якому розглядається питання щодо внесення подання про призначення судді на посаду, є повноважним, якщо в ньому бере участь не менше чотирнадцяти її членів. Рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду вважається ухваленим, якщо за нього проголосувало не менше чотирнадцяти членів ВРП. Якщо за рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду проголосувало менше чотирнадцяти членів ВРП, вважається, що Рада ухвалила рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду.
ВРП може ухвалити рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду відповідно до пункту 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII тільки на підставі обґрунтованих відомостей, які були отримані Радою в передбаченому законом порядку, якщо: такі відомості не були предметом розгляду ВККС; Комісія не дала належної оцінки таким відомостям у межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо відповідного кандидата.
Із цих положень випливає, що ВРП може заново оцінити кандидата на посаду судді та дійти іншого висновку, ніж ВККС. Хоча рекомендація Комісії спирається винятково на об`єктивні критерії, ВРП може не погодитися з нею (Комісією) тільки з підстав, передбачених законом (частина четверта статті 37 Закону № 1798-VIII, частина дев`ятнадцята статті 79 Закону № 1402-VIII).
Також зі змісту наведених положень випливає, що прозоре і публічне проведення кваліфікаційного оцінювання передбачає активну і безпосередню участь кандидата на посаду судді, право на пояснення і спростування будь-якої інформації, яка може негативно вплинути на оцінку його ділових, професійних, морально-етичних якостей як претендента на набуття статусу судді.
Запровадження підстав, за яких ВРП може не погодитися з рекомендацією ВККС і навести свої причини відмови внести Президентові України подання про призначення на посаду судді, має на меті запобігти чи стати пересторогою для ухвалення ВРП свавільних рішень.
Ні Закон № 1402-VIII, ні Закон № 1798-VIII не встановлюють, які саме підстави можуть бути використані для відмови внести подання про призначення на посаду судді.
Абзац другий частини четвертої статті 37 Закону № 1798-VIII встановлює умови, за яких ВРП може не погодитися з рекомендацією ВККС.
З оцінки основних правил та мети положень пункту 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII можна презюмувати, що ці підстави повинні бути об`єктивними, реальними, вагомими (істотними), дієвими і негативними настільки, щоб засумніватися у відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або містити в собі властивості (ознаки), які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням. Такими підставами можуть бути будь-які фактори, явища, події об`єктивної дійсності, що містять ознаки (властивості), які характеризують чи виділяють кандидата на посаду судді як постать, що не відповідає якимсь певним "еталонним" критеріям доброчесності та професійної етики, яким повинен відповідати суддя як носій влади. Інакше кажучи, це мають бути фактори, які не відповідають неофіційній, ментальній, що ґрунтується на традиціях (звичаях), системі уявлень, норм та оцінок, що регулює поведінку людей у суспільстві, не схвалюються на колективно підсвідомому рівні більшістю суспільства, практична реалізація яких (доброчесності чи професійної етики) забезпечується громадським осудом.
Не без того, що такими обставинами можуть бути й поведінка кандидата як учасника судового процесу, зокрема, як адвоката, свідка тощо, і користування такими учасниками процесу своїми процесуальними правами та обов`язками. Важливо, щоб ці обставини були справжніми, не викликали сумнів у їх достовірності, були отримані в порядку, встановленому законом, з дотриманням процесуальних прав особи, яка претендує на посаду судді, висловити свої пояснення щодо їх обґрунтованості та правдивості.
Разом із цим ні закони № 1402-VIII та № 1798-VIII не містять детально регламентованого порядку встановлення, дослідження та оцінки ВРП обставин (підстав) для відмови внести подання про призначення на посаду судді.
Положення судоустрійного закону про добір та призначення на посаду судді та, що головне, принципи проведення добору переконують у тому, що розгляд ВРП рекомендацій ВККС не повинен істотно відрізнятися від процедури кваліфікаційного оцінювання, на підставі якого Комісія склала рейтинг кандидатів на посаду судді та подала рекомендації. Цей порядок розгляду не має бути тотожним тому, якого дотримується ВККС, або дублювати його, але він повинен відповідати, не суперечити принципам добору та відображати процедуру, з якої можна простежити і визначити: чи достовірні відомості, які викликають сумнів у доброчесності та професійній придатності судді (кандидата на посаду судді); чи не містить ця процедура певного ґанджу, що спотворює об`єктивність та допустимість отриманих результатів; чи були забезпечені права кандидата на посаду судді брати участь у розгляді рекомендації, знати про обставини, які відрізняються від обставин, на яких основується рекомендація, давати пояснення з приводу цих обставин і навести на них своє спростування; чи міг кандидат на посаду судді сподіватися, що державний орган поставить запитання про обставини, що викликають обґрунтовані сумніви щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики, або про інші обставини, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням; чи почув державний орган пояснення або спростування кандидата на посаду судді щодо обставин, які характеризують його в негативному світлі; чи мав претендент на цю посаду законні очікування на належний і справедливий розгляд ВРП рекомендації ВККС.
Якщо під час розгляду рекомендації Комісії будуть виявлені порушення порядку призначення на посаду судді, визначеного законом або який випливає зі змісту закону, то таке рішення ВРП не може визнаватися мотивованим, підставним, законним та правомірним.
10. У справі, що переглядається, суд встановив обставини, які можна викласти так.
ВККС рішенням від 03 квітня 2017 року № 28/зп-17 оголосила добір кандидатів на посаду судді місцевого суду з урахуванням 600 прогнозованих вакантних посад суддів місцевого суду.
ОСОБА_1 12 травня 2017 року звернувся до Комісії із заявою про допуск його до участі в доборі кандидатів на посаду судді місцевого суду.
Рішенням від 19 квітня 2019 року № 54/зп-19 ВККС визначила, зокрема, рейтинг кандидатів на посаду судді місцевого загального суду та зарахувала їх до резерву на заміщення вакантних посад суддів місцевих загальних судів у межах процедури добору кандидатів на посаду судді місцевого суду, оголошеного Комісією 03 квітня 2017 року. Цим рішенням ВККС до резерву на заміщення вакантних посад суддів місцевих загальних судів зачислила ОСОБА_1, який за результатами кваліфікаційного іспиту набрав 196,5 бала та займав 30-ту (тридцяту) позицію в рейтингу кандидатів на посаду судді місцевого загального суду.
Комісія рішенням від 19 липня 2019 року № 101/дс-19 допустила ОСОБА_1 до участі в оголошеному нею 02 липня 2019 року конкурсі на зайняття вакантних посад суддів місцевих загальних судів.
07 серпня 2019 року ВККС прийняла рішення № 150/зп-19, яким затвердила рейтинг учасників конкурсу на зайняття 505-ти вакантних посад суддів у місцевих загальних судах, оголошеного рішенням Комісії від 02 липня 2019 року № 108/зп-19. Зокрема, затверджено рейтинг кандидатів на посаду судді Печерського районного суду міста Києва. ОСОБА_1 зайняв 2-гу (другу) позицію в рейтингу на зайняття 6-ти (шести) посад суддів цього суду.
Цією ж датою Комісія прийняла рішення № 380/дс-19 про рекомендування ОСОБА_1 для призначення на посаду судді Печерського районного суду міста Києва.
За результатами розгляду цієї рекомендації ВРП ухвалила рішення по відмову в поданні про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Печерського районного суду міста Києва.
ВРП виходила з того, що встановила відомості, які не були предметом розгляду Комісії та викликали обґрунтований сумнів щодо відповідності ОСОБА_1 критеріям доброчесності. На думку Ради, такі відомості можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з його призначенням на посаду судді.
Зокрема, ВРП виходила з того, що позивач, коли заповнював анкету кандидата на посаду судді та давав відповідь на питання перше розділу 6 "Відомості про притягнення до юридичної відповідальності", яке містило прохання до анкетованого відповісти "…, чи отримували Ви повістку, виклик до суду, чи були Ви арештовані, взяті під варту (якщо так, зазначте деталі кожного такого випадку - не більше 15 слів для кожного)", зазначив, що "ніколи не був підданий арешту чи взяттю під варту та з цього приводу ніколи до суду не викликався".
Натомість з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень і вебпорталу "Судова влада України" випливало, що в Немирівському районному суді Вінницької області з 2016 року перебуває обвинувальний акт щодо ОСОБА_2 (кримінальне провадження № 32014020000000008 від 25 січня 2014 року), під час розгляду якого суд неодноразово (06 червня 2018 року, 19 квітня, 18 червня 2019 року) постановляв ухвали про привід у судові засідання, призначені на 06 липня 2018 року, 18 червня та 22 серпня 2019 року, свідків. У переліку свідків, які підлягали приводу, зазначено і ОСОБА_1 .
Означені процесуальні дії судді були зумовлені систематичною неявкою свідків, що унеможливлювало подальший розгляд справи.
Згідно з копіями судових повісток у згаданому кримінальному провадженні суд неодноразово викликав ОСОБА_1 до Немирівського районного суду Вінницької області як свідка (за адресою його зареєстрованого місця проживання), зокрема, на судові засідання, призначені на 06 березня, 18 травня, 06 червня 2018 року, 16 січня, 19 квітня 2019 року. Однак надіслана на його адресу кореспонденція поверталася до суду з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання".
Було також встановлено, що на виконання ухвали суду від 06 червня 2018 року про привід свідка ОСОБА_1 до суду на 06 липня 2018 року працівник поліції склав рапорт, з якого вбачається, що виконати привід неможливо, оскільки під час спілкування у телефонному режимі (за номером 0503139307) ОСОБА_1 повідомив, що у згаданому кримінальному провадженні був адвокатом, а це унеможливлює участь як свідка у цій кримінальній справі. Також у рапорті працівник поліції зазначив, що ОСОБА_1 відмовився повідомляти місце свого перебування для здійснення його примусового приводу.
У рапорті від 18 червня 2019 року (щодо виконання ухвали суду від 19 квітня 2019 року про привід свідка ОСОБА_1 ) працівник поліції повідомив, що ОСОБА_1 не було за місцем проживання, але під час розмови з ним у телефонному режимі (за номером НОМЕР_1 (одна цифра у номері пропущена) повідомив, що перебуває за межами Немирівського району, у зв`язку із чим не може з`явитися в судове засідання 18 червня 2019 року.
Щодо виконання ухвали від 18 червня 2019 року про привід свідка ОСОБА_1 до суду на 22 серпня 2019 року в матеріалах справи є лист від 15 серпня 2019 року за підписом першого заступника начальника Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (далі - Головне управління ДФС у Вінницькій області) В. Сирватки, надісланий на ім`я голови Немирівського районного суду Вінницької області, у якому повідомлялося, що ОСОБА_1 фактично працює у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Органікс". За результатами виїзду за адресою реєстрації цього товариства ( АДРЕСА_1 ) стало відомо, що ОСОБА_1 перебуває у відрядженні в місті Києві. Під час телефонної розмови ОСОБА_1 відповів, що не може з`явитися до суду 22 серпня 2019 року, позаяк буде перебувати на відпочинку за кордоном. Ця інформація, як зазначалося в листі, унеможливлювало застосування його приводу до суду. У листі були відображені відомості щодо реєстраційного номера облікової картки платника податків ОСОБА_1 та два належні йому номери мобільних телефонів НОМЕР_2, НОМЕР_3 .
Ці номери телефонів та адреса місця роботи ОСОБА_1 збігалися з тими самими відомостями, які останній зазначив в анкеті на посаду судді, яку сам підписав 12 липня 2019 року.
У письмових поясненнях від 24 листопада 2020 року ОСОБА_1 вказав, що він пригадує, що в нього була єдина телефонна розмова з оперуповноваженим Головного управління ДФС у Вінницькій області, який повідомив про необхідність з`явитися до суду для допиту як свідка у справі за обвинуваченням ОСОБА_2 . Проте у зв`язку із запланованою відпусткою він домовився, що особисто зв`яжеться з прокурором та вирішить питання доцільності його виклику до суду. Того самого дня ОСОБА_1 зателефонував прокурору Тимчишену В. М. і нагадав йому, що він не є свідком у кримінальному провадженні, з приводу розгляду якого його викликають до суду, оскільки був адвокатом ОСОБА_2 і прокурор про це знає. У цій телефонній розмові прокурор повідомив, що ОСОБА_1 викликали до суду помилково, він ніколи не клопотав перед судом про його виклик і застосування приводу, а також повідомив, що в наступне судове засідання ОСОБА_1 можна не з`являтися.
Немирівський районний суд Вінницької області 27 жовтня 2020 року постановив ухвалу, якою задовольнив клопотання захисника обвинуваченої - адвоката Страшка А. А. про визнання доказу недопустимим, визнав недопустимим доказ сторони обвинувачення - протокол допиту свідка ОСОБА_1 від 02 квітня 2016 року та відмовив у його допиті як свідка на судовому засіданні в межах кримінального провадження № 32014020000000008 від 25 січня 2014 року щодо ОСОБА_2, обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 212, статтею 219, частиною другою статті 3641 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
11. Велика Палата погоджується з висновком суду першої інстанції в тій частині, що оскаржуване рішення від 26 листопада 2020 року № 3260/0/15-20 ухвалив повноважний склад ВРП, це рішення підписали всі її члени, які брали участь у його ухваленні. Також ця обставина визнається та не ставиться під сумнів учасниками судового процесу.
Суд першої інстанції, коли давав відповідь на стверджувані в позовній заяві порушення щодо невмотивованості та безпідставності оскарженого рішення, яким Рада відмовила запропонувати Президентові України кандидатуру ОСОБА_1 для призначення на посаду судді, з-поміж іншого зазначив про таке.
Позивач відповідно до пункту 2 частини другої статті 65 КПК України не міг бути допитаний як свідок, оскільки був адвокатом обвинуваченої, а відсутність у позивача статусу свідка та невручення йому повісток про виклик до суду в порядку, установленому статтею 136 цього Кодексу, у своїй сукупності не давали підстав виснувати про наявність у діях позивача ознак порушення пункту 1 розділу 6 анкети кандидата на посаду судді "Відомості про притягнення до юридичної відповідальності", у якому позивач зазначив, що, зокрема, станом на 12 липня 2019 року "ніколи до суду не викликався".
Із цих же підстав суд першої інстанції визнав помилковим висновок ВРП, що позивачу було відомо про виклик до суду в кримінальному провадженні під час засідання Ради 28 травня 2020 року.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду з покликанням на висновки Великої Палати, викладені в пунктах 37, 38 постанови у справі № 800/551/17, Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018 (абзац другий підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини), від 08 червня 2016 року № 3-рп/2016 (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини), Закон України від 06 вересня 2012 року № 5207-VI "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" (пункти 2, 3 частини першої статті 1), рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України", "АГОСІ проти Об`єднаного Королівства", "Ісмаїлов проти Росії" дійшов висновку, що сумнів ВРП щодо недоброчесності позивача є недоведеним, а оскаржуване рішення прийняте з порушенням принципів верховенства права, законності, пропорційності, рівності та недискримінації, що нівелює саму сутність цього акта.
12. Відповідаючи на порушені в апеляційній скарзі питання, Велика Палата має уяснити: чи в розумінні положень частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII існували обставини, які давали Раді підстави для висновку не пропонувати Президентові України призначити ОСОБА_1 на посаду судді; які ці підстави, яка їхня фактична і юридична природа; чи містять ці обставини якісні, об`єктивно зумовлені, дотичні до мети процедури добору кандидатів на посаду судді ознаки (властивості), які за зовнішнім виявом (виразом) дозволяли ВРП ухвалити оскаржене рішення; чи в рамках унормованої процедури були отримані ці відомості; чи не були порушені права кандидата на посаду судді з погляду мети і завдання ВРП з формування суддівського корпусу; чи обставини, які лягли в основу відмови внести подання главі держави про призначення його ( ОСОБА_1 ) були об`єктивно спроможними для такого рішення; чи ВРП, коли ухвалювала негативне для позивача рішення, діяла свавільно, несправедливо, тенденційно, надмірно й очевидно упереджено; чи обставини, використані для відмови внести подання, можна віднести до тих, що охоплювалися розсудом (дискрецією) органу, який вправі на підставі власної їхньої оцінки сформувати такий висновок; чи містила процедура добору на посаду судді, яка була застосована стосовно ОСОБА_1, ознаки такої, за наслідками якої суд може зобов`язати конституційний, компетентний орган, відповідальний за формування суддівського корпусу, ухвалити позитивне для кандидата рішення на тій підставі, що компетентний орган неправильно оцінив обставини відмови, за умови, що обсяг, зміст і справжність обставин не викликає істотних заперечень.
13. Передусім Велика Палата вкотре наголошує, що пам`ятає, відрізняє і не сплутує процедуру добору на вакантні посади судді та процедуру кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді.
Не вдаючись до аналізу відмінностей цих процедур, кількості стадій і призначення кожної з них, прав та обов`язків осіб (та/або суддів), які відповідно кандидують на посаду судді або проходять кваліфікаційне оцінювання, повноважень ВККС і ВРП у цих процедурах тощо, Велика Палата зазначає, що в процедурі добору кандидатів на посаду судді ВРП як орган, головним (ключовим) завданням якого є формування високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя, в плані (царині) оцінки відповідності кандидата обіймати посаду судді має більш широкі, інколи суб`єктивно обумовлені, менш обтяжені краями розсуду (дискреції) повноваження у прийнятті рішення пропонувати Президентові України призначити кандидатуру певної особи на посаду судді.
У правовідносинах добору на посаду судді претендент на таку посаду не завжди зазнає втручання у своє приватне право, зосібна, на працю, у разі відмови ВРП внести подання про призначення його на посаду судді настільки, щоб вимагати свого призначення на цю посаду за судовим присудом. Така особа не втрачає набутого права на щось, а лише не отримує обіцяного в обмін на проявлені (продемонстровані) нею своїм життєвим кредо, внутрішньою мораллю, творчою професійною діяльністю здатність бути суддею, а також на виплекану, сформовану незаплямовану доброчесність, яка має відчуватися на базі об`єктивних критеріїв характеристики особи кандидата.
14. У таких відносинах у випадку відмови внести подання про призначення на посаду судді як у кандидата, так і сторонньої особи чи навіть суспільства можуть виникнути почуття (емоційні реакції), наприклад, жалю, побивання (бідкання), суму чи протесту, гніву (озлобленості) з приводу того, що той чи той кандидат не пройшов випробовуванням процедуру добору, а суспільство позбавили можливості мати на посаді судді претендента, котрий за якимсь або чиїмсь баченням вважався (сприймався) таким, що відповідає посаді судді. Але такі чи подібні настрої не є і не можуть бути визначальними чи легітимними, оскільки у сфері добору кандидатів на посаду судді ВРП, яка ухвалює стосовно конкретного кандидата рішення, що викликають індивідуальні чи колективні невдоволення або осуд, є саме тим конституційним органом, який є відповідальним за формування суддівського корпусу, а ця відповідальність дозволяє йому ухвалювати рішення, які інколи будь-хто за власною шкалою цінностей не позбавлений можливості вважати свавільними.
15. Можна погодитися з презумпцією того, що хоча рекомендації ВККС у процедурі добору опираються виключно на об`єктивні критерії, ВРП може з ними не погодитися зі своїх причин, зокрема з тих, які не визначені в законі, що може створювати передумови для прийняття свавільних рішень.
Одним з варіантів запобігти гаданій ймовірності застосування таких рішень з боку ВРП чи навіть попередити подібні наміри Ради могло б бути законодавче регулювання повноважень ВРП на відповідній стадії процедури добору, яке або передбачатиме чіткі й однозначні критерії відповідності кандидата на посаду судді (які не так просто визначити), або не спонукатиме цей орган до використання довільно-сумнівних підходів добору.
Але правдою є й те, що загальні принципи добору кандидатів на посаду судді, такі, як справедливість, рівність, відкритість, законність (та інші), унормована процедура добору, яка передбачає законні й осяжні етапи проходження процедури добору, вимоги, умови та критерії добору, права і повноваження відповідно осіб, які претендують на посаду судді, і органу, відповідального за формування суддівського корпусу, дозволяють не менш виважено, зрозуміло і якісно провести процедуру добору кандидата на посаду судді.
У процедурі добору і ВККС, і Рада мають притримуватися установки, що кожен з претендентів на посаду судді гідний її обійняти, бо в іншому разі негативне для кандидата рішення можливе тільки тоді, коли на заваді цьому стають об`єктивні чинники, які унеможливлюють ухвалення позитивного для претендента рішення. Зазначенні цінності не повинні бути та/або виглядати надуманими, надмірно формальними, гаданими (голослівними), упередженими, дискримінаційними, відверто несправедливими чи свавільними або такими, що не відповідають меті добору, бути прихованими (завуальованими), ситуативними, несподіваними і неочікуваними для кандидата, або використаними проти кандидата без попереднього отримання від нього пояснення про їхнє значення й умови виникнення.
Важливо також наголосити, що результати оцінювання здатності кандидата обійняти посаду судді відбувається в рамках визначеної законом [можливо не зовсім досконалої] процедури, яка передбачає підстави для відмови внести подання, покладає на компетентний орган зазначити мотиви свого рішення і, що головне, такі дії та рішення компетентного органу перебувають під судовим контролем, у межах якого суд у змозі простежити і визначити, чи законно і принципово була проведена процедура добору на посаду судді стосовно конкретного кандидата, чи підставовим і мотивованим є рішення ВРП і чи немає умов та фактів, які б указували, що результати добору отримані внаслідок порушення його процедури, і які завадили кандидату на посаду судді стати суддею. При цьому важливо відразу наголосити, що суд не повинен перебирати на себе питомі функції компетентного органу з визначення за якісно-змістовними характеристиками здатність кандидата за критеріями доброчесності та професійної етики обійняти посаду судді.
16. Повертаючись до згаданих вище обставин, які ВРП поклала в основу оскарженого рішення про відмову внести Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді, Велика Палата наголошує, що ці обставини є справжніми (реальними), вони не є ані надуманими, ні формальними (легковажними). Зазначені обставини містять у собі змістовно-визначальні властивості, які можуть бути застосовні для висновку про спроможність кандидата обійняти посаду судді.
ВРП здобула і використала ці обставини в рамках процедури добору, виявила і дослідила їх задовго до дати ухвалення оскарженого рішення. Перед тим, як ухвалити це рішення, ВРП довела до відома позивача обставини, які вона встановила і які викликали сумніви щодо доброчесності та професійної етики.
Дочекавшись пояснень позивача, Рада ухвалила відповідне рішення, у якому виклала аргументи, з яких можна побачити підстави і мотиви рішення про відмову внести кандидатуру позивача на призначення на посаду судді. Це рішення ухвалив повноважений склад ВРП (на засіданні Ради 26 листопада 2020 року присутніми були 14 членів Ради, за рішення з пропозицією члена ВРП відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Печерського районного суду міста Києва проголосувало тринадцять членів ВРП, проти один). За положеннями частини третьої статті 37 Закону № 1798-VIII рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду не вважається ухваленим, позаяк за нього не проголосувало не менше чотирнадцяти членів ВРП.
17. ОСОБА_1 у своїх звернення до суду неодноразово повідомляв, що використані ВРП обставини для відмови призначити його на посаду судді були в його досьє, перебували в полі зору ВККС, оцінювалися останньою й вона (ВККС) не кваліфікувала їх як такі, що плямують його доброчесність чи професійну етику.
Так, певні згадані вище документи з інформацією, яку ВРП розцінила як несумісну з позицією рекомендувати ОСОБА_1 на посаду судді, були в матеріалах його досьє і могли перебувати в полі зору ВККС. Однак сама по собі наявність таких документів не применшує і не викликає (не може викликати) сумнівів у силі та правомірності оскарженого рішення ВРП.
У рішенні від 07 серпня 2019 року № 380/дс-19 ВККС рекомендувала ОСОБА_1 для призначення на посаду судді Печерського районного суду міста Києва. У цьому рішенні, як видно з його тексту, Комісія артикульовано, підставово і сенсово не досліджувала обставини, які використала і на які послалася Рада в оскарженому рішенні. У рекомендації ВККС для призначення на посаду судді немає значеннєвих міркувань чи суджень стосовно того, що обставини явки/неявки ОСОБА_1 до суду в межах кримінального провадження, які би дозволяли говорити, що такі відомості були предметом розгляду ВККС (пункт 1 абзацу другого частини четвертої статті 37 Закону № 1798-VIII).
У зв`язку із цим варто зазначити також, що навіть якщо такі відомості були предметом розгляду ВККС і вона, незважаючи на це, рекомендувала ОСОБА_1 для призначення на посаду судді, то розгляд таких відомостей та їхня оцінка Комісією в розумінні пункту 2 абзацу другого частини четвертої статті 37 Закону № 1798-VIII не позбавляє можливості ВРП ухвалити рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду, якщо ВККС не дала належної оцінки таким відомостям у межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо відповідного кандидата.
18. Якщо проаналізувати юридичну природу обставин, які ВРП використала як підстави та мотивувала відмову запропонувати Президентові України кандидатуру ОСОБА_1 для призначення на посаду судді, то можна побачити, що посилання на відповідь позивача на питання перше розділу 6 "Відомості про притягнення до юридичної відповідальності" анкети кандидата на посаду судді, підписаної 12 липня 2019 року, зі змістом: "Вкажіть, чи отримували Ви повістку, виклик до суду, чи були Ви арештовані, взяті під варту <…>", на яке ОСОБА_1 відповів, що "ніколи не був підданий арешту чи взяттю під варту та з цього приводу ніколи до суду не викликався", ВРП використала як привід для того, щоб побачити і заглибитись у сферу відносин, з якої вона вивела наявні ознаки, що певним чином характеризують особу ОСОБА_1 і водночас, з погляду Ради, виглядають неприйнятними для того, щоб бути призначеним на посаду судді.
19. Насамперед треба зазначити, що оспорюване, негативне для позивача, рішення не основується на відомостях про те, що ОСОБА_1 в згаданому вище пункті анкети не повідомив про отримання судового виклику його як свідка до суду в кримінальному провадженні, оскільки анкета не містить такого запитання. У цьому пункті запитувалися відомості про отримання кандидатом повістки, виклику до суду, стосовно того, чи арештовувався він або брався під варту в сенсі його ( ОСОБА_1 ) ймовірної протиправної поведінки, на яку позивач дав заперечну, достовірну відповідь. ВРП не звинуватила ОСОБА_1 (принаймні зі змісту оспореного рішення цього не вбачається) у тому, що він повідомив неправду, коли в анкеті не повідомив про отримання судового виклику до суду як свідка в кримінальному провадженні.
20. Рада не ставить за провину ОСОБА_1 й те, на чому, власне, наголошує позивач і з чим фактично погодився суд першої інстанції, що він належним чином з дотриманням вимог статті 136 КПК України отримав повістку про виклик його до суду як свідка, за якою відповідно до частини другої статті 134 цього Кодексу його участь у судовому провадженні є обов`язковою, і мав би виконати цей обов`язок та з`явитися до суду, але попри це не з`явився і таким чином продемонстрував зневажливе ставлення до процедури судового розгляду в кримінальному провадженні. В оспореному рішенні немає такого звинувачення й, мабуть, не могло бути, позаяк, справді, матеріали досьє кандидата ОСОБА_1 та відомості, здобуті на стадії прийняття ВРП рекомендації про призначення на посаду судді, не містять таких даних.
21. Проте, як випливає із цих самих матеріалів, ознаки недоброчесності ОСОБА_1 та невідповідності його кандидатури вимогам професійної етики ВРП побачила в тому, що він, хоча й не отримав належним чином повістку про виклик, але достеменно, принаймні за його власним визнанням, знав, що в згаданому вище кримінальному провадженні він є іншим учасником цього провадження - свідком. ОСОБА_1 знав, що його як свідка неодноразово викликали до суду, що суд неодноразово застосовував привід для примусового супроводження його до суду як особи, яка не з`являється за судовими повістками.
Було встановлено далі (і цього не заперечує й сам позивач), що він знав про кримінальне провадження № 32014020000000008 від 25 січня 2014 року щодо ОСОБА_2, обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 212, статтею 219, частиною другою статті 3641 КК України.
Не викликає застережень та заперечень і те, що ОСОБА_1 був допитаний у рамках цього кримінального провадження як свідок, а також що він як адвокат надавав правову допомогу обвинуваченій ОСОБА_2 під час обрання їй запобіжного заходу.
Безсумнівним є й те, що позивач відав, що його в рамках вищенаведеного кримінального провадження викликають до суду. Зокрема, у своїх письмових поясненнях від 24 листопада 2020 року (поданих до ВРП) ОСОБА_1 підтвердив, що працівник правоохоронних органів повідомляв про необхідність з`явитися до суду для допиту як свідка у справі за обвинуваченням ОСОБА_2 .
22. У своїх поясненнях з приводу обставин неявки на виклики до суду під час кримінального провадження, які не суперечать матеріалам процедури добору, ОСОБА_1 постійно наголошував, що він не з`являвся до суду за судовими викликами повісткою та приводами не стільки через те, що мав, за його версією, поважні причини для неявки на конкретний день судового засідання (відрядження, відпустка тощо), а головно тому, що він позиціонував себе з особою, яка має привілей не бути допитаною як свідок через свій статус адвоката, який, за словами позивача, на підставі процесуального закону унеможливлював його виклик до суду і допит як свідка.
ОСОБА_1 розумів, щонайменше - не міг не розуміти, що зобов`язаний з`явитися до суду за судовим викликом, незалежно від свого статусу чи роду діяльності, якщо суд офіційно, належним чином оформив його виклик до суду, мав виконати вимоги процесуального закону і на судовому засіданні уневажнити значення свідоцьких показань з огляду на свій статус адвоката. Принаймні мав так чинити своєчасно, в рамках кримінального провадження і подібно так само, як діяв у жовтні 2020 року, коли тоді під впливом власного інтересу, за його ініціативою, зверненням і таки явкою до суду Немирівський районний суд Вінницької області ухвалою від 27 жовтня 2020 року у справі № 140/2429/16 вирішив визнати допит його ( ОСОБА_1 ) як свідка у кримінальному провадженні недопустимим доказом.
Але позивач цього не зробив, хоча, згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, у період з 2016 року (часу, коли обвинувальний акт щодо ОСОБА_2 був переданий до Немирівського районного суду Вінницької області) перебував у вказаному суді майже 100 разів під час розгляду справ різної категорії та різних юрисдикцій, зокрема і під головуванням судді Алєксєєнка В. М . Упродовж цих відвідин міг би з`ясувати, чи може він допитуватися як свідок у згаданому кримінальному провадженні, та не відкладати це питання на потім і вирішувати його під впливом тривоги (неспокою), зумовленого ймовірністю ухвалення ВРП рішення про відмову призначити його на посаду судді, якщо зважити на час та умови його звернення до суду про недопустимість його свідоцьких показань як доказу (ухвала суду від 27 жовтня 2020 року).
23. Попри все виглядає принаймні дивним те, що позивач, знаючи про наявність у суді кримінального провадження, а також про виклик його до суду як свідка, будучи в суді, не поцікавився і не з`ясував підстав такого виклику. Відтак вольова поведінка позивача як адвоката в описаній ситуації (з-поміж іншого, небажання довідатися про причини виклику до суду), розуміння наслідків неявки до суду (тривалий розгляд справи, можливий примусовий привід учасників судового процесу) може бути протрактована як прояв зневажливого ставлення до правосуддя.
Водночас закон забороняє таку поведінку. За частиною першою статті 4 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат повинен здійснювати адвокатську діяльність, дотримуючись принципів верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів.
Усією своєю діяльністю адвокат повинен стверджувати повагу до адвокатської професії, яку він уособлює, її сутності та громадського призначення, сприяти збереженню та підвищенню поваги до неї в суспільстві. Цього принципу адвокат зобов`язаний дотримуватись у всіх сферах діяльності: професійній, громадській, публіцистичній та інших (стаття 12 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09 червня 2017 року).
24. Як видно зі змісту оспореного рішення, ВРП оцінила хронологію, послідовність і характер дій позивача в історії його викликів до суду в рамках конкретного кримінального провадження, зважила, що ці дії тривали не один рік, чинилися юристом за спеціальністю та адвокатом за діяльністю. Рада зіставила законодавче процесуальне веління для особи, яку викликають до суду повісткою про виклик, якій відомо, чому, у якому статусі її викликають і що вона зобов`язана з`явитися до суду, з причинами неявки, до яких вдався ОСОБА_1, описала ці обставини, підвела під них фактичну базу і спроектувала (чи наклала) на ймовірні аналогічні підходи (поведінку) позивача, які (яку) він може застосувати у статусі судді. Змоделювала й утвердилася в думці, що якщо позивач як юрист (адвокат) чинить неправомірно у статусі свідка, то так само може чинити й статусі судді.
ВРП таким своїм підходом (висновками) намагалася показати, що застосувала до описаної конкретної ситуації максиму (вираз) про те, що хто нещирий (фальшивий, брехливий) в одному, нещирий (фальшивий, брехливий) у всьому (або falsus in uno, falsus in omnibus). Іншими словами, з позиції Ради, якщо ОСОБА_1 на рівні окремішнього випадку протиправно поводився як учасник кримінального провадження (як свідок), то таким же чином може поводитися, коли стане суддею.
25. Велика Палата вкотре зазначає, що в аспекті наведеного нормативного регулювання ВРП відповідно до свого статусу, повноважень, встановленого законом порядку, мети і завдань, які перед нею стоять, вільна у виборі будь-яких об`єктивно спроможних підстав для відмови внести Президентові України подання призначити кандидата на посаду судді. Керуючись власною оцінкою цих підстав, Рада вправі засумніватися у відповідності судді чи кандидата на посаду судді критеріям та умовам, за яких можливе внесення подання про призначення на посаду судді.
У цій справі ВРП склала і сформулювала свій висновок про неможливість рекомендувати ОСОБА_1 на посаду судді на підставі власної оцінки інформації про кандидата на посаду судді та його морально-етичної поведінки, які були встановлені до ухвалення відповідного рішення, у межах наданих їй законом повноважень і під дією (тягарем) відповідальності за формування суддівського корпусу.
У ВРП були обґрунтовані сумніви щодо відповідності кандидата на посаду судді ОСОБА_1 критерію доброчесності, які проявилися в неповазі насамперед до правосуддя через ігнорування обов`язкових судових викликів і явки до суду як свідка у кримінальному провадженні, що призвело до затягування процесу також.
Це рішення не видається і не є незаконним, надмірно формальним, свавільним, явно несправедливим, дискримінаційним, номінальними, декларативними чи таким, що містить істотні порушення здійснення процедури добору кандидатів на посаду судді, зокрема й права останніх бути почутими, за яких воно не може залишатися в силі.
26. Відомості, покладені в основу відмови внести подання, у своїй сукупності дозволяли ВРП визнати кандидатуру позивача такою, що за виявленими в них значеннєвими властивостями не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики.
Критерій доброчесності є надзвичайно важливим з огляду на те, яку роль відіграє судова влада у становленні правової держави. Саме доброчесність є ключовою категорією у формуванні морально-етичного образу суддів, запорукою формування довіри народу до суддів та судової влади в цілому.
Доброчесність - це необхідна морально-етична складова діяльності судді, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах доброго ставлення до сторін у справах та чесності у способі власного життя, виконанні своїх обов`язків та здійсненні правосуддя.
За визначенням терміна, який подано у Сучасному словнику з етики, доброчесністю є позитивна моральна якість, зумовлена свідомістю і волею людини, яка є узагальненою стійкою характеристикою людини, її способу життя, вчинків; якість, що характеризує готовність і здатність особистості свідомо і неухильно орієнтуватись у своїй діяльності та поведінці на принципи добра і справедливості.
Авторитет та довіра до судової влади формуються залежно від персонального складу судів, від осіб, які обіймають посади суддів та формують суддівський корпус. Саме тому важливо, щоб кандидат на посаду судді, як і суддя, не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може поставити під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності, що негативно вплине на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням.
27. Отже, проаналізовані вище ключові доводи апеляційної скарги ВРП про протиправність рішення суду першої інстанції знайшли своє підтвердження і вони є достатніми для скасування цього рішення й ухвалення нового.
Звідси Велика Палата не може визнати правильним висновок суду першої інстанції про те, що рішення ВРП не містить конкретних та обґрунтованих підстав та мотивів, щоб відмовити внести Президентові України подання про призначення судді на посаду.
28. Інші доводи апеляційної скарги Ради (про правильність / неправильність заповнення анкети кандидата, послання на рішення ЄСПЛ, перебирання судом повноважень ВРП тощо) не потребують детальної аргументації стосовно їхньої слушності чи безпідставності, оскільки вони частково отримали оцінку в цій постанові, і на тлі вагомих факторів, які лягли в основу задоволення апеляційної скарги, не потребують наведення мотивів суду на їхнє відхилення чи прийняття.
29. Велика Палата вважає, що заперечення ОСОБА_1 не містять підстав для відмови в задоволенні апеляційної скарги ВРП, позаяк вони не спростовують правових висновків цієї постанови.
30. За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення (пункт 2 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
На підставі статті 317 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалює нове рішення у відповідній частині у разі неправильного застосування норм матеріального права.
Отже, апеляційну скаргу ВРП слід задовольнити, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 лютого 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позову.
Керуючись статтями 243, 245, 266, 315, 317, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду