Постанова суду № від 23.09.2021 про арешт майна у кримінальному провадженні № 42019060000000024 від 11 липня 2019 року за ознаками кримінального правопорушення,...

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2021 року

м. Київ

Справа № 11-90сап21

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В. С.,

судді-доповідача Гриціва М. І.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,

за участю секретаря судового засідання Біляр Л. В.,

скаржника ОСОБА_1,

представників:

скаржника - адвокатів Руденка В. О., Яковлєва А. В.,

відповідача - Цуцкірідзе І. Л.,

розглянула в судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 2 лютого 2021 року № 195/0/15-21, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 18 вересня 2020 року № 2658/1дп/15-20, та

ВСТАНОВИЛА:

1. Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя (далі - Перша ДП ВРП; ВРП, Рада відповідно) рішенням від 18 вересня 2020 року № 2658/1дп/15-20 притягнула суддю Корольовського районного суду міста Житомира ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом "б" пункту 1 частини першої статті 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII) (незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору). За вчинення цього проступку застосувала до нього дисциплінарне стягнення у виді попередження.

2. Перша ДП ВРП встановила, що з 6 листопада 2019 року у провадженні слідчого судді Корольовського районного суду міста Житомира ОСОБА_1 знаходилося на розгляді клопотання слідчого слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Житомирській області Коршака Ю. А. про арешт майна у кримінальному провадженні № 42019060000000024 від 11 липня 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Під час проведення обшуку 4 листопада 2019 року у приміщенні на вулиці Небесної Сотні, 4 в місті Житомирі тимчасово вилучили:блокнот зеленого кольору з чорновими записами, зошит "Copybook" та блокнот коричневого кольору з чорновими записами; документація ТОВ "Фінансова компанія "А Фінанс"; предмети схожі на грошові кошти: 623 621 гривня, 5 200 доларів США (зі слів особи, якій належали, не використовуються в обігу), 9 160 доларів США, 915 800 російських рублів, 3 205 євро, 36 220 польських злотих, 49 000 датських крон, 370 канадських доларів, 470 швейцарських франків, 20 англійських фунтів, 12 600 чеських крон; мобільний телефон марки "IPhone X" із sim-картою, який належить ОСОБА_3 .

Слідчий суддя цього суду ОСОБА_1 ухвалою від 28 листопада 2019 року відмовив у задоволенні клопотання про арешт майна.

Прояви дисциплінарного проступку Перша ДП ВРП побачила в тому, що суддя ОСОБА_1 не мотивував ухвалене ним рішення про відмову в задоволенні клопотання про накладення арешту на майно. Мотивувальна частина ухвали слідчого судді ОСОБА_1 відтворює лише зміст клопотання слідчого, містить цитування положень чинного законодавства, але в ній не наводяться конкретні змістовно-прикладні формулювання, її текст обмежується лише викладом загальних визначень на кшталт таких, що слідчий суддя дослідив у нарадчій кімнаті матеріали, надані органом досудового розслідування, з метою збереження речових доказів у цьому кримінальному провадженні вирішив, що підстав для задоволення клопотання слідчого і накладення арешту на частину грошових коштів, які були предметом контролю за вчиненням злочину у формі оперативної закупки, немає.

Перша ДП ВРП відзначила також, що мотивувальна частина ухвали від 28 листопада 2019 року, постановлена слідчим суддею ОСОБА_1, не відповідає вимогам статті 372 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), оскільки в ухвалі не наведено жодних встановлених слідчим суддею обставин із посиланням на відповідні докази, а також мотивів, з яких слідчий суддя виходив при постановленні ухвали про відмову у накладенні арешту на майно. Відмовляючи у задоволенні клопотання про арешт майна, слідчий суддя не врахував положень частин другої, третьої статті 170, статті 271 КПК України щодо встановлення необхідності арешту майна, а також того, що незастосування найбільш обтяжливого способу - арешту майна (гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом) призведе до їх приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі. До того ж 144 купюри номіналом 500 гривень та 20 купюр номіналом 200 гривень, які залучені та використані на підставі рішення про проведення негласної слідчої (розшукової) дії, визнані речовим доказом.

Мотивуючи наявність у діях судді ОСОБА_1 ознак дисциплінарного проступку, Перша ДП ВРП послалася на висновки ухвали Житомирського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року, який ухвалу слідчого судді Житомирського районного суду міста Житомира ОСОБА_1 від 28 листопада 2019 року скасував, постановив нову ухвалу, якою частково задовольнив клопотання слідчого та наклав арешт на блокнот зеленого кольору з чорновими записами, зошит "Copybook", блокнот коричневого кольору з чорновими записами; мобільний телефон марки "IPhone X" із sim-карткою та грошові кошти, а саме: 144 купюри номіналом 500 гривень та 20 купюр номіналом 200 гривень, які були предметом контролю за вчиненням злочину у формі оперативної закупки.

Дисциплінарний орган надав значення тому, що апеляційний суд, коли скасовував ухвалу суду першої інстанції, визнав, що слідчий суддя неповною мірою дотримався вимог статей 98, 168, 173 КПК України, вказав на необґрунтованість та помилковість рішення суду в частині відмови у застосуванні заходу забезпечення кримінального провадження у виді накладення арешту на тимчасове вилучення документації, чорнових та рукописних записів щодо незаконних валютно-обмінних операцій (чорнової бухгалтерії) та електронних носіїв інформації, які потребують експертного дослідження. Відзначив, що частина вилучених грошових коштів відповідає критеріям, визначеним статтею 98 КПК України.

Перша ДП ВРП використала на підтвердження в діях скаржника ознак дисциплінарного проступку міркування суду апеляційної інстанції про недотримання слідчим суддею належних, співвідносних з положеннями процесуального закону мотивів ухвалення судового рішення із відхиленням доводів сторони кримінального провадження без зазначення у судовому рішенні підстав для цього, а також нездійснення відповідно до норм процесуального закону оцінки матеріалів, переданих на розгляд слідчому судді, вказують на те, що під час здійснення правосуддя він неналежно поставився до виконання своїх обов`язків, та постановив рішення, висновки якого не відповідають обставинам справи.

3. Суддя ОСОБА_1 не погодився із рішенням дисциплінарного органу та, вважаючи його незаконним, необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню, звернувся до ВРП зі скаргою. У скарзі зазначив, що суддя, у діях якого наявний склад дисциплінарного проступку, може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності винятково за умови, що він вчинив такий проступок умисно або через грубу необережність (недбалість). Але суддя не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності в разі зміни рішення про відмову у задоволенні клопотання про накладення арешту на вилучені під час обшуку грошові кошти.

Стверджував, що під час розгляду дисциплінарної скарги не було встановлено умислу в його діях, які призвели до порушення, поставленого йому за провину. На думку судді, його притягнули до дисциплінарної відповідальності за незгоду із рішенням про відмову у накладенні арешту на частину грошових коштів, які за законом не могли бути повернуті особі, оскільки належать державі та не мають статусу тимчасово вилученого майна.

Під час розгляду справи діяв сумлінно і добросовісно, в межах повноважень зі здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. Посилання про порушення закону, що призвели до істотних негативних наслідків, Перша ДП ВРП обґрунтовувала, покликаючись виключно на повідомлення Прокуратури Житомирської області та Управління Служби безпеки України в Житомирській області про негативний вплив судового рішення на хід досудового розслідування, втрату здобутої у ході обшуку доказової бази, унеможливлення доведення вини у вчиненні злочину у сфері оподаткування та, як наслідок, перекваліфікації кримінального правопорушення.

До того ж дисциплінарний орган вдався до порушення права на публічний розгляд справи, оскільки в найкоротший строк розглянув справу за відсутності судді ОСОБА_1, проігнорував клопотання про відкладення розгляду через неможливість взяти участь за наявності для цього поважних причин, чим позбавив права надати усні пояснення, заявляти відводи, користуватися іншими процесуальними правами. Також порушив рівність сторін у можливості представляти себе, надавати докази, оскільки в засіданні брав участь слідчий слідчого Управління Служби безпеки України в Житомирській області, який мав можливість представляти дисциплінарне обвинувачення, на підтвердження своїх пояснень надав документи про існування яких ВРП не повідомляла суддю.

Без належної уваги Перша ДП ВРП залишила категоричне заперечення щодо розгляду питання про відповідальність за відсутності судді ОСОБА_1, безпідставно визнала перебування у щорічній оплачуваній відпустці та проходження навчання неповажними причинами неявки в засідання дисциплінарного органу.

Також Перша ДП ВРП не звернула уваги на те, що під час розгляду клопотання слідчого про арешт тимчасово вилученого майна матеріали кримінального провадження не містили жодних даних про належність грошових коштів (144 купюр номіналом 500 гривень та 20 купюр номіналом 200 гривень) до предметів контролю за вчиненням злочину у формі оперативної закупки. Крім того, Житомирський апеляційний суд в ухвалі від 27 листопада 2019 року у справі № 296/10789/19 у цьому ж кримінальному провадженні повністю відмовив у задоволенні клопотання про накладення арешту на майно та встановив численні порушення з боку правоохоронних органів щодо права власності осіб під час здійснення цими особами підприємницької діяльності.

Підсумовуючи, суддя зазначив, що наведені ним обставини у своїй сукупності свідчать про незаконність оскаржуваного рішення про притягнення його до дисциплінарної відповідальності, у зв`язку із чим воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у притягненні його до дисциплінарної відповідальності.

4. ВРП рішенням від 2 лютого 2021 року № 195/0/15-21 змінила рішення Першої ДП ВРП від 18 вересня 2020 року № 2658/1дп/15-20 та застосувала до судді Корольовського районного суду міста Житомира ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у виді попередження.

Рада виходила з того, що дисциплінарний орган у належний спосіб повідомив судді ОСОБА_1 про засідання, роз`яснив про можливість розгляду справи із застосуванням власних технічних засобів. Однак скаржник вдруге не з`явився, не забезпечив представництво своїх інтересів через представника, звідси визнав доводи скарги про порушення рівності та змагальності сторін непереконливими.

Твердження судді ОСОБА_1 про те, що матеріали кримінального провадження не містили даних про використання частини вилучених грошових коштів для проведення негласної слідчої (розшукової) дії, спростовуються даними технічного запису судового засідання від 28 листопада 2019 року у справі № 296/10789/19, долученим протоколом огляду, позначення та вручення грошових коштів від 4 листопада 2019 року.

У зв`язку із цим Рада зауважила, що судове рішення, постановлене під головуванням судді ОСОБА_1, не містить належних та відповідних мотивів його ухвалення, підстав для відхилення доводів сторони кримінального провадження, належної оцінки матеріалів кримінального провадження. Такі дії судді розцінила як неналежне виконання своїх обов`язків та погодилася з висновком дисциплінарного органу про наявність у діях судді ОСОБА_1 ознак дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом "б" пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ.

На аргументи судді ОСОБА_1 щодо врахування ним правової позиції суду апеляційної інстанції під час постановлення ним рішення ВРП вказала, що ухвала Житомирського апеляційного суду від 22 листопада 2019 року у справі № 296/10789/19 стосувалася застосування заходу забезпечення кримінального провадження щодо майна, яке належало ТОВ "Фінансова компанія "А Фінанс", тобто іншій особі.

5. Далі ВРП констатувала, що під дисциплінарним проступком судді розуміє винне, протиправне порушення службових обов`язків, що виражається в обмеженні або порушенні законних прав та інтересів осіб, які беруть участь у судочинстві, або перешкоджанні в доступі до правосуддя, порушенні суддівських обмежень і так само загальновизнаних моральних вимог.

Відповідно до пункту 63 Висновку № 10 (2007) Консультативної ради європейських суддів "Судова влада на службі суспільства" суддя, який нехтує розглядом справ через ледарство або який є абсолютно некомпетентний при їх вирішенні, повинен притягуватися до дисциплінарної відповідальності.

Дотримуючись цього визначення поняття дисциплінарного проступку, ВРП відповідно до фактичних обставин діяння, поставленого за провину скаржнику, навела такі обставини, судження та мотиви, опираючись на які вона погодилася з висновком Першої ДП ВРП про наявність у діях судді ознак дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом "б" пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402?VIII, а саме незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору.

Зокрема, ВРП зазначила, що вмотивованість - це вимога до суду наводити письмово в рішенні судження, пояснення про наявність чи відсутність фактів, які є основою висновку суду. Це також пояснення суду, чому він виніс саме таке рішення, погодився з одними та відкинув інші доводи.

Відповідно до Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 34-36, 40) судові рішення повинні у принципі бути обґрунтованими. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, є насамперед гарантією проти свавілля. Суддя зобов`язаний вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правомірність. Підстави прийняття рішення мають бути узгодженими, чіткими, недвозначними й несуперечливими. Вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку міркувань, які привели суддю до ухваленого ним рішення. Виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути обширним, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Право особи на справедливий судовий розгляд при визначенні її цивільних прав і обов`язків забезпечується і конкретизується, зокрема, через право на мотивоване судове рішення, що також знайшло пояснення в прецедентах Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд).

Обов`язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з`ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склалися.

Як неодноразово наголошував ЄСПЛ, принцип "змагальності" процесу, який відповідно до статті 6 Конвенції передбачає наявність можливості бути поінформованим і коментувати докази, представлені протилежною стороною в ході розгляду справи; право на "публічне слухання", що передбачає право на усне слухання і особисту присутність сторони в судовому процесі перед судом (рішення у справі "Екбатані проти Швеції", пункти 24 - 33).

ВРП вкотре послалася на те, що обґрунтування судового рішення, його мотивування та аргументація - це ключовий критерій якості окремого судового рішення, за яким оцінюється ефективність діяльності всієї судової системи.

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) щодо якості судових рішень на рівні рекомендацій, що мають характер норм "м`якого права", наголосила, що якість будь-якого судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. Воно не лише полегшує розуміння сторонами суті рішення, а насамперед слугує гарантією проти свавілля. Обґрунтування судового рішення загалом засвідчує дотримання національним суддею принципів, проголошених ЄСПЛ. При цьому навіть "проміжні" процесуальні рішення потребують належного викладу підстав їх прийняття, якщо вони стосуються індивідуальних свобод. Належне мотивування судового рішення - це стандарт ЄСПЛ, напрацьований за результатами розгляду заяв про порушення права на справедливий суд. Аналіз практики ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції свідчить, що право на мотивоване судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи.

По-перше, ціль мотивування судового рішення полягає в тому, щоб продемонструвати і довести, передусім сторонам, що суд справді почув, а не проігнорував їхні позиції. По-друге, мотивоване судове рішення надає сторонам змогу вирішити питання про доцільність його оскарження. По-третє, належне мотивування судового рішення забезпечує ефективний апеляційний перегляд справи. По-четверте, тільки мотивоване судове рішення забезпечує можливість здійснювати суспільний контроль за правосуддям.

ЄСПЛ у своїх рішеннях послідовно констатує, що пункт 1 статті 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях. Хоча ЄСПЛ і наголошує, що ця вимога не означає обов`язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент, таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи. Така свобода національних судів у сфері оцінки доказів, аргументації й мотивування судових рішень не повинна сприйматися як дозвіл для суду поводитися з доводами свавільно й на власний розсуд та без наведення відповідних мотивів визначати, чи заслуговує будь-який довід сторони конфлікту того, щоб бути окремо прокоментованим у судовому рішенні. Навпаки, така дискреція зобов`язує суд у кожній конкретній справі надзвичайно ретельно підходити до оцінки всіх без винятку доказів і доводів якраз для того, щоб визначити з них ті, що обов`язково потребують особливої уваги та наведення в рішенні відповідних аргументів "за" чи "проти" їх прийняття.

Узагальнюючи, ВРП підсумувала, що для того щоб судове рішення вважалося належно мотивованим, недостатньо просто процитувати закон та перерахувати докази, надані сторонами. Важливо навести ті висновки, яких дійшов суд за результатами оцінки доказів, та знайти настільки вагомі й одночасно зрозумілі аргументи на користь прийнятого рішення, щоб вони переконали в законності й справедливості вирішення спору навіть ту сторону, яка в цьому спорі програла.

6. ВРП погодилася з тим, що в рішенні її Першої ДП вказано, що незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо питання, яке розглядається судом, свідчить про порушення суддею ОСОБА_1 встановлених процесуальним законом вимог щодо змісту ухвали, зокрема її мотивувальної частини.

Відповідно до вимог частини другої статті 172 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Положеннями частини третьої цієї ж статті встановлено, що у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

ВРП за браком доказів, які б підтверджували наявність умислу в діях судді ОСОБА_1 іншого порушення ним закону, що призвело до істотних негативних наслідків, визнала необґрунтованим висновок Першої ДП ВРП про наявність складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ. У цьому контексті зазначила, що повідомлення Прокуратури Житомирської області та Управління Служби безпеки України в Житомирській області про вплив постановленого ОСОБА_1 рішення на подальший хід розслідування у кримінальному провадженні є голослівними, оскільки такі судження не підтверджувалася жодними доказами. Рішення дисциплінарного органу не містить посилання на норму процесуального закону, яку грубо порушив суддя ОСОБА_1, також не вказується про настання істотних негативних наслідків для учасників кримінального провадження.

Вилучені під час обшуку грошові кошти повернуто ОСОБА_3 (особі, якій належали) у лютому 2020 року, а у вересні 2020 року - блокнот зеленого кольору з чорновими записами, зошит "Copybook", блокнот коричневого кольору з чорновими записами; мобільний телефон марки "IPhone X" із sim-карткою та 72 000 грн. На час постановлення рішення ВРП фінансову документацію ТОВ "Фінансова компанія "А Фінанс" не повернуто.

ВРП частково погодилась із висновками Дисциплінарної палати у цій частині та, оцінюючи всі встановлені під час попередньої перевірки обставини в сукупності, визнала правильною кваліфікацію дій судді Корольовського районного суду міста Житомира ОСОБА_1 за підпунктом "б" пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII (внаслідок недбалості незазначення мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору).

Згідно із частиною другою статті 109 Закону № 1402-VIII та частиною п`ятою статті 50 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VIII) під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

З огляду на наведене, враховуючи вимоги статті 109 Закону № 1402-VIII та встановлені Дисциплінарною палатою обставини, ВРП вважала, що застосування до судді ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді попередження є пропорційним вчиненому дисциплінарному проступку та відповідає вимогам статті 109 Закону № 1402?VIII, статті 50 Закону № 1798-VIII.

7. 05 березня 2021 року суддя ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) у зі скаргою на спірне рішення, у якій просить визнати його протиправним і скасувати.

Обґрунтування зазначеної скарги є подібним до мотивів іншої скарги цього судді, яку він подав до Ради на рішення Першої ДП ВРП від 18 вересня 2020 року № 2658/1дп/15-20.

Разом із цим у своєму обґрунтуванні суддя ОСОБА_1 додатково послався на:

- неухвалення ВРП рішення про закриття провадження усупереч вимогам Закону № 1798-VIII у зв`язку із відсутністю в його діях складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІ;

- протиправність дій дисциплінарного органу щодо переоцінки ухваленого суддею рішення;

- неможливість покладення провини на суддю за неналежне виконання стороною обвинувачення функції щодо підстав, мети та обґрунтування необхідності арешту та надання оцінки прийнятим суддею рішень у конкретній справі з огляду на численні рекомендації міжнародних інституцій, за якими суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості;

- відсутність у його діях складу дисциплінарного проступку, грубої недбалості чи порушення закону при ухваленні судового рішення, що поставлено в провину судді ОСОБА_1 ;

- неврахування навантаження справ та матеріалів на суддю ОСОБА_1, яке є одне з найбільших у суді.

Крім того, суддя ОСОБА_1 зазначив, що оскаржуване рішення створює негативні наслідки для нього як судді. Зокрема, суддя, який має непогашене дисциплінарне стягнення, не може брати участі в конкурсі на зайняття посади в іншому суді (на посаду судді Вищого суду з питань інтелектуальної власності, який проходить суддя ОСОБА_1 ); суддя, який вчинив дисциплінарний проступок, маючи непогашене дисциплінарне стягнення, вважається таким, що вчинив грубе нехтування обов`язками судді, що є несумісним зі статусом судді, тощо.

8. Велика Палата ухвалою від 11 березня 2021 року відкрила провадження у цій справі.

У відзиві на скаргу ВРП навела мотиви незгоди зі скаргою, просить відмовити в її задоволенні повністю, а спірне рішення - залишити без змін.

У судовому засіданні представники скаржника - адвокати Руденко В. О., Яковлєв А. В. підтримали доводи скарги їхнього довірителя й просили її задовольнити із зазначених у ній підстав.

Представник відповідача заперечила проти задоволення скарги. Незгоду мотивувала доводами, зазначеними у відзиві.

9. Велика Палата заслухала пояснення сторін, дослідила матеріали справи і дійшла такого висновку.

10. З преамбули та частини першої статті 1 Закону № 1798-VIII видно, що цей Закон визначає статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП. Рада є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Відповідно до підпункту "б" пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстави незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору.

Відповідно до частини першої статті 107 цього Закону право на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа.

За частиною першою статті 108 Закону № 1402-VIII дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати ВРП у порядку, визначеному Законом № 1798-VIII, з урахуванням вимог цього Закону.

Згідно із частинами першою та другою статті 109 Закону № 1402-VIII дисциплінарне стягнення стосовно судді може застосовуватися у виді: 1) попередження; 2) догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця; 3) суворої догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців; 4) подання про тимчасове (від одного до шести місяців) відсторонення від здійснення правосуддя - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов`язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації, визначеного органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді; 5) подання про переведення судді до суду нижчого рівня; 6) подання про звільнення судді з посади. Під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

За частиною четвертою статті 109 Закону № 1402-VIII дисциплінарні стягнення, визначені пунктами 1-3 частини першої цієї статті, не застосовуються у разі вчинення суддею проступків, визначених пунктами 3, 10-12, 14, 15 частини першої статті 106 цього Закону.

Відповідно до статті 111 цього Закону суддя може оскаржити рішення про притягнення його до дисциплінарної відповідальності з підстав та в порядку, визначеному Законом № 1798-VIII.

Частинами першою, другою статті 52 цього Закону передбачено, що рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, може бути скасовано з переліку підстав, який є вичерпним і таким: 1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні; 3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону; 4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків. Право на оскарження до суду рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, має суддя, щодо якого було ухвалено відповідне рішення, та скаржник, якщо рішення ВРП ухвалене за його скаргою.

За пунктами 2, 3 частини першої, частинами сьомою, восьмою статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: законності дій чи бездіяльності, зокрема, ВРП; законності актів ВРП; законності рішень ВРП, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її дисциплінарних палат. На рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати. Така скарга розглядається за правилами касаційного провадження, встановленими цим Кодексом. Велика Палата за наслідками розгляду справи щодо оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може скасувати оскаржуване рішення ВРП або залишити його без змін. У випадку скасування судом рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, ВРП розглядає відповідну дисциплінарну справу повторно.

Велика Палата не раз постулювала, що дисциплінарний розгляд справи повинен передбачати можливість подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Згідно з практикою цього Суду "навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо "прав та обов`язків цивільного характеру", у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі "згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції". У рамках скарги за статтею 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції "повну юрисдикцію" або чи забезпечував "достатність перегляду" для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, у який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (рішення ЄСПЛ від 09 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України", пункт 123).

Можливість оскаржити рішення по суті є важливим запобіжником суддівської незалежності та незалежності судової системи в цілому.

Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

ЄСПЛ у рішенні від 19 квітня 1993 року у справі "Краска проти Швейцарії" визначив, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 1-1/2004 у справі про офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 126 Конституції України та частини другої статті 13 Закону України "Про статус суддів" (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) зазначив, що незалежність суддів є невід`ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності; забезпеченням державою особистої безпеки суддів та їхніх сімей; гарантуванням фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального захисту; забороною суддям належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, займатися за сумісництвом певними видами діяльності; притягненням до юридичної відповідальності винних осіб за неповагу до суддів і суду; суддівським самоврядуванням.

11. Велика Палата в межах доводів і вимог скарги та на підставі встановлених фактичних обставин, що стали передумовами для висновку про вчинення суддею дисциплінарного порушення, перевірила правильність застосування дисциплінарними органами норм матеріального і процедурного права, зокрема, оцінила спірне рішення щодо наявності у ньому посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді, мотиви відповідача про скоєння суддею дисциплінарного проступку та вважає, що відповідь на порушені в скарзі судді ОСОБА_1 питання щодо правомірності рішення дисциплінарного органу про притягнення його до дисциплінарної відповідальності потребує насамперед з`ясування: чи було вчинено дисциплінарне правопорушення, які фактичні підстави цього проступку; чи містить діяння, яке поставлено за провину судді ОСОБА_1, ознаки дисциплінарного проступку; чи встановлює закон підстави, за яких вчинені цим суддею дії мають (можуть) розцінюватися (кваліфікуватися) як дисциплінарний проступок; чи встановлює закон дисциплінарну відповідальність за порушення, яке поставлено за провину судді ОСОБА_1 ; чи є обґрунтовані підстави для визнання судді винним у скоєнні дисциплінарного делікту; чи немає обставин, що виключають дисциплінарну відповідальність судді за ті дії, які він вчинив; чи встановлена законом процедура здійснення дисциплінарного провадження стосовно судді; чи були встановлені законом приводи для здійснення дисциплінарного провадження відносно судді; чи була дотримана процедура провадження; чи повноважний орган провадив дисциплінарне провадження щодо судді ОСОБА_1 ; чи не були порушені права судді ОСОБА_1, передбачені законом, під час здійснення дисциплінарного провадження; чи мотивованим і обґрунтованим є рішення дисциплінарного органу ВРП і самої ВРП про вчинення суддею ОСОБА_1 дисциплінарного порушення; чи отримали правову оцінку твердження судді, висловлені ним на свій захист; чи є обставини, що вказують на обрання судді ОСОБА_1 надмірно суворого, непропорційного, а звідси й несправедливого виду дисциплінарного стягнення; чи не вийшов уповноважений дисциплінарний орган за межі своїх повноважень і не вдався до оцінки законності і обґрунтованості судового рішення, постановленого під головуванням судді ОСОБА_1

12. З огляду на означені межі Велика Палата ще раз наголошує, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень, важливими аспектами права на справедливий суд. У судових рішеннях мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Призначення обґрунтованості судового рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що їх почули. Вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Відповідно до змісту положень частин першої, другої статті 170 КПК України арешт майна - це захід забезпечення кримінального провадження, що полягає у тимчасовому позбавленні підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можливості відчужувати певне майно, а також у забороні для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його, за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна.

Метою накладення арешту є забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову. Арешт може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті (готівкою або в безготівковому вигляді), цінні папери, корпоративні права. Ці об`єкти мають перебувати у власності підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння; але фактично вони можуть бути в перелічених осіб або в інших фізичних або юридичних осіб (частина третя статті 170 КПК України).

Отож арешт майна може полягати у: позбавленні можливості відчужувати майно; забороні розпоряджатися майном та використовувати його. При цьому заборона на використання майна та заборона розпоряджатися майном можуть бути застосовані лише у випадках, коли їх незастосування може призвести до зникнення, втрати або пошкодження відповідного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.

13. ВРП у своєму рішенні вказала, що суддя ОСОБА_1 відповідно до вимог процесуального закону не зазначив належних мотивів ухвалення судового рішення; у неналежний спосіб відхилив доводи сторони кримінального провадження; не надав належної оцінки матеріалам, які перебували у нього на розгляді. Такі дії ВРП розцінила як неналежне ставлення до своїх службових обов`язків.

Відповідно до частини четвертої статті 370 КПК України вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Велика Палата з цього приводу зазначає, що процесуальна вимога вмотивованості рішення по суті є проявом самої природи рішення як акта, що містить відповіді на правові питання, які виникли у справі, та визначає дії, які мають бути здійснені у зв`язку зі встановленими фактичними обставинами. Оскільки кожне рішення приймається саме у зв`язку з певними фактичними обставинами, уся попередня перед прийняттям рішення процесуальна діяльність і полягає, зрештою, у збиранні, перевірці й оцінці тих фактичних даних - доказів, на підставі яких приймаються певні рішення і які власне й обґрунтовують його. В основі кожного судового рішення повинні лежати встановлені у справі фактичні обставини, що свідчать про наявність підстав, з якими закон пов`язує можливість прийняття цього рішення.

Вмотивованість посилює обґрунтованість судового рішення, надає йому внутрішню і зовнішню переконливість, полегшує розуміння учасниками судового провадження суті прийнятого судом рішення і тим самим забезпечує реальне здійснення їх права на захист проти неправомірних судових рішень.

При цьому застосовувати до ухвал слідчого судді про надання дозволу на арешт майна положень, які регламентують загальні вимоги щодо судового рішення суду першої інстанції в кримінальному провадженні, можна лише з урахуванням особливостей стадії досудового розслідування, яка є відмінною від судового розгляду.

Треба пам`ятати, що положення КПК України не передбачають обов`язку слідчого судді перелічувати всі обставини кримінального провадження і викладати в ухвалі про арешт майна усі відомі і встановлені відомості.

Велика Палата звертає увагу на те, що вмотивованість ухвали слідчого судді про арешт тимчасово вилученого майна повинна бути в межах, які не розкривають таємницю досудового розслідування. Зокрема, в ній повинні бути наведені аргументи, що переконали суддю у задоволенні чи відхиленні такого клопотання.

14. Як згадувалось раніше, в провадженні судді ОСОБА_1 перебувало клопотання слідчого слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Житомирській області Коршака Ю. А. про арешт майна у кримінальному провадженні № 42019060000000024 від 11 липня 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 212 КК України.

Мотивуючи своє рішення суддя ОСОБА_1 зазначив, що правові підстави для накладення арешту мають співвідноситися з обставинами кримінального провадження. З матеріалів, наданих органами досудового слідства, та виступу прокурора та слідчого в судовому засіданні не вбачалося, від сплати якого виду податку ухилялася особа, предмети якої вилучені під час обшуку; які ознаки речових доказів мають вилучені в ході обшуку предмети і документи. Далі вказав, що вилучені під час обшуку грошові кошти використовувались у законній господарській діяльності ТОВ "Фінансова компанія "А Фінанс", дозвіл на вилучення яких не надавався згідно з ухвалою слідчого судді Корольовського районного суду міста Житомира Адамовича О. Й. від 17 жовтня 2019 року у справі № 296/10162/19.

Обґрунтовуючи свою позицію, послався на рішення ЄСПЛ, в яких йдеться про те, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. У цьому контексті важливим є питання, чи досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, чи спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.

У цьому контексті підсумував, що слідчим не доведена виправданість у застосуванні заходу забезпечення кримінального провадження у виді накладення арешту на тимчасове вилучене майно, що може призвести до припинення ведення підприємницької діяльності ОСОБА_3 .

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи частково ухвалу слідчого судді ОСОБА_1 від 28 листопада 2019 року, зазначив, що паперова документація та електронні носії інформації, вилучені під час обшуку, мають ознаки речових доказів, передбачених статтею 98 КПК України, та потребують дослідження експертним шляхом. Також не знайшов підстав для накладення арешту на вилучені під час обшуку кошти, крім тих, які були предметом оперативного контролю за вчиненням злочину у формі оперативної закупки.

У світлі викладеного актуальним і дочасним буде зазначити, що посилання ВРП на невмотивованість судового рішення є подібним до перевірки правильності ухваленого першою інстанцією рішення судом вищої інстанції, однак до компетенції Ради не входить правильність правової оцінки, даної установленим у справі обставинам, застосованих правових наслідків, що випливають із відповідної норми.

Отже, при постановленні ухвали від 28 листопада 2019 року про відмову в задоволенні клопотання про арешт майна слідчий суддя ОСОБА_1 не вчинив у формі грубої недбалості чи свідомого допущення дій, що спричинили порушення вимог глави 17 КПК України. Тому ці обставини не можуть бути підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

15. Відповідно до частини другої статті 106 Закону № 1402-VIII скасування або зміна судового рішення не має наслідком дисциплінарну відповідальність судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли скасоване або змінене рішення ухвалено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов`язків.

Як зазначено у пункті 66 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність ефективність та обов`язки, тлумачення закону, яке здійснюють судді для вирішення справи, не повинне бути приводом для дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості.

В аспекті наведеного Велика Палата вважає, що конкретний зміст постанови судді ОСОБА_1 про відмову у задоволенні клопотання слідчого про арешт майна, яка містить мотиви постановлення такого рішення і істотно не суперечить вимогам глави 17 КПК України, у зіставленні з урегульованою послідовністю й порядком дій судді під час розгляду справ про накладення арешту на майно, що викладені вище, не дозволяє побачити в діях судді ознак поставленого йому за провину незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторони щодо суті спору через грубу недбалість, наслідком чого є притягнення до дисциплінарної відповідальності з підстав, передбачених підпунктом "б" пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ.

З огляду на зазначене Велика Палата дійшла висновку, що у ВРП та її Дисциплінарної палати не було достатніх підстав стверджувати, що під час розгляду клопотання слідчого про накладення арешту на майно суддя ОСОБА_1 у зв`язку із незазначенням у судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторони щодо суті вимог вчинив передбачений підпунктом "б" пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ дисциплінарний проступок та що допущені суддею порушення є настільки значними за характером, способом вчинення і наслідками, що є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

16. Відповідно до частини третьої статті 52 Закону № 1798-VIII у випадку скасування судом рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, ВРП розглядає відповідну дисциплінарну справу повторно.

Велика Палата зауважує, що ВРП, переглядаючи рішення її Першої ДП від 4 грудня 2019 року, констатувала відсутність у діях судді ОСОБА_1 ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, і саме у зв`язку із цим відповідно до пункту 4 частини десятої статті 51 Закону № 1798-VIII змінила рішення її дисциплінарного органу, одночасно визначивши інший вид дисциплінарної відповідальності, який мав би бути застосований до судді саме за дисциплінарний проступок, вчинення якого, на її думку, підтвердилося за наслідками такої перевірки.

Тому немає підстав вважати, що у зв`язку з ухваленням оскаржуваного рішення ВРП рішення її Першої ДП від 18 вересня 2020 року № 2658/1дп/15-20 у частині притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII залишене без змін, а дисциплінарне провадження стосовно вказаного судді в цій частині триває.

З огляду на наведене Велика Палата погоджується з доводами ВРП про непотрібність (зайвість) ухвалення окремого рішення про закриття дисциплінарного провадження щодо судді ОСОБА_1 у цій частині при зміні рішення Дисциплінарної палати саме через непідтвердження вчинення суддею дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.

Керуючись статтями 243, 245, 266, 344, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

................

Перейти до повного тексту